Постанова

від 23.10.2024 по справі 906/1677/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року Справа № 906/1677/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства "Регулювання орендних відносин" на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року, повний текст судового рішення складено 24 липня 2024 року по справі №906/1677/23 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Комунального підприємства "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради

до ОСОБА_1

про стягнення 67823 грн 47 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі Відповідач) про стягнення 36323 грн 48 коп. заборгованості з орендної плати та 31499 грн 99 коп. пені.

В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на те, що 18 січня 2017 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна № 12 (надалі - Договір, а. с. 13 - 14), за умовами якого Позивач передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення для розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи, те що Відповідачем не сплачено заборгованість по орендній платі в повному обсязі, Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості з орендної плати та пені, нарахованої за неналежне виконання умов Договору.

Рішенням Господарського суду Житомирської області області від 18 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що згідно з розрахунком Позивача за період з січня 2017 року по січень 2020 року Відповідачу нараховано орендну плату в загальній сумі 116893 грн 62 коп.. Сплачено Відповідачем орендну плату в загальній сумі 80570 грн 14 коп., з чого суд встановив, що заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 36323 грн 48 коп. Також Відповідач нарахував пеню за порушення строків оплати орендної плати за період з 11 квітня 2017 року по 31 січня 2020 року в розмірі 32753 грн 50 коп.. Перевіривши розрахунок Позивача, суд першої інстанції виснував, що він є законним та обґрунтованим, та констатовано, що Позивачем правильно обраховано щомісячну орендну плату, виходячи з розміру ставки за базовий місяць з врахуванням коригування на індекс інфляції за наступні місяці, та пеню. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимоги Позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 36323 грн 48 коп. за Договором та 32753 грн 50 коп. пені є обґрунтованими.

Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що заперечуючи проти позову, Відповідач вказував на пропуск Позивачем строку позовної давності.

Тому враховуючи відповідну заяву Відповідача місцевий господарський суд вказав, що Позивач звернувся до суду з позовом 27 грудня 2023 року. Згідно наданого Позивачем розрахунку, заявлена до стягнення з Відповідача сума заборгованості нарахована Позивачем за період лютий 2017 - січень 2020 року та зазначив, що нарахована сума за вказаний період, заявлена Позивачем до стягнення поза межами строку позовної давності.

Відтак, враховуючи подану Відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, місцевий господарський суд виснував, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 36323 грн 48 коп. та пені в розмірі 31499 грн 99 коп. за період з 11 квітня 2017 року по 31 січня 2020 року не підлягають задоволенню в повному обсязі у зв`язку зі спливом строку позовної давності, тому суд відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 83-85), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким повністю задоволити позовні вимоги.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач, зокрема виходив з того, що рішення місцевого господарського суду є необґрунтованим , таким, що прийнято не відповідно до обставин та матеріалів справи. Як зазначає Позивач, судом при винесенні оспорюваного рішення не враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19 від 30 березня 2020 року № 540-ІХ) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме статтями 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину. Констатує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває до цього часу. Даним апелянт обгрунтовує не пропуск ним строку позовної давності.

Щодо орендної плати, то скаржник вказав, що орендна плата розрахована за період з березня 2019 року по січень 2020 року, а з 12 березня 2020 року перебіг трирічного строку позовної давності спочатку продовжився на час дії карантину, а потім зупинився на строк дії воєнного стану. Щодо пені, то апелянт зауважив, що пеня розрахована за період з 11 квітня 2017 року по 31 січня 2020 року. Зважаючи на вищевикладене, скаржник вказує, що строк позовної давності за період нарахування пені за період з 13 березня 2019 року по 31 січня 2020 року продовжений та зупинений. Як зауважив Позивач згідно розрахунку, що знаходиться в матеріалах справи, розмір пені за період з 13 березня 2019 року по 31 січня 2020 року та становить 18437 грн 50 коп..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 серпня 2024 року справу №906/1677/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та запропоновано Відповідачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Позивачу.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 3 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

В силу дії частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Суд апеляційної інстанції констатує, що дана справа № 906/1677/23 не підпадає під дані винятки.

Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).

З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно, ухвалою суду від 27 серпня 2024 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/1677/23 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 29 жовтня 2024 року включно.

Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково та прийняти нове рішення, яким позов задоовлити частково.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 18 січня 2017 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір оренди нерухомого майна № 12 (надалі - Договір, а. с. 13 - 14).

За умовами пункту 1.1 Договору, Позивач передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення для розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді за адресою м. Житомир, вул. Івана Сльоти, 60, вартість яких визначена шляхом проведення незалежної оцінки і становить 523021 грн без ПДВ станом на 31 серпня 2016 року та знаходиться на балансі КП "ВЖРЕП №13", загальною площею 313,8 кв.м, з орендною платою у розмірі 7, 00 грн за 1 кв.м без ПДВ за базовий місяць розрахунку.

За умовами пункту 2.1 Договору, вступ Відповідача у користування приміщенням настає одночасно з підписанням сторонами даного договору та акту приймання-передачі об`єкта оренди.

Пунктом 3.1 Договору, Відповідач за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно пункту 3.3 Договору орендна плата по цьому Договору за перший місяць оренди становить 2 196 грн 60 коп. без ПДВ у місяць і вноситься Відповідачем згідно наданого рахунку, не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції та податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 3.6 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується з Відповідача з урахуванням розміру подвійної облікової ставки, визначеної НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення включаючи день оплати. Нарахування та стягнення пені здійснюється за весь період прострочення Відповідачем виконання зобов`язання щодо перерахування орендної плати в терміни, встановлені в пунктом 3.3 Договору.

Як визначено пунктом 3.7 Договору, на випадок закінчення дії даного Договору, або дострокового розірвання Договору на вимогу орендодавця, орендна плата сплачується орендарем по день фактичного повернення приміщення згідно з актом приймання - передачі. Закінчення строку дії Договору не звільняє Відповідача від обов`язку сплатити заборгованість по орендній платі, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи штрафні санкції.

Положеннями пункту 6.6 Договору визначено обов`язок Відповідача своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Пунктом 7.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань згідно з даним Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Як визначено пунктом 8.1 Договору, даний Договір діє з 18 січня 2017 року до 30 листопада 2019 року.

Додатком № 1 до Договору визначено розрахунок орендної плати за базовий місяць оренди нерухомого майна (а. с. 14 - на звороті).

З метою виконання умов Договору, 18 січня 2017 року між Позивачем та Відповідачем підписано акт приймання-передачі приміщення площею 313,8 кв.м, розміщене за адресою: м. Житомир, вул. Івана Сльоти, 60, який є додатком №2 до Договору (а. с. 15).

З наданого Позивачем розрахунку суми заборгованості вбачається, що Позивач нарахував Відповідачу орендну плату за період з 18 січня 2017 року по 31 січня 2020 року в загальному розмірі 116893 грн 62 коп., водночас, за даними Позивача, протягом вказаного періоду Відповідачем сплачено орендну плату в загальному розмірі 80570 грн 14 коп.. Отже, за розрахунком Позивача, в період з 11 квітня 2017 року по 31 січня 2020 року у Відповідача виникла заборгованість зі сплати орендної плати в розмірі 36323 грн 48 коп.. Також, згідно із зазначеним розрахунком, Позивач нарахував Відповідачу пеню за порушення строків оплати орендної плати в розмірі 32753 грн 50 коп. Враховуючи, що Відповідачем не сплачено заборгованість по орендній платі та пені, Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення заборгованості по орендній платі та пені.

Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу дії частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Аналогічні положення містить частина перша статті 283 Господарського кодексу України.

Частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Приписи частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України визначають в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

Отже, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача (орендатора) від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає, це такі обставини, за яких майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статті 762 Цивільного кодексу України викладена і у постановах Верховного Суду у справах №914/2264/17, №914/1248/18, № 914/70/18.

Згідно пункту 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В силу дії статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статтей 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Позивача щодо відсутності підстав для застосування до даних правовідносин наслідків спливу позовної давності, зауважує наступне.

Колегією суддів встановлено, що за умовами Договору Відповідачем передано в платне користування нежитлові приміщення для розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді.

За змістом статтей 51, 52, 598 - 609 Цивільного кодексу України, статтей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі №910/8729/180.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 4 березня 2020 року в справі №299/451/19 зазначено, що фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.

Правовідносини, у даній справі, виникли з господарського договору оренди нерухомого майна, який був укладений між Позивачем та Відповідачем. Орендоване приміщення було передане в межах вказаних правовідносин, з метою здійснення підприємницької діяльності. Отже, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились, оскільки договір укладався для розміщення оздоровчого закладу для дітей та молоді.

З наданого Позивачем розрахунку суми заборгованості вбачається, що Позивач нарахував Відповідачу орендну плату за період з 18 січня 2017 року по 31 січня 2020 року в загальному розмірі 116893 грн 62 коп., водночас, за даними Позивача, протягом вказаного періоду Відповідачем сплачено орендну плату в загальному розмірі 80570 грн 14 коп..

В той же час, з розрахунку Позивача та доводів апеляційної скарги слідує, що оренда плата стягується за період з березня 2019 року по січень 2020 року, а відтак колегією суду здійснено математичний підрахунок сум орендної плати нарахованої за кожний місяць та встановлено, що розмір орендної плати за період з березня 2019 року по січень 2020 року становить 36323 грн 48 коп.. При цьому колегія суду констатує, що саме такий розмір зазначено в прохальній частині позовної заяви та в змісті апеляційної скарги та заявлено до стягнення Позивачем з Відповідача.

Досліджуючи дані доводи суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно пункту 3.3 Договору орендна плата по цьому Договору за перший місяць оренди становить 2 196 грн 60 коп. без ПДВ у місяць і вноситься Відповідачем згідно наданого рахунку, не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції та податку на додану вартість.

Перевіривши розрахунок Позивача за період з березня 2019 року по січень 2020 року, апеляційним господарським судом встановлено, що він є обґрунтованим, а відтак Позивачем правильно обраховано щомісячну орендну плату, виходячи з розміру ставки за базовий місяць з врахуванням коригування на індекс інфляції за наступні місяці.

При цьому, досліджуючи клопотання Відповідача про застосування до вимог Позивача позовної давності, апеляційний суд враховує те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12 березня 2020 року та тривав до 30 червня 2023 року, а також те, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 27 грудня 2023 року (дата надходження позовної заяви до суду) діяв на усій території України, що зупинило перебіг строку позовної давності. Відтак, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого Законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, приходить до висновку, що Позивач звернувся з вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати за період з березня 2019 року по січень 2020 року до господарського суду у даній справі в межах строку позовної давності (повне обгрунтування зупинення строків позовної давності наведено нижче в даній постанові, а саме в частині щодо стягнення тпені).

Отже, на підставі усього вищевстановленого в даному судовому рішенні, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача як заборгованість з орендної плати та відповідно стягує з Відповідача заборгованість в розмірі 36323 грн 48 коп..

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в частині відмовив в стягненні заборгованості.

Що ж стосується позовних вимоги про стягнення пені в розмірі 31499 грн 99 коп., то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу дії частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, як уже встановлено вище в даній судовій постанові, з доказів, долучених до матеріалів справи вбачається, що Відповідач не виконав свої зобов`язання по Договору, що стало підставою для нарахування Позивачем пені на суму заборгованості, котра визнана судом обгрунтованою вище в даній постанові.

У відповідності до пункту 3.6 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується з Відповідача з урахуванням розмірі подвійної облікової ставки, визначеної НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення включаючи день оплати.

Відтак, зважаючи на встановлення вище в даній постанові факту несплати орендної плати за період з березня 2019 року по січень 2020 року, колегія суддів доходить висновку про підставність позовних вимог в частині стягнення пені. В той же час досліджуючи період нарахування пені зазначений Позивачем в розрахунку до позовної заяви, вбачається, що Позивач розраховує пеню за період з 11 квітня 2017 року по 30 січня 2020 року (а.с. 8-9). При цьому, подаючи апеляційну скаргу Позивач уже (після того як в оскаржуваному рішенні зазначено про застосування наслідків спливу позовної давності) просить стягнути пеню за інший період, а саме з 13 березня 2019 року по 31 січня 2020 року в розмірі 18437 грн 50 коп. (а.с. 84). В той же час, не зважаючи на зазначення в апеляційній скарзі про повне скасування судового рішення та задоволення позовних вимог в розмірі, зазначеному в позовній заяві, Позивач в своїй апеляційній скарзі зазначає про зовсім інший розрахунковий період неустойки та відповідно і її розмір. Такі дії на переконання колегії суддів свідчать про контроверсійність поведінки Позивача в частині його позиції щодо періоду та розміру заявленої до стягнення пені.

Відтак, дослідивши розрахунок Позивача наведений в апеляційній скарзі щодо стягнення пені (а.с. 85) в розрізі клопотання Відповідача про застосування позовної давності до даних правовідносин, колегія суддів зауважує таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), процесуальні строки, продовжуються на строк дії карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (СОVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" дію карантину через (СОVID-19) відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Водночас Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 наступного змісту «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Зазначена норма Цивільного кодексу не містить жодних застережень чи умов її застосування окрім безпосередньої дії воєнного чи надзвичайного стану.

Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-ІХ, Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-ІХ, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-ІХ, Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-ІХ, Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року №2915-IX, Указом Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року №3057-IX, Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року №3275-IX, Указом Президента України від 6 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року №3429-IX, Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року №3564-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року. Указом Президента України від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року №3684-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 5 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року №3684-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 5 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, Указом Президента України, строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб, а саме до 9 листопада 2024 року.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року N2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: « 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Оскільки, з огляду на викладене та враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12 березня 2020 року та тривав до 30 червня 2023 року, водночас, з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 27 грудня 2023 року (дата надходження позовної заяви до суду) діяв на усій території України, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, приходить до висновку, що Позивач звернувся з вимогами до суду першої інстанції по стягнення пені за період з 13 березня 2019 року по 31 січня 2020 року в розмірі 36323 грн 48 коп. в межах строку позовної давності (тобто є обгрунтованим). При цьому позовні вимоги Позивача про стягнення пені з 11 квітня 2017 року по 12 березня 2019 року знаходяться поза межами позовної давності, а відтак до задоволення не підлягають.

При цьому, колегія суддів, зважаючи на контроверсійність доводів та позиції Позивача стосовно нарахування та стягнення пені, наведеної в позовній заяві та апеляційній скарзі, користуючись своїм процесуальним правом та дискреційними повноваженнями зазначає наступне.

Згідно з частиною 3 статтею 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Водночас суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Аналогічні висновки наведені й у постанові Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України від 18 березня 2020 року в справі №902/417/18.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та відсотків річних.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року в справі №914/2202/18, від 12 вересня 2019 року в справі №910/10427/18, від 11 вересня 2019 року у справі №905/2149/18, від 6 вересня 2019 року в справі №914/2252/18, від 27 вересня 2019 року в справі №923/760/16.

Зі змісту наведеного вище слідує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Крім того, процесуальна норма щодо зменшення розміру пені може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Колегія суду при цьому констатує, що у постанові від 23 березня 2021року в справі №921/580/19 Верховний Суд вказав, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №902/538/18).

Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка (штраф, пеня) не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу колегія суддів враховує те, що: Відповідачем проведено часткову оплату за оренду приміщення; правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання не до сплати коштів, а до поставки товару, і за відсутності будь-яких доказів, що вказували про понесення Позивачем збитків зумовленим неналежним виконанням Відповіадчем своїх зобов`язань по Договору; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним зобов`язанням щодо поставки товару, а тому при його зменшенні Позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що сума пред`явленої до стягнення пені (31499 грн 99 коп.) є майже одинаковою з сумою боргу (36323 грн 48 коп.), котру Позивач просив стягнути з Відповідача, що вказує на те, що у даному випадку наявні ознаки перетворення пені в надмірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

Водночас, колегією суддів враховується відсутність збитків для Позивача, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували про скрутне становище Позивача, зумовлене саме неналежним виконанням Відповідачем умов Договору.

З урахуванням всіх фактичних обставин справи у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та стягує з Відповідача на користь Позивача 3150 грн.

З огляду на викладене вище, колегія суду задоволює позовні вимоги про стягнення пені частково та стягує з Відповідача на користь Позивача 3150 грн. Відтак суд апеляційної інстанції відмовляє в стягненні 28349 грн 99 коп..

Приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує судове рішення в частині відмови в стягненні пені та приймає в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволює частково.

Підсумовуючи усе вищеописане в даній постанові Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи усе вищевстановлене в даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський прийшов до висновку, щодо задоволення позовних вимог частково з огляду на їх підставність та доведеність в тих сумах, які стягнуто на користь Позивача.

Відповідно приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд задоволює апеляційну скаргу Позивача частково.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та про порушення норм процесуального права, що в силу дії пунктів 1, 2 та 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати за розгляд позовної заяви, в силу дії приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за розгляд апеляційної скарги суд покладає на сторони пропорційно розміру позовних вимог, що визнані судом обгрунтованими. В той же час, судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року по справі №906/1677/23 - задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 18 липня 2024 року по справі №906/1677/23 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Покровська, 4, код 41052668) 36323 грн 48 коп. заборгованості з орендної плати, 3150 грн пені та 2167 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

5. Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 28349 грн 99 коп. пені.

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Регулювання орендних відносин" Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Покровська, 4, код 41052668) 773 грн 25 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

9. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

10. Справу № 906/1677/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.