Постанова

від 17.10.2024 по справі 127/23213/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/23213/22

Провадження № 22-ц/801/2057/2024

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 рокуСправа № 127/23213/22м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вінницька обласна прокуратура, Держава України в особі Державної казначейської служби України,

розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування витрат та моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 серпня 2024 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Воробйова В.В., дата складення повного тексту рішення 09 серпня 2024 року,

встановив:

В жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування витрат та моральної шкоди.

Позовні вимоги, які в подальшому були збільшені обґрунтовані тим, що 11 лютого 2009 року відносно позивача слідчим прокуратури Ленінського району м. Вінниці Вінницької області необґрунтовано порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України та затримано в порядку ст. 115 КПК України (в редакції 1960 р.) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.

14 лютого 2009 року позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Ухвалою від 11 серпня 2009 року Ленінський районний суд м. Вінниці змінив позивачу міру запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши позивача з-під варти в залі суду.

21 жовтня 2011 року Ленінський районний суд м. Вінниці постановив кримінальну справу за обвинуваченням позивача за ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 365 КК України повернути прокурору Ленінського району м. Вінниці для організації додаткового розслідування, запобіжний захід відносно позивача залишити без змін підписку про невиїзд. 23 листопада 2011 року прокуратурою Ленінського району кримінальні справи відносно позивача за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 та ч. 1 ст. 365 КК України, закриті на підставі ч. 2 ст. 6 КПК України (в редакції 1960 р.), дії позивача перекваліфіковано з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України, кримінальну справу для розслідування направлено в слідчий, відділ РВ УМВС України у Вінницькій області. 22 грудня 2011 року кримінальна справа відносно позивача закрита на підставі п. 2 ст. 6, ст. 130 КПК України (в редакції 1960 р.) в зв`язку з відсутністю в діях, позивача складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Таким чином позивач вказує на те, що станом на 22 грудня 2011 року, у встановленому законом порядку підтверджена відсутність складу злочину в його діях.

Отже позивач зазначає, що постановою слідчого від 22 грудня 2011 року кримінальна справа відносно нього була закрита в зв`язку з відсутністю в діях останнього складу злочину за реабілітуючими обставинами.

Позивач стверджує, що йому була спричинена значна моральна шкода, оскільки він більше двох років знаходився спочатку під досудовим слідством, потім під судовим слідством, шість місяців перебував під вартою. Позивач втратив роботу, втратив повагу своїх знайомих, звичайний перебіг життя позивача був поламаний.

Обґрунтовуючи відшкодування заподіяної шкоди, позивач зазначає, що в результаті незаконних дій прокуратури йому завдана моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, викликаних тривалим судовим розглядом у справі, під час яких позивач змушений був доводити свою невинуватість. Моральні втрати призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача і вимагали додаткових зусиль для організації та налагодження його життя. Позивач шість місяців перебував під вартою в умовах, які мають мало спільного з нормальними умовами життя звичайної людини, тривалий час знаходився у вкрай пригніченому стані, пов`язаному з тим, що йому доводилось періодично з`являтись до суду і в котрий раз вислуховувати представника обвинувачення, який незважаючи на очевидність безпідставного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, доводив про те, що позивач нібито винуватий та вимагав покарання.

Період незаконного перебування позивача під слідством та судом та протягом якого позивач, зазнав моральних страждань внаслідок порушення закону діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, починається з 11 лютого 2009 року і закінчується 22 грудня 2011 року, що становить 34 місяці та 10 днів.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом в якому він просив стягнути з Держави Україна кошти в загальній сумі 4335000,00 грн., в тому числі: моральної шкоди в розмірі 4320000,00 грн, матеріальної шкоди в розмірі 15000,00 грн. та відшкодувати йому судові витрати в загальному розмірі витрати на правничу допомогу в сумі 52703,10 грн., в тому числі: витрати на правничу допомогу в сумі 30000,00 грн, витрати на проведення судової експертизи в сумі 22703,10 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування витрат та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку компенсацію завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури моральної шкоди в розмірі 2000000,00 грн. (два мільйона гривень 00 коп.), матеріальної шкоди в розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 коп.), а також витрати на проведення судової психологічної експертизи в розмірі 10475,16 грн. (десять тисяч сімсот сорок п`ять гривень 16 коп.). та 13842,00 грн. (тринадцять тисяч вісімсот сорок дві гривні 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

Судовий збір компенсовано за рахунок держави.

Рішення Вінницькогоміського судуВінницької областімотивоване тим,що враховуючи ступінь та глибину душевних страждань позивача, завданих йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, перебування під вартою, тривалий період часу перебування під слідством і судом, що призвело до істотності вимушених змін у його житті, характер перенесених ним моральних страждань, які беззаперечно встановлені висновком експерта проведеної судової психологічної експертизи у цивільній справі №127/23213/22, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд вважає за необхідне визначити розмір відшкодування моральної шкоди, завданої йому, в сумі 2000000,00 грн.

Частково не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення в відмовній його частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що на його думку суд попередньої інстанції хоч і вірно прийшов до висновку про завдання йому моральної шкоди, проте помилково не прийняв до уваги висновок експертизи в повному обсязі та значно зменшив визначений розмір завданої такої шкоди. Поряд з цим покликається на те, що визначений судом розмір грошової компенсації вплинув на задоволення вимог щодо відшкодування судових витрат, зокрема, пропорційно задоволеним вимогам. Крім того вважає, що суд попередньої інстанції помилково зазначив про стягнення коштів шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, оскільки резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей, зокрема, про суб`єкта його виконання.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у вказаній справі та надано строк іншим учасникам справи на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Водночас, частково не погоджуючись з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 серпня 2024 року Вінницька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просили оскаржуване рішення в задоволеній його частині скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга Вінницької обласної прокуратури мотивована тим, що на їх думку суд попередньої інстанції не звернув уваги на те, що закриття кримінального провадження не встановлює незаконність чи протиправність рішення, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокуратури. Поряд з цим зазначають, що за умови надходження заяви про вчинення злочину, органи досудового розслідування та прокуратури зобов`язані були діяти у відповідності із завданням кримінального судочинства. Вважають, що факт такої протиправної діяльності не встановлювався. Крім того на переконання скаржника позивачем належним чином не обґрунтовано заподіяння йому моральної шкоди, зокрема, в визначеному ним розмірі. Поряд з цим вважають, що не можна віднести до компетенції судової психологічної експертизи вирішення питання про ймовірне заподіяння особі моральної шкоди. Водночас на думку скаржника в висновку експерта використовувалась методика, яка рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Вінницької обласної прокуратури у вказаній справі та надано строк іншим учасникам справи на подання відзиву на апеляційну скаргу.

04 жовтня 2024 року від представника відповідача Державної казначейської служби України адвоката Мараховської В.Ф. надійшов відзив на апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури, в якому вона заперечила аргументи викладені в ній в частині стягнення моральної шкоди з єдиного казначейського рахунку. Просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

04 жовтня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримав доводи відзиву Державної казначейської служби України в частині відомостей про суб`єкта виконання рішення суду, натомість заперечив в решті аргументів.

Інші сторони не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Вінницької обласної прокуратури не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції частково відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 11 лютого 2009 року відносно позивача слідчим прокуратури Ленінського району м. Вінниці Вінницької області необґрунтовано порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України та затримано в порядку ст. 115 КПК України (в редакції 1960 р.) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.

14 лютого 2009 року позивачу обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Ухвалою від 11 серпня 2009 року Ленінський районний суд м. Вінниці змінив позивачу міру запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнивши позивача з-під варти в залі суду.

21 жовтня 2011 року Ленінський районний суд м. Вінниці постановив кримінальну справу за обвинуваченням позивача за ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345, ч. 1 ст. 365 КК України повернути прокурору Ленінського району м. Вінниці для організації додаткового розслідування, запобіжний захід відносно позивача залишити без змін підписку про невиїзд.

23 листопада 2011 року прокуратурою Ленінського району кримінальні справи відносно позивача за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 та ч. 1 ст. 365 КК України, закриті на підставі ч. 2 ст. 6 КПК України (в редакції 1960 р.), дії позивача перекваліфіковано з ч. 2 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України, кримінальну справу для розслідування направлено в слідчий, відділ РВ УМВС України у Вінницькій області.

22 грудня 2011 року кримінальна справа відносно позивача закрита на підставі п. 2 ст. 6, ст. 130 КПК України (в редакції 1960 р.) в зв`язку з відсутністю в діях, позивача складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Таким чином, станом на 22 грудня 2011 року, у встановленому законом порядку підтверджена відсутність складу злочину в діях позивача і постановою слідчого від 22 грудня 2011 року кримінальна справа відносно нього була закрита в зв`язку з відсутністю в діях позивача складу злочину, тобто за реабілітуючими обставинами.

17 травня 2024 року до суду надійшов висновок експертизи від 07 травня 2024 року № 5527/24-21 за результатами проведеної психологічної експертизи у цивільній справі №127/23213/22, за результатами якої експертом надано висновок про те, що у ОСОБА_1 ретроспективно прослідковується наявність змін в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню його як особистості, що виникли внаслідок притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, що мало місце у період з 11 лютого 2009 року по 22 грудня 2011 року; ситуація притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, що мало місце у період з 11 лютого 2009 року по 22 грудня 2011 року, була психотравмуючою для ОСОБА_1 та йому були завдані моральні страждання; ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання за умов ситуації притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, що мало місце у період з 11 лютого 2009 року по 22ь грудня 2011 року, що досліджуються у справі. Орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані моральні страждання ОСОБА_1 , може становити 540 МЗП, розмір яких приймається рівним розміру мінімальної заробітної плати в Україні, прийнятої на момент винесення рішення судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

У пункті 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вказано, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Встановивши, що позивач ОСОБА_1 перебував під слідством та судом у період часу з 11 лютого 2009 року по 22 грудня 2011 року (34 місяці та 10 днів), з яких 5 місяців і 27 днів (з 14 лютого 2009 року по 11 серпня 2009 року) під вартою, чим був обмежений у праві на свободу, на вільний вибір місця проживання та його зміну, на свободу пересування, на працю та на доходи від цієї праці, тощо, однак у зв`язку з відсутністю в діях позивача ОСОБА_1 складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України постановою слідчого від 22 грудня 2011 року закрито кримінальне провадження відносно останнього, внаслідок чого йому довелось фактично розпочинати своє життя спочатку, налагоджувати втрачені соціальні зв`язки, поновлювати, наскільки це було можливим, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність незаконних дій відносно позивача, а відтак, й наявність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги Вінницької обласної прокуратури про те, що закриття кримінального провадження не встановлює незаконність чи протиправність рішення, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування чи прокуратури, а також, що факт такої протиправної діяльності не встановлювався, не заслуговує на увагу та спростовується передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», правом особи на відшкодування шкоди, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Покликання Вінницької обласної прокуратури в апеляційній скарзі на те, що за умови надходження заяви про вчинення злочину, органи досудового розслідування та прокуратури зобов`язані були діяти у відповідності із завданням кримінального судочинства, не спростовує права особи на відшкодування шкоди, передбаченого Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Це пояснюється тим, що сам факт належного виконання органами досудового розслідування їхніх обов`язків відповідно до кримінального процесуального закону не виключає можливості відшкодування шкоди особі, якщо в результаті цих дій було порушено її права.

Зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю складу кримінального правопорушення або через неможливість доведення винуватості особи у суді є підставою для відшкодування шкоди, навіть якщо органи досудового розслідування діяли в межах своїх повноважень. Законодавство встановлює чіткі критерії, за яких особа має право на компенсацію, незалежно від дотримання формальних процедур кримінального провадження.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними встановленими судом обставинами та оціненими доказами у їх сукупності та взаємозв`язку.

Відтак висновки місцевого суду про наявність незаконних дій відносно позивача та наявність підстав для відшкодування моральної шкоди є вірними.

Водночас, переглядаючи оскаржуване рішення в частині визначення розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, ураховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21)).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), а саме: «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23).

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Крім того, як зазначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Таким чином розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 522/10503/22 (провадження № 61-3225св24).

Суд апеляційної інстанції, враховуючи ступінь та глибину душевних страждань позивача, завданих йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, перебування під вартою, час перебування під слідством і судом, що призвело до істотності вимушених змін у його житті, характер перенесених ним моральних страждань, які беззаперечно встановлені висновком експерта проведеної судової психологічної експертизи, а також враховуючи вимоги розумності та справедливості, вважає що визначений місцевим судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 2000000,00 грн. не відповідає обсягу заподіяної позивачу шкоди та є завищеною, що може призвести до безпідставного збагачення останнього.

Так колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що хоча кримінальне переслідування позивача тривало з 2009 до 2011 року, що безсумнівно мало психотравмуючий вплив на нього, період фактичного утримання під вартою становив лише близько 6 місяців (з 14 лютого 2009 року до 11 серпня 2009 року). Відтак, більшу частину часу позивач перебував під підпискою про невиїзд, а не в умовах позбавлення волі.

Крім того відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так незважаючи на встановлений факт наявності моральних страждань, експертний висновок не дає достатньо конкретних доказів того, що ці страждання були настільки значними, а тому визначення розміру компенсації в 540 МЗП є надмірною.

Також, Верховний Суд в своїй послідовній практиці звертає увагу на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на те, що головним завданням компенсації є відшкодування моральних страждань, а не безпідставне збагачення особи, виходячи з обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебуванням під слідством і судом, що безумовно призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру, однак не завдало критичного та непоправного впливу, суд апеляційної інстанції вважає, що розумним, справедливим та достатнім розміром відшкодування завданої моральної шкоди є 800000,00 грн, що в свою чергу значно перевищує мінімальний гарантований розмір встановлений законом, а саме 272000,00 грн.

Вказані обставини залишились поза увагою місцевого суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не взяв до уваги та не надав належної правової оцінки висновку судово-психологічної експертизи, якою визначено більший розмір моральної шкоди, на увагу не заслуговують, оскільки судом відповідно до вимог ЦПК України надано оцінку усім доказам у сукупності та взаємозв`язку, у тому числі вказаному висновку судово-психологічної експертизи, а розмір моральної шкоди судом визначено з урахуванням вимог розумності, виваженості, справедливості та глибини душевних страждань позивача.

Покликання Вінницької обласної прокуратури в апеляційній скарзі на те, що не можна віднести до компетенції судової психологічної експертизи вирішення питання про ймовірне заподіяння особі моральної шкоди та у висновку експерта використовувалась методика, яка рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз є неспроможними, з огляду на наступне.

Дійсно 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика О.Ерделевського про визначення розміру відшкодування моральної шкоди була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури.

Проте, як вбачається з висновку експерта №5527/23-21 від 07 травня 2024 року при проведенні експертизи використовувалась, зокрема, Методика психологічного дослідження у справах щодо заподіяння моральних страждань особі та відшкодування моральної шкоди (реєстраційний код у Реєстрі методик проведення судових експертиз 14.1.75), яка 18 січня 2019 року внесена в Реєстр судових методик та схвалена Науково-методологічною радою з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України. Основою даної методики є модифікована формула ОСОБА_2 , яка і була використана при проведенні судової психологічної експертизи.

Тому протилежні твердження скаржника про використання під час проведення експертизи №5527/23-21 від 07 травня 2024 року Методики вченого Ерделевського О.М., яка не внесена до Реєстру методик проведення судових експертиз є безпідставними.

Водночас висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів. Він не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Відтак суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази співставивши з обставинами справи прийшов до висновку про завдання позивачу моральної шкоди та наявність підстав для відшкодування такої у грошовому виразі, зокрема, в розмірі 800000,00 грн.

Також суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що грошові кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України шляхом їх списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема. і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Отже, суд першої інстанції не врахував, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Отже, обставини на які посилаються скаржники в своїх апеляційних скаргах як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, при цьому невірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, а також суб`єкта з якого підлягає таке стягнення, а отже рішення суду, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, у вказаній частині слід змінити, зокрема, зменшивши розмір моральної шкоди та судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, а також змінити в резолютивній частині інформацію про суб`єкта з якого підлягає таке стягнення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вінницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 серпня 2024 року змінити.

Зменшити розмір стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури з 2000000,00 грн. до 800000,00 грн., а також витрат на проведення судової психологічної експертизи до 4190,06 грн. та витрат на правничу допомогу до 5536,80 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді О.С. Панасюк

Т.Б. Сало