Рішення

від 24.10.2024 по справі 346/4465/24

КОЛОМИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 346/4465/24

Провадження № 2/346/1828/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

у складі головуючого судді Сольського В. В.

з участю секретаря судового засідання Біди Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третяособа: Коломийська державна нотаріальнаконтора про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_3 . За час свого життя, останній склав заповіт, яким розпорядився передати все належне йому майно своїй дочці - позивачці ОСОБА_1 . На день смерті батька позивачки, йому належав на праві власності житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_2 . Дане домогосподарство відноситься до колгоспного двору. З метою оформлення своїх прав на вказане спадкове майно вона звернулась до державного нотаріуса Коломийської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Мануляк І.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Однак, нотаріусом відмовлено позивачці у видачі зазначеного свідоцтва, оскільки право власності на це майно зареєстроване за померлим ОСОБА_3 як за головою колгоспного двору, частки його та інших власників у майні колгоспного двору не виділено. В зв`язку з цим позивачу рекомендовано звернутися з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на зазначене нерухоме майно.

Тому позивачка просить визнати за нею в порядку спадкування право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Ухвалою від 20 серпня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача, адвокат Гресько В.В. 24.10.2024 року подав клопотання про проведення судового засідання без його та позивача участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, 26.09.2024 року подала заяву, в якій позовні вимоги визнала, просить розгляд справи проводити без її участі.

Представник третьої особи в судове засідання засідання не з`явився та не повідомив про причини своєї неявки, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В зв`язку з неявкою в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, що відповідає правилам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши та перевіривши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Згідно з копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого 26 січня 2007 року виконавчим комітетом Старогвіздецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 4 (а.с. 52)

Згідно заповіту, посвідченого 08 червня 2004 року сільським головою Старогвіздецької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, та зареєстрованого в реєстрі за № 182, спадкодавець ОСОБА_3 заповів все своє майно позивачці. Вказаний заповіт не змінювався і не скасовувався (а.с. 53).

Відповідно до виписки з інвентаризаційних матеріалів № 77032 та копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовленими Обласним комунальним підприємством «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 17.07.2023 року, спадкове нерухоме майно в АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_2 складається із: житлового будинку літ «А» загальною площею 77,2 кв.м., житловою 39,2 кв.м., літньої кухні літ. «Б», сараїв літ. «В», «Г», «Д», «М», гаража літ. «Л», вбиральні літ. «Т», криниці №1, огорожі 2-3; На земельній ділянці побудовано прибудову до літньої кухні літера «Б1» незавершену будівництвом відсоток готовності 27%, на побудову якої дозвільні документи не надано. Житловий будинок з господарськими будівлями споруджено у 1958-1960 роках. Згідно архівних даних станом на 31.12.2012 р. в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації право власності зареєстровано в реєстраційній книзі № 1 під реєстровим номером 1, власник ОСОБА_3 , свідоцтво про право власності, видане 15.0.1989 р. Виконкомом Коломийської районної Ради на підставі рішення № 155 від 13.07.1988 р. (а.с. 19-25).

Відповідно до даних довідки Гвіздецької селищної ради Коломийського району Івано-Франківської області № 289/02.2-20 від 10.05.2024 року, спадковий будинок відносився до суспільної групи «колгоспний двір». Станом на 1990 рік у спадковому будинку проживали: ОСОБА_3 1923 р. н., голова домогосподарства; ОСОБА_2 1932 р. н., дружина (а.с. 26).

Судом встановлено, що з метою оформлення прав на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 позивачка звернулась з відповідною заявою до державного нотаріуса Коломийської державної нотаріальної контори Мануляк І. В., яка рекомендувала їй звернутися з відповідним позовом, оскільки право власності зареєстроване за померлим ОСОБА_2 як за головою колгоспного двору, частки його та інших власників у майні колгоспного двору не виділено, про що 05.09.2023 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 26).

Згідно з даними спадкової справи № 199, заведеної після смерті ОСОБА_3 , спадщину прийняла позивач, звернувшись 13.02.2008 року з відповідною заявою.

Згідно з положеннями п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка була чинною до 1991 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться у користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент.

Колгоспний двір визначався, як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 308/3775/14-ц.

Частиною першою статті 112 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, передбачено, що майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь у його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору в складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15.04.1991). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15.04.1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних; г) згідно зі статтею 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи було підтверджено належність житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_2 до майна колгоспного двору. Членами вказаного колгоспного двору станом на 1990 рік були: голова домогосподарства - ОСОБА_3 1923 р. н., ОСОБА_2 1932 р. н. - дружина. Всі вказані члени колгоспного двору, і які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору і це право збереглося за ними після введення в дію Закону України "Про власність".

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходить з того, що відповідачка ОСОБА_2 не втратила свого права власності на її частку в спірному майні та права на витребування цієї частки, оскільки після ліквідації колгоспних дворів продовжувала і на даний час проживає у вказаному будинку.

Доказів відмови відповідачки від права власності на підставі ч. 3 ст. 347 ЦК України суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, визнання відповідачем позову не є визначальним для суду, суд може не прийтяти таку відмову, якщо вона суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Досліджуючи письмові докази в даній справі, суд дійшов висновку щодо належності позивачці та відповідачці 1/2 частки у спірному нерухомому майні.

Підставою звернення до суду позивачки стала неможливість реєстрації права власності на належну їй в домоволодінні частку через відсутність правовстановлюючого документу, оскільки свідоцтво на право власності на жилий будинок було видано її батьку ОСОБА_2 саме, як голові колгоспного двору.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97/ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вказаних норм ЦК України право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина першастатті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

В даній справі судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 була членом колгоспного двору, а тому являється учасником спільної сумісної власності на все майно двору, частка якої становить 1/2, що відповідає положенням статті 120 ЦК Української РСР у редакції 1963 року та роз`ясненням, наданим в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Оскільки відсутні належні докази відмови ОСОБА_2 від вказаної частки у майні колишнього колгоспного двору, суд не приймає визнання відповідачкою позовних вимог.

Виходячи зсистемного аналізуположень чинногозаконодавства України,оцінивши зібраніу справідокази,суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку спадкового житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Напідставінаведеного, керуючись ст.ст. 524, 534, 560 ЦК УРСР, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» ст.ст. 346, 392, 1261, 1268, 1296 ЦК України, ст. ст. 263-265,268,273,352-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 і складається з: житлового будинку загальною площею 46,8 кв.м (літера «А»), літньої кухні (літера «Б»), сараю (літера «В»), сараю (літера «Г»), стодоли (літера «Д»), літньої кухні (літера «Ж»), стайні (літера «З»), погребу (літера «К»), вбиральні (літера «Л»), криниці (цифра «1), огорожі (цифра №2-3).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , жителька: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , жителька: АДРЕСА_1

Третяособа: Коломийськадержавна нотаріальнаконтора, код ЄДРПОУ: 02891888, адреса місцезнаходження: вулиця Адама Міцкевича, 8, Коломия, Івано-Франківська область, 78200.

Суддя: Сольський В. В.