Рішення

від 17.10.2024 по справі 120/9001/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 жовтня 2024 р. Справа № 120/9001/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого суддіМаслоід О.С.,

за участі секретаря судового засідання:Сомик Ю.О.,

представника позивача:Антощука В.Д.,

представника відповідача:Рябцуна С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Державного підприємства "Дослідне господарства "Олександрівське" Національного наукового центру "Інститут землеробства" Національної академії аграрних наук України (вул. Соборна, 10А, с. Олександрівка, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24333)

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Дослідне господарство «Олександрівське» Національного наукового центру «Інститут землеробства» Національної академії аграрних наук України (далі - позивач) з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 03.05.2024 року № 2-7/15-24-СГ та зобов`язання затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надати земельні ділянки у постійне користування позивачеві за межами населених пунктів на території Тростянецької ОТГ Гайсинського району Вінницької області, загальною площею 30,4408 га, згідно з реєстром земельних ділянок.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач при прийнятті спірного наказу враховував розпорядження Тростянецької райдержадміністрації від 27.11.2011 року за № 594. Позивач вказує, що до повноважень вказаної адміністрації не віднесено прийняття рішень щодо земельних ділянок державної форми власності, зокрема, щодо припинення речових прав, визнання нечинними документів, які посвідчують такі права. У даному випадку такі дії державного органу здійснені поза межами ст. 141 Земельного кодексу України (далі ЗК України) та порушують право користування позивача. Позивач не надавав заяви про добровільну відмову від права користування. Таким чином, вказане розпорядження не може прийматися до уваги. Позивач також зазначає, що земельні ділянки, право власності (користування) виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Відповідний орган передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності. Крім цього, п. 4 р. 11 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» визначено, що у державній власності залишаються, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Ухвалою від 15.07.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 06.08.2024 року.

01.08.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому ним вказано, що відповідно до вимог ст. 84, ч. 3 ст. 122 ЗК України, на момент прийняття Тростянецькою райдержадміністрацією розпорядження № 594 від 27.12.2011 року, передбачено право такого органу на розпорядження земельними ділянками. Вказаним розпорядженням припинено право користування позивача та зобов`язано повернути акт на право користування до відділу держкомзему. Вказане розпорядження приймалось за клопотанням позивача. Розпорядження позивачем не оскаржувалось у судовому порядку. Вінницьким окружним адміністративним судом у справі № 120/4264/18-а також встановлено відсутність права користування у позивача. Земельні ділянки за актом на право користування від 23.09.1999 року дійсно є сформованими незалежно від наявності чи відсутності станом на 15.05.2020 року права користування, але не внесеними до земельного кадастру. За таких умов, відповідачем і був виданий наказ від 15.05.2020 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою. Крім цього, станом на 2020 рік згідно ч. 1 ст. 123 ЗК України земельні ділянки передаються органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України відповідач є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності. Земельні ділянки, зазначені у додатку до наказу станом на 2020 року відносились до земель державної власності, як землі розташовані за межами населеного пункту с. Олександрівка. 27.05.2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким внесені зміни до р. Х Перехідних положень ЗК України та доповнено п. 24 - з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). Право користування позивача було припинено, відповідно земельні ділянки, вказані у додатку до оспорюваного наказу, відносились до земель комунальної власності Тростянецької селищної ради. І такі землі згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України передаються сільськими, селищними, міськими радами у користування, а не відповідачем.

У судовому засіданні 06.08.2024 року позивачем надавались пояснення по суті спору, задавались запитання, судове засідання відкладено на 14.08.2024 року.

14.08.2024 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення щодо правомірності розпорядження Тростянецької райдержадміністрації № 594 від 27.12.2011 року. Позивач посилається на ряд постанов Великої Палати Верховного Суду та зазначає, що вимога про визнання наказів державного органу незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. При цьому, позивач у межах розгляду іншої справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

У судовому засіданні 14.08.2024 року позивачем наголошувались додаткові пояснення, відповідач надавав пояснення по суті спору. Судове засідання відкладено на 20.08.2024 року.

19.08.2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про надання додаткових доказів.

20.08.2024 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Судове засідання відкладено на 27.08.2024 року.

27.08.2024 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, де ним вказано, що у 2011 році позивачем до Тростянецької райдержадміністрації було подано клопотання, де він просить передати йому у користування земельні ділянки, а не про надання дозволу на проведення інвентаризації земель. Також ним надаються пояснення щодо право користування позивача. Відповідач також просить суд, згідно ч. 8 ст. 139 КАС України, у випадку задоволення позову, покласти судові витрати на позивача.

У судовому засіданні 27.08.2024 року позивач продовжив надання та наголошення додаткових пояснень, йому задавались запитання, також обговорювалось питання необхідності надання додаткових доказів по справі, судове засідання відкладено на 11.09.2024 року.

У судовому засіданні 11.09.2024 року суд перейшов до дослідження доказів по справі, судове засідання відкладено на 09.10.2024 року.

08.10.2024 року до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення щодо виконання судового рішення по справі № 120/4264/18-а.

Також цього дня від позивача надійшла заява про долучення доказів.

У судовому засіданні 09.10.2024 року судом було продовжено дослідження доказів по справі, удове засідання відкладено на 17.10.2024 року.

У судовому засіданні 17.10.2024 року судом закінчено дослідження доказів, сторони надали остаточні пояснення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

Позивач є юридичною особою, створеною наказом Української академії аграрних наук № 160 від 01.12.1994 року «Про підтвердження права юридичної особи обласних державних сільськогосподарських станцій». Згідно п. 1.3. р. 1 додатку до вказаного наказу «Перелік обласних державних сільськогосподарських дослідних станцій та підпорядкованих їм дослідних господарств» - Дослідне господарство «Олександрівське» Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції.

Протягом строку здійснення діяльності назва позивача та його організаційно-правова форма , у зв`язку із зміною діючого законодавства, декілька разів змінювались згідно наказів Української академії аграрних наук та Національної академії аграрних наук України, зокрема, наказами Національної академії аграрних наук України від 11.07.2011 року № 160 Державне підприємство «Дослідне господарство «Олександрівське» Інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України» та від 30.03.2015 року № 30 - Державне підприємтво «Дослідне господарство «Олександрівське» Науково-виробничого центру «Соя» Національної академії аграрних наук України»; а також постановою Президії Національної академії аграрних наук України № 02/01 від 26.02.2019 року протокол № 2 та наказу Академії № 37 від 09.04.2019 року назва позивача - Державне підприємство «Дослідне господарство «Олександрівське» Національного наукового центру «Інститут землеробства» Національної академії аграрних наук України.

Олександрівська сільська рада народних депутатів Тростянецького району Вінницької області 12.10.1998 року на 4 сесії 23 скликання прийняла рішення «Про видачу державного акту на право постійного користування на землю дослідному господарству «Олександрівське». На підставі вказаного рішення позивачем 23.03.1999 року був отриманий державний акт на право постійного користування землею серія 11-ВН № 000473, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 92 в районі, на право постійного користування 3 614,8 га землі в межах згідно з планом землекористування, з урахуванням довідки ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 2575 від 16.04.2008 року.

Протягом наступного періоду позивачем були вжити заходи щодо оформлення та реєстрації свого права постійного користування вказаними земельними ділянками у відповідності до вимог діючого на той час законодавства.

Так, 21.12.2011 року позивач звернувся із клопотанням до Тростянецької районної державної адміністрації про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель загальною площею 3617,8 га за межами населеного пункту з наступною передачею в постійне користування, для сільськогосподарського використання.

За результатом розгляду вказаного клопотання Тростянецькою районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 594 від 27.12.2011 року, п. 1 якого припинено право постійного користування позивача земельними ділянками загальною площею 3614,8 га, які надавались на підставі рішення 4 сесії Олександрівська сільська рада народних депутатів 23 скликання від 12.10.1998 року, що розташовані за межами населеного пункту на території Олександрівської сільської ради, у зв`язку із зміною організаційно правової форми постійного користувача на Державне підприємство «Дослідне господарство «Олександрівське» інституту кормів та сільського господарства Поділля Національної академії аграрних наук України» шляхом перейменування. П. 2 визначено державний акт на право постійного користування землею серії 11-ВН № 000473 від 23.03.1999 року за реєстраційним № 92, який був виданий підсобному госпожарству «Олександрівське», повернути до архіву відділу Держкомзему у Тростянецькому районі.

При цьому, згідно п. 3 вказаного розпорядження позивачеві було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками загальною площею 3617,8 га, які розташовані за межами населеного пункту на території Олександрівської сільської ради, для сільськогосподарського використання.

П. 4, 5 вказаного розпорядження позивача також було зобов`язано замовити технічну документацію із землеустрою та подати її на затвердження районною державною адміністрацією.

Протягом тривалого часу позивач звертався до відповідача із клопотаннями про надання дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). За результатами розгляду вказаних клопотань, відповідач надавав позивачеві вказані дозволи, відповідно ним була розроблена технічна документація із землеустрою, подана на затвердження відповідачеві та позивачем була здійснена реєстрація частини земельних діялнок та права користування ними, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Також, на початку 2019 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Вказане клопотання було задоволено та наказом відповідача від 19.02.2019 року №2-1989/15-19-СГ надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок, на підставі якого була розроблена технічна документація із землеустрою.

23.04.2024 року за № 256 позивач звернувся до відповідача щодо затвердження вказаної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачі відповідних земельних ділянок у постійне користування для дослідних і навчальних цілей, за межами населених пунктів, на території Олександрівського старостинського округу Тростянецької ОТГ Гайсинського району Вінницької області, загальною площею 30,4408 га згідно із реєстром земельних ділянок.

Спірним наказом від 03.05.2024 року № 2-7/15-24-СГ позивачеві було відмовлено у затвердженні вказаної технічної документації із землеустрою у зв`язку із відсутністю правових підстав, що підтверджують приналежність даних земельних ділянок до земель державної власності сільськогосподарського призначення.

Позивач не погодився із вказаним наказом та звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до вимог ст. 79.1. ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.

Згідно абз. 1 п. 2 р. 7 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі.

Ч. 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

З наведеного вбачається, що відповідач є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Спірним питання у цьому спорі є те, що відповідач вважає земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні позивача, не є державною власністю згідно розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації № 594 від 27.12.2011 року та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2019 року по справі № 120/4264/18-а.

У цьому контексті суд зазначає наступне.

Розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації № 594 від 27.12.2011 року було прийнято згідно наказу Інституту кормів Національної академії аграрних наук України від 25.07.2011 року за № 21 та за результатом розгляду клопотання позивача.

Як вже зазначалось, клопотання позивача було про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель за межами населеного пункту з наступною передачею в постійне користування, для сільськогосподарського використання.

Суд приймає до уваги посилання відповідача на те, що, дійсно станом на 2011 рік райдержадміністрації мали повноваження щодо прийняття рішень щодо земельних ділянок держпвної форми власності.

Але при цьому, згідно вимог ст. 141 ЗК України, станом на момент прийняття вказаного розпорядження, підставами припинення права користування земельною ділянкою

є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

У відповідності до вимог ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З наведеного вбачається, що законодавством визначений вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування земельними ділянками.

Під час судового розгляду справи судом встановлена відсутність підстав, передбачених ст. 141 ЗК України, для припинення права постійного користування земельними ділянками позивача.

Так, дійсно вказане розпорядження було прийнято за результатом розгляду клопотання позивача, але не про добровільну відмову від права користування земельною ділянкою, а про надання відповідного дозволу, що підтверджується матеріалами справи (т. 2 а.с. 31).

З вказаного розпорядження вбачається, що підставою його прийняття було зміна організаційно-правової форми постійного користувача, але вказана обставина не визначена ст. 141 ЗК України у якості підстави для припинення права постійного користування.

Крім цього, суд не приймає до уваги посилання відповідача на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21.03.2019 року по справі № 120/4264/18-а, з огляду на таке.

У вказаному рішенні судом зазначено, що ним критично оцінюється посилання відповідача щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою є у Державного підприємства "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України", оскільки у наявності є розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області №594 від 27.12.2011 року про припинення такого права. При цьому, суд зазначає, що будь-яких інших доказів перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні Державного підприємства "Дослідне господарство "Олександрівське" Науково-виробничого центру "СОЯ" Національної академії аграрних наук України" представником відповідача не надано.

Із вказаного рішення вбачається, що судом не було здійснено дослідження розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області №594 від 27.12.2011 року на предмет відповідності його діючому законодавству, а також не досліджувались інші докази на підтвердження права постійного користування позивачем земельними ділянками за державним актом від 23.03.1999 року за їх відсутності.

Крім цього, згідно ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу на те, що позивач по цій справі, не був залучений для участі у справі № 120/4264/18-а, відповідно не приймав участь при її розгляді, хоча саме стосовно його права постійного користування розглядалося питання у судовому процесі. При цьому, позивач був позбавлений можливості надати свої пояснення, відповідні докази та висловити свою правову позицію щодо права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Під час судового розгляду цієї справи судом також було встановлено, що судове рішення по справі № 120/4264/18-а до теперішнього часу не виконано, про що було наголошено представником Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у судовому засіданні.

Суд також не приймає посилання відповідача на те, що у 2011 році позивачем до Тростянецької райдержадміністрації було подано клопотання, де він просить передати йому у користування земельні ділянки, а не про надання дозволу на проведення інвентаризації земель, з огляду на таке.

Як вже зазначалось, 21.12.2011 року позивач звернувся із клопотанням до Тростянецької районної державної адміністрації саме про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель загальною площею 3617,8 га за межами населеного пункту з наступною передачею в постійне користування, для сільськогосподарського використання.

Додатково суд звертає увагу на сталу судову практику та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах 11.02.2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав, згідно якої вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. При цьому, позивач у межах розгляду іншої справи вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

За таких обставин, суд вказує, що розпорядження Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області № 594 від 27.12.2011 року не відповідає вимогам ЗК України, відповідно відсутні правові наслідки, тобто на теперішній час за позивачем зберігається право постійного користування земельними ділянками згідно державного акту від 23.03.1999 року на право постійного користування землею серія 11-ВН № 000473, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 92 в районі, на право постійного користування 3 614,8 га землі в межах згідно з планом землекористування.

Крім цього, суд також підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15 вересня 2009 року), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia, заява № 55555/08, від 20 травня 2010 року), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia, заява № 35298/04; від 11 червня 2009 року), «East/West Alliance Limited» проти України (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, від 23 січня 2014 року), Краєва проти України (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13 січня 2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).

При цьому, принцип юридичної (правової) визначеності за позицією Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ), висловленою у ст. 6 Рекомендацій CM/Rec (2007)7 державам-членам щодо належного адміністрування (Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), полягає в тому, що суб`єкти владних повноважень не можуть вживати жодних ретроактивних заходів (зворотної дії), за винятком випадків, передбачених законом, та допускати втручатися у набуті права і остаточні правові рішення, за винятком випадків, коли це є абсолютно необхідним у суспільних інтересах.

Щодо юридичної визначеності також неодноразово висловлювався Конституційний Суд України. Велика Палата Конституційного Суду України в абз. 2 п.п. 2.3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 зазначила, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

У абз. 2-4 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019 № 3-р(І)/2019 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.

Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.

Конституційний Суд України в абзаці четвертому пункту 4 Рішення 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 зважив на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, „юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття „виправданого (леґітимного) очікування")" (Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією „За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48); принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що „органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених (у особи) очікувань" (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії „Мірило правовладдя", CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61).

Суд у такому контексті вважає, що принцип юридичної (правової) визначеності як складова принципу належного урядування в адміністративній процедурі є сукупністю вимог до застосування суб`єктом владних повноважень норм права у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища особи.

Державні органи не мають втручатися у набуті суб`єктом господарювання права поза межами, визначеними діючим законодавством.

Суд також вказує, що п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розмежування земель державної та комунальної власності», у редакції станом на 2020 рік, у державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Таким чином, відповідач вірно зазначає, що станом на 2020 рік, земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні позивача, відносились до земель державної власності.

Крім цього, у такому випадку, вказані землі є землями, що використовуються державним підприємством на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Надалі 27.05.2021 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», яким р. Х Перехідні положення ЗК України доповнено п. 24, згідно якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Системний аналіз наведеного доводить, що на момент приняття спірного наказу землі, зазначені у реєстрі земельних ділянок та додатку до оспорюваного наказу, є землями державної власності, оскільки є такими землями, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

І саме відповідач є їх розпорядником, що і було підтверджено ним під час судового розгляду справи.

Таким чином, під час судового розгляду справи не знайшла свого підтвердження наявність, зазначених відповідачем у спірному наказі, підстав для відмови позивачеві у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надати земельні ділянки у постійне користування позивачеві за межами населених пунктів на території Тростянецької ОТГ Гайсинського району Вінницької області, загальною площею 30,4408 га, згідно з реєстром земельних ділянок.

За таких обставин, спірний наказ від 03.05.2024 року № 2-7/15-24-СГ є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, відповідно позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надати земельні ділянки у постійне користування позивачеві за межами населених пунктів на території Тростянецької ОТГ Гайсинського району Вінницької області, загальною площею 30,4408 га, згідно з реєстром земельних ділянок, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, з огляду на те, що судом визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 03.05.2024 року № 2-7/15-24-СГ, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги і у цій частині та зобов`язати відповідача затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надати земельні ділянки у постійне користування позивачеві за межами населених пунктів на території Тростянецької ОТГ Гайсинського району Вінницької області, загальною площею 30,4408 га, згідно з реєстром земельних ділянок.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, відповідно про наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у сумі 3028 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд також зазначає, що клопотання відповідача щодо покладання на позивача судових витрат у відповідності до вимог ч. 8 ст. 139 КАС України, не підлягає задоволенню, оскільки вказаною нормою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Під час судового розгляду справи судом не було встановлено вказаних обставин. Крім того, вирішення цього питання у таких ситуаціях є саме правом суду.

Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Державного підприємства "Дослідне господарства "Олександрівське" Національного наукового центру "Інститут землеробства" Національної академії аграрних наук України до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 03.05.2024 №2-7/15-24-СГ про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні в постійне користування земельних ділянок.

Зобов?язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надати земельні ділянки у постійне користування Державному підприємству «Дослідне господарство «Олександрівське» Національного наукового центру «Інститут землеробства» Національної академії аграрних наук України, за межами населених пунктів на території Тростянецької ОТГ Гайсинського району Вінницької області, загальною площею 30,4408 га, згідно з реєстром земельних ділянок.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства "Дослідне господарства "Олександрівське" Національного наукового центру "Інститут землеробства" Національної академії аграрних наук України судовий збір у сумі 3028 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Державне підприємство "Дослідне господарство" "Олександрівське" Національної академії аграрних наук України (вул. Соборна, 10А, с. Олександрівка, Гайсинський р-н, Вінницька обл., 24333, код ЄДРПОУ 00724755)

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.10.2024 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна