Постанова

від 23.10.2024 по справі 460/5009/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5009/24 пров. № А/857/22037/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року в справі №460/5009/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, Березнівського районного суду Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя в 1-й інстанції Дуляницька С.М.,

час ухвалення рішення 30 липня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення 30 липня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, Березнівського районного суду Рівненської області, в якому просила:

- визнати протиправним наказ Березнівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року № 3-К/а щодо встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату суду на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) та скасувати наказ Березнівського районного суду Рівненської області суду від 13 лютого 2024 року № 3-К/а в частині що стосується ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату Березнівського районного суду Рівненської області» 15 березня 2021 року № 6-К/а року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки, за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. Наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідач - ТУ ДСА в Рівненській області, подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене позивачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 15 березня 2004 року працює в Березнівському районному суді Рівненської області на посаді секретаря суду.

Наказом керівника апарату Березнівського районного суду Рівненської області від 15 березня 2021 року № 6-К/а Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст.46, п.1 ст.52 Закону України Про державну службу Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 №229, ОСОБА_1 було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу, як такій, вислуга років якої на державній службі станом на 2021 рік становить 17 років.

Так, 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України Про державний бюджет України на 2024 рік № 3460-ІХ, абзацом другим пункту 12 розділу Прикінцеві положення якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Наказом керівника апарату Березнівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року № 3-К/а Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату суду на 2024 рік відповідно до ст.46 Закону України Про державну службу, пункту 12 розділу Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, Положення про апарат Березнівського районного суду Рівненської області, затвердженого рішенням зборів суддів від 19.02.2019 №3, наказу керівника апарату суду від 27.10.2023 №18/а Про проведення класифікації посад державної служби в Березнівському районному суді Рівненської області, ОСОБА_1 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 30 відсотків посадового окладу, як такій стаж державної служби якої станом на 01.01.2024 становить 19 років 09 місяців 18 днів.

Не погодившись із вищезазначеним наказом у відповідній частині та діями відповідача щодо застосування положень Закону № 3460-ІХ, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ключовим питанням в цій справі є визначення нормами якого нормативно правового акта слід керуватися при визначенні надбавки за вислугу років на державній службі.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаєЗакон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII.

За визначеннямстатті 2 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно дост. 5 Закону України "Про державну службу", правове регулювання державної служби здійснюєтьсяКонституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (ч. 1).

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч. 2).

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3).

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (ч. 4).

Згідно ч. 6ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", правовий статус працівників апарату суду визначаєтьсяЗаконом України "Про державну службу"з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1ст. 150 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначенихЗаконом України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, відповідно до ч. 1ст. 50 Закону України "Про державну службу", держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ч. 2ст. 50 Закону України "Про державну службу", заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно з ч. 4ст. 50 Закону України "Про державну службу", джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

При цьому, за приписами ч. 5ст. 50 Закону України "Про державну службу", скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

У відповідності з ч. 1ст. 46 Закону України "Про державну службу", стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 1ст. 52 Закону України "Про державну службу", надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Отже, ч. 1 ст.46, ст.50та ч. 1 ст.52 Закону України "Про державну службу"гарантоване право державних службовців надбавки за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч. 1ст. 52 Закону України "Про державну службу"розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнятоЗакон України "Про Державний бюджет на 2024 рік", пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка завислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовцязакожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавцем не внесено відповідні зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в профільний закон.

Відповідно до частини першоїстатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумаченнястатті 58 Конституції Україниу Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

УРішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпівід 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина першастатті 58 Конституції Українипередбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованогостаттею 8 Конституції Українипринципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третійстатті 22 Конституції Українипринцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зазначені висновки зроблено колегією суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду в рішенні від 06.04.2023 року по справі № 260/3564/22.

Таким чином,Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1ст. 52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, колегія суддів враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Колізія норм права - це протиріччя або невідповідність між нормами права у нормативно-правових актах, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини. Протиріччя між нормами права у нормативно-правових актах - це колізія норм права в нормативно-правових актах рівної юридичної сили.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положенняхКонституції України, зокрема: 1)Конституція Українимає найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй; нормиКонституції Україниє нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечатьКонституції України, можливе лише після внесення відповідних змін доКонституції України(ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергуКодекс адміністративного судочинства Українимістить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового актаКонституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Колегія суддів звертає увагу також на ч.3 ст.66 Закону України «Про правотворчу діяльність» № 3354-IX від 24.08.2023 яка містить правила подолання колізій норм права під час реалізації нормативно-правових актів. Так, у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом).

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом єЗакон України "Про державну службу", а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою спеціальною нopмoю і пізнішою загальною нopмoю пepeвaгy мaє paнішe прийнята спеціальна нopмa, тобто ч. 1ст. 52Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.

Урішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд Українивкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті6, частині другій статті19, статті130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другоїстатті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Суд апеляційної інстанції зауважує, щоЗакон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція Українине надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівнязакону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальнийзаконскасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобтоЗакону України «Про державну службу», а положенняЗакону 3460-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу в сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1ст. 52 Закону України "Про державну службу", а не п. 12розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Відтак, належним способом відновлення порушених прав позивачки в даному випадку є визнання протиправним та скасування п.1 наказу Березнівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року № 3-К/а в частині встановлення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ТУ ДСА в Рівненської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату Березнівського районного суду Рівненської області» 15 березня 2021 року № 6-К/а року, то колегія суддів зазначає про те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, здійснюється судом в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому для задоволення позовних вимог зобов`язального характеру до конкретного суб`єкта владних повноважень, необхідним є встановлення порушенням (невизнання, оспорювання) ним прав позивача шляхом визнання дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до п.4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області затверджене наказом Державної судової адміністрації України 10.05.2023 № 229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

За встановлених обставин справи, ТУ ДСА в Рівненській області не здійснювало щодо позивачки розрахунок надбавки за вислугу років на державній службі, а виплата згаданої надбавки проводилася згідно наказу Березнівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року № 3-К/а, в порядку визначеному законодавством про оплату праці.

Оскільки позивачка не зверталася до ТУ ДСА в Рівненській області з вимогою про виплату заробітної плати в належному розмірі, в тому числі відповідно до чинного наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 15 березня 2021 року № 6-К/а, а згадане Управління не відмовляло в такій виплаті, отже позовна вимога про перерахунок надбавки за вислугу років є передчасною та задоволенню не підлягає.

Зрештою, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються виключно на протиправності наказу від 13 лютого 2024 року № 3-К/а. При цьому варто констатувати, що надбавка позивачці за вислугу років на державній службі підлягає встановленню відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», що є прерогативою саме роботодавця.

Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 липня 2024 року в справі №460/5009/24 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.1 наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату суду на 2024 рік» від 13 лютого 2024 року № 3-К/а в частині встановлення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 23 жовтня 2024 року.