Постанова

від 22.10.2024 по справі 367/2898/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року м. Київ

Справа №367/2898/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7801/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої школи публічного управління на рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Горбачової Ю.В. 12 грудня 2023 року у м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої школи публічного управління про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В

У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати незаконним та скасувати наказ тимчасового виконуючого обов`язки директора Вищої школи публічного управління від 03 квітня 2023 року №229-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити його на посаді заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління) Вищої школи публічного управління із скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки директора Вищої школи публічного управління від 03 квітня 2023 року №229-к; стягнути з Вищої школи публічного управління на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 98404,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 жовтня 2020 року наказом № 382-к від 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Української школи урядування на посаду заступника начальника управління розроблення програм підвищення кваліфікації - начальника відділу розроблення програм, підвищення кваліфікації Тренінгового центру. Крім вказаної посади, за час роботи в Українській школі урядування працював й на інших керівних посадах: начальник відділу розроблення програм підвищення кваліфікації та аналізу потреб Управління розроблення програм підвищення кваліфікації Тренінгового центру; начальника відділу розроблення програм підвищення кваліфікації та методичного супроводу Управління розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців.

Пунктом 1 наказу Голови Національного агентства України з питань державної служби № 104-22 від 27 жовтня 2022 року «Деякі питання Української школи урядування» перейменовано Українську школу урядування (код ЄРДПОУ 31115684) на Вищу школу публічного управління (код ЄРДПОУ 31115684). Остання посада, на яку ОСОБА_1 був переведений у зв`язку з введенням в дію нової структури та штатного розпису Української школи урядування, була заступник начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління), наказ № 296-к від 01 серпня 2022 року.

01 лютого 2023 року листом (без дати та реєстраційного номеру) позивача попереджено про заплановане вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України й запропоновано одну вакантну посаду «Провідний фахівець відділу юридичного забезпечення», з якою позивач не погодився. 01 лютого 2023 року позивача було ознайомлено з наказом від 31 січня 2023 року № 103-к «Про оголошення простою» й відправлено у безстроковий простій з 02 лютого 2023 року. 03 квітня 2023 року простій було припинено і позивач приступив до виконання своїх обов`язків з повним робочим днем відповідно до наказу від 27 березня 2023 року № 213-к.

03 квітня 2023 року позивача листом (без реєстраційного номеру) повторно попереджено про заплановане вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України й запропоновано вакантні посади, з якими позивач не погодився. 03 квітня 2023 року наказом від 03 квітня 2023 року № 229-к відповідно до пункту 1 статті 40, статті 44 КЗпП України позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління).

Рішенням Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до Вищої школи публічного управління про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ тимчасово виконуючого обов`язки директора Вищої школи публічного управління від 03 квітня 2023 року № 229-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління) Вищої школи публічного управління.

Зобов`язано Вищу школу публічного управління внести запис в трудову книжку про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління) Вищої школи публічного управління із скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки директора Вищої школи публічного управління від 03 квітня 2023 року № 229-к.

Стягнуто з Вищої школи публічного управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 квітня 2023 року по 12 грудня 2023 року у розмірі 329838 (триста двадцять дев`ять тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 11 (одинадцять) копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління) Вищої школи публічного управління та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу - допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Вищої школи публічного управління на користь держави кошти по сплаті судового збору в сумі 3298 (три тисячі двісті дев`яносто вісім) гривень 38 (тридцять вісім) копійок.

Рішення суду мотивовано тим, що при вивільненні позивача відповідач не здійснив всіх необхідних заходів для працевлаштування позивача на посаду з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи та керівної посади, яку обіймав позивач. У зв`язку з тим, що звільнення позивача відбулося без достатньої законної підстави, суд також прийшов до висновку про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Не погодився із вказаним судовим рішенням відповідач - Вища школа публічного управління, представником подано апеляційну скаргу, в якій він зазначає про незаконність рішення як такого, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вказує на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без врахування позиції відповідача, без виклику та участі відповідача. Також зазначає, що судом першої інстанції не виконано обов`язкові законодавчі вимоги щодо змісту судового рішення, та грубо порушено порядок проголошення та викладу змісту судового рішення, оскільки суд 12 грудня 2023 року було проголошено вступну та резолютивну частину рішення, однак справа розглядалась в спрощеному провадженні, сторони не викликались, а отже необхідності в цих діях не було.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що доводи викладені в апеляційній скарзі відповідачем є безпідставними, надуманими, спираються на недостовірні дані. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача ОСОБА_1 та представника Вищої школи публічного управління надійшли заяви, в яких вони просили розглядати справу за їх відсутності.

Тому керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справи у відсутність сторін.

В порядку ч.ч.4,5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що 22 жовтня 2020 року наказом № 382-к від 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Української школи урядування на посаду заступника начальника управління розроблення програм підвищення кваліфікації - начальника відділу розроблення програм, підвищення кваліфікації Тренінгового центру, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 . Крім вказаної посади, за час роботи в Українській школі урядування працював й на інших керівних посадах: начальник відділу розроблення програм підвищення кваліфікації та аналізу потреб Управління розроблення програм підвищення кваліфікації Тренінгового центру; начальника відділу розроблення програм підвищення кваліфікації та методичного супроводу Управління розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців, що підтверджується записами у копії трудової книжки /т.1 а.с. 25-27/.

Пунктом 1 наказу Голови Національного агентства України з питань державної служби № 104-22 від 27 жовтня 2022 року «Деякі питання Української школи урядування» перейменовано Українську школу урядування (код ЄРДПОУ 31115684) на Вищу школу публічного управління (код ЄРДПОУ 31115684), що підтверджується копією наказу та записом у копії трудової книжки. Остання посада, на якій перебував позивач - заступник начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління), наказ № 296-к від 01 серпня 2022 року, що підтверджується записом у копії трудової книжки/т.1 а.с. 25-27/.

01 лютого 2023 року листом (без дати та реєстраційного номеру) позивача попереджено про заплановане вивільнення на підставі п.1 ст.40 КЗпП України й запропоновано одну вакантну посаду «Провідний фахівець відділу юридичного забезпечення», з якою позивач не погодився, що підтверджується копією попередження /т. 1 а.с. 29/.

Наказом від 31 січня 2023 року № 103-к «Про оголошення простою» позивачу було оголошено простій з 02 лютого 2023 року, що підтверджується копією відповідного наказу /т.1 а.с. 30/.

З 03 квітня 2023 року простій було припинено і позивач приступив до виконання своїх обов`язків з повним робочим днем відповідно до копії наказу від 27 березня 2023 року № 213-к /т.1 а.с. 31/.

03 квітня 2023 року позивача листом (без реєстраційного номеру) повторно попереджено про заплановане вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України й запропоновано вакантні посади, з якими позивач не погодився, що підтверджується копією попередження про заплановане вивільнення від 03 квітня 2023 року /т.1 а.с. 32-35/.

03 квітня 2023 року наказом від 03 квітня 2023 року № 229-к відповідно до п. 1 ст.40, ст. 44 КЗпП України позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління), що підтверджується копією наказу та записом у копії трудової книжки /т.1 а.с. 36/.

В листі Головного управління ДПС у м. Києві від 05 травня 2023 року, вказано на те, що відповідно до інформаційно-комунікаційних систем ДПС, Вищою школою публічного права подано повідомлень про прийняття працівника на роботу у період: 3 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року - 6; з 01 лютого 2023 року по 28 лютого 2023 року - 2; з 01 березня 2023 року по 31 березня 2023 року - 10; з 01 квітня 2023 року по 30 квітня 2023 року - 1 /т. 1 а.с. 117,118/.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 серпня 2023 року позовні ОСОБА_1 до Вищої школи публічного управління про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення простою та стягнення різниці у заробітній платі під час простою задоволено, визнано незаконним і скасовано наказ директора Вищої школи публічного управління від 31 січня 2023 року № 103-к «Про оголошення простою ОСОБА_1 », стягнуто з Вищої школи публічного управління на користь ОСОБА_1 69128,32 грн, як різниця між середнім заробітком та оплатою за простій за період з 02 лютого 2023 року по 03 квітня 2023 року /т.1 а.с. 138-144/.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також строковий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 49-2 цього ж Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Вимогами ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Положеннями ч.ч. 1,2 ст. 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11 березня 2020 року у справі №813/1220/16, від 09 липня 2020 року у справі №809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов`язок суду з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09 квітня 2020 року у справі№ 182/1670/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17 та інш.).

Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов`язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 15 травня 2020 року у справі №/811/2408/15, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a та інш.

В порядку ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці, № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року (ратифікована 04 лютого 1994 року набрання чинності 16 травня 1995 року) вказано на те, що тягар доведення необґрунтованості звільнення не лягав лише на працівника, методами, зазначеними в статті 1 цієї Конвенції, передбачено першу або другу чи обидві такі можливості:

a) тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці;

b) згадані в статті 8 цієї Конвенції органи наділяються повноваженнями виносити рішення про причину звільнення з урахуванням поданих сторонами доказів та відповідно до процедур, передбачених національними законодавством і практикою.

3. У випадках звільнення з причин, викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби, органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями з'ясовувати, чи справді трудові відносини припинено з цих причин, однак межі їхніх повноважень приймати рішення про те, чи є ці причини достатньо обґрунтованими для припинення трудових відносин, визначаються методами здійснення, зазначеними у статті 1 цієї Конвенції.

З наведених обставин справи вбачається, що у Вищої школи публічного управління дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, зокрема, було виведено зі Структури та Штатного розпису Вищої школи з 01 січня 2023 року посаду заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців.

З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2023 року листом (без дати та реєстраційного номеру) позивача попереджено про заплановане вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України й запропоновано одну вакантну посаду «Провідний фахівець відділу юридичного забезпечення», з якою позивач не погодився.

03 квітня 2023 року позивача листом (без реєстраційного номеру) повторно попереджено про заплановане вивільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України й запропоновано вакантні посади, що підтверджується копією попередження про заплановане вивільнення від 03 квітня 2023 року. Позивач з вказаними вакансіями не погодився, про що ним зазначено в позовній заяві.

03 квітня 2023 року наказом від 03 квітня 2023 року № 229-к відповідно до п. 1 ст.40, ст. 44 КЗпП України позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління), що підтверджується копією наказу та записом у копії трудової книжки /т.1 а.с. 36/.

Позивачем у позові було зазначено, що йому не пропонувались усі вакантні посади, які були в наявності або з`явились у Вищій школі, й в першу чергу, які є рівнозначними його посаді.

Однією з найважливіших гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштування працівника.

В першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я.

З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). При цьому можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі №715/542/22.

Колегія суддів також наголошує, що розподіл обов`язків по доказуванню здійснюється відповідно до законодавчо закріплених загальних і спеціальних правил. Загальні правила діють для всіх справ незалежно від їх матеріально-правової природи. Спеціальні правила (презумпції та фікції) застосовуються стосовно певних категорій справ або при вирішенні окремих процесуальних питань. Змістом і тих, і інших є припущення про наявність або про відсутність позовних фактів. Винятки із загального правила розподілу обов`язку доказування випливають з норм матеріального права.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Однак, у даній справі відповідач належними й допустимими доказами не довів законності звільнення позивача за п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки а ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції не надав жодних доказів на підтвердження законності звільнення позивача за п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

З огляду на вказані обставини та норми права, суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, подані стороною позивача, дійшов вірного висновку про те, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення чисельності або штату працівників. Роботодавцем своєчасно та належним чином повідомлено позивача про наступне вивільнення, проте не доведено виконання обов'язку щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення, з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи та керівної посади, яку обіймав позивач. При цьому відповідачем позивачу були запропоновані лише вакантні посади, а з матеріалів справи вбачається, що протягом лютого-квітня 2023 року відповідачем було прийнято на роботу понад 10 працівників.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання наказу про звільнення ОСОБА_1 незаконним та його скасування з поновленням позивача на посаді заступника начальника відділу розроблення та забезпечення програм підвищення кваліфікації Центру професійного розвитку публічних службовців (на правах Управління) Вищої школи публічного управління та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04 квітня 2023 року по 12 грудня 2023 року у розмірі 329838, 11 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що судом першої не було встановлено, а позивачем не було доведено жодними належними та допустимими доказами, що у Вищій школі публічного управління існували інші вакантні посади, які не були запропоновані позивачу, оскільки у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю, чого відповідачем зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції розглянуто справу без врахування позиції відповідача, без виклику та участі відповідача, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, зворотніми поштовими повідомленнями про вручення, та довідками про доставку електронного листа, які свідчать про те, що відповідач Вища школа публічного управління була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції /а.с. 110, 135, 152, 161/.

Крім того, з матеріалів справи також вбачається, що всі клопотання та заяву про збільшення позовних вимог позивач надсилав на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладення та квитанцією Укрпошти про сплату.

За таких обставин, відповідач не був позбавлений змоги надати до суду першоїї інстанції відзив на позовну заяву, пояснення та докази на підтвердження того, що звільнення позивача відбулося без порушення законодавства про працю.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації відповідачеві понесених ними судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Вищої школи публічного управління - залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук