Ухвала

від 23.10.2024 по справі 520/1163/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №520/1163/24

провадження № К/990/39332/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів: Стародуба О.П., Стеценка С.Г.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №420/7317/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської обласної прокуратури, в якому просив:

- визнати період навчання ОСОБА_1 в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") з 01.09.1988 по 30.06.1991 стажем державної служби;

- зобов`язати Харківську обласну прокуратуру зарахувати ОСОБА_1 період його навчання в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") з 01.09.1988 по 30.06.1991 до стажу державної служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що період навчання в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") зараховувався для отримання процентної надбавки до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років з 08.08.1994 - дати присвоєння класного чину. Наголосив на тому, що період навчання в Українській Юридичній Академії (нині Національний юридичний університет "ім. Ярослава Мудрого") з 01.09.1988 по 30.06.1991, який був зарахований до стажу державної служби, та, за який, працюючи в органах прокуратури, позивач отримував процентну надбавку до заробітної плати в органах прокуратури за вислугу років з 08.08.1994, зараз необґрунтовано не зараховується до стажу державної служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 і прийняти рішення про задоволення позову.

Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Приписи пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Цей принцип конкретизований у положеннях частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) й частини першої статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Тому розв`язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд насамперед має з`ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.

Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.

За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 суд першої інстанції відніс справу до справ незначної складності, внаслідок чого вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

У касаційній скарзі зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з соціальних питань відносно прокурорів і суддів. На думку скаржника, вказана справа становить значний суспільний інтерес для прокурорів і суддів та має виняткове значення для нього з урахуванням того, що декілька років працюючи в прокуратурі він сплачував зі свого заробітку прокурора страхові внески або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. Позивач стверджує, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи. Також позивач вважає, що суд апеляційної інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, окрім цього, відповідно до пункту «г» частини 5 статті 328 КАС України це мав право робити лише суд першої, а не апеляційної інстанції, який у порушення частини 2 статті 19 Конституції України вийшов за межі своїх повноважень при вирішенні питання щодо можливості касаційного оскарження винесеного ним судового рішення.

Колегія суддів вважає такі посилання необґрунтованими, зважаючи на таке.

Не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Аналіз судової практики свідчить про те, що цей спір не є подібним до інших спорів суддів та прокурорів для зарахування їм часу навчання у вищому навчальному закладі до вислуги років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» або Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а не до стажу державної служби.

Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Однак, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи зі статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, рішень ЄСПЛ, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.

Посилання скаржника на те, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи є необґрунтованими, оскільки позивач не наводить в якій саме іншій справі він позбавлений такої можливості.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції (а не суд першої інстанції) помилково відніс справу до категорії справ незначної складності не ґрунтуються на дійсних обставинах, оскільки, як зазначалося вище, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 суд першої інстанції відніс справу до справ незначної складності, внаслідок чого вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, з огляду на приписи пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України і, з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, суд першої інстанції скористався своїм дискреційним повноваженням на віднесення справи до категорії справ незначної складності, оскільки позовні вимоги не належать до вичерпного переліку справ, які повинні розглядатися винятково за правилами загального позовного провадження.

Отже, оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Згідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на те, що касаційна скарга подана на судові рішення, які за законом не оскаржуються у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити.

Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2024 у справі №420/7317/24.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику через підсистему «Електронний Суд».

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Суддя С.Г. Стеценко