Рішення

від 15.10.2024 по справі 910/5298/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.10.2024Справа № 910/5298/24За позовом Національного музею історії України

до Музею історії міста Києва,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Міністерство культури та стратегічних комунікацій України

про зобов`язання вчинити дії

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від позивача: Панченко Н.О.;

від відповідача: Потапов І.І.;

від третьої особи: Мнацаканян С.А.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний музей історії України (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Музею історії міста Києва (надалі - відповідач) у якому просить суд зобов`язати відповідача виконати зобов`язання за договором від 28.02.2020 № 69 та повернути барельєф «Архангел Михаїл», кін. ХVІІ ст. (ін. № СК-269) позивачу.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.16, 509, 525, 526, 610 Цивільного кодексу України, ст.193, 222 Господарського кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов`язання за договором №69 тимчасового зберігання музейного експонату від 28.02.2020, в частині своєчасного повернення барельєфу «Архангел Михаїл», кін. ХVІІ ст. (ін. № СК-269) позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/5298/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 18.06.2024.

14.06.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому він просить закрити провадження в справі, в зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки наразі вживаються всі необхідні заходи щодо повернення барельєфу позивачу. Також від представника відповідача надійшла заява про продовження строку для подання відзиву, з посиланням на те, що з матеріалами справи відповідач ознайомився лише 07.06.2024.

18.06.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

У підготовче засідання 18.06.2024 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву та долучив поданий 14.06.2024 відзив до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання відповідача про закриття провадження справі, з огляду на те, що предмет спору на даний час позивачу не повернуто. Крім цього, суд протокольною ухвалою, за власною ініціативою, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України (надалі - третя особа). Також суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника позивача, задовольнив клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 відкладено підготовче засідання на 30.07.2024.

29.07.2024 від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких остання підтримала позовні вимоги.

У підготовче засідання 30.07.2024 з`явились представники учасників справи. У підготовчому засіданні представник третьої особи заявив клопотання про поновлення строку на подання пояснень та долучення пояснень третьої особи від 29.07.2024 до матеріалів справи, яке суд, з урахуванням думки представників сторін, протокольною ухвалою задовольнив. Також у підготовчому засіданні представник відповідача заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату та просив надати час для ознайомлення з поясненнями третьої особи від 29.07.2024, яке суд протокольною ухвалою задовольнив та відклав підготовче засідання на 04.09.2024.

03.09.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

У підготовче засідання 04.09.2024 з`явились представники учасників справи. Суд протокольною ухвалою залишив без розгляду додаткові пояснення відповідача від 03.09.2024. Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонами було заявлено про надання суду всіх наявних у них доказів і пояснень по справі, у підготовчому засіданні судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.10.2024.

02.10.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, в зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

У судове засідання 02.10.2024 з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 відкладено судове засідання на 15.10.2024.

15.10.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 15.10.2024 надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, третя особа підтримала позовні вимоги і також позов просила задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Протокольною ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання, з огляду на його необґрунтованість. Крім того, представник третьої особи заявив клопотання про зміну назви третьої особи, яке судом протокольною ухвалою від 15.10.2024 задоволено та змінено назву третьої особи з Міністерства культури та інформаційної політики України на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.

У судовому засіданні 15.10.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.02.2020 між позивачем (далі - НМІУ) та відповідачем (далі - МІК) було укладено договір №69 тимчасового зберігання музейного експонату (далі - договір), згідно п.1.1. предметом якого є передача на безоплатній основі від НМІУ до МІК на тимчасове зберігання та експонування 1 (одного) музейного предмета з фондів НМІУ, а саме: барельєфа «Архангел Михаїл», кін. XVII ст. (інв. № СК-269).

Зазначений в п.1.1. договору музейний предмет надається на тимчасове зберігання з метою експонування в постійній діючій експозиції з 15.03.2020 по 15.03.2024 (п.1.3. договору).

Відповідно до п.2.6. договору відповідач взяв на себе зобов`язання вчасно повернути музейний предмет після закінчення строку дії договору.

Згідно з п.2.9 договору відповідач власними силами та за власні кошти зобов`язаний повернути музейний предмет позивачу після закінчення тимчасового зберігання.

Договір набирає чинності після підписання кожної його сторінки та підписання обома сторонами і діє до 15.03.2024, але не менше, ніж до повного виконання сторонами всіх обов`язків, обумовлених цим договором (п.6.4. договору).

Згідно акту № 707 передачі предметів на тимчасове зберігання від 16.03.2020, позивач видав, а відповідач прийняв, з метою експонування в постійно діючій експозиції музейній предмет, а саме: барельєф «Архангел Михаїл», кін. XVII ст.

У гарантійному листі від 27.02.2020 за № 060/37-96/01 відповідач, зокрема, зобов`язався своєчасно повернути музейний предмет після закінчення тимчасового зберігання.

Листом від 01.03.2024 за вих. № 155 позивач відмовив у продовженні терміну тимчасового зберігання історичної пам`ятки в Музеї історії міста Києва. Неможливість подовження терміну тимчасового зберігання обумовлена тим, що у цьому році Національний музей історії України готується до відзначення 125-річчя заснування та планує низку ювілейних заходів, зокрема наукову конференцію та виставки.

У листі від 14.03.2024 за вих. №206 позивач просив відповідача повідомити інформацію щодо організації транспортування барельєфа «Архангел Михаїл» до музею.

Міністерство культури та інформаційної політики України (третя особа) в листі від 08.04.2024 за вих. № 06/34/3110-24, адресованому відповідачу та позивачу, звернуло увагу на необхідності дотримання положень Закону України «Про музеї та музейну справу» та Інструкції з організації обліку музейних предметів, затвердженої наказом Міністерства культури України від 21.07.2016 № 580 та повернення до позивача музейного предмета - барельєфа «Архангел Михаїл».

Листом від 15.04.2024 за вих.№ 316, позивач звернувся до відповідача на за фактичним місцезнаходженням Відповідача (м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 7), з вимогою протягом 3-х робочих днів з моменту отримання листа повернути барельєф «Архангел Михаїл» позивачу.

25.04.2024 позивач повторно звернувся з аналогічним листом від 25.04.2024 за вих.№349 на офіційну адресу відповідача (м. Київ, вул. Хрещатик, 2), зазначену в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідей на вказані листи матеріали справи не містять.

Посилаючись на вказані обставини, оскільки відповідач у позасудовому порядку відмовився повернути предмет договору, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання за договором від 28.02.2020 № 69 та повернути барельєф «Архангел Михаїл», кін. ХVІІ ст. (ін. № СК-269) позивачу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору, згідно акту № 707 передачі предметів на тимчасове зберігання від 16.03.2020, позивач видав, а відповідач прийняв, з метою експонування в постійно діючій експозиції музейній предмет, а саме: барельєф «Архангел Михаїл», кін. XVII ст.

Зазначений музейний предмет надавався відповідачу на тимчасове зберігання з метою експонування в постійній діючій експозиції з 15.03.2020 по 15.03.2024 (п.1.3. договору).

Згідно пункту 6.4. договору він набирає чинності після підписання кожної його сторінки та підписання обома сторонами і діє до 15.03.2024, але не менше, ніж до повного виконання сторонами всіх обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із пунктами 2.6 та 2.9. договору відповідач взяв на себе зобов`язання вчасно повернути музейний предмет після закінчення строку дії договору та зобов`язався власними силами та за власні кошти повернути музейний предмет позивачу після закінчення тимчасового зберігання.

Як убачається з матеріалів справи позивач неодноразово звертався до відповідача з листами щодо повернення предмета договору барельєф «Архангел Михаїл», кін. XVII ст., однак станом на день ухвалення рішення доказів повернення останнього позивачу суду не надано.

За таких обставин, враховуючи, що погоджений сторонами термін тимчасового зберігання з метою експонування в постійній діючій експозиції барельєфу «Архангел Михаїл», кін. XVII ст., як і строк дії договору закінчився ще 15.03.2024, однак предмет договору повернутий позивачу відповідачем не був, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та зобов`язання відповідача виконати обов`язки за договором від 28.02.2020 № 69 та повернути барельєф «Архангел Михаїл», кін. ХVІІ ст. (ін. № СК-269) позивачу.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог і про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання за договором від 28.02.2020 № 69 та повернути барельєф «Архангел Михаїл», кін. ХVІІ ст. (ін. № СК-269) позивачу.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Музей історії міста Києва (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 2, ідентифікаційний код 05534195) виконати зобов`язання за договором від 28.02.2020 № 69 та повернути Національному музею історії України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 2, ідентифікаційний код 02226103) барельєф «Архангел Михаїл», кін. ХVІІ ст. (ін. № СК-269).

3. Стягнути з Музею історії міста Києва (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 2, ідентифікаційний код 05534195) на користь Національного музею історії України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 2, ідентифікаційний код 02226103) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 23.10.2024.

Суддя Я.А.Карабань