Рішення

від 16.10.2024 по справі 926/2019/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

16 жовтня 2024 року Справа № 926/2019/24

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства «Марс» (60130, Чернівецька область, Дністровський район, село Вартиківці, вул. Садова, 45, код ЄДРПОУ 21427547),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області (60100, Чернівецька область, Дністровський район, смт. Кельменці, площа Центральна, 4, код ЄДРПОУ 04417010),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача державний реєстратор Ротар Василь Миколайович ( АДРЕСА_2 ),

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

представники:

від позивача адвокат Телешман І.І.;

від відповідача Білик Л.В.;

від третьої особи на стороні позивача не з`явився;

від третьої особи на стороні відповідача не з`явився.

ОСОБА_2 виклад позовних вимог.

Фермерське господарство «Марс» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, в якому просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055, площею 0,46 га та земельною ділянкою, кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, площею 10,28 га, розташованими за адресою: Чернівецька область, Дністровський район, село Вартиківці, які надані в постійне користування ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування серії І-ЧВ №000100 від 30.04.1993 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що рішенням Вартиковецької сільської ради №22 від 11.03.1993 року громадянину ОСОБА_1 надано в постійне користування для ведення селянського/фермерського господарства вказані вище земельні ділянки. 16.07.1998 року ним було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «Марс».

ФГ «Марс» з часу створення і на даний час використовує спірні земельні ділянки та своєчасно сплачує податки за підприємницьку діяльність.

Право комунальної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055, площею 0,46 га зареєстровано за територіальною громадою села Вартиківці в особі Вартиковецької сільської ради, а право державної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, площею 10,28 га, зареєстровано за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, На даний час відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» вказані вище земельні ділянки належать до комунальної власності.

29 квітня 2024 року ФГ «Марс» звернулося до державного реєстратора прав власності та речових прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію права постійного користування вказаними вище земельними ділянками за ФГ «Марс» в частині зміни користувача земельними ділянками з ОСОБА_1 на ФГ Марс», оскільки вважає, що саме господарство є користувачем даної ділянки, проте, рішеннями державного реєстратора Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області від 29.04.2024 року №72853844 та 72853874 було відмовлено у вищевказаній заяві з підстав звернення неналежної особи за вчиненням реєстраційної дії.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за юридичною особою - фермерським господарством та права передачі постійного користування юридичній особі. Право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є виключно правом користування особи, якій це право надано, і не може бути передано іншій особі.

Також вважає, що для виникнення у ФГ «Марс» статусу законного землекористувача, така земельна ділянка повинна перебувати у власності одного з членів фермерського господарства.

У письмових поясненнях державний реєстратор Ротар В.М. просить у задоволенні позову відмовити.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.

Ухвалою суду від 08.08.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_1 , та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача державного реєстратора Ротаря Василя Миколайовича, призначив підготовче засідання на 28.08.2024 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу та третім особам запропонував надати відповідь на відзив та пояснення по суті позову. Зобов`язано позивача до наступного підготовчого засідання надати докази надіслання або вручення державному реєстратору ОСОБА_3 копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів листом з описом вкладення або шляхом надсилання до електронного кабінету.

13.08.2024 позивачем до суду надано докази направлення державному реєстратору ОСОБА_3 копії позовної заяви та доданих до неї матеріалів листом з описом вкладення.

23.08.2024 від державного реєстратора Ротаря В.М. до суду надійшли пояснення на позов, в яких просить відмовити ФГ «Марс» у задоволенні позовних вимог, розглянути справу без його участі.

Ухвалою від 28.08.2024 відкладено розгляд справи в підготовчому засіданні на 12.09.2024.

Ухвалою суду від 02.09.2024 судове засідання за участю представника позивача вирішено провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Кельменецькому районному суду Чернівецької області.

Суд ухвалою від 12.09.2024 відклав розгляд справи у підготовчому засіданні на 25.09.2024.

Після судового засідання 12.09.2024 від відповідача на електронну адресу Господарського суду Чернівецької області надійшов відзив на позов без електронно-цифрового підпису.

13.09.2024 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву з додатками, в якому проти задоволення позову заперечив.

Окрім цього, 13.09.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі від 12.09.2024, в яких просить долучити до справи розпорядження селищного голови від 04.01.2022 року № 03-ос «Про призначення ОСОБА_4 », Довіреність № 6, рішення сесії від 28.01.2022 року № 425.17.1-8/22 «Про затвердження Положення про відділ правового забезпечення та роботи з персоналом Кельменецької селищної ради».

Ухвалою суду від 24.09.2024 судове засідання за участю представника відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручити Кельменецькому районному суду Чернівецької області.

Ухвалою від 25.09.2024 відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 02.10.2024, судове засідання за участю представників сторін вирішено провести в режимі відеоконференції з Кельменецьким районним судом Чернівецької області.

27.09.2024 Кельменецькою селищною радою через систему «Електронний суд» подано докази направлення відзиву представнику позивача та третім особам.

02.10.2024 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує.

За наслідками підготовчого засідання суд постановив ухвалу від 02.10.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 16.10.2024, судове засідання за участю сторін вирішено провести в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Кельменецькому районному суду Чернівецької області.

У судове засідання 16.10.2024 треті особи явку своїх представників не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, однак суд враховує подані ними клопотання про розгляд справи за їх відсутності, які містяться в поясненнях.

Частиною четвертою статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із пунктом 1 частини третьої цієї статті ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин суд вирішив за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі представників третіх осіб.

Суд заслухав вступне слово представника позивача, яка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем, натомість представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві. Суд оголосив позиції третіх осіб ОСОБА_1 та державного реєстратора Ротаря В.М. Далі суд дослідив матеріали справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.

Рішенням Вартиковецької сільської ради №22 від 11.03.1993 року ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства надано у постійне користування земельні ділянки, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055 площею 0,46 га, та кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, площею 10,28 га, розташованими за адресою: Чернівецька область, Дністровський район, село Вартиківці.

30.04.1993 року на підставі вищевказаного рішення ОСОБА_5 видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000100.

Державну реєстрацію Фермерського господарства «Марс» здійснено 16.07.1998 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №341011.

Згідно протоколу загальних зборів учасників фермерського господарства ФГ «Марс» №1 від 01.07.1998 та наказу фермерського господарства №1, керівником ФГ «Марс» є ОСОБА_1 .

Згідно статуту фермерського господарства ФГ «Марс» ОСОБА_1 є засновником фермерського господарства.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 01.12.2015 встановлено факт, що Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000100, виданий ОСОБА_5 30 квітня 1993 року на підставі рішення Вартиковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 11 березня 1993 року № 22 належить ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Вартиківці Кельменецького району Чернівецької області.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.06.2024 земельна ділянка площею 10,28 га, кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, та земельна ділянка площею 0,46 га, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055, перебувають у власності Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63697023 від 25.05.2022. Вказані земельні ділянки перебувають у постійному користуванні ОСОБА_1 .

24 квітня 2024 року ФГ «Марс» звернулося до Кельменецької селищної ради із заявою про державну реєстрацію права постійного користування вказаними вище земельними ділянками за ФГ «Марс» в частині зміни користувача земельними ділянками з ОСОБА_1 на ФГ Марс».

Рішеннями державного реєстратора прав власності та речових прав на нерухоме майно Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області Ротаря В.М. від 29.04.2024 року №72853844 та 72853874 відмовлено ФГ «Марс» у реєстрації права постійного користування за спірними земельними ділянками.

ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.

Встановивши фактичні обставини, суд дійшов висновку, що предметом позову у цій справі є визнання за фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення ФГ «Марс») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення ФГ «Марс») користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент створення ФГ «Марс») право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення ФГ «Марс», вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не громадянину України, а спеціальному суб`єкту - голові створеного селянського (фермерського) господарства.

Такий правовий висновок міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №917/1982/19.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29 липня 2003 року) з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року N 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермермького) господарства (така правова позиція викладена Великою Палатою верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

19 червня 2003 року прийнято новий Закон України N 937-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон N 937-IV), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» N 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону N 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону N937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону N 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі N 320/5724/17 (провадження N 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону N 937-IV слід зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.

З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» N 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону N 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі N 6-20859св07, від 10 жовтня).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі N 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі N 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі N 695/1275/17 та у справі N 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі N 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі N 628/776/18).

Суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі N 615/2197/15-ц (провадження N 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі N 906/392/18 (провадження N 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9)вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Таким чином, одержання громадянином засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи.

Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У постанові від 18 березня 2019 року у справі N 922/3312/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Як встановлено судом, рішенням Вартиковецької сільської ради №22 від 11.03.1993 року ОСОБА_1 надано у постійне користування земельні ділянки, площею 0,46 га, та площею 10,28 га в селі Вартиківці Дністровського району Чернівецької області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Після отримання громадянином засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ «Марс», яке зареєстроване як юридична особа.

Суд вважає, що у правовідносинах користування спірними земельними ділянками з дня державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи позивач набув прав та обов`язків землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц (провадження N 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі N 474/100/16-ц (провадження N 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі N 704/26/17-ц (провадження N 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі N 666/1188/16-ц (провадження N 14-629цс18).

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви N 23759/03 та N 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі N 906/392/18 (провадження N 12-57гс19).

Дослідивши зміст Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000100 від 30.04.1993 року, виданий ОСОБА_5 , план зовнішніх меж землекористування, що міститься в ньому, судом встановлено, що державний акт видано на дві земельні ділянки площею 10,28 га та площею 0,46 га.

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 01.12.2015 встановлено факт, що Державний акт на право постійного користування землею серії І-ЧВ №000100, виданий ОСОБА_5 30 квітня 1993 року на підставі рішення Вартиковецької сільської ради народних депутатів Кельменецького району Чернівецької області від 11 березня 1993 року № 22, належить ОСОБА_1 .

Щодо визначення відповідача та порушення ним прав позивача суд зазначає таке.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.06.2024 земельна ділянка площею 10,28 га, кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, та земельна ділянка площею 0,46 га, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055, перебувають у власності Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області та у постійному користуванні ОСОБА_1 .

Відповідачем заперечується право постійного користування Фермерського господарства «Марс» вказаними земельними ділянками, в тому числі й відмовою державного реєстратора Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області - Ротаря В.М. у реєстрації права постійного користування за спірною земельною ділянкою за фермерським господарством.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що ФГ «Марс» має законне право постійного користування земельними ділянками площею 10,28 га, кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, та площею 0,46 га, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055, тож державний реєстратор безпідставно відмовив у реєстрації за позивачем такого права, у зв`язку з чим позовні підлягають задоволенню.

V. Висновки суду.

За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що позивач має право постійного користування спірними земельними ділянками, а, отже, позовні вимоги про визнання права постійного користування є обґрунтованими.

VІ. Розподіл судових витрат.

Позивачем сплачений судовий збір в сумі 4 844,80 грн згідно квитанцій № 45 від 18.06.2024 та № 15 від 21.06.2024.

Представником позивача заявлено про покладення на позивача витрати зі сплати судового збору, відтак вказані судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Фермерського господарства «Марс» (60130, Чернівецька область, Дністровський район, село Вартиківці, вул. Садова, 45, код ЄДРПОУ 21427547) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 7322082000:01:003:0055, площею 0,46 га та земельною ділянкою, кадастровий номер 7322082000:02:005:1496, площею 10,28 га, розташованими за адресою: Чернівецька область, Дністровський район, село Вартиківці, які надані в постійне користування ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується державним актом на право постійного користування серії І-ЧВ №000100 від 30.04.1993 року.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 23 жовтня 2024 року.

Суддя І.В. Марущак