Рішення

від 22.10.2024 по справі 754/5433/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3286/24 Справа №754/5433/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард Оскар» про зобов`язання видати наказ про звільнення, витребування трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення коштів за затримку трудової книжки, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про зобов`язання видати наказ про звільнення, витребування трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення коштів за затримку трудової книжки, стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він працював у відповідача з лютого 2014 року на посаді касира - оцінювача до жовтня 2022 року. Наприкінці 2021 року йому стало відомо, що заробітну плату, яку передавали через магазин, але офіційно її не нараховують, податки та внески в пенсійний фонд не сплачують. Керівник ОСОБА_3 пояснив, що через певні фінансові труднощі відправив всіх у відпустку без збереження заробітної плати до окремого розпорядження, при цьому він (позивач) ніякої заяви про це не писав і продовжував виконувати свою роботу, його робоче місце знаходилось в м.Києві на Голосіївському проспекті 100/2.

Як зазначає позивач, незважаючи на складнощі в роботі він продовжував постійно працювати, а виплати заробітної плати не відбувались офіційно. 15.10.2022 року він, не маючи можливості відвідати головний офіс, який знаходиться за межами Києва, відправив заяву про звільнення поштою рекомендованим листом на адресу в АДРЕСА_1 . Однак, через певний час, конверт йому повернувся з відміткою що адресат вибув 21.10.2022 року. Тож його звільнення не відбулось і трудову книжку від відповідачавін не отримав до цього часу. Також, відповідач повинен сплатити йому за весь період затримки трудової книжки (4200 грн. становив мій середньомісячний заробіток та затримка відбулась з 15 жовтня 2022 року - 17 місяців) - що складає суму 71 400 грн. Крім того, відповідач не проводив офіційну виплату заробітної плати з лютого 2020 року по жовтень 2022 року та не сплачував відрахування до Пенсійного Фонду України і заборгованість по виплаті його заробітку за весь період за 33 місяці складає 138 600,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає і про те, що не маючи коштів для існування і без трудової книжки він не мав змоги працевлаштуватись на роботу та отримувати пристойну заробітну плату. Його прийняли за сумісництвом і фактично він отримує 1/3 частину від заробітку, який він міг би отримувати як по основному місцю роботи. З листопада 2022 року він працює, але на неповний робочий день і від нього чекають трудову книжку. Своїми неправомірними діями щодо незвільнення його з роботи та невидачу йому трудової книжки відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, спричинених порушенням його конституційного права на працю, неможливістю працевлаштуватися в іншому місці, а тому він претендує на стягнення компенсації моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги, а саме:

-зобов`язати відповідача Повне Товариство «Ломбард Оскар» видати наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1 за власним бажанням, про що внести відповідний запис в трудову книжку;

-зобов`язати відповідача Повне Товариство «Ломбард Оскар» повернути ОСОБА_1 трудову книжку;

-стягнути з відповідача Повного Товариства «Ломбард Оскар» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за затримку видачі трудової книжки в розмірі 71 400,00 гр.н;

-стягнути з відповідача Повного Товариства «Ломбард Оскар» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за затримку виплати заробітної плати з лютого 2020 року по 13 жовтня 2022 року в розмірі 138 600,00 грн.;

-стягнути з відповідача Повного Товариства «Ломбард Оскар» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду 10 000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 18.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили про їх задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином за зареєстрованим місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи обставини, суд вважає можливим розглянути справу в заочному порядку, проти чого не заперечували позивач та його представник.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що дана позовна заява задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, за даними Відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, 01.02.2014 року позивача було прийнято на роботу до ПТ «Ломбард Оскар» (ПП «Хімчистка «Оскар», ПП «Швидке харчування «Обжора») та 15.01.2020 року було звільнено за ст.38 КЗпП України з посади ст.касира-експерта, касира-експерта відповідно до наказу № 06-к від 14.01.2020 року.

01.04.2020 року позивача було прийнято на роботу до ПТ «Ломбард Оскар» (ПП «Хімчистка «Оскар», ПП «Швидке харчування «Обжора») на посаду ст.касира-експерта, касира-експерта відповідно до наказу № 14-к від 31.03.2020 року.

15.10.2022 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву, в якій він просить звільнити його з займаної посади касира-оцінювача золота та техніки за згодою сторін, оскільки він з 2020 року перебуває у відпустці за свій рахунок без ознайомлення з наказом, а також просить надіслати йому його трудову книжку.

Дана заява повернута позивачу з поміткою «Вибули».

Таким чином, між сторонами виникли трудові правовідносини, порушення трудових прав позивача зумовило його звернення до суду, спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України.

Частиною другою статті 8 Конституції України гарантовано право на звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян.

За змістом частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, що відповідає практиці ЄСПЛ, сформованій у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.

Серед способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Неналежним способом захисту є той, що не відповідає змісту порушеного права та не забезпечить реального поновлення прав у випадку задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 22 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Судом встановлено, що позивач подав керівництву відповідача заяву про звільнення за згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач використав доступні йому засоби для реалізації свого права на працю, і зокрема, звільнення із займаної посади. Проте, відповідачем не було прийнято рішення про звільнення позивача з роботи, що свідчить по порушення прав позивача.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявляє вимогу про зобов`язання відповідача ПТ «Ломбард Оскар» видати наказ про його звільнення з роботи ОСОБА_1 за власним бажанням, про що внести відповідний запис в трудову книжку.

Проте, правові підстави для зобов`язання підприємства видати відповідний наказ відсутні, оскільки видача наказу належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень зобов`язати відповідача видати відповідний наказ. Таким чином, позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки належним способом у такому випадку є звернення з позовними вимогами про визнання трудових правовідносин припиненими.

З урахуванням наведеного, суд встановлює, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі 925/642/19 від 02.02.2021 року).

Відтак, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача ПТ «Ломбард Оскар» видати наказ про звільнення з роботи ОСОБА_1 за власним бажанням, про що внести відповідний запис в трудову книжку належить відмовити. Також не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути трудову книжку та стягнення грошових коштів за затримку видачі трудової книжки в розмірі 71 400,00 грн.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за затримку виплати заробітної плати за період з лютого 2020 року по 13.10.2022 року в розмірі 138 600,00 грн., то суд дійшов наступних висновків.

За змістом частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, обов`язок по виплаті заробітної плати робітнику несе роботодавець.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18 (провадження № 61-1021св19), на яку посилається відповідач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки)». Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18). […]

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 01.02.2014 року по 15.01.2020 року та працює з 01.04.2020 року.

З урахуванням періодів роботи, відсутні підстави для вирішення питання про стягнення заробітної плати з відповідача за період з 16.01.2020 року по 31.03.2020 року, оскільки у вказаний період позивач у відповідача не працював.

Що ж стосується встановлення факту наявності заборгованості по заробітній платі, її періоду та розмірів, то суд вважає, що позивачем не доведено його позовні вимоги в цій частині.

Так, копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Таким чином, офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-7 відносно ОСОБА_1 підтверджують лише його страховий стаж за період з 2011 року до 2023 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній за період з 01.04.2020 року до жовтня 2020 року.

Відтак, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі та її розміру, то у задоволенні цих позовних вимог належить відмовити за недоведеністю. Також, не вбачається і підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 1 ст.82 ЦПК України визначає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають. Інші доводи позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог не дають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Повного товариства «Ломбард Оскар» про зобов`язання видати наказ про звільнення, витребування трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення коштів за затримку трудової книжки, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 23 жовтня 2024 року.

Суддя: