Постанова

від 22.10.2024 по справі 910/10420/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа№ 910/10420/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Іоннікової І.А.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 22.10.2024 у справі №910/10420/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024, повний текст якої складено та 27.08.2024

у справі № 910/10420/24 (суддя Котков О.В.)

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»

до 1 Фермерського господарства «Деметра»

2 ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фермерського господарства «Деметра» та ОСОБА_1 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № 32838142-КД-1 від 08.04.2021 у розмірі 3 412 952,27 грн., з яких прострочена заборгованості за кредитом - 2 564 419,36 грн., а прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом - 848 532,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не були виконані у повному обсязі взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 32838142-КД-1 від 08.04.2021, виконання якого забезпечене договором поруки № 32838142-ДП-1 від 08.04.2021.

Крім того, одночасно з позовною заявою до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив накласти арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу 2 , а саме:

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2062592963101, Тип об`єкта: квартира, об`єкт житлової нерухомості: Так Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 55, житлова площа (кв.м): 15,2, Опис: однокімнатна Адреса: АДРЕСА_1;

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2062920263101 Тип об`єкта: нежитлове приміщення, підвалу(комора), об`єкт житлової нерухомості: Ні Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 12,7 Адреса: АДРЕСА_1;

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2377764144248 Тип об`єкта: будівля, Будівля магазину № 111, нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості: Ні Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 205.7, Опис: А-1- будівля магазину, а - тамбур, а1- вх.ганок, Б - сарай, Г - погріб, У - вбиральня, № 1,2 - огорожа Адреса: АДРЕСА_2. Земельні ділянки місця розташування: Кадастровий номер: 4424881000:06:001:0135.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що:

- саме по собі твердження позивача про те, що відповідач 1 допустив неналежне виконання договірних зобов`язань не є обґрунтованим припущенням про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову (у разі задоволення позовних вимог) рішення суду не можливо буде виконати, з огляду на те, що відповідач 1 є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України, не перебуває в стані припинення, а отже продовжує здійснювати підприємницьку діяльність;

- позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості у розмірі 3 412 952,27 грн., проте в заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу 2, вартість якого може бути значно більшою, ніж сума заявлених позовних вимог;

- до заяви про забезпечення позову позивачем не додано жодних доказів, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, як арешт об`єктів нерухомого майна відповідача 2;

- отже, заявлені позивачем заходи забезпечення позову не стосуються виконання судового рішення у межах заявлених позивачем в позовній заяві вимог про стягнення 3 412 952,27 грн., що свідчить про непов`язаність та неспівмірність заходів забезпечення позову позовним вимогам.

- так само, заява не містить посилань на будь-які інші обставини, що з більшою вірогідністю свідчили б про те, що в майбутньому відповідачі мають намір ухилятись від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), а подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

- заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем 2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до підстав виникнення спору (неналежне виконання відповідачем 1 договірних зобов`язань), що підлягає встановленню судом під час розгляду справи по суті, а отже не може оцінюватися судом як достатні докази для того, щоб дійти обґрунтованого припущення, що відповідач 1, який продовжує здійснювати свою господарську діяльність буде ухилятися (або наразі має намір ухилятись) від виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 по справі № 910/10420/24 та постановити нову, якою заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і під час звернення з заявою про вжиття заходів забезпечення позову до суду першої інстанції, а саме на те, що:

- обраний позивачем спосіб забезпечення позову мав на меті збереження гарантованого виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог та жодним чином не перешкоджав власнику майна у його користуванні, а накладення арешту на рухоме і нерухоме майно відповідача обмежує його, виключно, у можливості відчуження такого майна з метою уникнення виконання судового рішення при цьому, майно знаходиться у володінні та розпорядженні власника та не обмежене у цільовому використанні.

- оскільки предметом спору є стягнення 3 412 952,27 грн., накладення арешту на грошові кошти відповідача у такому розмірі здатне суттєво погіршити його майновий стан, у той час як накладення арешту на майно мінімально впливатиме на повсякденне життя відповідача, оскільки вказаний захід забезпечення позову унеможливить розпорядження грошовими коштами, тоді як арешт на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним;

- згідно з висновками Верховного Суду, які викладені в постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.»;

- за таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

- накладення арешту на майно, що належить відповідачу2 на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024 справу № 910/10420/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: ОСОБА_2 - головуючий суддя; судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали оскарження у справі № 910/10420/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/10420/24.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/376/24 від 10.09.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10.09.2024 справу № 910/10420/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Іоннікова І.А., Гончаров С.А..

12.09.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження по даній справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Іоннікова І.А., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.10.2023 о 10:45 год.

27.09.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» надійшло клопотання, в якому заявник просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку ЄСІТС. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 вказане клопотання задоволено.

Станом на 22.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідачі представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників відповідачів за наявними матеріалами апеляційного провадження.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвалу суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Позов заявлено про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором № 32838142-КД-1 від 08.04.2021 у розмірі 3 412 952,27 грн., з яких прострочена заборгованості за кредитом - 2 564 419,36 грн., а прострочена заборгованість по відсотках за користування кредитом - 848 532,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 не були виконані у повному обсязі взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 32838142-КД-1 від 08.04.2021, виконання якого забезпечене укладеним з відповідачем 2 договором поруки № 32838142-ДП-1 від 08.04.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 24.09.24 о 14:40 год.

Одночасно з позовною заявою до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просив накласти арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу 2 , а саме:

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2062592963101, Тип об`єкта: квартира, об`єкт житлової нерухомості: Так Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 55, житлова площа (кв.м): 15,2, Опис: однокімнатна Адреса: АДРЕСА_1;

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2062920263101 Тип об`єкта: нежитлове приміщення, підвалу(комора), об`єкт житлової нерухомості: Ні Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 12,7 Адреса: АДРЕСА_1;

- реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2377764144248 Тип об`єкта: будівля, Будівля магазину № 111, нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості: Ні Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 205.7, Опис: А-1- будівля магазину, а - тамбур, а1- вх.ганок, Б - сарай, Г - погріб, У - вбиральня, № 1,2 - огорожа Адреса: АДРЕСА_2. Земельні ділянки місця розташування: Кадастровий номер: 4424881000:06:001:0135.

Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач послався на те, що не застосування заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в майбутньому (у випадку задоволення позовних вимог), оскільки поведінка відповідача 1 свідчить про небажання виконувати зобов`язання за кредитним договором № 32838142-КД-1 від 08.04.2021, а виконання в майбутньому судового рішення безпосередньо залежить від наявності у відповідачів необхідної суми коштів або майна за рахунок якого можливо буде задовольнити вимоги позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 543/730/14-ц).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19).

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у спірному випадку саме на заявника покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач фактично послався на те, що вжиття таких заходів забезпечення позову забезпечить можливість виконання рішення суду, проте вказане, в розумінні приписів чинного законодавства, не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для вжиття заходів забезпечення позову є те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому позивач послався на правову позицію, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Щодо вказаної правової позиції колегія суддів враховує висновки, які викладені в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23.

Так, ухвалою від 29.01.2024 справу № 917/1610/23 передано на розгляд Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду. Ухвала мотивована необхідністю відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, чи для уточнення цих висновків. Зокрема, колегія суддів не погодилась із висновком, викладеним у цих постановах, стосовно того, що: «У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Водночас ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.03.2024 у справі № 917/1610/23 справу № 917/1610/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.11.2023 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При постановлення вказаної ухвали Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду виходив з того, що наведений зміст постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки, про які стверджує колегія суддів (про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову).

Отже, саме лише те, що позовні вимоги у справі № 910/10420/24 є вимогами про стягнення грошей та те, що вжиття таких заходів забезпечення позову забезпечить можливість виконання рішення суду, не звільняє позивача від необхідності належними та допустимими доказами довести, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому колегія суддів погоджується і з наступними висновками суду першої інстанції:

- саме по собі твердження позивача про те, що відповідач 1 допустив неналежне виконання договірних зобов`язань не є обґрунтованим припущенням про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову (у разі задоволення позовних вимог) рішення суду не можливо буде виконати, з огляду на те, що відповідач 1 є юридичною особою, що зареєстрована за законодавством України, не перебуває в стані припинення, а отже продовжує здійснювати підприємницьку діяльність;

- позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості у розмірі 3 412 952,27 грн., проте в заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу 2, вартість якого може бути значно більшою, ніж сума заявлених позовних вимог;

- до заяви про забезпечення позову позивачем не додано жодних доказів, які підтверджують наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування такого виду забезпечення позову, як арешт об`єктів нерухомого майна відповідача 2;

- отже, заявлені позивачем заходи забезпечення позову не стосуються виконання судового рішення у межах заявлених позивачем в позовній заяві вимог про стягнення 3 412 952,27 грн., що свідчить про непов`язаність та неспівмірність заходів забезпечення позову позовним вимогам.

- так само, заява не містить посилань на будь-які інші обставини, що з більшою вірогідністю свідчили б про те, що в майбутньому відповідачі мають намір ухилятись від виконання рішення суду (у разі задоволення позову), а подана позивачем заява ґрунтується на припущеннях щодо можливого ухилення відповідачів від виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

- заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить жодних відомостей про вчинення відповідачем 2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення суду (у випадку задоволення відповідного позову), а доводи заявника зводяться до підстав виникнення спору (неналежне виконання відповідачем 1 договірних зобов`язань), що підлягає встановленню судом під час розгляду справи по суті, а отже не може оцінюватися судом як достатні докази для того, щоб дійти обґрунтованого припущення, що відповідач 1, який продовжує здійснювати свою господарську діяльність буде ухилятися (або наразі має намір ухилятись) від виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що сам лише факт можливості розпорядження відповідачами належним їм майном не може свідчити про неможливість виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позовних вимог, так як матеріали справи не містять доказів, які б надали змогу встановити наявність чи відсутність у відповідачів необхідним для виконання судового рішення коштів та/або іншого майна та, відповідно, встановити що відповідачі не мають достатньо коштів для виконання своїх зобов`язань тобто надані позивачем докази не свідчать про те, що відповідачі, у випадку задоволенні цього позову, не будуть мати можливості виконати рішення суду.

Слід окремо зауважити на тому, що матеріали справи не містять жодних доказів і того, що відповідачі вчиняють дії щодо зменшення як наявних у них коштів, так і належного їм майна.

Отже апелянтом не доведено обґрунтованість його побоювань, що невжиття заявлених ним у заяві заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у випадку задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме лише посилання позивача на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення позову.

Зважаючи на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.08.2024 у справі № 910/10420/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва копії матеріалів справи № 910/10420/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 22.10.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді І.А. Іоннікова

С.А. Гончаров