Рішення

від 23.10.2024 по справі 910/9706/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.10.2024Справа № 910/9706/24Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Немірова Юрія Миколайовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранс 2016"

про стягнення 223708,77 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Неміров Юрій Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранс 2016" про стягнення за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом від 25.07.2023 № 250723 основного боргу в розмірі 143170,16 грн., інфляційних втрат у сумі 5 319,89 грн., 25 відсотків річних у сумі 15 216,04 грн., пені в розмірі 17 051,64 грн. та штрафу 30% у розмірі 42951,04 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу на юридичну адресу, вручення якої підтверджується відомостями з веб-сайту АТ «Укрпошта» щодо пошуку поштового відправлення № 0600283726360. Разом із цим, у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.07.2023 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом № 250723, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 якого Перевізник зобов`язався завантажити довірений йому вантажовідправником вантаж в автомобільний транспорт, доставити його автомобільним транспортом до пункту призначення в установлений цим договором термін і видати його Замовнику (Вантажоодержувачеві), а Замовник зобов`язався сплатити за перевезення вантажу передбачену цим договором винагороду. Умови завантаження та перевезення вантажу (термін і місце надання автотранспорту, маршрут прямування, пункт призначення, вантажоодержувач, термін доставки, вартість послуг та інше) визначається в заявці на перевезення вантажу, яка є невід`ємною частиною цього договору, зразок якої наводиться в Додатку №1 до договору.

Згідно з пунктом 4.1 Договору сплата винагороди за ним проводиться Замовником в безготівковій формі, в національній валюті України - гривні, протягом 10 календарних днів з моменту підписання Сторонами акта здачі-приймання робіт (надання послуг), на підставі копії рахунку-фактури та з наступним відправленням Замовнику оригінальних екземплярів товарно-транспортної накладної (ТТН), рахунку-фактури, акта здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до пункту 4.5 Договору за фактом виконання перевезення Сторони складають та підписують Акт здачі-приймання робіт (надання послуг).

Датою оплати вартості перевезення вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок Перевізника (пункт 4.6 Договору).

На виконання зобов`язань за договором сторони уклали за період 25.07.2023 до 27.03.2024 заявки на перевезення на загальну суму 512329 грн., перевезення за якими підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

Із матеріалів справи слідує, що за фактом виконання позивачем перевезення сторони склали та підписали наступні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 512329 грн., а саме: від 30.07.2023 № ЮМ-0001584 на суму 27158,00 грн., від 23.12.2023 № ЮМ-0000001 на суму 27588,00 грн., від 26.12.2023 № ЮМ-0000002 на суму 27764,00 грн., від 02.01.2024 № ЮМ-0000003 на суму 32950,00 грн., від 03.01.2024 № ЮМ-0000004 на суму 33479,00 грн., від 31.01.2024 № ЮМ-0000242 на суму 28138,00 грн., від 09.02.2024 № ЮМ-0000347 на суму 25000,00 грн., від 10.02.2024 № ЮМ-0000348 на суму 24980,00 грн., від 11.02.2024 № ЮМ-0000349 на суму 25020,00 грн., від 16.02.2024 № ЮМ-0000414 на суму 27043,20 грн., від 17.02.2024 № ЮМ-0000415 на суму 26935,20 грн., від 23.02.2024 № ЮМ-0000416 на суму 29935,20 грн., від 25.02.2024 № ЮМ-0000427 на суму 26978,40 грн., від 05.03.2024 № ЮМ-0000500 на суму 24980,00 грн., від 07.03.2024 № ЮМ-0000501 на суму 25020,00 грн., від 10.03.2024 № ЮМ-0000561 на суму 24360,00 грн., від 14.03.2024 № ЮМ-0000563 на суму 25000,00 грн., від 27.03.2024 № ЮМ-0000689 на суму 25000,00 грн., від 28.03.2024 № ЮМ-0000690 на суму 25000,00 грн.

У свою чергу, відповідачем сплачено за надані послуги суму в розмірі 369158,84 грн., відтак залишок суми основного боргу перед позивачем складає 143170,16 грн.

Дані обставини також підтверджені в акті звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2023-29.03.2024, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом частини 2 статті 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення й місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання та громадянство сторін.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом установлено, що за фактом надання позивачем послуг за договором від 25.07.2023 № 250723 сторонами підписані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 512329 грн., з якої відповідачем залишилася не оплаченою сума 143170,16 грн.

Крім того, сторонами підписано акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2023-29.03.2024, в якому відповідач також підтвердив залишок заборгованості перед позивачем на суму 143170,16 грн.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 143170,16 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 17051,64 грн., штраф 30% у розмірі 42951,04 грн., інфляційні втрати в сумі 5319,89 грн. та 25 % річних у сумі 15216,04 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.5 договору у разі несвоєчасної оплати або несплати, винна Сторона сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, яка діяла на день виникнення пені, за кожен день затримки платежу. У разі прострочення сплати послуг Перевізника більш ніж десять календарних днів, Замовник сплачує Перевізнику крім пені штрафну санкцію в розмірі десяти відсотків від суми заборгованості, а якщо прострочення виконання зобов`язання щодо оплати виконаних робіт перевищує 30 (тридцять) календарних днів від строку, визначеного в п. 4.1. Договору, штраф збільшується до 30 % від суми невиконаного зобов`язання.

Згідно з пунктом 5.11 договору за прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті виконаних робіт в терміни, що вказані в п. 4.1. Договору, Замовник сплачує Перевізнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь термін прострочення, а також двадцять п`ять відсотків річних від простроченої суми заборгованості, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Отже, сторонами в договорі погоджений інший розмір відсотків, ніж у частині 2 статті 625 ЦК України.

Суд зауважує, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше пів місяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Натомість, позивачем у наданому до позовної заяви розрахунку не враховано відповідну методику розрахунку інфляційних втрат, оскільки здійснено індексацію сум боргу за час прострочення у неповному місяці менше половини місяця.

За арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню нараховані на суми боргу, з урахуванням його часткового погашення, пеня в сумі 16779,95 грн., штраф 30% у розмірі 42951,04 грн., інфляційні втрати в сумі 4473,87 грн. та 25 % річних у сумі 15152,91 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн. суд дійшов висновку про наступне.

На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання правової допомоги від 24.05.2024, акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 17.07.2024 на суму 5000 грн., детальний опис наданих адвокатом послуг від 17.07.2024, платіжну інструкцію від 28.05.2024 № 4905 на суму 5000 грн.

Відповідно до пункту 2.1.1 договору вартість юридичного супроводу розгляду справи в суді першої інстанції включається в загальну вартість юридичних послуг згідно з пунктом 2.1 договору та становить 5000 грн. без ПДВ.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 та постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року по справі № 902/347/18, для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку частин 5, 6 статті 126 ГПК України не заявлялося.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, унаслідок часткового задоволення позову, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача в розмірі 4973,61 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Немірова Юрія Миколайовича задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранс 2016" (01024, м. Київ, вул. Банкова, буд. 2, офіс 10; ідентифікаційний код 40529616) на користь фізичної особи-підприємця Немірова Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 143170 (сто сорок три тисячі сто сімдесят) грн. 16 коп. основного боргу, 16779 (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн. 95 коп. пені, 42951 (сорок дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят одну) грн. 04 коп. штрафу в розмірі 30%, 4473 (чотири тисячі чотириста сімдесят три) грн. 87 коп. інфляційних втрат, 15152 (п`ятнадцять тисяч сто п`ятдесят дві) грн. 91 коп. 25 % річних, 4973 (чотири тисячі дев`ятсот сімдесят три) грн. 61 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також 2670 (дві тисячі шістсот сімдесят) грн. 33 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова