Рішення

від 22.10.2024 по справі 640/10817/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2024 року м. Київ№ 640/10817/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

провизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з 23 грудня 2010 року по 03 грудня 2018 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , з якої був переведений до військової служби НОМЕР_1 , де проходив службу з 04 грудня 2018 року по 22 вересня 2019 року.

Як вказує позивач, він має право на додаткову відпустку як учасник бойових дій зі збереженням грошового забезпечення, якою під час проходження військової служби не скористався.

Відповідач, в свою чергу, як вказано у позовній заяві, на день звільнення позивача з військової служби належного розрахунку не провів, не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва 06 серпня 2021 року, послався на те, що Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії від 15 березня 2018 року № 200 не передбачено, що виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за минулі роки, у зв`язку з чим, на переконання представника відповідача, у відповідача був відсутній обов`язок для здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву, який надійшов на адресу Київського окружного адміністративного суду 08 лютого 2024 року, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, у зв`язку зі звільненням позивача виникли під час дії особливого періоду, у зв`язку з чим командир військової частини не мав права надавати додаткову відпустку як учаснику бойових дій із збереженням грошового забезпечення. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи, виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток стаття 24 Закону України «Про відпустки» не передбачена, у зв`язку з чим представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

На виконання вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ, адміністративна справа № 640/10817/21 передана на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2023 року для розгляду адміністративної справи № 640/10817/21 визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Журавля В.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року адміністративна справа № 640/10817/21 прийнята до свого провадження суддею Журавлем В.О. та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

На виконання розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року № 263-р/ка, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у відставку, адміністративна справа № 640/10817/21 передана на повторний автоматизований розподіл між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 грудня 2023 року для розгляду адміністративної справи № 640/10817/21 визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Жука Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року адміністративна справа № 640/10817/21 прийнята до свого провадження суддею Жуком Р.В. та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 14 травня 2003 року, починаючи з 23 грудня 2010 року у військовій частині НОМЕР_2 .

У відповідності до наданої суду копії посвідчення серія НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням Національної гвардії України 20 липня 2016 року, ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій.

Так, згідно наданої суду копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03 грудня 2018 року № 270 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку з переміщенням відповідно до наказу командувача Національної гвардії України від 16 листопада 2018 року № 186 о/с для подальшого проходежння служби до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) з 03 грудня 2018 року.

Відповідно до наданої суду копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20 вересня 2019 року № 220 позивача з 22 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У лютому 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій у тому числі просив надати йому довідку (підтвердження) про те, що він за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 не отримував відпустки відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте, відповідач відповіді на вказану заяву не надав.

Також, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачу у період з 2016 року по 2019 рік надавалась або додаткова календарна відпустка, як учаснику бойових дій, або при звільненні була виплачена відповідна грошова компенсація.

Вважаючи бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період проходження службу у військовій частині, протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно абзацу 1 частини восьмої статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Своєю чергою, згідно абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 2011 року № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу вищезазначених норм права вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Проте, Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII.

Суд вважає, що оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2019 року, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Враховуючи встановлені обставини та норми чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язанні вчинити дії.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частиною першою КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина друга цієї статті).

Відповідно частиною другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VI. Судові витрати.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-262, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.