Ухвала

від 23.10.2024 по справі 927/514/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 927/514/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», скаржник)

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.03.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз»

про стягнення 659 811, 68 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 04.10.2024 через «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить, зокрема, скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 (повний текст складено 16.09.2024) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.03.2024 у справі №927/514/23 в частині відмовлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 21 349, 74 грн та ухвалити в цій частині нове рішення щодо задоволення позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 07.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №927/514/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» звернулося до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз») основної заборгованості у сумі 458 286, 29 грн, пені у сумі 42 699, 48 грн, інфляційних втрат у сумі 13 9063, 24 грн, 3 % річних у сумі 19 762, 67 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.03.2024 у справі №927/514/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024, позов ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» про стягнення 659 811, 68 грн задоволено частково. Стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» на користь ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» 458 286, 29 грн основного боргу, 139 063, 24 грн інфляційних втрат, 19 762,27 грн 3 % річних, 21 349, 74 грн пені та 9 897, 18 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Під час прийняття оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції виходив з того, що: відповідач у строки встановлені пунктом 8.4 Договору від 04.02.2020 №2002000122 транспортування природного газу не оплатив вартість перевищення договірної потужності за квітень-жовтень 2021 року на загальну суму 458 286, 29 грн; внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховано до стягнення з відповідача 42 699, 48 грн пені, 19 762, 67 грн 3% річних та 139 063, 24 грн інфляційних втрат; суд першої інстанції перевіривши наведені позивачем у позовній заяві розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку про те, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням приписів частини першої статті 14 ГПК України підлягають стягненню в межах заявлених позивачем до стягнення сум; матеріалами справи підтверджується прострочка виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, а тому позивачем правомірно здійснено нарахування 42 699, 48 грн пені за порушення строків оплати вартості перевищення замовленої (договірної) потужності.

Натомість, враховуючи принцип збалансованості інтересів сторін, суд першої інстанції з, яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що обставини [АТ «Оператор газорозподільної системи «Чернігівгаз» є підприємством критичної інфраструктури, яке забезпечує енергетичну незалежність м. Чернігова та Чернігівської області, а також роботу газорозподільної системи природного газу споживачам усіх категорій (господарська діяльність відповідача відноситься до сектору економічної безпеки держави і має важливе соціальне, економічне та стратегічне значення); основним джерелом доходу відповідача є кошти, що надійшли за надані послуги від споживачів, в тому числі від населення та бюджетних установ, зокрема, у період дії воєнного стану в Україні; причинами погіршення фінансового стану та виникнення заборгованості є критичний брак обігових коштів та зростання заборгованості споживачів, як фізичних осіб, так і теплопостачальних організацій, за надані послуги з розподілу природного газу; з початку введення воєнного стану в Україні виникає постійна необхідність проведення аварійного відновлення та ремонту пошкоджених ділянок газопроводу, що підтверджено наданими до справи документами; у зв`язку з виконання заходів пов`язаних з ліквідацією наслідків аварійних ситуацій на території здійснення ліцензованої діяльності (м. Чернігів та Чернігівська область), а також першочергових заходів, безпосередньо спрямованих на забезпечення надійної та безпечної експлуатації та підтримання у належному стані об`єктів газорозподільної системи за період з 24.02.2022 станом на 01.10.2023 АТ «Чернігівгаз» витратило 19 066 000, 20 грн; відсутність дієвої системи законодавчого врегулювання тарифу на послуги з розподілу природного газу; складне фінансове становище відповідача та наявність збитків підтверджуються балансом (звітом про фінансовий стан) на 31.12.2022 та звітом про фінансові результати (звітом про сукупний дохід) за 2022 рік; основна заборгованість за спірним Договором повністю погашена відповідачем в добровільному порядку; стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання; примусове стягнення з відповідача всієї суми пені може привести до непередбачуваних наслідків, які негативно вплинуть на роботу відповідача. При цьому судом також враховується належність позивача до критичної інфраструктури, необхідність забезпечення населення та юридичних осіб газом, а також неспівмірність розміру заборгованості за позовом (на час звернення позивача до суду) із вимогою про зменшення пені на 99%] у сукупності є винятковими, а тому відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вважає справедливим і розумним зменшення пені на 50% та стягнення її у сумі 21 349, 74 грн.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №927/514/23 є стягнення основної заборгованості у сумі 458 286, 29 грн, пені у сумі 42 699, 48 грн, інфляційних втрат у сумі 139 063, 24 грн, 3% річних у сумі 19 762, 67 грн, а всього 659 811, 68 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 1 342 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 15.11.2023 у справі №910/1266/23 щодо застосування положення статей 232, 233 ГК України, частини третьої статті 551 та статті 624 ЦК України, та безпідставно зменшено пеню на 50%, та прийняті оскаржувані рішення в частині відмови Оператору в стягненні з відповідача пені на загальну 266 962, 34 грн.

Також скаржник у касаційній скарзі зазначає, що ця касаційна скарга має виняткове значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статей 232, 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України у правовідносинах між Постачальником та Покупцем в особі державної монополії, як замовника товарів для забезпечення функціонування газотранспортної системи, з огляду на запровадження в державі воєнного стану та перебування Оператора у скрутному фінансовому становищі, та не доведенні Постачальником тяжкого матеріального становища, що узгоджується з випадками визначеними підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у касаційній скарзі з посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що справа №927/514/23 має виняткове значення для позивача, оскільки кількість аналогічних та подібних спорів, які перебувають на розгляді у судах України є дуже значною. Це пов`язано із тим, що у Операторів ГРМ існують великі суми заборгованостей за послугами транспортування природного газу у тому числі заборгованість з оплати обсягів негативних щодобових небалансів та послуг перевищення потужності. Так, для прикладу за період з 01.01.2020 по 31.05.2024 заборгованість Операторів ГРМ (яким є також відповідач) складає - 38 596 725 882, 63 грн. Отже, сума коштів, які вказані замовники послуг транспортування повинні заплатити за Договорами транспортування природного газу є значною. У зв`язку з несплатою вказаних сум, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» вимушений звертатись із відповідними позовами до різних судів за територіальною підсудністю. Також, скаржник звертає увагу, що ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством критичної інфраструктури та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та забезпечує функціонування газотранспортної системи, в т.ч. її обслуговування та ремонт, що потребує значних матеріальних витрат, а тому, несплата коштів за надані послуги та накопичення боргу може негативно вплинути на діяльність ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та має ризик зупинки транспортування природного газу, що є життєво необхідним в умовах опалювального сезону та воєнного стану.

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.

Скаржник звертає увагу на те, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду (зокрема які викладені у постановах від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16) щодо застосування статей 232, 233 ГК України, статей 551 та 624 ЦК України та безпідставно зменшено пеню на 50%.

Водночас, право суду вирішувати питання про зменшення розміру неустойки, встановленої договором, закріплено законодавчо.

Виходячи із положень статей 551 ЦК України, 233 ГК України зменшення розміру заявленої до стягнення грошової суми на підставі положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України є правом суду і суд на власний розсуд у порядку статті 86, 236 ГПК України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд також виходячи з правової позиції викладеної в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника, що дана справа є винятковою для нього, оскільки вважає, що кількість аналогічних та подібних спорів, які перебувають на розгляді у судах України є дуже значною, а це пов`язано із тим, що у Операторів ГРМ існують великі суми заборгованостей за послугами транспортування природного газу у тому числі заборгованість з оплати обсягів негативних щодобових небалансів та послуг перевищення потужності, а тому несплата коштів за надані послуги та накопичення боргу може негативно вплинути на діяльність позивача та має ризик зупинки транспортування природного газу, що є життєво необхідним в умовах опалювального сезону та воєнного стану не є аргументованими і переконливими обґрунтуваннями щодо даних правовідносин, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності), сталу судову практику щодо застосування статті 551 ЦК України і 233 ГК України та викладену позицію в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.03.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 у справі №927/514/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос