Постанова

від 22.10.2024 по справі 320/12314/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22 жовтня 2024 року

справа № 320/12314/24

адміністративне провадження № К/990/34359/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Ханової Р.Ф.,

суддів: Бившевої Л.І., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року (суддя: Войтович І.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року (колегія у складі суддів: Маринчак Н.Є., Черпак Ю.К., Штульман І.В.)

у справі №320/12314/24

за позовом Головного управління ДПС у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айкаріплюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дінекс 2020», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віалон Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Якісний Системний Сервіс 2020»

про визнання недійсними договорів поставки, стягнення коштів,-

у с т а н о в и в:

30 червня 2023 року Головне управління ДПС у м.Києві (далі - податковий орган, контролюючий орган, позивач у справі, скаржник у справі) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Айкаріплюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дінекс 2020», Товариства з обмеженою відповідальністю «Віалон Компані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Якісний Системний Сервіс 2020», в якому просило:

- визнати недійсним Договір поставки від 30 березня 2020 року № 03/2020, укладений між ТОВ «ВІАЛОН КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 43152897) та ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) на загальну суму 67 528 698,42 гривень;

- стягнути з ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) на користь ТОВ «ВІАЛОН КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 43152897) 67 528 698,42 гривень, отриманих в рамках недійсного правочину №03/2020 від 30 березня 2020 року, стягнути з ТОВ «ВІАЛОН КОМПАНІ» (код ЄДРПОУ 43152897) 67 528 698,42 гривень в дохід державного бюджету України, отриманих в рамках недійсного правочину №03/2020 від 30 березня 2020 року;

- визнати недійсним Договір поставки товару від 01 квітня 2020 року, укладений між ТОВ «ЯКІСНИЙ СИСТЕМНИЙ СЕРВІС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «С.К.С»), (код ЄДРПОУ 38591109) та ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) на загальну суму 33 000 000,00 гривень;

- стягнути з ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) на користь ТОВ «ЯКІСНИЙ СИСТЕМНИЙ СЕРВІС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «С.К.С») 33 000 000,00 гривень, отриманих рамках отриманих в рамках недійсного правочину від 01 квітня 2020 року, стягнути з ТОВ «ЯКІСНИЙ СИСТЕМНИЙ СЕРВІС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «С.К.С») 33 000 000,00 гривень в дохід державного бюджету України, отриманих в рамках недійсного правочину від 01 квітня 2020 року;

- визнати недійсним Договір №П/28-05-2020 від 28 травня 2020 року, укладений між ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) та ТОВ «ДІНЕКС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «ДІТРЕЙД ЛТД») (код ЄДРПОУ 39896792) на загальну суму 41 970 967, 00 гривень;

- стягнути з ТОВ «ДІНЕКС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «ДІТРЕЙД ЛТД») (код ЄДРПОУ 39896792) на користь ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) 41 970 967, 00 гривень, отриманих рамках отриманих в рамках недійсного правочину №П/28-05-2020 від 28 травня 2020 року, стягнути з ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) 41 970 967, 00 гривень в дохід державного бюджету України, отриманих в рамках недійсного правочину №П/28-05-2020 від 28 травня 2020 року.

- визнати недійсним Договір №П-2/28-05-2020 від 28 травня 2020 року, укладений між ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) та ТОВ «ДІНЕКС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «ДІТРЕЙД ЛТД») (код ЄДРПОУ 39896792) на загальну суму 58 557 673,59 гривень;

- стягнути з ТОВ «ДІНЕКС 2020» (попереднє найменування - ТОВ «ДІТРЕЙД ЛТД») (код ЄДРПОУ 39896792) на користь ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) 58 557 673,59 гривень, отриманих рамках отриманих в рамках недійсного правочину №П-2/28-05-2020 від 28 травня 2020 року, стягнути з ТОВ «АЙКАРІПЛЮС» (код ЄДРПОУ 43156624) 58 557 673,59 гривень в дохід державного бюджету України, отриманих в рамках недійсного правочину №П-2/28-05-2020 від 28 травня 2020 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙКАРІПЛЮС», Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІНЕКС 2020», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІАЛОН КОМПАНІ», Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С" про визнання недійсними договорів поставки, стягнення коштів.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суди попередніх інстанцій виходили з того, що правовідносини щодо укладання договорів базуються на принципах вільного волевиявлення, свободи договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду; вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

У поданій касаційній скарзі скаржник, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

При цьому в касаційній скарзі позивач наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у правовідносинах, які виникли в межах розгляду даної адміністративної справи.

Податковий орган наголошує на тому, що Київським окружним адміністративним судом протягом 9 місяців не здійснено ніяких процесуальних дій після надходження позовної заяви в установлені строки, які передбачено Кодексом адміністративного судочинства України, а саме не було відкрито провадження у справі, не було повернено позовну заяву, не було залишено без руху позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.

Основною підставою для відмови у відкритті в ухвалі Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року визначено, що зазначений спір не відноситься до юрисдикції адміністративного суду та зазначена позиція узгоджується із висновками викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі № 580/4531/23.

Таким чином, на думку податкового органу, відсутній висновок Верховного Суду щодо правомірності застосування положень статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо контролюючий орган на момент звернення до суду із позовною заявою вибрав юрисдикцію суду відповідно до сталої практики Верховного Суду, яка викладена у постанові від 12 березня 2020 року у справі № 2а-0770/2208/12 (вимоги податкового контролюючого органу про визнання правочинів, укладених суб`єктами господарювання, недійсними підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на завдання адміністративного судочинства суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України випадках може бути позивачем у справі.

За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, про захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23) дійшла висновку, що публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

Зі змісту адміністративного позову вбачається, що матеріально-правовою підставою позовних вимог контролюючим органом визначено норми статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, а фактичною - те, що оспорюваний договори укладені відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов`язань.

Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочини (договори), укладений суб`єктами приватного права (господарюючими суб`єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість, до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У пункті 4 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, висновуючись на висновках Великої Палати Верховного Суду, обраний податковим органом спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

За змістом позову, основною вимогою контролюючого органу є визнання недійсним правочину (договору, укладеного суб`єктами господарювання), інші позовні вимоги - похідні відповідно до спеціальних наслідків недійсності правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства за частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, основна позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері. При цьому зміст похідної вимоги, можливість стягнення за якою на користь держави прямо передбачена Цивільного кодексу України у разі визнання правочину недійсним, не є визначальною для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.

Позивач - контролюючий орган не є стороною оспорюваного договору, не вповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23), колегія суддів зазначає, що між сторонами зазначених у цій справі договорів (ТОВ «Айкаріплюс», ТОВ «Дінекс 2020», ТОВ «Віалон Компані», ТОВ «Якісний Системний Сервіс 2020»,), а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи договору.

Спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною другою статті 4 Господарського кодексу України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

Отже, беручи до уваги наведене та суть спірних правовідносин, керуючись висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими в постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23), колегія суддів приходить до висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Суд повторно наголошує на тому, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вказане правове регулювання, суд першої інстанції вирішуючи питання про відкриття провадження у справі повинен був керуватися практикою Верховного Суду актуальною на момент здійснення такої процесуальної дії.

Згідно пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вказане вище правове регулювання та наявну практику Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що враховуючи тривалий процес розгляду справи у всіх інстанціях загалом, зміна судової практики у цих правовідносинах, призвела б до необхідності закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

Щодо тривалого не розгляду справи у суді першої інстанції, Суд звертає увагу на те, що в даному випадку не вбачає помилки судді, оскільки справа зареєстрована 18 березня 2024 року, а ухвала про відмову у відкритті провадження у справі прийнята 27 березня 2024 року.

Тривала не реєстрація позовної заяви не може свідчити про помилку судді, а визначення причин такої тривалості повинно вирішуватися у порядку встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №320/12314/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф.Ханова

Л.І. Бившева

І.Я. Олендер