Постанова

від 24.10.2024 по справі 333/2770/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 24.10.2024 Справа № 333/2770/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/2770/23 Головуючий у першій інстанції: Кулик В.Б. Провадження № 22-ц/807/1595/24

№ 22-ц/807/1595/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кочеткової І.В.,

Полякова О.З.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року та ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И ЛА:

11.04.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням обов`язкових платежів, в розмірі 14 858 грн. 57 коп.

Позов обґрунтований таким. ОСОБА_1 працює машиністом тепловоза, робоче місце якого є безпосередньо у маневровому депо Запоріжжя-2 регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».?З 27.12.2019 року він є головою профкому первинної Вільної профспілки працівників локомотивного депо Мелітополь. Відповідно до законодавства України роботодавця зобов`язано організовувати проходження періодичних медичних оглядів працівників, де за час проходження медичного огляду за працівниками зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток (ст. 17 Закону України «Про охорону праці»). До 2023 року ОСОБА_1 проходив медичні огляди раз на рік, у зв`язку з тим, що має допуск роботи в одну особу (без помічника), але після початку повномасштабного вторгнення, машиністи депо не працюють в одну особу (медичний огляд для машиністів з помічником раз на два роки). Річний строк медичного огляду для роботи в одну особу спливав 19.02.2023 року. 20.01.2023 року позивач отримав направлення на проходження періодичного медогляду. До 01.02.2023 року включно, ОСОБА_1 пройшов майже усіх лікарів, які передбачені комісією, але терапевт голова комісії, відмовилась завершити оформлення проходження медкомісії у зв`язку з тим, що АТ «Укрзалізниця» не здійснила

оплату організації комісій з 01.02.2023 року. У зв`язку з тим, що 01.02.2023 року не отримали висновок ще декілька працівників АТ «Укрзалізниця», позивач інформував керівництво та ставив питання про усунення перешкод в проходженні періодичної медичної комісії, які виникли за халатності посадових осіб АТ «Укрзалізниці». Але тільки ОСОБА_1 було відсторонено від роботи вимушений прогул за час проходження медкомісії. 18.02.2023 року ОСОБА_1 надали для ознайомлення наказ № 205/тч від 17.02.2023 року, який не було узгоджено з профспілкою, членом якої він є, що порушує права на захист профспілкою та право на діяльність профспілки і асоціацію. На наказі № 205 позивач висловив письмово свою незгоду, зазначив, що він має ознаки мобінгу та порушує засади законодавства ст. 160 КЗпП, ст. 17 Закону України «Про охорону праці», п. 2.2 Наказу № 240. 03.03.2023 року позивача ознайомили з двома примірниками наказу № 246/тч від 28.02.2023 року та про відміну Наказу № 205/тч, але без зазначення підстав і без зазначення засобів усунення наслідків і підстав його запровадження. 08.03.2023 року після проведення оплати АТ «Укрзалізниця» організації періодичного медогляду, ОСОБА_1 зміг закінчити проходження періодичної медичної комісії та його було 09.03.2023 року допущено до роботи. Тобто, посадові особи АТ «Укрзалізниця», діючи від імені роботодавця, з метою мобінгу, відсторонили позивача від роботи з штучно створених підстав та після апеляції до керівництва і відміни незаконного наказу, позивачу умисно не оплатили дні штучно створеного вимушеного прогулу. Розрахунок позовних вимог в частині відшкодування вимушеного прогулу відповідно до нарахування за два місяці, які передували прогулу за грудень 2022 року (31 кал. день) та січень 2023 року (31 кал. день), керуючись Постановою Кабінету Міністрів України № 100, відповідно з заробітною платою 28 673 грн. 06 коп. та 19812 грн. 50 коп.

З моменту незаконного відсторонення 18.02.2023 року включно по 08.03.2023 року пройшло 19 календарних днів, тому: середньоденна заробітна плата (28 673,06+19 812,50) / (31 + 31) = 782 грн. 03 коп., компенсація за 19 днів 782,03 х 18 = 14858 грн. 57 коп.

Враховуючи зазначене, просив захистити суд порушене право і позов задовольнити.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14947 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок сім) грн. 87 коп.

Ухвалою Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від07червня 2024року заяву ОСОБА_1 про виправленняописки врішенні Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від22травня 2024 року задоволено,виправлено опискув рішенніКомунарського районногосуду м.Запоріжжя від22травня 2024 року.

Не погоджуючисьіз зазначенимрішенням таухвалою судуАТ «Українськазалізниця» 28.06.2024року подалоапеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обгрунтовна тим, що судом першої інстанції допущено порушення процесуального закону, оскільки справу розглянуто неповноважним судом, окрім цього провадження у справі зупинно ухвалою суду від 10.102023 року та не поновлено, а рішення винесено; також зазначається, що порушено норми матеріального права, оскільки відсутні підстави щодо визнання відсторонення від роботи позивача вимушенним прогулом.

02 жовтня 2024 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив закрити апеляційне провадження у справі.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що є обґрунтованим тревердження позивача про наявність вимушеного прогулу у зв`язку з проходження періодичного медичного огляду.

Проте, колегія суддів звертає увагу на наступне.

10.10.2023 року у судовому засіданні головуючому судді Кулик В.Б. заявлено відвід з тих підстав, що суддею було відмовлено у задоволені клопотання сторони позивача щодо повноважень представника відповідача, та останнього було допущено до участі у розгляді справи, хоча ОСОБА_3 , на думку сторони позивача, не має на то законних повноважень. Крім того, пояснив, що особисто він боїться суддю, через що у нього піднімається тиск, з тих підстав, що чотири роки тому, він приймав участь у справі під головуванням даного судді, та вона тримала його декілька годин в приміщенні суду, без необхідного йому в той час препарату, як онкохворому. За викладених обставин представник позивача має достатні підстави сумніватися в об`єктивному розгляді справи суддею Кулик В.Б.

Ухвалою від 10.10.2023 року зупинено провадження у цивільній справі № 333/2770/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Передано заяву про відвід судді Кулик В.Б., яка подана представником позивача ОСОБА_2 у цивільній справі № 333/2770/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, до канцелярії Комунарського районного суду м. Запоріжжя для визначення автоматизованою системою документообігу суду та на підставі ч. 1 ст. 33 ЦПК України, судді, який будевирішувати питання про відвід судді.

Ухвалою від 11.10.2023 року повернуто заяву про відвід судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя Кулик В.Б. для розгляду її відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 40 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів спрви, заява про відвід судді Кулик В.Б. судом не розгядалась, що є підставою для застосування п.1 ч.3 ст. 376 ЦПК України.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Окрім цього, як зазначалось, Ухвалою від 10.10.2023 року зупинено провадження у цивільній справі № 333/2770/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч.1 ст. 254 ЦПК України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Ухвала про поновлення провадження у цивільній справі № 333/2770/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не виносилась, що також є порушенням норм процесуального закону.

Керуючись п.1 ч.3 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового.

Судом встановлено,що ОСОБА_1 працює машиністом тепловоза, робоче місце якого є безпосередньо у маневровому депо Запоріжжя-2 регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

20.01.2023 року ОСОБА_1 видано направлення на періодичний медичний огляд працівника (посада машиніст тепловоза в одну особу), дата останнього медичного огляду 19.02.2021 року (а.с. 4).

З копії картки працівника, який підлягає періодичному медичному огляду на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що останній проходив огляд у лікарів в різні дні місяця січня, 01.02.2023 року ОСОБА_1 пройшов лікарів: дерматолога, отоларинголога, хірурга, окуліста, уролога (а.с. 5-7).

17.02.2023 року начальником депо ОСОБА_4 видано наказ № 205/тч про відсторонення ОСОБА_1 , машиніста тепловоза цеху експлуатації оборотного депо Запоріжжя 2 від роботи з 19.02.2023 року, строк проходження медичного огляду 18.02.2023 року. Наказ було надано позивачу на ознайомлення, проте ОСОБА_1 зазначив, що з наказом не згоден, висновок медичної комісії не може надати, так як товариством не було проведено оплату за проходження медкомісій працівників (а.с. 8).

28.02.2023 року начальником депо ОСОБА_4 видано наказ № 246/тч, яким відмінено наказ від 17.02.2023 року № 205/тч щодо відсторонення від роботи ОСОБА_1 машиніста тепловоза цеху експлуатації оборотного депо Запоріжжя 2 (а.с. 9). Позивача з наказом ознайомлено, проте останнім зазначено, що не вирішено фінансове питання незаконного відсторонення 03.03.2023 року.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.43КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги сторона позивача вказувала, що позивача було неправомірно відсторонено від роботи, наказ про відсторонення був скасований керівництвом, а тому наявні підстави стягнення середнього заробітку за час неправомірного відсторонення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов`язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров`я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров`я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов`язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов`язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників: за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров`я пов`язане з умовами праці; за своєю ініціативою, якщо стан здоров`я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов`язки.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 46 КЗпП України).

Встановлено, що ОСОБА_1 видано направлення на періодичний медичний огляд працівника (посада машиніст тепловоза в одну особу), дата останнього медичного огляду 19.02.2021 року (а.с. 4).

Позивач виконав вимоги керівництва та почав проходити періодичний медичний огляд працівника на підставі виданого йому направлення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач ухилявся або відмовлявся від проведення такого медичного огляду, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в частині безпідставного відсторонення позивача від роботи.

Також встановлено, що відповідачем не було своєчасно проведено оплату проходження медичної комісії працівників товариства, тобто були порушені вимоги закону. Відповідачем зазначене не спростовано.

Таким чином, враховуючи викладене, позивача було без достатніх та обґрунтованих підстав відсторонено від роботи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.04.2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку. Разом з тим за змістом ст. 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Наказом начальника депо ОСОБА_4 17.02.2023 року видано наказ № 205/тч про відсторонення ОСОБА_1 , машиніста тепловоза цеху експлуатації оборотного депо Запоріжжя 2 від роботи з 19.02.2023 року, строк проходження медичного огляду 18.02.2023 року.

Вказівки на підстави видання зазначеного наказу, останній, не містить.

Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19.

У даному випадку, суд, керуючись ч. 1 ст. 10 ЦПК України та принципом верховенства права, з метою відновлення порушених трудових прав працівника, застосовує положення ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 року по справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100св20) дійшов висновків про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 року по справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) дійшла висновку, що вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який вчинив неправомірні дії по відношенню до працівника, що позбавили його можливості виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Тому за цей час працівник, права якого було порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до п. 2 Порядку, Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з роз`ясненнями, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України).

Для здійснення розрахунку мають застосовуватись виплати за грудень 2022 року та січень 2023 року, враховуючи, що подія відсторонення позивача відбулась у лютому 2023 року.

Згідно з розрахунком заробітної плати за грудень 2022 року ОСОБА_1 отримав 28673 грн. 06 коа. всього нараховано (сума до виплати 2510 грн. 52 коп.), за січень 2023 року 19812 грн. 50 коп. всього нараховано, (6295 грн. 86 коп. сума до виплати) (а.с. 12, зворіт).

З розрахунку оплати середньої заробітної плати, наданої до суду АТ «Укрзалізниця» вбачається, що за грудень 2022 року (сума 14953 грн. 88 коп., 126,07 годин, 19 днів, норма 179,00 грн.)., січень 2023 року (сума 18040 грн. 61 коп., 167,50 годин, 10 днів, норма 174,00 грн.), середня заробітна плата складає 112 грн. 39 коп., оплата за сер. заробіт. 786 грн. 73 коп., 7 годин, 1 роб.)

За змістом п. 5 розділу 4 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Із наявних у справі доказів вбачається, що середньоденна заробітна плата за попередні два місяці, що передували відстороненню позивача в лютому 2023 року, вираховується шляхом ділення сум нарахованої заробітної плати за грудень 2022 року (14953 грн. 88 коп.) та січень 2023 року (18040 грн. 61 коп.) на кількість робочих днів у цих двох місяцях (19 робочих днів у грудні 2022 р. + 22 робочих днів у січні 2023 року), та становить 786 грн. 73 коп. ((14953 грн. 88 коп. + 18040 грн. 61 коп.)/42 робочі дні).

Період з часу відсторонення позивача від виконання робіт із 19.02.2023 року (дата відсторонення) по 08.03.2023 року (дата проходження огляду) становить 19 календарних днів.

З огляду на встановлення порушень трудових прав позивача, за час відсторонення з 19.02.2023 року до 08.03.2023 року включно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, стягненю підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14947 грн. 87 коп. (786 грн. 73 коп. х 19 календарних днів за вказаний період).

Щодо апеляційної сарги на ухвалу Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто ухвала про виправлення описки - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2024 року у цій справі, то ухвала Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2024 року про виправлення описки також підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зайшли своє часткове підтвердження підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, порушення судом норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувані рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції скасоване у зв`язку з порушення норм процесуального закону та колегією суддів винесено постанову про задоволення позовних вимог, судові витрати за подання апеляційної скарги доцільно залишити за Акціонерним товариством «Українська залізниця».

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не сплачувався судовий збір за подання позовної заяви, огбрунтованим застосуванням п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої працівники звільняються від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботу.

Таким чином,з Акціонерноготовариства «Українськазалізниця» підлягаєстягненню судовийзбір накористь державиу розмірі 1073 гривні 60 копійок.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від22травня 2024року таухвалу Комунарськогорайонного судум.Запоріжжя від07червня 2024рокуу цій справі скасувати, прийняти постановону наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням обов`язкових платежів в сумі 14947 гривень 87 копійок (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок сім гривень вісімдесят сім копійок).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держаи судовий збір в у розмірі 1073 гривні 60 копійок (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 24 жовтня 2024 року.

Головуючий

Судді: