Постанова

від 22.10.2024 по справі 243/16/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9308/24 Справа № 243/16/23 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м.Кривий Ріг

справа № 243/16/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Агєєва О.В., Корчистої О.І.

секретар судового засідання Бортник В.А.

сторони:

позивач Керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області

відповідач Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області

відповідач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Статіва Олена Володимирівна, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року, яке ухвалено суддею Фаліним І.Ю. у відкритому судовому засіданні за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує функціонування електронного судочинства в Україні, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на підставі Наказу № 29-к «Про впровадження дистанційної роботи Слов`янського міськрайонного суду Донецької області» від 10 травня 2022 року, та повне судове рішення складено 31 серпня 2023 року,

УСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказував, що Слов`янська окружна прокуратура Донецької області під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003 від 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявила факт порушення вимог ЗК України у 2018 році при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Так, начальник ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 18 січня 2018 року № 135-СГ затвердив ОСОБА_1 проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га, та надав безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860. На підставі вказаного наказу 22 січня 2018 року державний реєстратор Слов`янської районної державної адміністрації Донецької області Булошник І. О. зареєстрував право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності № 24502286).

Прокурор вважав, що вказаний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ видано з порушенням норм земельного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка передана за оспореним наказом ОСОБА_1 , поверненню на користь держави, оскільки згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 307720560 ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ вже отримала безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0778, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів. 16 листопада 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

У подальшому ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778 на користь ОСОБА_2 , у зв`язку з чим приватний нотаріус припинив право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку та зареєстрував право власності на неї за ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 (оспорений наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ) вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ).

Таким чином, ОСОБА_1 у своєму клопотанні від 05 січня 2018 року всупереч вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області приховала той факт, що раніше вона вже отримала у власність безоплатно земельну ділянку, використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, про що не повідомила орган Держгеокадастру.

Зазначені дії ОСОБА_1 призвели до вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів (на теперішній час Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області). При цьому, ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 20 лютого 2018 року № 741 також відчужила на користь ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, яка була набута нею безоплатно вдруге.

Оскільки оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ є незаконним та підлягає визнанню недійсним, відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки за ОСОБА_2 , який придбав вказану земельну ділянку у ОСОБА_1 . Відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860) порушує інтереси власника Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області, а спір щодо його витребування від нового власника підлягає вирішенню в судовому порядку.

Посилаючись на викладене, керівник Слов`янської окружної прокуратури просив суд: визнати недійним наказ ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 18 січня 2018 року № 135-СГ, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860; витребувати у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області; вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки відповідно до частини другої статті 83 ЗК України територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2,0 га, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмові в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсним Наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 135-СГ від 18 січня 2018 року, яким затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з Кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до ч.1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним. Однак, після того, як Держгеокадастр прийняв рішення про відчуження спірної земельної ділянки, він втратив право власності на неї, отже, для повернення права власності Держгеокадастру на спірну земельну ділянку необхідно визнати його наказ про її відчуження недійсним.

Апелянт зауважує на тому, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність не скасованого наказу Держгеокадастру не заважатиме повторній реєстрації відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Статіва О.В., посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у прокурору у задоволенні вимог щодо витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки і не надала жодного доказу на підтвердження свого права. Наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження. Зазначає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, що надає йому можливість захищати своє право на спірну земельну ділянку. Також, суд залишив поза увагою той факт, що спірна земельна ділянка використовується у господарській діяльності апелянта. Крім того, апелянт при придбані земельної ділянки покладався на відомості Державного реєстру речових прав, як на відомості, що підтверджують визнання державою право власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах. Крім того, прокурором позов поданий поза межами строку позовної давності.

Від керівника Слов`янської окружної прокуратури Рейпольського О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому останній посилається на те, що Миколаївській міській раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно до Закону України № 1423-ІХ від 28 квітня 2021 року. У даному випадку, відповідно до постанови від 30 серпня 2022 року № 2542-ІХ Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області на теперішній час здійснює повноваження на захист порушеного інтересу у суді. Щодо добросовісності набувача, посилається на постанову Великої Палики Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № П/811/1640/17, де зазначено, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Щодо строків позовної давності зазначає, що саме з дати реєстрації кримінального провадження у ЄРДР та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки, слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності для прокурора.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2024 року Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року скасованота направлено справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 січня 2024 року скасовано танаправлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представника Донецької обласної прокуратури Лушер Н.М., в режимі відеоконференції, яка підтримала доводи апеляційної скарги Донецької обласної прокуратури та просила її задовольнити, та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Статіва О.В., заслухавши представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції, яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 та просила її задовольнити заперечувала проти задоволення апеляційної скарги Донецької обласної прокуратури, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2016 року ОСОБА_1 подала клопотання, яке зареєстровано

у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 07 листопада 2016 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 11 листопада 2016 року № 2399-СГ затвердило ОСОБА_1 проєкт землеустрою та надало безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:11:000:0778).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307720560 ОСОБА_1 16 листопада 2016 року зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:11:000:0778.

21 грудня 2016 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5731, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:11:000:0778, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

05 січня 2018 року ОСОБА_1 подала клопотання, яке зареєстровано

у ГУ Держгеокадастру у Донецькій області 05 січня 2018 року про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за межами населених пунктів, загальною площею 2,0 га ріллі, з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

ГУ Держгеокадастру у Донецькій області наказом від 18 січня 2018 року № 135-СГ затвердило проєкт землеустрою ОСОБА_1 та надало їй безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, площею 2,0 га (кадастровий номер 1424256200:06:000:0860).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03 лютого 2022 року № 307720719 ОСОБА_1 22 січня 2018 року зареєструвала право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1424256200:06:000:0860.

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 741, передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 2,0 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2022 року № 307720719, приватний нотаріус 20 лютого 2018 року припинив право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 за ОСОБА_1 та зареєстрував за ОСОБА_2 .

Під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42021051720000003, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань 06 січня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, виявлено факт порушення вимог ЗК України при наданні ГУ Держгеокадастру у Донецькій області протягом 2018 року у приватну власність громадянам (в тому числі й ОСОБА_1 )земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

15 грудня 2022 року Слов`янська окружна прокуратура Донецької області на адресу начальника Миколаївської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області направила повідомлення за № 57-2544 Вих-22 про представництво інтересів держави (в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру), в якому надала інформацію про виявлені порушення та намір звернутися до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. З метою встановлення всіх обставин справи також просила повідомити чи планує Миколаївська міськавійськова адміністраціясамостійно звернутися до суду із позовом або вжити інші заходи щодо захисту інтересів держави.

Листом № 2043 від 16 грудня 2022 рокуМиколаївськаміська військова адміністрація Краматорського району Донецької області повідомила Слов`янську окружну прокуратуру Донецької області, що у зв`язку зі збройною агресією Миколаївська міська рада не мала об`єктивної можливості належним чином вживати заходи щодо захисту порушених інтересів територіальної громади. Крім того, Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області не має можливості самостійно звернутися до суду з позовною заявою, у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Також, військова адміністрація зазначає, що на території громади тривають обстріли та наявні значні руйнування об`єктів нерухомості, тому бюджетні кошти використовуються першочергово на забезпечення основних потреб життєдіяльності населення та функціонування критичної інфраструктури. Деякі посадові та службові особи апарату військової адміністрації, у тому числі, з питань земельних відносин, перебувають в евакуації та працюють дистанційно, тому ведення позовної роботи є обмеженим, у тому числі, з причин технічної незабезпеченості.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, щопозовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Оскільки обраний прокурором спосіб захисту порушеного права цілком відповідає правовійприроді спірних правовідносин та перешкод для застосування механізмустатті 388 ЦКУкраїни не вбачається, позов в частині витребування земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 у ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог позивача про визнання недійним Наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 135-СГ від 18 січня 2018 року, яким затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з Кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, суд першої інстанції виходив з того, що у спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним Наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1статті 121 ЗКУкраїни громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт «б»).

Згідно із частин 1-4статті 116 ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, поряд з іншим, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (пункт «в»).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Матеріалами справи установлено, що Набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 повторно скористалася своїм правом на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності, а тому ГУ Держгеокадастру у Донецькій області допустило порушення вимог земельного законодавства, неправомірно видавши наказ від 18 січня 2018 року про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, а тому цей наказ є незаконним.

20 лютого 2018 року ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., відчужила право власності на вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2 про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №39786838 від 21 лютого 2018 року.

Отже, отримавши земельну ділянку на підставі завідомо неправдивих відомостей, ОСОБА_1 не набула права власності у передбаченому законом порядку, а тому не набув цього права і ОСОБА_2 , як покупець.

За змістом статей15,16 ЦКУкраїни, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістомстатті 90 ЗК України,порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно достатті 152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормамиглави 29 ЦКУкраїни передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦКУкраїни) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦКУкраїни).

Згідно частини 1статті 388 ЦКУкраїни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі.

При цьомустаттею 346 ЦПК Українине передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України,може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей387,388 ЦКУкраїни (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 7 лютого 2014 року).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченогостаттею 388 ЦКУкраїни, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Врахувавши наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 135-СГ від 18 січня 2018 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спорі про витребування майна, вимога про визнання недійсним Наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області не є ефективним способом захисту, що є підставою для відмови в задоволенні цієї вимоги.

Доводи апеляційної скарги Донецької обласної прокуратури про те, що після того, як Держгеокадастр прийняв рішення про відчуження спірної земельної ділянки, він втратив право власності на неї, отже, для повернення права власності Держгеокадастру на спірну земельну ділянку необхідно визнати його наказ про її відчуження недійсним колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки пред`явлення таких вимог як визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 135-СГ від 18 січня 2018 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності та надано безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860 не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки.

Вказаний висновок колегії суддів повністю узгоджується із сталою судовою практикою, яка викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 372/721/19 (провадження № 61-10560св22), від 04 квітня 2023 року у справі № 203/676/19, провадження № 61-17958св20, від 28 червня 2023 року у справі № 373/608/18 (провадження № 61-11019св21).

Також колегією суддів не приймаються до уваги посилання Донецької обласної прокуратури в апеляційній скарзі про те, що незважаючи на витребування земельної ділянки на користь держави, наявність не скасованого наказу Держгеокадастру не заважатиме повторній реєстрації відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки відповідно до рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 2,0 га з кадастровим номером 1424256200:06:000:0860, що розташована на території Миколаївської міської територіальної громади Краматорського району Донецької області витребувана у відповідача ОСОБА_2 на користь власника земельної ділянки, відповідно до частини 2 статті 83 Земельного Кодексу України територіальної громади Миколаївської міської ради Краматорського району Донецької області, повноваження якої на даний час виконує Миколаївська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області, що унеможливлює повторну реєстрацію відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Донецькій області № 135-СГ від 18 січня 2018 року.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що на момент набуття права власності спірна земельна ділянка була вільною від будь-яких обтяжень чи обмежень, а Миколаївська міська рада ніколи не була власником спірної земельної ділянки, доказів на підтвердження свого права власності на спірну земельну ділянку Миколаївською міською радою суду не надано, з огляду на таке.

Згідно зрозпорядженням Кабінету Міністрів України № 710-р від 12 червня 2020 року«Про визначення адміністративних центрів затвердження територій територіальних громад Донецької області»території Миколаївської, Малинівської, Райгородоцької, Рай-Олександрівської територіальних громад увійшла до складу Миколаївської територіальної громади Слов`янського району.

Постановою Верховної ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17 липня 2020 року за №807-ІХ утворено Краматорський район (з адміністративним центром у місті Краматорськ) у складі територій Андріївської сільської, Дружківської міської, Іллінівської сільської, Костянтинівської міської, Краматорської міської, Лиманської міської, Миколаївської міської, Новодонецької селищної, Олександрівської селищної, Святогірської міської, Слов`янської міської, Черкаської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, та ліквідовано Слов`янський район Донецької області.

Відповідно до пункту 24Перехідних положень Земельного кодексу Україниз дня набрання чинності цим пунктом (доповнено згідно ізЗаконом України від 28 квітня 2021 року №1423-IX) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

В даному випадку Миколаївській міській раді надано повноваження на розпорядження всіма землями державної власності розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишились у державній власності автоматично з 27 травня 2021 року згідно Закону України № 1423-IX від 28.04.2021.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що наявність досудового розслідування у кримінальному провадженні не є доказом порушення Земельного законодавства, а є стадією кримінального провадження, яка передбачає збір доказової бази, а наявність чи відсутність порушення Земельного законодавства має встановлюватись виключно судом в межах розгляду обвинувального акту в судіне спростовують визначених ЦК України обов`язковість його як суб`єкта цивільних правовідносин добросовісно та розумно використовувати свої права та утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб та не допускати обставин зловживання правами.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і при її придбанні покладався на відомості Державного реєстру речових прав як на відомості, що підтверджують визнання державою права власності, що виникло у попереднього власника на законних підставах, не можуть бути підсавою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки колегія суддів не вбачає перешкод для витребування спірної ділянки у ОСОБА_2 як добросовісного набувача відповідно до частини 1статті 388 ЦКУкраїни.

Витребування у відповідача ОСОБА_2 земельної ділянки не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого Протоколу Конвенції.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікованийЗаконом України17 липня 1997 року № 475/97-ВРі з огляду на приписи частини першоїстатті 9 Конституції України,статті 10 ЦК Українизастосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зістаттею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний» , «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Вирішуючи питання щодо належної компенсації за втручання у право власності, колегія суддів виходить з того, що ОСОБА_2 , виходячи з принципу диспозитивності, розпорядився своїми процесуальними правами та не заявив вимог про надання належного відшкодування моральної та матеріальної шкоди у звьязку з вимогою про повернення спірної земельної ділянки. За відсутності таких вимог суд не має жодних об`єктивних даних для оцінки розміру шкоди, заподіяної відповідачу (рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» абз.77).

Враховуючи приписи частини 3 та 4статті 390 ЦК України, ОСОБА_2 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також, у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача, законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставістатті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14ц, від 29 травня 2019 року №367/2022/15ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14ц).

Посилання відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами строку позовної давності колегія суддів вважає помилковими, з огляду на наступне.

У ЦК України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що початок перебігу позовної давності для прокурора у цій справі слід обчислювати з дати реєстрації після проведення відповідної перевірки кримінального провадження у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, тобто з 06 січня 2021 року, та виявлення обставин протиправного вибуття спірної земельної ділянки.

Саме з цього моменту прокурор мав об`єктивну можливість дізнатися, що оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру в Донецькій області прийнято з порушенням вимог закону.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Отже, керівник Слов`янської окружної прокуратури Донецької області, звернувшись у грудні 2022 році до суду із цим позовом, дотримався трирічного строку давності.

Аналогічні висновки містять у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 243/2163/22 (провадження № 61-3041св24), постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 243/25/23 (провадження № 61-2768св24).

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін у справі підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Донецької обласної прокуратури та ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Статіва Олена Володимирівна, - залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 серпня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2024 року.

Головуючий:

Судді: