Рішення

від 14.10.2024 по справі 927/571/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іменем України

РІШЕННЯ

14 жовтня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/571/24 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Ніжинської окружної прокуратури, вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 0291011423,

в інтересах держави в особі:

Фонду державного майна України,

вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945,

до відповідача-1: Акціонерного товариства "Укртелеком",

вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766,

до відповідача-2: Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, площа імені Івана Франка, 1, м. Ніжин, 16600, код ЄДРПОУ 04061783,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамента з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації, вул. Гетьмана Полуботка, 70, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ 23000089,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головного управління ДСНС України в Чернігівській області, проспект Миру, 190-а, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 38590042,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 21560045, e-mail: ukrposhta@ukrposhta.ua),

про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження захисною спорудою цивільного захисту шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання повернути захисну споруду до державної власності

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Юзвак Л.Б.,

від позивача: не прибув,

від відповідача-1: Полегенько К.А.,

від відповідача-2: не прибув,

третьої особи на стороні відповідача-1: Коротенко М. М.

Ніжинською окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Укртелеком" та Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області про усунення перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № НОМЕР_1, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, шляхом:

- визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 30.07.2009 № 353 "Про оформлення права приватної власності на частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_1" у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття НОМЕР_1, площею 76,6 кв.м., розташоване у підвалі трьохповерхового нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 31.07.2009, виданого рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 30.07.2009 №353;

- скасування рішення реєстратора Комунального підприємства «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради Андрусенко О.В. від 06.08.2009, номер запису 331 в книзі 4, реєстраційний номер 23515047;

- зобов`язання Акціонерного товариства "Укртелеком" (код ЄДРПОУ 21560766) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 справа №927/571/24 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.06.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління ДСНС України в Чернігівській області, підготовче засідання призначено на 18.07.2024 року, 09:00. Учасникам процесу встановлено строки для подання письмових заяв.

09.07.2024 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому АТ «Укртелеком» проти позову заперечує та зазначає про те, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами, на підставі яких документів саме ФДМУ є органом, уповноваженим здійснювати управління спорудою цивільного захисту № НОМЕР_1, розташованою в підвалі будівлі за адресою: АДРЕСА_1. Прокурором не надано документального підтвердження того, що держава як власник при створенні ВАТ «Укртелеком» (перетворенні з Українського державного підприємства «Укртелеком» у відкрите акціонерне товариство) передала спірне майно на баланс, в управління ФДМУ. В плані технічної інвентаризації будівлі, який був складений в 2004 році відсутня інформація про розташування приміщень захисної споруди та площу. Технічна інвентаризація захисних споруд цивільної оборони проводилась відповідно до розпорядження КМУ від 26.11.2008 року № 1473-р «Про підготовку та проведення в 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), за результатами якої в 2013 році був складений технічний паспорт на спірну захисну споруду. Відповідач-2, приймаючи рішення в 2009 році не знав і не міг знати про те, що площа захисної споруди становить 76,6 кв.м., відповідно до матеріалів технічної інвентаризації проведеної лише в 2013 році. Відповідач-1 вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази будівництва та введення в експлуатацію захисної споруди, а також відсутня інформація щодо перебування даної споруди в системі обліку захисних споруд ДСНС. Відповідач-1 заперечує проти твердження, що спірна захисна споруда цивільного захисту є самостійним об`єктом нерухомого майна, зазначає про втручання в його право на мирне володіння майном. Вважає, що вимоги прокурора не відповідають належному способу захисту. Крім того, відповідач-1 у відзиві на позов заявив про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог прокурора у разі встановлення, що право або охоронюваний законом інтерес позивача порушені та зазначає про відсутність підстав представництва інтересів держави в суді в особі Фонду державного майна України.

10.07.2024 на адресу суду від Фонду Державного майна України надійшли письмові пояснення №10-25-18214 від 03.07.2024, у яких позивач зазначив про те, що захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч.2 ст.178 ЦК України є обмежено оборотоздатною річчю та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну; з огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного сховища у приватну власність АТ «Укртелеком», державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на сховище. Інші пояснення аналогічні доводам прокурора, що викладені у позовній заяві.

У зв`язку з перебуванням судді Фесюри М.В. у відпустці, призначене на 18.07.2024 судове засідання не відбулось, про що учасники справи були повідомлені листом за підписом керівника апарату Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою від 29.07.2024 року, враховуючи вихід судді Фесюри М.В. з відпустки, суд продовжив строк підготовчого провадження у справі №927/571/24 на 30 календарних днів, та призначив підготовче засідання на 14.08.2024,10:00. Залучив до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Акціонерне товариство «Укрпошта».

12.08.2024 від Акціонерного товариства «Укрпошта» через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення, у яких третя особа зазначає про те, що при розподілі системи зв`язку на дві підгалузі - пошту та електрозв`язок майно, яке спільно обліковувалась було розподілено між Укрпоштою і Укртелекомом. Розпорядженням №728-р від 17.07.2015 Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства інфраструктури України щодо перетворення Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (код згідно з ЄДРПОУ 21560045), м. Київ, вул. Хрещатик, 22, у публічне акціонерне товариство "Укрпошта", 100 відсотків акцій якого належать державі та не підлягають відчуженню, за умови збереження попереднього профілю діяльності підприємств. Наказом Міністерства інфраструктури України №240 від 05.07.2017 «Про затвердження акту передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» затверджено акт передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта», що є правонаступником УДППЗ «Укрпошта», посвідчений нотаріально 05.07.2017, відповідно до якого Міністерство інфраструктури України з 01.03.2017 передало, а ПАТ «Укрпошта» прийняло об`єкти державного майна. Згідно з переліком об`єктів нерухомого майна, яке обліковувалось на балансі Чернігівської дирекції УДППЗ «Укрпошта» та передається до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» (додаток №45 до акту передавання майна до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта», посвідчений нотаріально 05.07.2017), серед іншого, було передано ПАТ «Укрпошта» (на даний час АТ «Укрпошта), зокрема приміщення виробничої дільниці, інвентарний номер 6003, вартістю 569433,00грн. станом на 31.10.2016, за адресою: АДРЕСА_1. У власність АТ «Укрпошта» як внесок до статутного капіталу передано 1/4 частки об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1. Під час корпоратизації до статутного капіталу ПАТ «Укрпошта» передавалось майно, яке перебувало у власності держави в особі Міністерства інфраструктури України та закріплювалося на праві господарського відання за УДППЗ «Укрпошта» та відповідно обліковувалось на балансі УДППЗ «Укрпошта». У 2009 році, на час реєстрації права державної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, - захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття не перебувала у повному господарському віданні Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» та не обліковувалась на його балансі. Площа приміщень, яку було включено при розрахунку до 1/4 частки об`єкту нерухомого майна АТ «Укрпошта» чітко визначена в Свідоцтві про право власності від 02.07.2009 серії НОМЕР_3. При цьому, приміщення віднесені до захисної споруди цивільного захисту у Свідоцтві про право власності АТ «Укрпошта» відсутні, а одноособовим власником споруди цивільного захисту ПРУ НОМЕР_4, розташованої в приміщеннях підвалу (прим. 2-1 площею 37,7 кв.м., прим. 2-2 площею 41,8 кв.м.) нежитлової будівлі «виробнича дільниця» за адресою АДРЕСА_1 є саме Акціонерне товариство «Укртелеком».

14.08.2024 від Ніжинської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення, у яких з приводу викладених заперечень відповідача-1 зазначено про те, що аргументи, наведені у відзиві на позов, не спростовують доводи позовної заяви щодо підстав подання позову прокурором в інтересах держави в особі Фонду державного майна України; підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; у даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України до юридичної особи з метою усунення перешкод, які ця юридична особа створює у користуванні і розпорядженні об`єктом цивільного захисту протирадіаційним укриттям НОМЕР_4. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця об`єкту цивільного захисту, що і має місце в даному випадку. Таким чином, строк позовної давності не застосовується; спірне рішення прийнято всупереч п. «г» ч.2 ст.5 ЗУ «Про приватизацію державного майна» та введеним в дію у подальшому абз.41 ч.2 ст.4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» та ст.32 Кодексу цивільного захисту України, а відтак підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а видане на його підставі свідоцтво про право власності серії НОМЕР_5 від 31.07.2009, підлягає визнанню недійсним; наявність відповідної технічної документації на окреме приміщення (протирадіаційне укриття) спростовує доводи щодо неможливості визначення даної споруди, як окремого об`єкту.

За наслідками розгляду справи у підготовчому засіданні 14.08.2024, суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 14.08.2024, про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 28.08.2024, 10:00.

16.08.2024 від Чернігівської обласної прокуратури надійшла відповідь на пояснення третьої особи, сформована через систему «Електронний суд», у якій прокурор наголошує на тому, що АТ «Укртелеком» володіє спірною захисною спорудою одноособово та на факті існування споруди на момент реєстрації права приватної власності на ПРУ НОМЕР_4. У письмових поясненнях прокурор просить суд поновити пропущений процесуальний строк для подання доказів та приєднати до матеріалів справи додаткові документи.

22.08.2024 від третьої особи на стороні позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи, сформована через систему «Електронний суд», у якій зазначає про те, що Департамент в межах своєї компетенції зазначає про те, що ПРУ НОМЕР_4 постановлено на облік ще 06.05.1982 та перебувало у користуванні Ніжинського районного вузла зв`язку Міністерства зв`язку УРСР, що підтверджується обліковою карткою та паспортом укриття. У подальшому в 2013 році на замовлення АТ «Укртелеком» КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» виконало роботи з технічної інвентаризації ПРУ НОМЕР_4. На підставі технічної інвентаризації облікова документація на укриття оновлена та 27.05.2019 складено облікову картку та паспорт захисної споруди, які вже наявні в матеріалах справи та надані прокурором з позовною заявою. Третя особа просить поновити пропущений Департаментом строк та долучити до матеріалі справи додаткові документи.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3-6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

У підготовчому засіданні 28.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання прокурора та третьої особи та поновив учасникам судового процесу процесуальні строки для подання доказів та долучив відповіді на пояснення третьої особи з доданими до них документами до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 28.08.2024 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті на 18.09.2024, 10:40.

17.09.2024 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до оприлюднення повного тексту постанови Верховного Суду у справі №906/1052/22 по аналогічній справі.

18.09.2024 суд постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 03.10.2024 до 11:00.

25.09.2024 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, у яких просить поновити пропущений строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи повний текст постанови Верховного Суду у справі №906/1052/22 від 11.09.2024 у подібних правовідносинах.

В зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на території Чернігівської області, у тому числі в м. Чернігові, судове засідання по справі 927/571/24, призначене на 03.10.2024 на 11:00, не відбулося, справу по суті відкладено до 14.10.2024, до 10:00.

У судовому засіданні 14.10.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про поновлення пропущеного процесуального строку для подання доказу, оскільки дана постанова ВС не є доказом, а є джерелом права та зазначив, що суд при прийнятті рішення у справі буде враховувати всі висновки Верховного Суду, у т.ч. і висновок Верховного Суду, який зазначений у наданій відповідачем-1 постанові.

В судове засідання 14.10.2024 прибули прокурор, представник відповідача-1 та представник третьої особи відповідача.

У судовому засіданні 14.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши та оцінивши подані докази, вислухавши пояснення учасників справи господарський суд встановив наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку "Укртелеком" створено ВАТ "Укртелеком", яке було перейменовано у ПАТ «Укртелеком», правонаступником якого є АТ "Укртелеком", відповідач-1, та затверджено його статут.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 №948-р до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передане Українське державне підприємство електрозв`язку "Укртелеком".

Наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 09.08.2004 № 189 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ "Укртелеком"; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" від 09.08.2004, Державний комітет зв`язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" прийняв об`єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ "Укртелеком" згідно з переліком, зокрема, і будівлі приміщення по АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради «Про оформлення права приватної власності на 3/4 частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_1» №353 від 30.07.2009 вирішено оформити право приватної власності з послідуючою видачею свідоцтва про право власності, за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» на 3/4 частки нежитлові будівлі площею 1847,0 кв.м. з допоміжними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

31.07.2009 Виконавчим комітетом Ніжинської міської ради видано Відкритому акціонерному товариству «Укртелеком» свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_6. У свідоцтві зазначено, що ВАТ «Укртелеком» є власником частки об`єкту: нежитловій будівлі "виробнича дільниця", що за адресою: АДРЕСА_1. Загальною площею 2424,7 кв.м., нежитлова будівля "виробнича дільниця" літ. А,1802,0 кв.м.; підвал, Пд, 622,7 кв.м.; ґанок, а; ґанок, а1;, ґанок, а2; ґанок, а4; ґанок, а5; склад, Б; гараж,Г; ворота,2; хвіртка,3;, ворота,4; хвіртка,5; огорожа,6; гараж,г; вбиральня,У; гараж,Г1; гараж, Г2; гараж, Г3; гараж, Г4; прохідна, Д; склад, Б1. До часток нежитлової будівлі «виробнича дільниця» відноситься: в нежитловій будівлі «виробнича дільниця» «А»: приміщення І поверху: приміщ.3-1 пл.35,7кв.м.; приміщ.3-2 пл.2,6кв.м.; приміщ.3-3 пл.39,0кв.м.; приміщ.3-4 пл.15,6кв.м.; приміщ.3-5 пл.9,1кв.м.; приміщ.3-6 пл.0,6 кв.м.; приміщ.3-7 пл.16,1кв.м.; приміщ.3-8 пл.0,7кв.м.; приміщ.3-9 пл.0,5кв.м.; приміщ.3-10 пл.1,7кв.м.; приміщ.3-11 пл.2,3кв.м.; приміщ.4-1 пл.21,0кв.м.; приміщ.4-2 пл.13,4кв.м.; приміщ.4-3 пл.1,2кв.м.; приміщ.4-4 пл.2,1кв.м.; приміщ.4-5 пл.11,8кв.м.; приміщ.4-6 пл.6,8кв.м. Приміщення ІІ поверху пл.527,4кв.м. Приміщення ІІІ поверху пл.643,0кв.м. В підвалі "Пд": приміщ.3-95 пл.13,2кв.м.; приміщ.3-96 пл.13,6кв.м.; приміщ.3-97 пл.1,7кв.м.; приміщ.3-98 пл.9,2кв.м.; приміщ.3-99 пл.14,1кв.м.; приміщ.3-100 пл.12,8кв.м.; приміщ.3-101 пл.5,0кв.м.; приміщ.3-102 пл.63,7кв.м.; приміщ.3-103 пл.33,7кв.м.; приміщ.3-104 пл.6,7кв.м.; приміщ.3-105 пл.15,3кв.м.; приміщ.3-106 пл.17,6кв.м.; приміщ.3-107 пл.3,7кв.м.; приміщ.3-108 пл.6,5кв.м.; приміщ.3-109 пл.15,2кв.м.; приміщ.3-110 пл.10,1кв.м.; приміщ.3-111 пл.6,6кв.м.; приміщ.3-112 пл.2,3кв.м.; приміщ.3-113 пл.2,3кв.м.; приміщ.3-114 пл.1,0 кв.м.; приміщ.3-115 пл.1,1кв.м.; приміщ.3-116 пл.6,6 кв.м.; приміщ.3-117 пл.22,3кв.м.; приміщ.3-118 пл.18,4кв.м.; приміщ.3-119 пл.42,2кв.м.; приміщ.3-121 пл.13,5кв.м.; приміщ.2-1 пл.37,7 кв.м.; приміщ.2-2 пл.41,8 кв.м. 1/2частина приміщень загального користування: тамбур І, сходова клітина ІІ, коридор ІІІ, тамбур IV, сходова клітинаV, тамбурVІ, сходова клітинаVІІ, коридорVІІІ, коридор ІХ, сходова клітина Х, коридор 2-4-загальна площа 1/2частини приміщень загального користування 58,5кв.м.; 3/5 частини гараж "Г", гараж "г", 1/2ч. склада"Б", склад"Б1", 1/2частина вбиральні "У", гараж"Г1", гараж"Г2", гараж"Г3", гараж"Г4", ганок"а1", ганок"а2", ганок"а5", 1/2 частина воріт№2; 1/2 частина хвіртки№3; 1/2 частина воріт; 1/2частина хвіртки№5; огорожа №6. Загальна площа 3/4 частки - 1847,0 кв.м.

Право власності ВАТ «Укртелеком» на зазначене майно зареєстроване реєстратором Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації Андрусенко О.В., за номером 331 у книзі 4, реєстраційний номер 8416056, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за №23515047 від 06.08.2009.

Дані щодо проведеної державної реєстрації внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Згідно з інформаційною довідкою №380079451 від 24.05.2024 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер нерухомого майна 8416056, до 3/4 часток нежитлової будівлі "виробнича дільниця" відноситься: у нежитловій будівлі "виробнича дільниця" літ. "А": приміщ. І поверху: приміщ.3-1 пл.35,7кв.м.; приміщ.3-2 пл.2,6кв.м.; приміщ.3-3 пл.39,0кв.м.; приміщ.3-4 пл.15,6кв.м.; приміщ.3-1 пл.35,7кв.м.; приміщ.3-5 пл.9,1кв.м.; приміщ.3-6 пл.0,6 кв.м.; приміщ.3-7 пл.16,1кв.м.; приміщ.3-8 пл.0,7кв.м.; приміщ.3-9 пл.0,5кв.м.; приміщ.3-10 пл.1,7кв.м.; приміщ.3-11 пл.2,3кв.м.; приміщ.4-1 пл.21,0кв.м.; приміщ.4-2 пл.13,4кв.м.; приміщ.4-3 пл.1,2кв.м.; приміщ.4-4 пл.2,1кв.м.; приміщ.4-5 пл.11,8кв.м.; приміщ.4-6 пл.6,8кв.м.; Приміщ. ІІ поверху пл.527,4кв.м.; Приміщ. ІІІ поверху пл.643,9кв.м.; в підвалі"Пд": приміщ.3-95 пл.13,2кв.м.;приміщ.3-96 пл.13,6кв.м.; приміщ.3-97 пл.1,7кв.м.; приміщ.3-98 пл.9,2кв.м.; приміщ.3-99 пл.14,1кв.м.; приміщ.3-100 пл.12,8кв.м.; приміщ.3-101 пл.5,0кв.м.; приміщ.3-102 пл.63,7кв.м.; приміщ.3-103 пл.33,7кв.м.; приміщ.3-104 пл.6,7кв.м.; приміщ.3-105 пл.15,3кв.м.; приміщ.3-106 пл.17,6кв.м.; приміщ.3-107 пл.3,7кв.м.; приміщ.3-108 пл.6,5кв.м.; приміщ.3-109 пл.15,2кв.м.; приміщ.3-110 пл.10,1кв.м.; приміщ.3-111 пл.6,6кв.м.; приміщ.3-112 пл.2,3кв.м.; приміщ.3-113 пл.2,3кв.м.; приміщ.3-114 пл.1,0 кв.м.; приміщ.3-115 пл.1,1кв.м.; приміщ.3-116 пл.6,6 кв.м.; приміщ.3-117 пл.22,3кв.м.; приміщ.3-118 пл.18,4кв.м.; приміщ.3-119 пл.42,2кв.м.; приміщ.3-121 пл.13,5кв.м.; приміщ.2-1 пл.37,3кв.м.; приміщ.2-2 пл.41,8кв.м. 1/2частина приміщень загального користування: тамбур І, сходова клітина ІІ, коридор ІІІ, тамбур IV, сходова клітина V, тамбур VІ, сходова клітина VІІ, коридор VІІІ, коридор ІХ, сходова клітина Х, коридор 2-4-загальна площа 1/2 частини приміщень загального користування 58,5кв.м.; 3/5 частини гаража"Г", гараж"г",1/2частина склада"Б", склад"Б1", 1/2частина вбиральні "У", гараж"Г1", гараж"Г2", гараж"Г3", гараж"Г4", ганок «а1», ганок «а2», ганок «а5», 1/2 частина воріт№2; 1/2 частина хвіртки№3; 1/2 частина воріт№4; 1/2частина хвіртки№5;огорожа№6. Загальна площа 3/4 частки 1844,1кв.м.

Відповідно до облікової картки протирадіаційного укриття за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться протирадіаційне укриття НОМЕР_4, що належить Чернігівська філія ПАТ «Укртелеком», клас сховища ПРУ - 100, на 80 чол.

У паспорті захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № НОМЕР_1, відповідно до якого захисна споруда прийнята в експлуатацію 27.12.1979 року. Відповідно до технічних характеристик: місткість 80 осіб, загальна площа 76,6 кв. м, укриття є вбудованим.

Чернігівська філія ПАТ «Укртелеком» звернулася з листом від 15.11.2012 № 15-739 до Ніжинського міжміського бюро технічної інвентаризації з проханням виконати роботи щодо технічної інвентаризації захисної споруди, яка належить ПАТ «Укртелеком», з виготовленням технічних паспортів, зокрема, за адресою: АДРЕСА_1.

КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» на замовлення ПАТ «Укртелеком» 03.01.2013 виготовило Технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ, обліковий НОМЕР_4; літер «Пд.1».

Відповідно до технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту (інвентаризаційна справа № 9455, реєстровий № 331), який виготовлено 03.01.2013 року визначено, що власником ПРУ НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 «Пд.1» є ПАТ «Укртелеком».

Згідно з експлікацією приміщень до плану захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційного укриття обліковий номер НОМЕР_1 №4, літер «Пд1», АДРЕСА_1 внесено підвальне приміщення загальною площею 76,6 кв. м, а саме: 1- основне приміщення площею 37,3 кв. м, 2- основне приміщення площею 39,3 кв. м.

Основні технічні характеристики захисної споруди: ПРУ-100, група-4, вбудоване, підвал, рік вводу в експлуатацію 1979, місткість осіб-80; загальна площа 76,6 кв. м.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на акт технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ НОМЕР_4 від 30.01.2013 та від 30.01.2013, а також акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 07.06.2021 та від 17.10.2023 та від 23.01.2024, за результатами яких встановлено те, що протирадіаційне укриття групи 4 класу місткістю на 80 осіб, загальною площею 76,6 кв.м. має обмежено придатний технічний стан, санітарний стан - задовільний.

У листі від 05.06.2024 №01/34-221 КП «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» надало роз`яснення щодо площi на протирадiацiйне укриття (пру) НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1. Згiдно з iнформацiєю з iнвентаризацiйної справи за вказаною адресою, нерухоме майно належить на правi спiльної часткової власностi за ВАТ «Укртелеком» на 3/4 частки, про що видано свідоцтво про право власності від 31.07.2009 з конкретним користуванням. У пiдвалі літ. «Пд» зазначено: прим.2-1 пл. 37,7кв.м., прим.2-2 пл. 41,8 кв. м., разом 79,5 кв. м. За замовленням ПАТ «Укртелеком» на виготовлення захисної споруди № НОМЕР_1 проведено поточну технiчну iнвентаризацiю примiщення ПРУ та виданий технічний паспорт станом на 03.01.2013р. Площа змiнилася i стала: прим. 2-1 пл. 37, 3кв.м., прим. 2-2 пл.39, 3 кв. м., разом 76,6 кв. м. В технiчному паспортi ПРУ на cxeмi землi вказана площа забудови (зовнiшня площа) примiщень, яка становить 99,8 кв. м. У свiдоцтвi про права власностi за ПАТ «Укртелеком» зазначено перелік приміщень загального користування.

Відповідач-1 у відзиві просив застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог прокурора.

Акціонерне товариство «Укрпошта» у поясненнях зазначило про те, що приміщення віднесені до захисної споруди цивільного захисту у Свідоцтві про право власності АТ «Укрпошта» відсутні, а одноособовим власником захисної споруди цивільного захисту ПРУ НОМЕР_4, розташованої в приміщеннях підвалу (прим. 2-1 площею 37,7 кв.м., прим. 2-2 площею 41,8 кв.м.) нежитлової будівлі «виробнича дільниця» за адресою АДРЕСА_1 є саме Акціонерне товариство «Укртелеком».

Посилаючись на порушення відповідачем норм чинного станом на час виникнення спірних правовідносин законодавства щодо відчуження вказаного вище нерухомого майна з особливим правовим статусом (як захисної споруди цивільного захисту), прокурор звернувся до суду за захистом порушених прав.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані матеріали, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про таке.

Щодо здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 23 Закону України №1697-VII "Про прокуратуру" визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч. 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч. 7).

Тобто, за приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Згідно з положеннями статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Важливим обов`язком фізичних та юридичних осіб, органів влади, що здійснюють діяльність на території України, є обов`язок додержуватися Конституції України та законів України. Даний обов`язок можна вважати основоположним для всіх інших юридичних обов`язків, який являє собою встановлену державою міру і спосіб необхідної поведінки, що закріплена в нормативно-правовому порядку відповідно до індивідуальних і суспільних інтересів. Він є формою вираження відповідальності перед державою та суспільством.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування.

За пунктами 1, 23-29 ч. 2 ст. 19 Кодексу цивільного захисту України, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту належить забезпечення цивільного захисту на відповідній території; організація виконання вимог законодавства щодо створення, використання, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту; визначення за погодженням з місцевими державними адміністраціями потреби фонду захисних споруд цивільного захисту; планування та організація роботи з дообладнання або спорудження в особливий період підвальних та інших заглиблених приміщень для укриття населення; прийняття рішень про подальше використання захисних споруд цивільного захисту державної та комунальної власності у разі банкрутства (ліквідації) суб`єкта господарювання, на балансі якого вона перебуває, та безхазяйних захисних споруд; організація обліку фонду захисних споруд цивільного захисту; здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту; організація проведення технічної інвентаризації захисних споруд цивільного захисту, виключення їх за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з фонду захисних споруд цивільного захисту.

Захисні споруди цивільного захисту є інженерними спорудами, які призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій. Враховуючи, що указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", на території України введено воєнний стан, належне функціонування захисних споруд є основою забезпечення безпеки громадян.

За доводами прокурора, спірне нерухоме майно захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття НОМЕР_4, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в силу закону відноситься до об`єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, де розпорядником та власником якого є держава в особі Фонду державного майна України.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрації за ВАТ «Укртелеком» права власності на майно за адресою: АДРЕСА_1, в яке входить захисна споруда - протирадіаційне укриття НОМЕР_4.

Ніжинською окружною прокуратурою листом від 08.09.2023 № 52-75-663вих-23 повідомлено Фонду державного майна України про факт незаконного вибуття з державної власності майна, яке не може бути приватизовано, а саме: захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, Чернігівської області, а також зазначено про необхідність повідомлення про вжиті заходи з метою повернення оспорюваного майна у державну власність.

Фонд державного майна України у відповіді від 25.09.2023 №10-24-24653 зазначив про те, що вказана у листі захисна споруда не належить до його сфери управління, внаслідок чого претензійно- позовна робота не здійснювалася. Поряд із цим, Фонд державного майна України зауважив про необхідність вжиття заходів з метою повернення оспорюваного майна у державну власність, однак самостійно відповідні заходи вживати останній наміру не мав та не має.

Так, згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 4 даного Закону до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема, здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Таким чином, Фонд державного майна України є уповноваженим органом у даних спірних правовідносинах, яким не було вжито заходів з метою усунення встановленого порушення.

На виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" Ніжинська окружна прокуратура листом №52-77-4296 вих24 від 18.06.2024 повідомила Фонд державного майна України щодо звернення до суду в їх інтересах із позовом.

Отже суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до господарського суду. Прокурором доведена наявність підстав для участі прокурора у даній справі в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Ніжинської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення реєстратора, зобов`язання повернути захисну споруду цивільного захисту суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.41 Конституції України та ст.321 Цивільного кодексу України (далі в тексті - ЦК України), право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 328 Цивільного кодексу України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (ст.326 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами наявний спір щодо об`єкту нерухомого майна - частини нежитлової будівлі - 3/4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, набутого відповідачем у власність у 2009 році.

Як встановлено судом, згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №380079451 від 24.05.2024, нежитлова будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 3/4 частки приміщення - 1844,1 кв.м., належить на праві власності ВАТ "Укртелеком".

Вказане нерухоме майно включає нежитлову будівлю, «виробнича дільниця» площею 1802 кв.м, до складу якої входить нежитлове приміщення площею ПД: прим.2-1 площею 37,7 кв.м. та прим. 2-2 площ.47,8 кв.м., разом 79,5 кв.м.

Відповідно до інформації з Інвентаризаційної справи №9455 на будівлю, зазначене приміщення знаходиться у підвалі даної будівлі та значиться на схемі «Пд».

У підтвердження правого статусу підвального приміщення площею 76,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, як захисної споруди (протирадіаційного укриття) надано:

-паспорт захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття) НОМЕР_4, відповідно до якого захисну споруду прийнято в експлуатацію 1979 року. Відповідно до технічних характеристик: місткість 80 осіб, загальна площа76,6 кв. м, укриття є вбудованим, клас сховища - Кз-100, Б-2;

-облікову картку протирадіаційного укриття, відповідно до якої визначені наступні технічні характеристики, зокрема: конструкція, показник захисту Кз-100; тип укриття вбудоване, підвал вбудоване в 3 поверхової будівлі; рік введення в експлуатацію 1979; місткість 80 осіб; загальна площа 76,6кв. м;

-технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття від 03.01.2013, реєстровий № 331, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до плану захисної споруди цивільного захисту на будівлю №4, літер «Пд-1» підвал, приміщення загальною площею 76,6 кв.м поділено на дві частини, площами 39,3 кв.м, та 37,3 кв.м;

- акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) НОМЕР_4 від 07.6.2021,17.10.2023, та 23.01.2024, згідно з якими приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є захисною спорудою цивільного захисту, протирадіаційним укриттям групи 4 клас, №,НОМЕР_1, вбудоване в будівлю, місткість на 80 осіб, належить чернігівській філії АТ "Укртелеком", балансоутримувач: Чернігівська філія АТ "Укртелеком";

-акти технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) ПРУ НОМЕР_4 від 30.01.2013, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, балансоутримувач «ПАТ «Укртелеком» Чернігівська філія, рік вводу в експлуатацію 1979, вбудований підвал, місткість - 80 чол.

- відомості про захисні споруди цивільного захисту ГУ ДСНС України у Чернігівській області, лист №6202-23 від 25.08.2023, згідно з яким об`єкт цивільного захисту протирадіаційне укриття НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1.

У свою чергу, відповідач-1 зазначив про те, що на момент передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", оформлення права власності на таке майно, була відсутня будь-яка інформація стосовного того, що у складі зазначеного майна перебуває захисна споруда цивільного захисту НОМЕР_4, така інформація відсутня і в технічній документації на об`єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1. А також про те, що позивачем не доведено факт, що спірна захисна споруда була відчужена із державної в приватну власність.

Проте, в матеріалах справи наявна копія листа ПАТ "Укртелеком" Чернігівська філія № 739 від 15.11.2012 до МБТІ м. Ніжин з проханням виконати технічну інвентаризацію захисної споруди з виготовленням технічного паспорту, які належать ПАТ "Укртелеком", НОМЕР_4, за площею 70 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2.35 Державних будівельних норм А.3.1-9-2000 "Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання", затверджених Наказом Держбуду України від 2000-10-13 № 229 (чинних станом на час виникнення спірних правовідносин), прийняття закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони оформлюється актом державної приймальної комісії. У звітність про введення в дію захисних споруд (постановка на облік) включаються тільки ті об`єкти, по яким затверджено акти державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію та за наявності гарантійного паспорта - сертифіката на об`єкт, який видається генеральним підрядником. На підставі цих документів оформляється облікова картка і паспорт захисної споруди.

Тобто, наявність, зокрема, паспорту та облікової картки свідчить про введення в дію захисної споруди (постановку на облік).

Матеріали справи містять облікову картку захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття) НОМЕР_4, згідно з якою останнє знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить Чернігівська філія ПАТ "Укртелеком", а також Технічну характеристику (паспорт).

Крім того, відповідно до п.21 Розділу І Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 24.05.2001, складовими частинами технічного паспорта на захисну споруду цивільного захисту з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами є: 1) схема розташування будівель та споруд; 2) експлікація до схеми розташування будівель та споруд; 3) план захисної споруди цивільного захисту; 4) експлікація приміщень захисної споруди цивільного захисту; 5) основні технічні характеристики захисної споруди цивільного захисту; 6) технічна характеристика конструктивних елементів; 7) санітарно-технічні системи та спеціальне інженерне обладнання; 8) технічний опис конструктивних елементів та інженерного обладнання захисної споруди цивільного захисту.

За змістом п.30 Розділу І зазначеної Інструкції замовники технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна забезпечують доступ виконавця з технічної інвентаризації на об`єкт під час виконання робіт із технічної інвентаризації та створення для цього безпечних умов праці; надання виконавцю з технічної інвентаризації інформації та документів, необхідних для здійснення технічної інвентаризації; супроводження виконавця на об`єкті або надання виконавцю представника, який супроводжуватиме його. Замовники технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна забезпечують повноту і достовірність надання відомостей і документів, необхідних для здійснення технічної інвентаризації.

На відповідача-1 було покладено обов`язок із забезпечення повноти і достовірності відомостей щодо спірного об`єкту нерухомого майна, а також їх надання як замовником до відповідних органів з технічної інвентаризації.

Разом з тим, відповідач-1 здійснив дії щодо замовлення та виготовлення необхідних документів з технічної інвентаризації щодо зазначеного об`єкту нерухомого майна, тим самим визнаючи факт наявності захисної споруди НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, вказане не свідчить про відсутність даної захисної споруди загалом, оскільки технічний паспорт - це документ, який не підтверджує право власності на об`єкт нерухомості, проте фіксує технічні дані об`єкта (подібні висновки містяться і в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09.02.2022 у справі №752/9104/18).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доказом наявності захисної споруди НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_1, є Облікова картка протирадіаційного укриття НОМЕР_4, а також Технічна характеристика (паспорт).

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що розташоване у підвалі будівлі приміщення площею 76,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 має правовий статус захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційне укриття).

ВАТ «Укртелеком» створено згідно з наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації від 27.12.1999 №155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» у відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.07.1993 №508.

Засновником товариства виступив Державний комітет зв`язку та інформатизації України (правонаступник Міністерство інфраструктури України).

Згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 14.06.2011 №8 ВАТ «Укртелеком» змінило своє найменування на ПАТ «Укртелеком».

Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ «Укртелеком», які відбулися 22.04.2021, змінено повне найменування з Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» на Акціонерне товариство «Укртелеком».

АТ «Укртелеком» є правонаступником ПАТ «Укртелеком» та ВАТ «Укртелеком».

Згідно із ст. 86 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом.

За висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20, від 12.10.2021 у справі № 924/1431/20).

При корпоратизації держава зберігає контроль та вплив на об`єкт власності через корпоративні права щодо майна створеного акціонерного товариства.

Відповідно до зазначеного Указу Президента України, у разі прийняття рішення про приватизацію корпоратизованих товариств, їх засновники передавали державним органам приватизації для приватизації (продажу) тільки акції.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що спірне майно - споруда цивільного захисту НОМЕР_4, належить до об`єктів загальнодержавного значення, то приватизація даного об`єкту заборонена законом.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави відбулося внаслідок оформлення та реєстрації за ВАТ «Укртелеком» права власності на майно за адресою: АДРЕСА_1, в яке входить захисна споруда - протирадіаційне укриття № НОМЕР_1.

Як встановлено судом, предметом розгляду у даній справі, є зокрема вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 30.07.2009 № 353 "Про оформлення права приватної власності на частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_1" у частині визнання за Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" права власності на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття НОМЕР_1, площею 76,6 кв.м., розташоване у підвалі триповерхового нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та оформлено право власності на нерухоме майно.

Прокурор стверджує, що рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 30.07.2009 № 353 "Про оформлення права приватної власності на частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_1" порушується право власності позивача на спірний об`єкт нерухомості і єдиним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду із вимогою про скасування такого рішення органу місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред`явлення вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

За вказаних обставин, суд зазначає, що оскільки визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірним майном, така вимога не підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Крім того, у постанові від 21.09.2022 у справі №908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Отже, за встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що заявлена вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 31.07.2009 серії НОМЕР_2 є неефективною, така вимога не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про скасування рішення реєстратора Комунального підприємства «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради Андрусенко О.В. від 06.08.2009, номер запису 331 в книзі 4, реєстраційний номер 23515047 суд зазначає таке.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також враховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 20.11.2019 у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1) та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що вимога про скасування рішення реєстратора Комунального підприємства «Ніжинське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради Андрусенко О.В. від 06.08.2009, номер запису 331 в книзі 4, реєстраційний номер 23515047 - не підлягає задоволенню.

Розглядаючи вимогу прокурора про зобов`язання відповідача-1 повернути державі в особі позивача захисну споруду цивільного захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно із ст.2 Закону України №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі в тексті Закон №1952-ІV) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до абз.2 та 3 ч.3 ст.26 Закону №1952-ІV у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону №1952-ІV).

Державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Крім того, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно (п.4.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17).

Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).

Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63,74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 146) та інших.

Разом із тим, як зазначено у пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16-ц, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

В процесі судового розгляду з`ясовано, що спірне нерухоме майно - захисна споруда цивільного захисту (протирадіаційне укриття) № НОМЕР_1, площею, 76,6 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в силу закону відноситься до об`єктів загально-державного значення з обмеженою оборотоздатністю та не підлягало приватизації (корпоратизації) або іншому відчуженню. Тобто, набуття захисної споруди у приватну власність АТ «Укртелеком» є протиправним.

Щодо заяви відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд враховує наступне.

У постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на свої попередні висновки про те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11. 2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, яка пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі №910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.

За змістом статті 261 Цивільного кодексу України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалася про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі № 925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №914/106/22.

За змістом частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільні, господарські), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 917/1024/22, від 05.12.2023 у справі № 927/85/19.

Таким чином, і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №927/84/19, від 20.09.2023 у справі № 922/3204/19.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та постановах Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 911/1014/20, від 07.06.2023 у справі № 927/432/19, від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Наведене правило пов`язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Наслідки спливу позовної давності визначені статтею 267 Цивільного кодексу України, згідно із частиною четвертою якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Із встановлених судом обставин вбачається, що позовна вимога прокурора щодо зобов`язання відповідача-1 повернути на користь позивача захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття, за своєю правовою природою є віндикаційним позовом і до неї застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Згідно з планом заходів з підготовки та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1473-р «Про підготовку та проведення у 2009-2015 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), позивач був визначений відповідальним за формування переліку таких, що підлягають технічній інвентаризації, захисні споруди, що перебувають у державній власності.

Таким чином, позивач за результатами технічної інвентаризації міг та був зобов`язаний дізнатись про наявність спірної захисної споруди у власності відповідача-1, державна реєстрація якої відбулася у 2009 року.

Оскільки позивач міг довідатись про порушення інтересів держави ще задовго до отримання ним листа від прокурора у вересні 2023 року, суд вважає, що прокурор звернувся в інтересах держави в особі позивача до суду з пропуском строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Отже, з урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог належить відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі № 906/1052/22.

Враховуючи зазначене вище у сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 129, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписане 23.10.2024.

Суддя М.В. Фесюра

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua