Постанова

від 22.10.2024 по справі 620/8247/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/8247/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Черпака Ю.К, Штульман І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

07 червня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, апелянт) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у березні 2024 року та у червні 2024 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 620/5134/22, за весь час такої затримки - з 01 січня 2016 року по 04 червня 2024 року, у відповідності до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у березні 2024 року та у червні 2024 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року у справі № 620/5134/22, за весь час такої затримки - з 01 січня 2016 року по 04 червня 2024 року, у відповідності до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції мотивував позицію тим, що враховуючи наявність факту неналежної виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 по день фактичної виплати індексації. Таким чином суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати за період з грудня 2015 по день проведення розрахунку.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт наполягає на тому, що у матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач звертався до відповідача із заявою щодо виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та як наслідок, відповідач ще не відмовляв позивачу у виплаті вищезазначеної компенсації, отже право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень, і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу до суду не подано.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 30 червня 2015 року по 22 червня 2020 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 620/5134/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року з застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2019 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 серпня 2019 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду відповідачем проведено остаточне нарахування і виплату індексації грошового забезпечення позивачу 04 червня 2024 року.

Позивач, вважаючи, що має право на компенсацію втраченої частини доходів, у зв`язку із порушенням строків їх виплати, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто стаття 2 Закону № 2050-ІІІ прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, грошове забезпечення.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків: «…судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159.

Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.

За змістом статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.».

Застосовуючи зазначений правовий висновок до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті.

А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

З огляду на те, що у межах спірних правовідносин позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» після отримання остаточної виплати індексації грошового забезпечення 04 червня 2024 року, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації за весь час такої затримки з 01 січня 2016 року по 04 червня 2024 року (іншого судом не встановлено і позивачем у ході апеляційного розгляду не наведено), відтак право ОСОБА_1 ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і її звернення до суду з цим позовом є передчасним.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач правомірність своїх вимог не довів належними та допустимими доказами.

Статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не повно встановлені обставини у справі, через що неправильно вирішив справу за суттю вимог, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 317, 321. 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.

Судді: Черпак Ю.К.

Штульман І.В.