Рішення

від 22.10.2024 по справі 922/2867/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024м. ХарківСправа № 922/2867/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», місто Київ,

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім-41» , місто Харків, про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім-41», про стягнення заборгованості в сумі 9 455,39 грн., з яких: 6 096,77 грн. основний борг; 2 703,86 грн. пеня; 284,91 грн. 3% річних; 369,85 грн. індекс інфляції.

РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ:

19.08.2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 922/2867/24. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`ясненно учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження, направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою не працює".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2867/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, з урахуванням вище викладеного вбачається, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи та про його права надати заперечення з приводу доводів, викладених у позовній заяві, однак відзиву відповідачем подано не було.

Крім того, суд зазначає про наявність у відповідача обов`язку зареєструвати свій електронний кабінет у системі «Електронний Суд», що зроблено останнім не було.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Указом Президента України від 24.02.2022 року за № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (із змінами) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан.

Згідно зі статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Проте, господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті. Справа у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України розглянута судом за наявними у ній документами.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН:

Як зазначає позивач, останній відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 року за № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року за № 917-р позивач є постачальником «останньої надії» на ринку природного газу - тобто постачальником, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 року (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС).

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

При цьому, позивач зазначає, що договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, та не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Як зазначає позивач, оскільки в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ00011LA3900D Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім-41» (споживач, відповідач у справі) було закріплено за Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз України», як постачальником «останньої надії» (ЕІС-код 56Х930000008780В), підключення до постачальника «останньої надії» було здійснено автоматично, шляхом приєднання до публічного договору, у зв`язку з відсутністю точок споживача у Реєстрі споживачів іншого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.

За листопад 2021 року, квітень 2023 року та травень 2023 року спожито відповідачем наступний об`єм природного газу із внесенням в алокацію як постачальника «останньої надії» (ЕІС-код 56XQ00011LA3900D):

з 03.11.2021 року по 05.11.2021 року 0,00003 тис. м3;

з 01.04.2023 року по 30.04.2023 року 0,66221 тис. м3;

з 01.05.2023 року по 01.05.2023 року 0,00018 тис. м3.

При цьому, факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» підтверджується:

листом оператора ГТС від 18.03.2024 року № ТОВВИХ-24-4263,

інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГТС,

відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-код 56XQ00011LA3900D.

Вищевикладене за твердженнями позивача, свідчить про те, що між позивачем та відповідачем було укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501. При цьому, на думку позивача, відповідач, в порушення умов договору, не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем природного газу згідно з умовами договору та не здійснив повну оплату вартості спожитого за договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спожитий природній газ за договором.

Відповідач своїм правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позові не скористався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО ВИРШІЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ:

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом судового розгляду у справі є вимога щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заборгованості та похідних вимог на підставі договору постачання природного газу.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Договір постачання природного газу об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків для забезпечення опалення та постачання гарячої води до квартир співвласників (крім нежитлових приміщень) укладається на весь обсяг споживання природного газу для таких потреб та не може встановлювати різні ціни в межах цього обсягу. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема:

1) укласти договір про постачання природного газу;

2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів;

3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу;

4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу;

5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 року за № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України, та позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором, а договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Реєстрація споживачів в реєстрі постачальника «останньої надії» здійснюється автоматичному режимі, без вчинення будь-яких дій з боку споживача чи оператора ГСТ.

Так, факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника «останньої надії» підтверджується:

листом оператора ГТС від 18.03.2024 року № ТОВВИХ-24-4263,

інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГТС,

відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-код 56XQ00011LA3900D.

З вищевикладеного слідує, що споживача з ЕІС-кодом 56XQ00011LA3900D було закріплено у реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (ЕІС-код 56Х930000008780В).

Відтак, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім-41» (споживач, відповідач у справі) було укладено типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» який затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року за № 2501 (далі публічний типовий договір, типовий договір), відповідно до пункту 2.1 якого постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

При цьому, відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник "останньої надії" зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

В силу зазначених вище норм, типовий договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» між сторонами був укладений автоматично з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, з початком постачання природного газу з 03.11.2021 року по 05.11.2021 року, з 01.04.2023 року по 30.04.2023 року та з 01.05.2023 року по 01.05.2023 року.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про ринок природного газу» у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором. Частиною 2 вказаної статті визначено, що постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії". Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов`язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов`язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до типового договору постачання постачальником "останньої надії".

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що завданням постачальника «останньої надії» є страхування побутових та непобутових споживачів на певний період від раптового припинення газопостачання, якщо постачальник газу не зможе виконувати свої обов`язки перед споживачем. Постачальник «останньої надії» не конкурує за клієнта, не рекламує свої послуги, не змагається за споживача. Він підтримує клієнтів, які опинилися у скрутному становищі не з власної волі. При цьому, період безперервного постачання природного газу та включення в Реєстр споживачів постачальника «останньої надії» обмежений строком та може тривати до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу, однак кількість таких періодів не обмежена, а отже і кількість Типових договір не обмежена.

З аналізу вищевикладеного слідує, що публічний типовий договір, на підставі якого сформовано вимогу позивача до відповідача, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами з 03.11.2021 року по 05.11.2021 року, з 01.04.2023 року по 30.04.2023 року та з 01.05.2023 року по 01.05.2023 року, що в свою чергу нівелює доводи відповідача з приводу відсутності між вказаними контрагентами правовідносин.

Відповідачем не заявлялась вимога щодо визнання недійсним договору постачання природного газу (в типовій формі), а відтак суд враховуючи презумпцію правомірності правочину доходить до висновку, що типовий договір є підставою, що породжує цивільні права й обов`язки, які підлягають виконанню.

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем типового договору поставки природного газу, суд визначає, що за своєю правовою природою він є договором поставки, оскільки в ньому визначена зобов`язальна дії, які необхідно здійснити позивачу, а саме поставити природний газ (правова дія, яка регулюється главою 54 Цивільного кодексу України та главою 30 Господарського кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України)

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалами справи, позивачем свої зобов`язання було виконано у повному обсязі, а відповідачем спожито природний газ:

з 03.11.2021 року по 05.11.2021 року 0,00003 тис. м3, що підтверджується актом № 21288 приймання-передачі приводного газу від 30.11.2021 року на суму 1,00 грн.;

з 01.04.2023 року по 30.04.2023 року 0,66221 тис. м3, що підтверджується актом № 8089 приймання-передачі приводного газу від 30.04.2023 року на суму 19 790,93 грн.;

з 01.05.2023 року по 01.05.2023 року 0,00018 тис. м3, що підтверджується актом № 10756 приймання-передачі приводного газу від 31.05.2023 року на суму 4,84 грн.

Доказів постачання природного газу відповідачу у вказаний період іншим постачальником матеріали справи не містять, відповідачем відповідних доказів до суду також надано не було.

Пунктом 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з пунктом 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 статті 692 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.4. типового договору встановлено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3. цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 4.3. типового договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було направлено на адресу відповідача акт № 21288 приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 року, рахунок на оплату (природний газ) № 30403 від 10.12.2021 року, акт № 8089 приймання-передачі природного газу від 30.04.2023 року, рахунок на оплату (природний газ) № 15958 від 11.05.2023 року, акт № 10756 приймання-передачі приводного газу від 31.05.2023 року, рахунок на оплату (природний газ) № 19709 від 09.06.2023 року, що підтверджується поштовими документами.

Оплату за переданий газ відповідачем здійснено лише частково на суму 13 700,00 грн., що підтверджується позивачем та не спростовано доказами, які містяться в матеріалах справи. При цьому матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано до суду доказів здійснення повного розрахунку із позивачем за спожитий природний газ з 03.11.2021 року по 05.11.2021 року, з 01.04.2023 року по 30.04.2023 року та з 01.05.2023 року по 01.05.2023 року у загальній сумі 6 096,77 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення вчасної та повної оплати поставленого природного газу. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв поставлений йому природний газ, однак не здійснив з позивачем повного розрахунку, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 096,77 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 703,86 грн., три відсотка річних у сумі 284,91 грн., а також інфляційні втрати у сумі 369,85 грн.

Судом встановлено, що громадяни, власники квартир багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 , створили неприбуткову організацію "Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім-41" з метою забезпечення і захисту співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством. Завданням та предметом діяльності об`єднання, зокрема, є сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами.

ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно з нормами чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема постачанню та розподілу електричної енергії. Ця електрична енергія постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема інженерно-технічних систем будинку, як то роботи індивідуального теплового пункту, котелень, підкачувальних насосів тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників (зокрема електропостачання ліфтів, освітлення місць загального користування та прибудинкової території тощо).

ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно з окремим Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", має статус неприбутковості, та не є суб`єктом господарювання, не використовує електричну енергію для власних потреб.

Отже, ОСББ в частині споживання теплової енергії на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення "колективний побутовий споживач" електроенергії, у випадку, коли ці організації об`єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.11.2022 року у справі № 916/3837/21 і він є релевантним та застосовним у розумінні статті 236 Господарського процесуального кодексу України у розглядуваній справі.

Хоча положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року за №206 прямо не забороняють нарахування ОСББ, які є юридичними особами, 3% річних та інфляційних втрат, не зважаючи на ті обставини, що ці неприбуткові організації створені мешканцями будинку (населенням) для забезпечення таких мешканців комунальними послугами та оплата таких комунальних платежів здійснюється за рахунок мешканців та за тарифами для населення, водночас відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", співвласники зобов`язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.

Згідно зі статтею 12 вказаного Закону, витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема: витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку, а також витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 року у справі № 922/1717/23.

Таким чином, суд дійшов висновку, що Відповідач через специфіку свого статусу відноситься до «колективних побутових споживачів» (з матеріалів справи не вбачається, що теплова енергія поставлялася не для забезпечення інтересів із власників житлового будинку) з рахунків ОСББ витрачається на користь усіх власників.

Тобто, заявлені до стягнення Позивачем неустойки, 3% річних та інфляційна індексація у цих правовідносинах фактично мають задовольнятися за рахунок витрат мешканців - власники квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , що вже заборонено вказаною постановою КМУ за №206 від 05.03.2022 року.

Враховуючи дію військового стану, беручи до уваги бажану з точки зору держави модель поведінки в Україні щодо заборони нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати населенням, яке в даному разі мешкає у багатоквартирному будинку по вулиці Другої П"ятирічки (зараз вулиця Бібліка), будинок 41 умісті Харкові, суд відмовляє у задоволені до стягнення пені у сумі 2 703,86 грн.; 3% річних у сумі 284,91 грн.; індексу інфляції у сумі 369,85 грн.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

4. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

У зв`язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім-41» про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наш дім-41» (61007, місто Харків, вулиця Другої П"ятирічки (зараз вулиця Бібліка), будинок 41; ідентифікаційний код юридичної особи: 37766117) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 12; код ЄДРПОУ: 40121452) основний борг у сумі 6 096,77 грн., а також витрати зі сплати судового збору у сумі 2 379,77 грн.

В частині стягнення пені у сумі 2 703,86 грн.; 3% річних у сумі 284,91 грн.; індексу інфляції у сумі 369,85 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "22" жовтня 2024 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/2867/24