Рішення

від 06.08.2024 по справі 903/681/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2024Справа № 903/681/23Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №903/681/23

За позовом Підгайцівської сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМА Юкрейн»

про стягнення 658100,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Підгайцівська сільська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМА Юкрейн" (далі - відповідач) про стягнення 658100 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю обов`язку у відповідача з повернення позивачу безпідставно отриманої у складі ціни товару за договором поставки №332 від 22.11.2022 податку на додану вартість в сумі 658100 грн, оскільки цей товар (генератори) звільнений від оподаткування ПДВ. Як на правову підставу позовних вимог позивач посилається на ст. 1212 Цивільного кодексу України, підпункти «а», «б» пункту 185.1 статті 185, пункт 188.1 статті 188, підпункт 194.1.1 пункту 194.1 статті 194, пункт 71 підрозділу 2 «Особливості справляння податку на додану вартість» розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020, № 1260 від 09.11.2022 та № 1288 від 16.11.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2023 відкрито провадження у справі №903/681/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні 21.11.2023 у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 12.12.2023.

У судовому засіданні 12.12.2023 оголошено перерву до 09.01.2024.

Втім, судове засідання, призначене на 09.01.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 підготовче засідання у справі призначено на 01.02.2024.

У судовому засіданні 01.02.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 27.02.2024.

У судовому засіданні 27.02.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 19.03.2024.

Втім, судове засідання, призначене на 19.03.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 судове засідання у справі призначено на 14.05.2024.

У судовому засіданні 14.05.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 04.06.2024.

У судовому засіданні 04.06.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 02.07.2024.

Втім, судове засідання, призначене на 02.07.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 судове засідання у справі призначено на 06.08.2024.

У судове засідання 06.08.2024 представники сторін не з`явились, хоча про час, місце і дату судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення та повідомлення про доставлення ухвали суду від 04.07.2024 до електронного кабінету позивача.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання, втім про причини неявки не повідомили і не подали жодних клопотань, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзиву на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У нарадчій кімнаті 06.08.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22 листопада 2022 року між Підгайцівською сільською радою (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КМА Юкрейн» (далі - постачальник) укладено договір № 332 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар: генератори, код ДК 021:2015-31120000-3 Генератори (далі - товар).

Загальна кількість товару, асортимент, одиниця виміру та ціна визначаються сторонами у специфікації (додаток 1), яка є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору).

Умовами пункту 3.1 договору узгоджено, що ціна цього договору становить 3948600 грн у тому числі ПДВ - 658100 грн.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (пункт 9.1 договору).

Згідно з п. 10.1 договору усі доповнення та зміни до цього договору дійсні лише у тому випадку, якщо вони виконані в письмовій формі, підписані обома сторонами і скріплені їх печатками.

У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість товару, зокрема, загальна вартість товару (генератори в кількості 22 шт.) визначена в сумі з ПДВ 3948600 грн, в тому числі: без ПДВ - 3290500 грн, ПДВ - 658100 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, відповідач поставив, а позивач прийняв товар - бензинові генератори в кількості 19 шт. на загальну суму 2784000 грн, в тому числі ПДВ: 464000 грн та дизельні генератори в кількості 3 шт. на загальну суму 1164600 грн, в тому числі ПДВ: 194100 грн, що підтверджується видатковими накладними №487 від 23.11.2022, №405 від 08.12.2022 та актами приймання-передачі товару за якістю та кількістю від 24.11.2022 та від 08.12.2022.

У свою чергу, позивач оплатив отриманий товар про що свідчать платіжні доручення №882 від 01.12.2022 на суму 2784000 грн, в тому числі ПДВ - 464000 грн, №924 від 09.12.2022 на суму 1164600 грн, в тому числі ПДВ - 194100 грн.

В подальшому, з ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.05.2023 у справі № 161/7262/23, позивач довідався, що відповідач зареєстрував податкову накладну з податку на додану вартість за результатами поставки генераторів на всю суму договору, тобто на 3948600 грн без урахування ПДВ.

У зв`язку з тим, що сума податку на додану вартість не надійшла до державного бюджету, позивач надіслав відповідачу претензію про повернення грошових коштів в сумі 658100 грн в десятиденний термін, однак відповідач грошові кошти в зазначеній сумі не повернув позивачу, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про, зокрема, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цiнностi, збільшує кiлькiсть та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути iз її володіння); 2) втрата майна iншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок мiж збільшенням майна в oднiєї особи i вiдповiдною втратою майна iншою особою; 4) вiдсутнiсть достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок iншої особи, тобто обов`язковою умовою є збiльшення майна oднiєї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в iншої сторони (потерпілого), а також вiдсутнiсть правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Разом з цим, частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

ГК України у статті 180 деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин першої і третьої цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У той же час, ПДВ згідно підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України -непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів «а» і «б» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 ПК України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність договору і без включення до нього умови щодо ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати КГС Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/12764/20.

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами ПК України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

Законом України № 530-IX від 17.03.2020, в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, доповнено підрозділ 2 розділу ХХ Податкового кодексу України пунктом 71, згідно з яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20 березня 2020 року (у редакції постанови № 1288 від 16 листопада 2022 р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено перелік товарів, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування ПДВ.

Зокрема, до вказаного Переліку, у редакції, яка діяла на момент укладення договору від 22.11.2022, включено Електрогенераторні установки (код згідно УКТЗЕД 8502).

Отже, поставка генераторів за договором № 332 від 22.11.2022, як операція з постачання на митній території України товарів, що включені до переліку товарів, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 р. № 224, звільнена від оподаткування податком на додану вартість на підставі пункту 71 підрозділу 2 "Особливості справляння податку на додану вартість" розділу XX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (постачальник) отриману від позивача (покупця) суму ПДВ до бюджету не сплатив, оскільки товар звільнено від оподаткування ПДВ. Докази сплати податку до державного бюджету відповідач суду не подав, а обставини реєстрації податкової накладної у зв`язку з виконанням договору № 332 від 22.11.2022 за нульовою ставкою ПДВ встановлені в ухвалі про дозвіл на огляд житла чи іншого володіння особи Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.05.2023.

Тоді як, отримання сум ПДВ від позивача без подальшого їх перерахування до Державного бюджету, має своїм наслідком збагачення відповідача за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом. При цьому, оскільки ПДВ не є умовою договору про ціну, сплата суми без цього податку не є односторонньою зміною умов договору щодо ціни та не потребує обов`язкового внесення відповідних змін до договору від 22.11.2022 відповідно до його пункту 10.1 та статті 188 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідач як одна із сторін зобов`язання набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд прийшов до висновку, що неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення відповідача на суму 658100 грн, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути позивачу заявлені до стягнення кошти, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Підгайцівської сільської ради.

Згідно з п. 2 ч. 1ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 76-80, 129, 165, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Підгайцівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «КМА Юкрейн» про стягнення 658100,00 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КМА Юкрейн» (03110, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14, ідентифікаційний код 42374714) на користь Підгайцівської сільської ради (45602, Волинська обл., Луцький район, село Підгайці, вул. Шкільна, 30, ідентифікаційний код 04332331) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 658100 (шістсот п`ятдесят вісім тисяч сто) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 9871 (дев`ять тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 50 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.10.2024.

СуддяТ.В. Васильченко