Рішення

від 21.10.2024 по справі 910/8044/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.10.2024Справа № 910/8044/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛИКА ОРБІТА"</a> (ТОВ "ВЕЛИКА ОРБІТА")

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 304 392,55 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛИКА ОРБІТА"</a> (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі-відповідач) про стягнення 304 392,55 грн, з яких 283 526,50 грн - інфляційні витрати, 20 766,05 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №58-122-01-21-11461 від 23.11.2023 року в частині порушення строків оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

23.07.2024 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від представника відповідача надійшов відзив, в якому зазначив про укладення між сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 61-122-22-12130 від 21.06.2022 на суму 3984,13 грн. Крім того, представник відповідача вказав, що розрахунки компенсаційних витрат та штрафних санкцій містять помилки. Також, відповідачем заявлено клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу з 30 000,00 грн до 2 000,00 грн.

31.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджається з доводами позивача щодо правильності нарахування 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки відповідачем не наведено аргументів, які спростовують вимоги позивача про стягнення з покупця 304 392,55 грн. Також, позивач просив зменшити позовні вимоги з 304 392,55 грн на 300 308,42 грн, а саме: 283 526,50 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 16 781,92 грн - 3 % річних від простроченої суми боргу.

31.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог, а саме: з 304 392,55 грн на 300 308,42 грн, а саме: 283 526,50 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 16 781,92 грн - 3 % річних від простроченої суми боргу.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

У силу ч. 1 ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Враховуючи наведене, суд приймає клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛИКА ОРБІТА"</a> про зменшення розміру позовних вимог та подальший розгляд справи здійснює з його врахуванням.

31.07.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат позивача, в якій останній просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

30.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу з 30 000,00 грн до 2 000,00 грн.

03.10.2024 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу.

Відповідач зазначив, що нарахований позивачем у даному випадку розмір штрафних санкцій є великим, зменшення штрафних санкцій не порушить баланс інтересів та є справедливим враховуючи обставини справи.

У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

23.11.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (з 11.01.2024 Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") (далі-замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛИКА ОРБІТА" (далі-постачальник) укладено договір поставки №58-122-01-21-11461, за умова якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника продукцію, а замовник, в свою чергу; зобов`язується оплатити. Предметом поставки по даному договору є продукція: 18810000-0 взуття атомника та бахіли, яка передбачена специфікацією № 1 до даного Договору. Місцем виконання даного договору є місто Вараш Рівненської області (п. 1.1-1.2, 1.4).

Відповідно до п.2.1-2.2 Договору, ціна продукції, що поставляється за цим Договором складає 1905420,00 грн., крім того ПДВ - 381084,00 грн. Загальна сума Договору (вартість продукції) становить 2286504,00 грн.

Сторонами погоджено, що продукція поставляється в строк по 15.12.2021 року. Продукція поставляється Постачальником на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та Вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом» (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації Постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем. Ризик випадкового пошкодження або знищення продукції переходить до замовника з моменту поставки продукції (п. 8.4 Договору).

Згідно п. 9.1 Договору, у випадку порушення строків поставки постачальник» зобов`язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочення поставки (недопоставки) продукту понад тридцять діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення постачальником взятих на себе зобов`язань по поставці продукції відносно якості або комплектності, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% вартості неякісної (некомплектної) продукції. Сплата вказаних штрафних санкцій не звільняє «Постачальника» від виконання зобов`язань по Договору.

Сторони погодили, що договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками (для контрагентів які, застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 31.03.2022, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків.

Специфікацією №1 до Договору сторони погодили асортимент товару, кількість ціну за одиницю без ПДВ.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

№ РН-0000023 від 10.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000024 від 10.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000025 від 10.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000026 від 13.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000027 від 13.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000028 від 13.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000029 від 13.12.2021 року на загальну суму 241 224,00 грн, отримано 13.12.2021;

20.12.2021 відповідач звернувся до позивача з листом про оформлення ярлика на придбану продукцію № 1-1-146 від 17.12.2021 за Договором 58-122-01-21-11461 від 23.11.2021.

Надалі, 22.12.2021 інженером ОСОБА_1 отримано товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме: № РН-0000031 на загальну суму 168 000,00 грн; № РН-0000032 на загальну суму 218 400,00 грн; № РН-0000033 на загальну суму 201 600,00 грн.

28.12.2021 відповідач звернувся до позивача з листом про оформлення ярлика на придбану продукцію № 1-1-157 від 24.12.2021 за Договором 58-122-01-21-11461 від 23.11.2021.

Як вбачається з долученої позивачем до матеріалів справи банківської виписки, то відповідач у повному обсязі розрахувався з постачальником, але замовник порушив свої договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав, що відповідач неналежно умови Договору поставки № 58-122-01-21-11461 від 23.11.2023 року в частині строків оплати за поставлений товар, у зв`язку з цим ТОВ "ВЕЛИКА ОРБІТА" звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

№ РН-0000023 від 10.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000024 від 10.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000025 від 10.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000026 від 13.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000027 від 13.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000028 від 13.12.2021 року на загальну суму 242 880,00 грн, отримано 13.12.2021;

№ РН-0000029 від 13.12.2021 року на загальну суму 241 224,00 грн, отримано 13.12.2021;

20.12.2021 відповідач звернувся до позивача з листом про оформлення ярлика на придбану продукцію № 1-1-146 від 17.12.2021 за Договором 58-122-01-21-11461 від 23.11.2021.

Надалі, 22.12.2021 інженером ОСОБА_1 отримано товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме: № РН-0000031 на загальну суму 168 000,00 грн; № РН-0000032 на загальну суму 218 400,00 грн; № РН-0000033 на загальну суму 201 600,00 грн.

28.12.2021 відповідач звернувся до позивача з листом про оформлення ярлика на придбану продукцію № 1-1-157 від 24.12.2021 за Договором 58-122-01-21-11461 від 23.11.2021.

Вищезазначені видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами в пункті 6.1 Договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації Постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої грошові зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою. Однак замовник порушив свої договірні зобов`язання в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Таким чином, позивач, з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 300 308,42 грн, а саме: 283 526,50 грн - інфляційне збільшення суми боргу та 16 781,92 грн - 3 % річних від простроченої суми боргу.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З урахуванням погодженого сторонами в пункті 6.1 Договору, оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 45 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатну продукцію згідно СОУ НАЕК 038:2021 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії» за умови реєстрації Постачальником належним чином оформленої та незаблокованої податкової накладної в ЄРПН. Початок перебігу строку оплати починається з дня, наступного за днем оформлення ярлика на придатну продукцію.

За видатковими накладними № РН-0000023 від 10.12.2021, № РН-0000024 від 10.12.2021, № РН-0000025 від 10.12.2021, № РН-0000026 від 13.12.2021, № РН-0000027 від 13.12.2021, № РН-0000028 від 13.12.2021, № РН-0000029 від 13.12.2021, відповідач був зобов`язаний оплатити 31.01.2022 (включно), та № РН-0000031 від 22.12.2021, № РН-0000032 від 22.12.2021, № РН-0000033 від 22.12.2021 - 07.02.2022.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату за поставлений товар 20.05.2022, 23.05.2022-25.05.2022.

Приймаючи до уваги викладене, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 283 526,50 грн - інфляційних витрат, 3% річних - 16 781,92 грн, визнаються судом обґрунтованими.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Оскільки відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не надав контррозрахунків заявлених до стягнення сум, суд, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо стягнення відшкодування судових витрат позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому у силу ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та заяви про відшкодування судових витрат, позивач просив стягнути з відповідача витрати на судові витрати в розмірі 30 000,00 грн.

При цьому до матеріалів позову додано договір про надання професійної правничої допомоги від 17.06.2024, додаток №1 до Договору, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та копію довіреності ТОВ «Велика Орбіта», детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, станом на 30.07.2024, та акт прийняття результату наданої професійної правничої допомоги від 30.07.2024.

У клопотанні про зменшення суми витрат на правничу допомогу представник відповідача зазначив, що дана категорія справи не є складною, обсяг, витраченого адвокатом часу, завищений, сума відшкодування судових витрат не є співмірною із ціною даного позову.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості послуг на надання правової допомоги адвокатським об`єднанням, відсутність заперечень відповідача щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 9000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛИКА ОРБІТА"</a> задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛИКА ОРБІТА"</a> (04207, місто Київ, вулиця Зої Гайдай, будинок 12/10, квартира 97, ідентифікаційний код юридичної особи 35644849) інфляційні витрати - 283 526 грн. (двісті вісімдесят три тисячі п`ятсот двадцять шість) 50 коп, 16 781 грн. (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят один) 92 коп. - 3 % річних, витрати на правничу допомогу 9000 грн. (дев`ять тисяч) 00 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 4504 (чотири тисяч п`ятсот чотири) грн. 62 коп

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Рішення складно та підписано: 21.10.2024.

Суддя М.Є.Літвінова