Рішення

від 20.09.2024 по справі 297/1822/24

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1822/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого ГЕЦКО Ю. Ю., секретар судового засідання Ісак О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в порядку загального позовного провадження в залі суду в цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП Міністерства оборони України "Мукачівська госпрозрахункова дільниця" про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції за весь час прострочення розрахунку,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП Міністерства оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця» в якому просить стягнути на свою користь компенсацію за порушення строку виконання виконавчих листів Берегівського районного суду Закарпатської області по справах №297/1514/16-ц від 11.09.2019 р., та №297/79/21 від 22.04.2021 р., у розмірі трьох відсотків річних та індексу інфляціїза весьчас простроченнярозрахунку від несплачених сум 174658,12 грн., за період з 11 вересня 2019 року по 15 квітня 2024 року та 75620 грн. за період з 22 квітня 2021 року по 15 квітня 2024 року.

Позовні вимоги мотувує тим, що відповідач грубо порушує моє право, яке полягає у невиконанні останнього протягом тривалого часу виконавчих листів Берегівського районного суду Закарпатської області по справах №297/1514/16-ц, №297/79/21 ( даний факт підтверджується Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.01.2024 року справа №260/2234/23 та листом Державної казначейської служби України №5-11-11/3175 від 13.02.2024 року).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, подав заяву про озгляд справи без його участі.

Представник відповідача ДП Міністерства оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця» в судове засідання не з`явився повторно, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. У зв`язку із неявкою представника відповідача, який був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбаченихст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач грубо порушує моє право, яке полягає у невиконанні останнього протягом тривалого часу виконавчих листів Берегівського районного суду Закарпатської області по справах №297/1514/16-ц, №297/79/21 ( даний факт підтверджується Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.01.2024 року справа №260/2234/23 та листом Державної казначейської служби України №5-11-11/3175 від 13.02.2024 року)

Положеннями статті 1291Конституції України та, зокрема, статті 18 ЦПК України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Порушення цього правила буде свідчити про порушенням права на справедливий суд.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини «Пасльон проти України» №44235/05 від 11.03.2009 р. зазначається про тривале невиконання остаточного рішення суду, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу. Такого ж висновку дійшов Європейський суд у справах «Швентковський проти України» №27589/05 від 30.10.2009 р. та у справі «Шмалько проти України» №60750/00 від 20.07.2004 р.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування відображають суму збитків, викликаних знеціненням несвоєчасно повернутих йому грошових коштів.

Статтями 552, ч. 2 ст. 625 ЦК передбачено, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Законодавчо не визначена правова природа обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки, по суті, це збитки, яких зазнає кредитор при простроченні грошового зобов`язання внаслідок знецінення грошових коштів, і обов`язок відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, передбачений ст. 623 ЦК України при невиконанні якого спір вирішується лише в судовому порядку.

Судовою практикою та роз`ясненнями вищих національних судів визначено, у випадку якщо рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти і такий обов`язок є, по суті, грошовим, а рішення боржником не виконується, то строк прострочення виконання рішення суду обраховується з дати набрання цим рішенням суду законної сили.

Передбачена законом сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції здійснюється незалежно від того, чи міститься вказана міра відповідальності в договорі, так як вона передбачена законом - ЦК України.

Верховний Суд України у Постанові № 10/ 557-26 /155 вказав, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними сплаті кредитору. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу і відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання.

Дана рекомендація Верховного Суду України є основою розрахунку інфляційних втрат, що стягуються судами.

Чинне законодавство і судова практика (Вищий господарський суд України в Постановах № 22 / 378-26 / 137 та № 18/44) виходять з того, що втрати внаслідок інфляційних процесів за своєю правовою природою не тотожні неустойці (штрафу, пені), їх потрібно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період, і вони є невід`ємною складовою основного боргу. При цьому індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов`язання у всіх випадках і кредитор має право на збереження реальної величини не отриманих своєчасно грошей.

Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу не перешкоджає стягненню неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки індексація, як і 3% річних, не є способом відшкодування збитків.

Верховний Суд України в Листі № 62-97р вказав, що відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються, зокрема, у газеті "Урядовий кур`єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватись для визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зобов`язання виникають і із завдання шкоди.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

У разі виникнення спору щодо відшкодування шкоди та вирішення його у судовому порядку, визначення конкретного розміру шкоди, тобто грошового зобов`язання здійснюється судом у порядку, передбаченому, у разі, якщо позивачем є фізична особа, ЦПК України.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У рішенні суду визнано грошові зобов`язання, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 19 червня 2019 року Справа № 646/14523/15-ц Провадження № 14-591цс18.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного виконання рішення суду не представив, не спростував документально нарахований позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 280, 285, 289, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 527, 530, 610, 625 ЦК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця» компенсацію за порушення строку виконання виконавчих листів Берегівського районного суду Закарпатської області по справах №297/1514/16-ц від 11.09.2019 р., та №297/79/21 від 22.04.2021 р., у розмірі трьох відсотків річних та індексу інфляції за весь час прострочення розрахунку від несплачених сум 174658,12 грн., за період з 11 вересня 2019 року по 15 квітня 2024 року та 75620 грн. за період з 22 квітня 2021 року по 15 квітня 2024 року.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Мукачівська госпрозрахункова дільниця» на користь держави судовий збір в сумі 1746 гривень 58 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення судунабирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Юрій ГЕЦКО