Рішення

від 15.10.2024 по справі 199/5580/24

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/5580/24

(2/199/2744/24)

РІШЕННЯ

іменем України

15.10.2024

м. Дніпро

справа №199/5580/24

провадження №2/199/2744/24

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

секретаря судового засідання Костючик В.В.

учасники справи:

позивач Дніпровська міська рада

відповідач ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування нерухомого майна, -

за участі учасників справи:

представника позивача ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування нерухомого майна.

Позов обґрунтований тим, що внаслідок проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22.01.2020 №2-22/1-рк посадовими особами Дніпровської міської ради було виявлено наявність ряду фіктивних рішень Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо передачі у власність/користування земельних ділянок.

Зокрема, однією з таких земель стала земельна ділянка з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, загальною площею 0,1 га, що розташована у АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, розташована у АДРЕСА_1 , проте фактично, відповідно до Публічної кадастрової карти України, вона розміщена в районі вулиці Передова - вулиця Дмитренка.

Безпосередньо, заволодіння земельною ділянкою відбулося шахрайським шляхом на підставі підробного рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.01.1998 №65, на підставі якого у подальшому було зареєстроване право приватної власності за ОСОБА_1 про що було видано державний акт від 24.02.1998, серія ДПД* 110041.

Дніпровською міською радою було направлено запит до архівного управління міської ради та встановлено, що у архіві Дніпровської міської ради наявний оригінал рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №65, утім він жодним чином не стосується передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №65 від 22.01.1998 приймалося «Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 у постійне користування товариству з обмеженою відповідальністю промислово-виробничому торговельному підприємству «Інтероптсервіс РІКА», код 14290295, по фактичному розміщенню магазину», ніякого відношення до передачі земельної ділянки з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, що розташована у АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 воно не має.

Інформація стосовно звернень ОСОБА_1 щодо передачі їй у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, що розташована у АДРЕСА_1 в архівних даних міської ради відсутня.

Крім того, позивач зазначив, що на розгляді в Амур-Нижньодніпровському районному суді м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа № 199/10104/21 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення, припинення права приватної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру з Державного земельного кадастру, предметом якої була спірна земельна ділянка, при розгляді якої ОСОБА_1 зазначалось про те, що вона ніколи не зверталась за отриманням спірної земельної ділянки та їй не відомі підстави державної реєстрації речових прав відносно неї. Зазначене викладено у рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13.10.2022 у справі № 199/10104/21.

Згідно відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який містить актуальну інформацію стосовно реєстрації речових прав на нерухоме майно з 01.01.2013, будь-яка інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, що розташована у АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі державного акту від 24.02.1998, серія ДПД* 110041 та/або за будь-якою іншою особою відсутня.

Враховуючи викладене, вбачається, що рішення щодо передачі з комунальної власності у приватну уповноваженим органом місцевого самоврядування стосовно земельної ділянки розташованої у АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:01:710:0106) не приймалося, тому є всі законні підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 , як такої, що набула речових прав протиправно, незаконним шляхом та на підставі фіктивних документів.

Підсумовуючи наведене, позивач просив суд - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку за кадастровим номером 1210100000:01:710:0106, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також визначено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2024 закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала повністю, просила його задовольнити з підстав викладених у ньому.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, надавши заяву щодо розгляду справи за її відсутності.

Третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради до суду не з`явилася, причини неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, що розташована у АДРЕСА_1 , на підставі рішення органу місцевого самоврядування виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №65 від 22.01.1998, документ, що посвідчує право: Державний акт серії ДПД*110041 від 24.02.1998, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001642452024 від 09.07.2024 (а.с.18-22)

Утім,з матеріалівсправи вбачається,що рішеннявиконавчого комітетуДніпропетровської міськоїради №65від 22.01.1998 приймалося «Про надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 у постійне користування товариству з обмеженою відповідальністю промислово-виробничому торговельному підприємству «Інтероптсервіс РІКА», код 14290295, по фактичному розміщенню магазину» (а.с.24-25).

Листом від 13.02.2020 за вих. №7/22-413 Дніпровська міська рада звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з метою ініціювання службової перевірки наведених у листі фактів заволодіння комунальною власністю територіальної громади м. Дніпра, а саме низкою земельних ділянок. В якості одного із таких фактів позивачем у листі зазначено і про заволодіння спірною у даній цивільній справі земельною ділянкою. Зокрема вказано, що спірну земельну ділянку фактично перенесено на вул. Передову та змінено її кадастровий номер, хоча за електронною інформацією з Державного земельного кадастру її адресою є Донецьке шосе, 6Б. Первинна підстава виникнення права власності на спірну земельну ділянку Державний акт від 24 лютого 1998 ДПД* 110041, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, яке позивач вважає підробленим, оскільки в архівному управлінні знаходиться оригінал рішення, яке жодним чином не стосується передачі земельної ділянки у власність. Технічну документацію, яка стала підставою для формування земельної ділянки, розроблено ТОВ «РАДА-ЦЕНТР», ОСОБА_3 , який відсутній у реєстрі землевпорядників (а.с.32-34).

19.03.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області надано відповідь на вищезазначений запит, в якій повідомлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області у встановленому законодавством порядку організовуються заходи державного контролю (а.с.36).

Крім того, для отримання повної інформації стосовно особи власника земельної ділянки з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, а також копії державного акту від 24.02.1998, серії ДПД* 110041, позивачем було направлено запит до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (а.с.29), з листа-відповіді на який від 05.10.2021 за №18-4-0.222-8119/2-21 вбачається, що надати достовірну інформацію з Державного реєстру земель щодо реєстрації прав на земельну ділянку за вказаним у листі кадастровим номером немає можливості через пожежу, яка відбулась 04.08.2008 в приміщенні інституту ДП «Дніпроцивільпроект», за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 29-а (до перейменування - АДРЕСА_3 ), в якому зберігався місцевий фонд документації із землеустрою Управління земельних ресурсів м. Дніпропетровська, в результаті якої було знищено більшу частину документації із землеустрою разом з документами Державного реєстру земель (книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку), що посвідчують права на землю (а.с.31).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який містить актуальну інформацію стосовно реєстрації речових прав на нерухоме майно з 01.01.2013, будь-яка інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 1210100000:01:710:0106, що розташована у АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі державного акту від 24.02.1998, серія ДПД* 110041 та/або за будь-якою іншою особою відсутня. Натомість, наявна реєстрація обтяження спірної земельної ділянкиїї арешту на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2020 по справі №932/2559/20 (провадження №1-кс/932/1373/20)(а.с.37).

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ЗК України (в редакції 2001 року), ЗК України (в редакції 1990 року), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про власність», Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі Порядок).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.158 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.48 Закону України «Про власність» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст.4 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Нормою ст. 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Нормою ст. 2 ЗК України (в редакції 2001 року) встановлено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Аналогічні положення викладені у ст.ст.1, 3 Закону України «Про власність».

За змістом ст.143 Конституції України, ст.172 ЦК України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема управляють майном, що є у комунальній власності. Схожі положення містить ст.ст.32, 35 Закону України «Про власність».

За змістом положень ст.13 Конституції України, ст.ст.80, 83 ЗК України (в редакції 2001 року) земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб`єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Схожі положення передбачені ст.ст.3, 9 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.1-3, 9, 10 Закону України «Про власність».

За змістом норм ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.12 ЗК України (в редакції 2001 року) до повноважень органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) у галузі земельних відносин належить також розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, зокрема надання таких земель під забудову та для інших потреб.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.78-79-1 ЗК України (в редакції 2001 року) правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є земельна ділянка), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Схожі положення викладені у ст.86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.3, 6 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.2, 4, 13, 14, 19 Закону України «Про власність».

Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Аналогічні за змістом і правовим наслідками положення містять ст.ст.6, 9-11, 17 ЗК України (в редакції 1990 року).

За змістом ст.ст. 125, 126 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов`язковій державній реєстрації та виникають з моменту такої державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року, який діяв до 01 січня 2002 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст. 3 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Схожі за змістом положення містить норма ст.49 Закону України «Про власність».

Положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України, ст. 153 ЗК України (в редакції 2001 року), ст. 46 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Положеннями ст.12 ЦК України встановлено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Положеннями ст. 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Пунктом 67 Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника, крім випадку, коли право власності належного власника на таке майно було зареєстроване в Державному реєстрі прав.

В свою чергу, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Частинами 1-9 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву); замовника документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки державної, комунальної власності, у випадках, коли розроблення такої документації відбувається без дозволу органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування; власника земельної частки (паю) або його спадкоємця (у разі формування земельної ділянки в порядку виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв); особи, визначені ч.1 ст.118 ЗК України, у тому числі власника нерухомого майна (будівлі, споруди), розташованої на земельній ділянці, що надається (передається) із земель державної чи комунальної власності, або його спадкоємця. Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. У разі якщо відповідно до закону поділ, об`єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об`єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду. Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв`язку. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Зміна найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. Відмова в державній реєстрації земельної ділянки з підстав, не передбачених цією частиною, заборонена. Державний кадастровий реєстратор зазначає вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. У разі повторного подання заяви про державну реєстрацію земельної ділянки не допускається відмова у здійсненні державної реєстрації з підстав,не зазначених у раніше наданій відмові (крім не усунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови,або якщо підстави для відмови у державній реєстрації виникли після попередньої відмови). У разі надання відмови з підстави, визначеної абзацом другим частини шостої цієї статті, заявнику повідомляється найменування та адреса органу, до повноважень якого належить здійснення державної реєстрації земельної ділянки. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цивільним кодексом України передбачено як один зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів стст.ст.387, 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст.387, 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Викладені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України, наведеними в постановах від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15, від 23 грудня 2015 року у справі №6-327цс15, від 17 лютого 2016 року у справі №6-2407цс15, із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04 липня 2018 року по справі №653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 21 серпня 2019 року по справі №911/3681/17, від 11 лютого 2020 року по справі №922/614/19, від 23 листопада 2021 року по справі №359/3373/16-ц, правовими висновками Верховного Суду про застосування норм права, викладеними в постановах від 21 березня 2018 року у справі №441/1557/16-ц, від 05 грудня 2018 року у справі №522/2202/15-ц, від 19 грудня 2018 року у справі №2-557/11, а також із положеннями п.19, 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Наведений вище правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року по справі №359/3373/16-ц.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, зокрема органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року по справі №910/1809/18, від 11 лютого 2020 року по справі №922/614/19, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з володіння її законного власника (позивача) поза його волею, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і необхідність їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4 125,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування нерухомого майна - задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:01:710:0106, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради витрати по сплаті судового збору в розмірі 4125 (чотири тисячі сто двадцять п`ять) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дняйого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2024 року.

позивач Дніпровська міська рада, код ЄДРПОУ 26510514, місце знаходження пр. Дм. Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000.

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_4 .

третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ 40392181, місце знаходження пр. Дм. Яворницького, 75, м. Дніпро, 49000.

Суддя О.Б. Подорець