Рішення

від 10.10.2024 по справі 522/79/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/79/24

Провадження № 2/522/52/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2024 року

Приморський районний суд м. Одеси:

в складі: головуючої суддіДомусчі Л. В.,

за участю секретаря судового засідання Навроцької Є.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей по день фактичного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

03.01.2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду провідного фахівця з управління персоналом ТОВ «УКРАТЛАНТІК» (наказ № 17/362-к від 08.12.2017 року). 01 вересня 2018 року ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника начальника відділу трудових ресурсів ТОВ «УКРАТЛАНТІК» (наказ N? 18/234-к від 08.12.2017 року). 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за власним бажанням, ст.38 КЗпП України (наказ № 23/123-к від 29 вересня 2023 року). Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про відпустки», одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73Кодексу законів про працю України). Позивач має двох дітей: ОСОБА_2 , 2016 року народження та ОСОБА_3 , 2020 року народження. Дана інформація також зазначена в Особовій картці працівника (типова форма № П-2), заповнення та зберігання якої покладається на Відповідача. Таким чином, Позивач має право на отримання грошової компенсації за всі не використані ним дні додаткової відпустки, як одному із батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років. Так як, припис ЗУ «Про відпустки» передбачає надання такої відпустки одному із батьків, Позивач надала Відповідачу Довідку від 12.09.2023 року № 590-ЦО/, надану її чоловікові ОСОБА_4 про те, що йому не надавалася додаткова відпустка, як одному із батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, за 2021, 2022 та 2023 роки. Отже, Позивач дотрималася усіх вимог, як того вимагає законодавство, щоб скористатися правом на грошову компенсацію за всі не використані ним дні додаткової відпустки. Проте, Відповідач не виплатив Позивачу таку грошову компенсацію, тим самим порушивши права Позивача на отримання грошової компенсації при звільненні. Відповідно до виписки за картковим рахунком АТ «УКРСИББАНК» від 20.12.2023 року Позивача, Позивач не отримала грошові кошти від роботодавця (Відповідача) як і в день звільнення (29.09.2023 року) так і після дня звільнення. 01.11.2023 року Позивач звернулася листом до Відповідача (підписаний за допомогою КЕП) з метою врегулювання даної ситуації мирним шляхом, проте жодної відповіді так і не отримала. Окрім цього, за письмовим зверненням Позивача щодо надання роз`яснень від 02.10.2023 року до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, отримала від останнього відповідь, в якій зазначено, що якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на додаткову відпустку, які мають дітей, за попередні роки, то він має право використати її, а в разі звільнення йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні цієї відпустки. Таким чином, Відповідач порушив права Позивача на отримання грошової компенсації при звільненні, незважаючи на те, що припис норм ст. 24 ЗУ «Про відпустки», ст. 83 КЗпП України прямо передбачає обов`язок роботодавця здійснити виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної відпустки, у т.ч. додаткової. Порушуючи права Позивача, Відповідач поставив у скрутне матеріальне становище Позивача, як матері, яка має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років.

Справа була розподілена на суддю Приморського районного суду м.Одеси Суворову О.В. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2024 року.

Ухвалою суду від 11.01.2023 року провадження у справі було відкрито.

До суду 29.01.2024 року від представника відповідача-адвоката Бєлік А.Г. надійшов відзив на позову заяву, згідно якого просили відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. (а.с. 52-54)

В обґрунтування відзиву зазначено, що додаткова відпустка є соціальною відповідно до пункту 4 статті 4 Закону. До соціальних видів відпустки згідно статті 4 Закону також відноситься відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в якій перебувала працівниця ОСОБА_1 з 14.12.2020 по 29.09.2023. Отже, у періоді з 14.12.2020 по 29.09.2023 працівниця ОСОБА_1 обрала державну гарантію на відпустку для виховання дітей у виборі права перебувати у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Стосовно надання додаткової соціальної відпустки на дітей в період її перебування у відпустці для догляду за дитиною Мінекономіки повідомило у своєму листі від 01.07.2021 poкy № 4712-06/34401-07, що законодавством про працю не передбачено надання двох відпусток одночасно. Також, фахівці Мінекономіки у листі від 10.08.2021 року № 4712-06/40796-07 висловили аналогічну позицію, вказавши на те, що надання компенсації за додаткову соціальну відпустку матері (батьку) за період її (його) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не передбачено, як не передбачено і надання двох відпусток одночасно. Питання надання відпусток регулює Конституція України та Кодекс законів про працю, якими не передбачено права на надання додаткової соціальної відпустки на дітей в період перебування у відпустці для догляду за дитиною, а також обчислення стажу, що дає право на додаткову соціальну відпустку на дітей в період перебування у відпустці для догляду за дитиною. Отже, працівницею ОСОБА_1 було реалізовано законне право перебування у соціальній відпустці для виховання дітей обраного нею виду - відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад інші щорічні відпустки та у разі потреби переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному ст. 11 Закону. Оскільки у період з 14.12.2020 по 29.09.2023 працівниця перебувала у соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а надання додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, понад таку відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не передбачена статтею 20 закону, адже відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не відноситься до «інших щорічних відпусток» згідно статті 4 Закону та не підлягає перенесенню згідно статті 11 Закону (якою визначено право на перенесення щорічних відпусток), відповідно Законом не передбачено надання та/або перенесення на інший період додаткової відпустки працівникам, які мають дітей у періоді перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, надання компенсації за додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей, за період її перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не передбачено законом. Позивач допускається грубої помилки, не враховуючи зміни чинного законодавства, формуючи свої позовні вимоги на дату подання свого позову як в цілому так і й в т.ч. з поміж іншого в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей по день фактичного розрахунку.

До суду 12.02.2024 року від представника позивачки-адвоката Тимчук О.О. надійшла відповідь на відзив, згідно якої просили позов задовольнити. (а.с. 73-76)

В обґрунтування відповіді навідзив зазначено, що відповідно до ст. 2 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення (ч. 4 ст. 2). Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог частини третьої статті 6 цього закону. Стаття 6 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» регулює питання здійснення позапланового заходу (контролю). Таким чином, інспектор праці Матвієнко О.В. діяв в рамках закону та не зобов`язаний був надати Відповідачу погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Позивач має двох дітей: ОСОБА_2 , 2016 року народження та ОСОБА_3 , 2020 року народження (свідоцтва про народження дітей містяться в матеріалах справи). Таким чином, особа набуває право на додаткову відпустку за умови, якщо має двох або більше дітей віком до 15 років. Позивач, станом на сьогоднішній день, має двох дітей віком 3 та 7 років. Таким чином, умову, при якій працівнику надається відпустка виконана. Позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Це також різновид додаткової відпустки, а момент її настання виникає лише при народженні дитині. Таким чином, дана відпустка не надається щороку, а лише за певних обставин. Перебування позивачки у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ніяким чином не позбавило позивача на додаткову відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років. Листи Мінекономіки України, на які посилається відповідач у відзиві не можуть бути прийняті як належний доказ.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 04.06.2024 року про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Приморського районного суду міста Одеси у зв`язку з поданням заяви про відставку, на підставі службової записки помічника судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 , з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, згідно розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Німас І.Я. № 407/24 від 26.06.2024 року, було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Матеріали справи були передані судді Домусчі Л.В. 27.06.2024 року.

Ухвалою суду від 15.07.2024 року цивільну справу було прийнято до свого провадження та призначено судове засідання на 17.09.2024 року.

У судове засідання 17.09.2024 року з`явилися представник позивачки-адвокат Тимчук О.О. та представник відповідача- адвокат Бєлік А.Г.

Протокольною ухвалою суд залишив без розгляду клопотання представника відповідача про витребування доказів від 19.03.2024 року, оскільки воно було надано після передбаченого ч. 7 ст. 279 ЦПК України строку, тобто подано з пропущеним строком.

Представник позивачки-адвокат Тимчук О.О. пояснив, що позивачка перебувала в трудових відносинах з відповідачем та в неї у 2020 році народилась друга дитина, у зв`язку з чим в неї з`явилось законе право на додаткову відпустку згідно ст. 19 Закону України «Про відпустки». Позивачка пішла у декретну відпустки на 3 роки з 2020 року. При звільнені відповідач був зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачці всі належні їй дні відпусток, у тому числі і згідно ст. 19 Закону. Позивачкою були надані всі потрібні для цієї виплати документи, однак відповідачем вони не брались до уваги та позивачці не були виплачені належні їй грошові кошти.

Представник відповідача- адвокат Бєлік А.Г. позов не визнала та пояснила, що була перевірка Держпраці та винесений ними припис був оскаржений у судовому порядку та чинності не набрав. Позивачка 15.09.2023 року надала заяву про звільнення і 29.09.2023 року її було звільнено та на її прохання їй було видано довідку про її відпустки-використані. З 14.012.2020 року по 30.09.2023 року позивачка перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною. Щодо додаткові відпустки, то позивачка мала написати таку заяву для надання такої відпустки, але вона надала заяву лише про звільнення за власним бажанням. Крім того декретна відпустка позивачки закінчувалась 30.09.2023 року, а вона звільнилась 29.09.2023 року, тобто у позивачки при звільнені ще не закінчилась декретна відпустка, однак вона мала право написати заяву на додаткову відпустку. Між тим вона не скористалась своїм законим правом.

Оголошено перерву до 10.10.2024 року.

У судове засідання 10.10.2024 року сторони не з`явилися, були повідомлені належним чином. Від представника позивачки-адвоката Тимчук О.О. до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Від представника відповідача до суду також надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України та у зв`язку з перебування судді ОСОБА_7 у відпустці з 14.10.2024 року по 15.10.2024 року, датою складення даного судового рішення є 16.10.2024 року.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до наступного висновку.

Предметом позовнихвимог є:

-стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівнику, яка має дітей, відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустки";

-стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей по день фактичного розрахунку.

Щодо стягнення грошової компенсації додаткової відпустки при звільнені у розмірі 30288, 60 грн. як матері двох дітей віком до 15 років за період 2021, 2022 та 2023 роки.

За ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, позивачка з 08.12.2017 року перебувала в трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» та працювала на посаді заступника начальника відділу трудових ресурсів, що підтверджується особовою карткою працівника. (а.с. 12)

З 14.12.2020року по29.09.2023року позивачка знаходиласьу відпустці длядогляду задитиною ОСОБА_3 до досягнення нею трирічного віку.

В особовій картці ОСОБА_1 , зазначено, що вона одружена-чоловік ОСОБА_4 , мають двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.06.2016 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 5381 (а.с. 10) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 02.10.2020 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 5124. (а.с. 9)

Наказом ТОВ «УКРАТЛАНТІК» про припинення трудового договору (контракту) від 29.09.2023 року № 23/123к, на підставі заяви від 15.09.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), 29.09.2023 року.

При цьому вбачається, що відповідач не здійснив їй нарахування грошової компенсації додаткової відпустки як матері двох дітей при звільнені за період 2020-2023 роки.

Згідно довідки БК «Будова» № 590-ЦО/и від 12.09.2023 року, наданої відповідачу, вбачається, що ОСОБА_4 додаткова відпустка працівнику, як одному з батьків, які мають двох і більше дітей віком до 15-ти років за 2021, 2022 та 2023 роки не надавалася. (а.с. 11)

Згідно листа Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ЦА-4706/1/2.1.7-23а від 03.10.2023 року про розгляд звернення ОСОБА_1 судом встановлено, що факт нарахування ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку при звільнені як працівниці, яка має двох дітей віком до 15 років за 2020-2023 роки документального підтвердженняне знайшов (а.с. 14).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Згідно з пунктом 2.2.12 розділу 2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, компенсація за невикористану відпустку входить до фонду додаткової заробітної плати.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про відпустки", в редакції на момент звільнення позивача, одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічнододаткова оплачуванавідпустка тривалістю10календарних днівбез урахуваннясвяткових інеробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Ця відпустка надається за календарний рік, а не за відпрацьований робочий рік. Вона може бути використана працівником у будь-який час протягом календарного року незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини.

Якщо працівник, що має право на цю відпустку, з яких-небудь причин не скористався цим правом за декілька попередніх років, він може використати цю відпустку пізніше.

Згідно ч. 9 ст .20 Закону України «Про відпустки» Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст. 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Статтею 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" вказано, що, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Таким чином ОСОБА_1 має право на компенсацію додаткової відпустки відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки».

Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" не обмежив дію безпосередньо цієї норми на період воєнного стану. Тому вона є чинною, а отже право працівника на отримання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки під час воєнного стану не скасовано.

Позивачка написала заяву про звільнення і відповідач, відповідно до вимог ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України "Про відпустки", зобов`язаний був здійснити виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку на дітей при її звільнені 29.09.2023 року.

Також, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 2 Порядку виплата компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

З урахування того, що позивачка знаходилась у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами та з 14.12.2020 року у відпустці для догляду за дитиною ОСОБА_3 до досягнення нею трирічного віку, суд вбачає, що розрахунок потрібно робити у періодз 01.10.2019року по01.10.2020року відповідно до п. 7 Порядку.

Як встановлено судом, позивачка працювала на посаді заступника начальника відділу трудових ресурсів у ТОВ «УКРАТЛАНТІК» з 01.09.2018 року по 29.09.2023 року. Останнім робочим днем був день звільнення 29.09.2023 року. В день звільнення відповідач не здійснив виплату належних ОСОБА_1 сум при звільненні, а саме компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, письмово не повідомив про нараховані суми, належні їй при звільненні.

Таким чином, відповідачем не виплачена грошова компенсація за невикористані ОСОБА_1 дні додатковоївідпустки працівникам,які маютьдітей за 2021 рік тривалістю 10 днів, за 2022 рік тривалістю 10 днів, за 2023 рік тривалістю 10 днів, а всього 30 днів.

Отже, суд погоджується з доводами позивачки, що при її звільненні, відповідач зобов`язаний був здійснити виплату грошової компенсації за всі невикористані нею дні додаткової відпустки, як працівнику, яка має дітей, однак такої виплати не здійснив.

Розрахунковий період: 01.10.2019 року - 01.10.2020 року, кількість днів- 252 дні, посадовий оклад-30667,13 грн. (а.с. 12 зв.)

30667,13 грн.*12 місяців/252 днів= 1460,34 грн.-розмір середньої заробітної плати.

1460,34 грн.*30 днів=43810,20 грн.-сума грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку.

При цьому, суд зауважує, що відповідач не довів відсутність підстав для стягнення на користь позивачки компенсації невикористаної нею відпустки на дітей, і власних розрахунків розміру такої компенсації не надав.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей по день фактичного розрахунку у розмірі 126850,36 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 29.03.2023 рокуу справі № 640/24361/19, з огляду на положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачці в день її звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку, яка не виплачена з вини роботодавця (у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів), що є порушенням законодавства про оплату праці та створює підставу для відповідальності останнього за ст. 117 КЗпП України. Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із її несвоєчасною виплатою на підставі ст. 117 КЗпП України є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову про стягнення суми компенсації за невикористані дні відпустки є законними та обґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21.

Верховний Суд зазначає, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у разі часткового задоволення вимог працівника).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21).

Виходячи з викладеного, відповідач має виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Визначення середнього заробітку здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до Довідки № 03/04-24 від 03.04.2024 року посадовий оклад ОСОБА_1 на дату звільнення 29.09.2023 року становив 30667,13 грн. (а.с. 138).

З особової картки працівника ОСОБА_1 вбачається, що з 15.07.2019 року її посадовий оклад становить 30 667,13 грн. (а.с. 12 зв.)

Кількість робочих днів в серпні 2020 року 20 днів, в вересні 2020 року 22 дні. Всього за серпень-вересень 2020 року 42 робочих дні. Відповідно, середньоденна заробітна плата складає 1 460,34 грн. (30 667,13 грн.*2 місяці/44 дні).

Затримка у виплаті відповідачем належних ОСОБА_1 сум при звільненні, станом на момент подання даної заяви 29.12.2023 року (дана дата зазначена позивачкою у позові), складає 91 день. Таким чином, розмір стягнення грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні складає 132 890,90 грн. (1 460,34 грн.*91 день)

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частині другій ст. 233 КЗпП України. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 30288,60 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмір 126850, 36 грн. є обґрунтованими, оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог.

З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (справа № 757/37241/20 постанова ВС від 25.01.2023 року).

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Зважаючи на те, що строк на звернення, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, відраховується з моменту звернення позивачки до суду, з огляду на розрахунок середнього заробітку позивача за весь час затримки при звільнені (126 850,36 грн.), розмір грошової компенсації додаткової відпустки при звільнені, що підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 (30 288, 60 грн.), суд з урахуванням принципів співмірності, справедливості та пропорційності зменшує розмір стягнення середнього заробітку до 60 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Частиною 8 цієї статті визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем до позову додано:

- Договір про надання правничої допомоги від 17.11.2023 року № 17-11/23, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Тимчук та Партнери», акт приймання-передачі наданих послуг № 1-29 від 29.12.2023 року де вартість виконаних робіт становить 8300 грн., платіжний документ від 29.12.2023 року № 161433074 на суму 8 300 грн. (а.с. 23-31)

Таким чином, витрати за надану професійну правничу допомогу, які понесла позивачка є реальними, доведеними, тобто є такими, що підтверджені належними доказами, а тому підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Відповідач щодо неспівмірності понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не заявляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачем прав позивачки, вона понесла додаткові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1268,50 грн.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними.

Керуючись ст.ст. 43, 51 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23 ЦК України, Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100 (з подальшими змінами та доповненнями), ст.ст. 2, 6, 19 Закону України «Про відпустки», ст. 27 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2-1,38, 47,73, 94, 116, 117, 233,237-1 КЗпП України, ст.ст. 2, 3-13, 27, 44, 49, 64, 76-81, 89, 95, 133, 223, 241, 247, 256, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» про стягнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей по день фактичного розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» (ЄДРПОУ 35008375, 67663, Одеська обл., Біляївський район, с. Усатове, вул. Агрономічна, 225) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки при звільнені у розмірі 30288 (тридцять тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 60 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» (ЄДРПОУ 35008375, 67663, Одеська обл., Біляївський район, с. Усатове, вул. Агрономічна, 225) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (у період з 30.09.2023 року по 29.12.2023 року) у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» (ЄДРПОУ 35008375, 67663, Одеська обл., Біляївський район, с. Усатове, вул. Агрономічна, 225) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )судовий збір у розмірі 1 268 (одна тисяча двісті шістдесят вісім) гривень 50 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» (ЄДРПОУ 35008375, 67663, Одеська обл., Біляївський район, с. Усатове, вул. Агрономічна, 225) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 8300 (вісім тисяч триста) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч. 1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 16.10.2024 року.

Суддя Домусчі Л.В.