Рішення

від 23.10.2024 по справі 440/9960/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/9960/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Удовіченка С.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні, компенсації втрати частини доходу та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України по не нарахуванню та не виплаті ОСОБА_1 :

- середнього заробітку, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 27.07.2024 року,

- компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток, за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, за період з 16.04.2018 року по 27.07.2024 року, в сумі 99 757,84 грн.,

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року по день фактичної виплати індексації 27.07.2024 року,

4. Встановити судовий контроль.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у квітні 2018 року не була нарахована та виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення, а згадані виплати проведено лише 27.07.2024 на виконання судового рішення у справі №440/8828/22. На цій підставі позивач вважав, що він має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум та наполягав на наявності підстав для сплати на його користь компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 26.08.2024 відкрите спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

04.09.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні, компенсації втрати частини доходу та зобов`язання вчинити певні дії у судовому засіданні з повідомленням сторін з повідомленням сторін - відмовлено.

13.09.2024 відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 залишено без задоволення.

13.09.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. У відзиві відповідач проти задоволення позову заперечував, вказуючи на його безпідставність. Крім того, на момент звільнення з військової служби між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України був відсутній спір щодо розрахунку при звільненні, а тому у спірних відносинах немає підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України. Також, на переконання відповідача, у спірних відносинах немає підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, оскільки індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 сплачена на підставі судового рішення, що виконане відповідачем без зволікань.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 21.03.2001 по 26.11.2009 та з 29.12.2010 по 16.04.2018, що не заперечується відповідачем.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.04.2018 №44 о/с позивач призначений командиром військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 16.04.2018 (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 16.04.2018.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 23.03.2001 по 31.12.2007 включно із застосуванням індексу споживчих цін у відповідності до вимог статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 27.07.2024 року індексацію грошового забезпечення у сумі 94653,71 грн.

Позивач, посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум (індексації грошового забезпечення) по день фактичного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації, звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП).

За цих обставин вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 КЗпП України ґрунтуються на нормах закону.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Суд зазначає, що обставини невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України підтверджено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22, якою зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: з 23.03.2001 по 31.12.2007 включно із застосуванням індексу споживчих цін у відповідності до вимог статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року - квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення:

- 07.09.2023 року виплатив позивачу кошти у розмірі 3951,93 грн (платіжна інструкція № 1305 від 06.09.2023),

- 22.12.2023 року виплатив позивачу кошти у сумі 5868,35 грн (платіжні інструкції від 21.12.2023 № 2132 і 2133),

- 27.07.2024 року виплатив позивачу кошти у сумі 94653,71 грн (платіжна інструкція від 26.07.2024 № 1097).

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати частини грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення позивача станом на день звільнення з військової служби.

Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями КЗпП України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 04.12.2019 у справі №825/66/16.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.

Як наслідок, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати індексації грошового забезпечення.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, установивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу надбавки за вислугу років у правильному розмірі.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон №2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.

Виходячи із норм статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) суд вважає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, підлягає виплаті позивачу не більш ніж за шість місяців, тобто 182 календарні дні (365 : 12 х 6).

У свою чергу суд не погоджується з визначеним позивачем періодом за який з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки при звільненні.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 по справі №440/15046/23 та від 09.05.2024 по справі №440/141/24 предметом спору в цих справах було стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 07.09.2023 та за період з 17.04.2018 до 22.12.2023 відповідно.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду №440/15046/23 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду №440/141/24, стягнуто з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31244,16 грн (тридцять одна тисяча двісті сорок чотири гривні шістнадцять копійок) та 58648,84 грн (п`ятдесят вісім тисяч шістсот сорок вісім) грн. 84 коп. відповідно.

Тобто, вказаними вище рішеннями Полтавського окружного адміністративного суду №440/15046/23 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду №440/141/24 вже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 07.09.2023 та з 07.09.2023 до 22.12.2023 відповідно.

З урахуванням чого, суд вважає помилковими вимоги позивача у розглядуваній справі, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 за період з 17.04.2018 до 27.07.2024, оскільки судовими рішеннями у справі 440/15046/23 та 440/141/24, які набрало законної сили вже стягнуто середній заробіток за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації за період з 17.04.2018 до 07.09.2023 та з 07.09.2023 до 22.12.2023 відповідно.

Таким чином, спірний період за який позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу при звільненні індексації грошового забезпечення відповідно до постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №440/8828/22 є з 22.12.2023 (день, в який відповідач здійснив позивачу виплату другої частини суми індексації на виконання постанови суду по справі №440/8828/22) по 27.07.2024 (день, в який відповідач здійснив позивачу виплату третьої частини суми індексації на виконання постанови суду по справі №440/8828/22).

За розглядуваний період затримка розрахунку при звільненні тривала з 22.12.2023 по 27.07.2024, всього 219 днів.

Разом з тим, враховуючи актуальну позицію Верховного Суду, викладену зокрема у постанові від 19.06.2024 у справі № 420/573/23, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення ст. 117 КЗпП України у чинній редакції, якою законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 26.10.2023 № 123 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 548,12 грн.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" та позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.06.2024 у справі №420/573/23, на корить позивача за 182 календарні дні необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 99757,84 грн. (548,12 грн. *182 дні).

Щодо нарахування та виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.

Суд зазначає, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 20.04.2022 у справі №461/1390/16-а.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

Натомість правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі №686/20861/17.

У спірних відносинах на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №440/8828/22 відповідач нарахував та виплатив 27.07.2024 ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 94653,71 грн.

З урахуванням наведеного суд констатує, що у спірних відносинах має місце затримка у виплаті на користь позивача належних йому сум грошового забезпечення, що є підставою нарахування й виплати компенсації втрати частини доходів.

Доводи відповідача про необхідність отримання додаткових бюджетних асигнувань з метою виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №440/8828/22 наведений вище висновок суду не нівелюють, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення чи нездійснення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Згідно з частиною першою 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач від сплати судового збору звільнений, оскільки є учасником бойових дій.

Отже підстав для розподілу судових витрат немає.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю необхідно зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведена норма процесуального закону не є імперативною та передбачає право суду на власний розсуд, виходячи з фактичних обставин справи, приймати рішення про необхідність чи недоцільність у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю суд враховує надані позивачем докази, особливості покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків згідно з судовим рішенням та його можливості ці обов`язки виконати без достатніх зволікань.

У цій справі позивач не обґрунтував необхідність застосування заходів судового контролю на стадії ухвалення рішення суду по суті позовних вимог, а у суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду наразі належить відмовити.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) до

Інформація заборонена для загального доступу згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 99757,84 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, за весь час затримки виплати, за період з 23.03.2001 року по 31.12.2007 року включно та за період лютий 2008 року - квітень 2008 року, січень 2009 року - квітень 2009 року, червень 2011 року, вересень 2011 року - липень 2012 року, жовтень 2012 року - квітень 2014 року, червень - липень 2014 року, жовтень 2014 року, січень 2015 року квітень 2015 року, листопад 2015 року, січень 2016 року - червень 2016 року, вересень 2016 року - листопад 2016 року, січень 2017 року - 28.02.2018 року по день фактичної виплати індексації 27.07.2024 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.О. Удовіченко