Постанова

від 10.10.2024 по справі 910/18632/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2024 р. Справа№ 910/18632/23 (910/8585/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Доманської М.Л.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

позивач: арбітражний керуючий Ципляк П.С. особисто

від відповідача-2: Сердюк В.О. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року

у справі №910/18632/23(910/8585/24) (суддя Івченко А.М.)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест" арбітражного керуючого Ципляка Павла Сергійовича

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дейвест"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп"

про спростування майнових дій Товариства з обмеженою

відповідальністю "Дейвест"

в межах справи №910/18632/23

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року заяву позивача про забезпечення позову задоволено; вжито заходи забезпечення позову по справі № 910/18632/23(910/8585/24) шляхом накладення арешту у межах суми позову 20 547 477,99 грн. на грошові кошти, що належать ТОВ "Акріс-Груп", які знаходяться на всіх рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "Акріс-Груп", яке визначено в резолютивній частині вказаної ухвали.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Акріс-Груп" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в повному обсязі.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: ОСОБА_1., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 27.08.2024 відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Акріс-Груп" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18632/23(910/8585/24).

16.09.2024 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/18632/23(910/8585/24)/5281/24 від 13.09.2024 року витребувані матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою суду від 23.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Акріс-Груп" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 10.10.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому через систему "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу арбітражний керуючий Ципляк П.В. просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

До дати судового засідання через систему "Електронний суд" від скаржника надійшли доповнення до апеляційної скарги та письмові пояснення до апеляційної скарги.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2024 для розгляду справи №910/18632/23(910/8585/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 09.10.2024 року справу №910/18632/23(910/8585/24) за апеляційною скаргою ТОВ "Акріс-Груп" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року прийнято до провадження у визначеному складі.

Представник скаржника в судовому засіданні 10.10.2024 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в повному обсязі.

Арбітражний керуючий Ципляк П.С. в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

10.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року у даній справі - залишити без змін, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/18632/23 про банкрутство ТОВ "Дейвест", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 21.02.2024 року за заявою АТ "Банк Альянс", розпорядником майна боржника призначено Ципляка П.С.

У липні 2024 року розпорядник майна ТОВ "Дейвест" арбітражний керуючий Ципляк П.С. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про спростування майнових дій ТОВ "Дейвест" в межах справи № 910/18632/23.

У серпні 2024 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в обґрунтування якої зазначає, що станом на момент вчинення спірних майнових дій ТОВ "Дейвест" мало заборгованість перед: ТОВ "Акріс Агро" на суму 616 028,16 грн.; TOB "Аграрні системні технології" на суму 46740 000 грн.; АТ "Банк Альянс" на суму 6 166 117,00 доларів США.

Про вказану заборгованість ТОВ "Дейвест" було достеменно відомо, оскільки заборгованість обліковується в фінансовій звітності, була підтверджена під час проведення інвентаризації, а заборгованість перед ТОВ "Акріс Агро" та ТОВ "Аграрні системні технології", крім того, повністю визнається боржником в межах справи про банкрутство та ТОВ "Дейвест" було обізнане про відкриття провадження про стягнення заборгованості користь АТ "Банк Альянс".

Також, як вказує позивач, попри обізнаність про дану заборгованість, в підозрілий період та за наявності значного розміру кредиторської заборгованості боржника здійснив платіж у розмірі 20 547 477,99 грн. в якості сплати штрафних санкцій на користь ТОВ "Акріс-Груп", яке має тотожного бенефіціарного власника.

В заяві про спростування майнових дій обґрунтовано порушення загальних умов та принци сплати штрафних санкцій (відсутність доцільності, економічної обґрунтованості, порушення принці розумності та справедливості, недосягнення мети та завдань, покладених на інститут господарську правової відповідальності, тощо) на особу зі спільним бенефіціарним власником, порушення прав кредиторів та втручання в їх право власності, а також сплату штрафних санкцій в значно завищеному розмірі.

Позивач зазначає, що на момент отримання формування всієї кредиторської заборгованості кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Дейвест" була ОСОБА_2 .

Після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 року у справі №910/10389/22 про стягнення з ТОВ "Дейвест" на користь АТ "Банк Альянс" 3 855 363,28 доларів США та відкриття виконавчого провадження засновниками ТОВ "Дейвест" було вчинено наступні реєстраційні дії:

- 06.12.2023 Зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою. Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи;

- 15.12.2023 Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи;

- 18.12.2023 Зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника. Зміна місцезнаходження юридичної особи. Зміна структури власності.

При цьому, з 13 кредиторів, які заявили вимоги до ТОВ "Дейвест", 8 кредиторів мають того ж бенефіціарного власника ( ОСОБА_2 ), а відносно 2 укладено з пов`язаною особою з тим же бенефіцарним власником договори переведення боргу, які в цілому складають більше 50% розміру всіх кредиторських вимог.

Рішеннями Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справах №910/18632/23(910/4930/24) та №910/18632/23 (910/5459/24) вказані договори переведення боргу визнано недійсними з огляду на порушення принципу добросовісності та розумності, зловживання правом та наявність ознак фраудаторності.

Також, позивач зазначає, що в забезпечення зобов`язань АТ "Банк Альянс" 4 компанії (ТОВ "Прувіс", ТОВ "Агро Істейт", ТОВ "Банере" та ТОВ "Івенрайс"), кінцевим бенефіціарним власником яких була ОСОБА_2 , передали майно в заставу. Проте, після отримання АТ "Банк Альянс" рішень про звернення стягнення на заставне майно, у вказаних компаніях було також змінено кінцевого бенефіціарного власника та ініційовано відкриття проваджень у справі про банкрутство за заявами компаній ОСОБА_2 . Окрім цього, ТОВ "Дейвест" було відчужено всі основні засоби на користь пов`язаних компаній з кінцевим бенефіціарним власником ОСОБА_2 за десять днів до набрання законної сили рішенням суду про стягнення на користь АТ "Банк Альянс", а оплата штрафних санкцій (спірна майнова дія) в значному розмірі, також відбулась на компанії ОСОБА_2.

Таким чином, на думку позивача, боржником та пов`язаними особами зі спільним бенефіціарним власником вчиняються активні послідовні дії, спрямовані на ухилення виконання обов`язків перед непов`язаними кредиторами (ГУ ДПС у м. Києві, ТОВ НВФ "БТУ-Центр", АТ "Банк Альянс"), отже, є всі підстави вважати, що ТОВ "Акріс-Груп" також намагатиметься вчиняти дії, які перешкоджатимуть виконанню рішення про стягнення заборгованості.

За наслідками розгляду вказаної заяви ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 у даній справі заяву позивача про забезпечення позову задоволено.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи своє рішення, зазначив, що з метою забезпечення можливості виконання майбутнього судового рішення, доцільним є накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, що гарантуватиме отримання стягуваних коштів в межах виконавчого провадження.

Відповідач-2 з даним судовим рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення норм процесуального права.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду з огляду на наступне.

Так, предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою задоволено заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Тобто предметом розгляду є питання наявності або відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Так, за положеннями статей 136, 137 ГПК України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 року №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже, питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Щодо арешту майна колегія суддів зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №910/4777/21, від 11.12.2023 у справі №922/3528/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 щодо застосування частини першої статті 150 ЦПК України, яка є аналогічною ч. 1 ст. 137 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже застосування такого заходу забезпечення позовних вимог як накладення арешту на майно узгоджується із вимогами процесуального закону та наведеними вище висновками.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову спрямовано виключно на збереження існуючого становища до прийняття рішення у цій справі з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову та є додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Таким чином, доводи скаржника щодо не співмірності заходів забезпечення позову є безпідставними та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами у справі.

Колегія суддів вважає, що застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, співмірності та збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку з предметом позовних вимог та може забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову, у зв`язку з чим подана заява правомірно задоволена судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що скаржником не доведено, що вжиття заходів забезпечення позову призведе до зупинення господарської діяльності відповідача, що вжиття таких заходів забезпечення позову є порушенням майнових прав відповідача. Скаржник не довів понесення ним прямих та неминучих збитків від вжиття вказаних заходів забезпечення позову, не довів подальшого припинення ним своєї господарської діяльності внаслідок вжиття судом вищевказаних заходів забезпечення позову та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів забезпечення позову в даному випадку є достатньо обґрунтоване припущення заявника, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю на момент виконання рішення, у разі задоволення позову. Цим забезпечується реальне виконання відповідного рішення суду.

Таким чином, місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального права при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені заходи до забезпечення позову в даному випадку спроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, що також було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали.

Твердження скаржника про порушення судами вимог ст. 140, 141 ГПК України оскільки не вирішено питання зустрічного забезпечення, колегією суддів відхиляється, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

У постановах Верховного Суду від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23 наведено висновки, відповідно до яких "за змістом диспозитивної норми статті 141 ГПК України пред`явлення особі, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, вимог забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), є правом, а не обов`язком господарського суду, так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 цього Кодексу".

Отже, не зазначення судом першої інстанції в ухвалі про вирішення питання зустрічного забезпечення не можна вважати істотним процесуальним порушенням, достатнім для скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення, що узгоджується із наведеними висновками Верховного Суду.

Оцінюючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).

У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99 від 27.09.2001).

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи апелянта щодо неправильного застосування судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні, необґрунтовані та недоведені, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс-Груп" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.08.2024 року у справі №910/18632/23(910/8585/24) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Матеріали оскарження повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 22.10.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

М.Л. Доманська