Рішення

від 06.08.2024 по справі 910/12698/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2024Справа № 910/12698/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/12698/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс стайл»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ловтус груп»

про стягнення 1739079,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бронкс стайл (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Містер-Твістер (далі - відповідач) про стягнення 1710338,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди №М-362 від 29.12.2021 не в повному обсязі здійснив сплату орендних платежів в сумі 1626787,81 грн за жовтень-грудень 2022 року, січень-серпень 2023 року та не здійснив компенсацію комунальних послуг за договором про компенсацію комунальних послуг № МК-362 від 29.12.2021 за липень 2023 року у розмірі 83550,39 грн, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення вказану заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12698/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

20.09.2023 року через відділ діловодства суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що визначення розміру основної орендної плати в залежності від офіційного курсу гривні до долара США свідчить про нікчемність даного положення відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України. При цьому, наголошує на тому, що за умовами додаткової угоди до договору оренди платежі сплачуються на поточний рахунок управителя, вказаний у виставлених рахунках на оплату, втім позивач не виставляв рахунки з актуальним поточним рахунком, що об`єктивно позбавило відповідача можливості здійснити оплату та зауважує на тому, що позивач безпідставно нарахував орендну плату за жовтень 2022 року в повному обсязі, оскільки оренда приміщення розпочалась з 13.10.2022; безпідставно не врахував при розрахунку заборгованості забезпечувальний платіж, який орендареві не повернутий та повідомив, що з 15.06.2023 змінився власник торговельного центру, а відтак договір оренди згідно п. 3.5 припинився і нарахування орендної плати після цієї дати є безпідставним. Крім того, позивач зазначає про недоведеність заборгованості в сумі 83550,39 грн з оплати комунальних платежів за липень 2023 року, оскільки відповідач не виставляв рахунку для їх оплати відповідно до договору.

26.10.2023 року позивач подав заяву про повернення заяви про збільшення розміру позовних вимог, у зв`язку з наявністю процесуальних недоліків в заяві.

У судовому засіданні 07.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залишення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог та відкладення підготовчого засідання.

Так, за приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем свого процесуального права на подання клопотання про повернення без розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для залишення заяви про збільшення розміру позовних вимог без розгляду.

17.11.2023 року через відділ діловодства суду позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив про можливість визначення у договорі грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, що відповідає принципу свободи договору та є результатом волевиявлення сторін та відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 301/2052/18. При цьому, спростовуючи доводи відповідача про неможливість оплати орендної плати у зв`язку з неотриманням рахунків на оплату, позивач зазначає, що направляв рахунки на адресу електронної пошти відповідача та зауважує на тому, що неотримання рахунку не звільняє орендаря від сплати щомісячного орендного платежу, оскільки у відповідності до п. 6.1 договору орендар зобов`язаний щомісячно сплачувати орендну плату в розмірах, що розраховуються за цим договором оренди. Також, позивач наголошує на тому, що вказав на часткову оплату за оренду приміщення в сумі 75000 грн згідно платіжної інструкції від 29.06.2023, що свідчить про прийняття відповідачем умов договору, а забезпечувальний платіж не був врахований при визначенні заборгованості так як відповідач не виконав зобов`язання за договором в цій частині і такий платіж не вніс. Разом з цим, позивач стверджує, що він виставляв рахунки на компенсацію комунальних платежів і такі рахунки були оплачені відповідачем, зокрема, рахунок на оплату № 1168 від 11.05.2023 за квітень 2023 року був оплачений 18.05.2023 згідно платіжної інструкції № 378, рахунок на оплату № 1442 від 06.06.2023 за травень 2023 року був оплачений 15.06.2023 згідно платіжної інструкції № 457, рахунок на оплату № 1898 від 06.07.2023 за червень 2023 року був оплачений 31.07.2023 згідно платіжної інструкції № 564, втім рахунок № 2220 від 30.07.2023 на суму 83550,39 грн за липень 2023 року залишився не оплачений.

28 листопада 2023 року позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій додатково просив стягнути основну орендну плату за 4 дні серпня 2023 року в розмірі 21878,32 грн та експлуатаційну орендну плату в сумі 6862,48 грн, а всього 1655528,61 грн орендних платежів та 83550,39 грн компенсації комунальних послуг.

04.12.2023 року через відділ діловодства суду відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких повторно наголосив, що визначення розміру основної орендної плати в залежності від офіційного курсу гривні до долара США протирічить вимогам чинного законодавства, що позивач не виставляв рахунки з актуальним поточним рахунком, що об`єктивно позбавило відповідача можливості здійснити оплату та зауважив на недоведеності заборгованості з оплати комунальних платежів за липень 2023 року і не доведення позивачем свого права на подання позову та отримання заявлених до стягнення коштів.

05.12.2023 року відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про залишення заяви про збільшення розміру позовних вимог без руху, з підстав того, що до заяви долучена платіжна інструкція про сплату судового збору, яка вже була подана до раніше поданої заяви, яка залишена судом без розгляду.

У судовому засіданні 05.12.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення без руху заяви про збільшення позовних вимог, прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 28.11.2023, залишення без розгляду заперечень на відповідь на відзив, зобов`язання позивача надати копію витягу (додаток, витяг з додатку, додаткову угоду, тощо) на підтвердження відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги на спірний об`єкта нерухомого майна за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №G18N020026/1 від 15.08.2023 та оголошення перерви у судовому засіданні до 09.01.2023.

Так, з аналізу приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем дотримані вимоги частини 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому заява про збільшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду.

При цьому, оскільки залишення без розгляду попередньо поданої заяви про збільшення позовних вимог у зв`язку з реалізацію позивачем свого процесуального права на подання клопотання про повернення без розгляду такої заяви, не позбавляє подати докази доплати судового збору, які додавались до попередньої заяви, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення без руху заяви про збільшення позовних вимог.

Разом з цим, згідно частини восьмої статті 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Відтак, оскільки подані заперечення на відповідь на відзив не містять підпису уповноваженого представника відповідача суд прийшов до висновку про залишення їх без розгляду.

06.12.2023 року через систему Електронний суд надійшли заперечення на відповідь на відзив, оформлені у відповідності до приписів процесуального законодавства, в яких відповідач наголосив, що визначення розміру основної орендної плати в залежності від офіційного курсу гривні до долара США протирічить вимогам чинного законодавства, що позивач не виставляв рахунки з актуальним поточним рахунком, що об`єктивно позбавило відповідача можливості здійснити оплату та зауважив на недоведеності заборгованості з оплати комунальних платежів за липень 2023 року і не доведенні позивачем свого права на подання позову та отримання заявлених до стягнення коштів, у зв`язку з продажем об`єкта оренди.

22.12.2023 року на виконання вимог суду позивачем подано правовстановлюючі документи, які складені за результатами електронного аукціону з продажу торговельного центру, розташованого у місті Києві по проспекту Академіка Глушкова, 13-Б.

Підготовче засідання, призначене на 09.01.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 підготовче засідання у справі призначено на 01.02.2024.

У судовому засіданні 01.02.2024 оголошено перерву до 20.02.2024.

У судовому засіданні 20.02.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

У судовому засіданні 12.03.2024 позивач повідомив про зміну найменування відповідача, згідно відкритих джерел в мережі Інтернет нова назва відповідача ТОВ Ловтус груп.

Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, найменування Товариства з обмеженою відповідальністю Містер-Твістер змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю Ловтус груп

Відповідно до частини 1, 3 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

За приписом статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, реорганізації суб`єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов`язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104-108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вказане та приймаючи до уваги, що, в даному випадку, мала місце лише зміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю Містер-Твістер на Товариство з обмеженою відповідальністю Ловтус груп, відсутні процесуальні підстави для здійснення саме заміни сторони, проте наявні підстави для зазначення інформації про таку зміну найменування позивача та подальше зазначення (зміну) найменування відповідача, відповідно до проведених змін - Товариство з обмеженою відповідальністю Ловтус груп.

17.05.2024 року через систему Електронний суд надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, в якій просить позивача у справі замінити на Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» у відповідності до приписів статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи по суті суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошував перерву, зокрема, до 06.08.2024.

05.08.2024 року через систему Електронний суд надійшло клопотання позивача про залишення заяви про заміну сторони її правонаступником без розгляду.

У судовому засіданні 06.08.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання позивача про залишення заяви про заміну сторони її правонаступником без розгляду та залишення означеної заяви без розгляду.

За приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приписами частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено коло прав учасників справи, відповідно до якої учасники мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

При цьому, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11 відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Пунктом 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Судом встановлено, що клопотання про залишення заяви про заміну сторони її правонаступником без розгляду підписано уповноваженою особою позивача Дворцовим В.І. і саме по собі заявлення такого клопотання не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами Господарського процесуального кодексу України, який не містить обмежень в його реалізації, і не містить посилань, що таке питання можливо вирішити під певною умовою.

З огляду на викладене, враховуючи реалізацію позивачем свого процесуального права на подання клопотання про залишення заяви про заміну сторони її правонаступником без розгляду, суд приходить до висновку про задоволення клопотання та залишення заяви про заміну сторони її правонаступником без розгляду.

У судове засідання 06.08.2024 представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання, втім про причини неявки не повідомили і не подали жодних клопотань, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У нарадчій кімнаті 06.08.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі договору управління майном від 05.06.2018, укладеного між Акціонерним товариством Сбербанк (нове найменування АТ Міжнародний резервний банк), як установником управління, та Товариством з обмеженою відповідальністю Бронкс стайл, як управителем, позивач був управителем торгового центру Магелан, що розташований у місті Києві по проспекту Академіка Глушкова, 13-Б. За умовами пункту 2.1 договору управління майном, установник управління передає управителю в управління нерухоме майно на строк, визначений цим договором, а управитель, в свою чергу, приймає нерухоме майно та зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління таким майном виключно в інтересах установника управління.

Згідно з пунктом 5.4.1 договору управитель по договору має право володіти та користуватись нерухомим майном у встановлених чинним законодавством та цим договором межах, зокрема, укладати будь-які договори (в тому числі договори оренди) з іншими особами, які направлені на досягнення мети цього договору.

Відповідно до п. 2.19 договору установник управління має право відчужувати нерухоме майно без будь-яких обмежень. В такому випадку, цей договір припиняється в день зміни власника нерухомого майна. Про відчуження нерухомого майна установник управління повідомляє управителя не менше як за 30 днів до запланованого відчуження, а також не пізніше як протягом 5 робочих днів після укладення правочину (підписання відповідних документів) щодо відчуження.

При цьому, пунктом 12.2 договору визначено, що у випадку, якщо після припинення цього договору управитель одержить кошти або інше майно від третіх осіб згідно правовідносин, які виникли до дати припинення цього договору та які пов`язані з управлінням нерухомого майна, то управитель зобов`язаний перерахувати такі кошти або передати таке майно установнику управління у строк, що не перевищує 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження таких коштів/майна управителю.

Згідно з пунктом 13.1 договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє протягом одного року і, відповідно, строк управління нерухомим майном складає один рік.

Договором від 23.03.2021 року сторони внесли зміни в договір управління майном від 05.06.2018 в частині строку дії договору та управління, узгодивши дію договору до 01 квітня 2024 року.

У подальшому, між АТ Міжнародний резервний банк, як продавцем, та СТОВ Птахоплемзавод Коробівський, як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу (нерухоме майно) від 15.08.2023, за умовами якого продавець передає нерухоме майно у власність покупцю, а покупець приймає майно і сплачує за нього обумовлену грошову суму. Предметом купівлі-продажу за цим договором є нерухоме майно: нежилий будинок громадський центр з об`єктами, загальною площею 28539,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, будинок 13-Б. Право власності за покупцем зареєстроване 15.08.2023 в Державному реєстрі речових прав.

Отже, договір управління майном від 05.06.2018 припинився з 15.08.2023, у зв`язку зі зміною власника нерухомого майна на підставі п. 2.19 договору, втім позивач до вказаної дати мав повноваження управителя, в тому числі і на укладання договорів оренди з третіми особами та відповідно право на стягнення заборгованості за укладеними договорами, як стороною таких договорів оренди, до дати припинення договору управління майном.

Так, 29 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Бронкс стайл (далі управитель або орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Містер-Твістер (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю Ловтус груп) (далі - орендар) укладено договір оренди №М-362 (далі договір №М-362), за умовами пункту 2.1 якого орендодавець передає у строкове платне користування орендарю приміщення, а орендар приймає приміщення в строкове користування та зобов`язується сплачувати орендодавцеві обумовлені в цьому договорі оренди орендні та інші платежі та виконувати інші умови цього договору.

За умовами пункту 3.1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди.

При цьому, керуючись ст. 770 Цивільного кодексу України, сторони підписанням цього договору оренди погодили, що у випадку зміни власника торгового центру на іншу особу, цей договір оренди припиняється в тому випадку, якщо новий власник Торгового центру не виявить бажання укласти новий договір оренди з орендарем (пункту 3.5 договору №М-362).

Відповідно до п.5.1 договору №М-362 з моменту передачі орендареві приміщення орендар зобов`язаний сплачувати на користь орендодавця орендну плату та інші платежі, які передбачені цим договором оренди.

За умовами пункту 5.2 договору №М-362 якщо інше не вказано в додатку №1 до цього договору оренди, орендна плата, яку орендар зобов`язаний щомісячно сплачувати орендодавцеві, складається з таких частин: a) основна орендна плата; b) експлуатаційна орендна плата (направлена на часткове покриття експлуатаційних витрат орендодавця).

Пунктами 5.3, 5.4 договору №М-362 узгоджено, що основна орендна плата за місяць із розрахунку за 1,00 кв. м. приміщення вказана в додатку №1 (пункт 7) до цього договору оренди, а експлуатаційна орендна плата із розрахунку за 1,00 кв. м. приміщення вказана в додатку №1 (пункт 8) до цього договору оренди.

Умовами пункту 5.5 договору №М-362 визначено, що для розрахунку всіх складових орендної плати, які вказані в додатку №1 до цього договору оренди, ставки основної орендної плати, експлуатаційної орендної плати в гривнях, зазначеної в додатку №1 до цього договору оренди, множаться на площу приміщення та множаться на показники коефіцієнту, до орендної плати після здійснення вищевказаного розрахунку додатково додається ПДВ в розмірі, встановленому чинним законодавством України, округлення суми до розміру в гривні без копійок, згідно з правилами округлення (згідно нижченаведеної формули). ОП (Орендна плата) = ((Основна орендна плата + Експлуатаційна орендна плата) * площа Приміщення * показник Коефіцієнту) + ПДВ (в розмірі, встановленому чинним законодавством України) +/- округлення суми до розміру в гривні без копійок, згідно з правилами округлення. *- знак множення, +/- зміна суми в залежності від округлення до зменшення , або до збільшення.

Щомісяця, починаючи з початку строку оренди, в строки, передбачені в додатку №1 (пункт 9) до цього договору оренди, якщо інше не передбачено цим договором оренди, орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю орендну плату в розмірах, що розраховуються за цим договором оренди (пункт 6.1 договору №М-362).

Орендна плата за перший місяць строку оренди сплачується протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в орендне користування, а за наступні місяці оренди - відповідно до додатку №1 (пункт 9) до цього договору оренди (пункт 6.2 договору №М-362).

Оплата орендної плати та будь-яких інших платежів за цим договором оренди здійснюється в гривні, шляхом безготівкового перерахування коштів, з урахуванням нижче вказаного. Платежі за цим договором оренди мають здійснюватися орендарем на рахунок орендодавця, відкритий в AT МР Банк, що вказаний в цьому договорі оренди (пункт 6.3 договору №М-362).

За умовами п. 6.4 договору №М-362 в тому випадку, якщо строк оренди розпочинається не першого числа відповідного місяця та/або строк оренди закінчується не в останнє число відповідного місяця, орендна плата за такі неповні перший та останній місяці розраховується та сплачується орендарем за фактичний строк оренди пропорційно кількості календарних днів у таких місяцях, протягом яких орендарем орендується приміщення за цим договором.

У якості забезпечення виконання орендарем його обов`язків за цим договором оренди орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві суму, вказану в додатку №1 (пункт 10) до цього договору оренди (далі - забезпечувальний платіж), протягом строку, вказаного в додатку № 1 (пункт 11) до цього договору оренди. На забезпечувальний платіж сума ПДВ не нараховується (пункт 7.1 договору).

Відповідно до п. 8.1 договору підписанням цього договору оренди сторони домовились про те, що відносини сторін цього договору оренди щодо надання орендодавцем орендарю комунальних послуг та компенсації їх вартості орендарем орендодавцю врегульовується окремим договором, який укладається сторонами одночасно з цим договором оренди.

У додатку № 1 до договору №М-362 сторони узгодили основні умови договору оренди, а саме: цільове призначення приміщення (стаття 1, пункт 1.14) розміщення закладу громадського харчування, та використання назви (торгової марки), зазначених в пункті 3 даного додатку; площа приміщення та поверх в межах торгового центру (стаття 1, пункт 1.8) - 969,61 м. кв. на 3 (третьому) поверсі торгового центру, лот (відповідно до плану наведеного в додатку №2); строк оренди (стаття 3, пункт 3.2) - 12 місяців; ставка основної орендної плати за 1 кв. м (стаття 5, пункт 5.3) - 216,97 грн., без урахування ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 7,97 доларів США згідно з Офіційним курсом на дату виставлення рахунку або дату сплати (якщо платіж здійснюється без виставлення рахунку), крім того ПДВ 20% - 43,39 грн., загальна сума з ПДВ - 260,36 грн; ставка експлуатаційної орендної плати за 1 кв. м (стаття 5, пункт 5.4) - 34,03 гри., без урахування ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 1,25 доларів США згідно з Офіційним курсом на дату виставлення рахунку або дату сплати (якщо платіж здійснюється без виставлення рахунку), крім того ПДВ 20% - 6,81 грн., загальна сума з ПДВ - 40,84 грн; строк сплати орендної плати (стаття 6, пункт 6.1) - до 15 (п`ятнадцятого) числа відповідного місяця, який передує оплачуваному; забезпечувальний платіж (стаття 7, пункт 7.1) - 292047,45 грн., без урахування ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 10727,77 доларів США згідно з Офіційним курсом на дату укладення договору та дорівнює розміру орендної плати за 1 (один) повний місяць оренди; перелік комунальних послуг, які споживаються орендарем в приміщенні - визначається окремим договором, укладеним між сторонами; строк компенсації орендарем орендодавцеві комунальних послуг - визначається окремим договором, укладеним між сторонами.

У додатковій угоді від 01.12.2022 до договору №М-362 від 29.12.2021 сторони узгодили, що з метою зменшення фінансового навантаження орендаря, сторони дійшли згоди зменшити розмір основної орендної плати та встановити знижки в наступних розмірах: за період з 13.10.2022 та до закінчення або скасування воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після закінчення чи скасування воєнного стану (але не більше строку дії Договору оренди) основна орендна плата встановлюється в розмірі 50 % від розміру основної орендної плати зазначеної в п.5.3 договору оренди. Акт виконаних робіт з оренди за період з 13.10.2022 року по 30.11.2022 року складається єдиним документом один раз за весь період оренди з 13.10.2022 р - по 30.11.2022 року та підписується датою підписання цієї додаткової угоди.

Також, сторони дійшли згоди щодо розміру експлуатаційної орендної плати: за період з 13.10.2022 року до закінчення або скасування воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після закінчення чи скасування воєнного стану (але не більше строку дії Договору оренди) розмір ставки експлуатаційної орендної плати встановлюється відповідно умов договору оренди. Акт виконаних робіт з експлуатаційної орендної плати за період з 13.10.2022 року по 30.11.2022 року складається єдиним документом один раз за весь період експлуатаційної оренди з 13.10.2022 р по 30.11.2022 року та підписується датою підписання цієї додаткової угоди.

У пунктах 2 та 3 додаткової угоди сторони домовились про те, що для всіх розрахунків сторін за цим додатковим договором у період з жовтня 2022 року та до завершення 3 (трьох) повних календарних місяців після дати припинення або скасування воєнного стану в Україні буде застосовуватися офіційний обмінний курс української гривні до долара США, який складає 36,5686 гривень за 1 (один) долар США. Платежі згідно з цим додатковим договором сплачуються на поточний рахунок управителя, вказаний у виставлених рахунках на оплату. Зміна управителем банківських реквізитів не потребує додаткового узгодження та підписання окремої додаткової угоди.

Крім того, 29.12.2021 року між сторонами був підписаний договір про компенсацію комунальних послуг, за умовами якого орендар щомісячно компенсує орендодавцеві вартість комунальних послуг, що споживаються орендарем в приміщенні, відповідно до показників лічильників (якщо такі встановленні для даного приміщення). У випадку відсутності лічильників або якщо облік відповідної комунальної послуги не передбачає встановлення лічильника, компенсація вартості комунальних послуг здійснюється пропорційно площі приміщення до загальної орендної площі в Торговому центрі (пункт 2 договору).

За умовами п. 4 договору про компенсацію комунальних послуг від 29.12.2021 плата за комунальні послуги вноситься орендарем щомісяця в наступному порядку: в наступному місяці за оплачуваний, протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виставлення орендодавцем відповідного рахунку. Орендодавець виставляє рахунки на сплату комунальних послуг за попередній місяць до 12 числа наступного місяця.

За актом приймання-передачі приміщення в орендне користування від 13.10.2022 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 969,61 кв. м, розташоване на третьому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, будинок № 13-Б.

У період з 13 жовтня 2022 року до 15 серпня 2023 року (дата припинення договору управління майном від 05.06.2018) відповідач був орендарем приміщень загальною площею 969,61 кв. м.

Втім, протягом вказаного строку свої зобов`язання щодо сплати орендної плати та комунальних послуг належним чином не виконав, у зв`язку з чим виник борг за оренду приміщень за договором № М-362 у розмірі 1655528,61 грн та 83550,39 грн компенсації комунальних послуг за договором про компенсацію комунальних послуг від 29.12.2021, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму, а відповідно до частин 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 3 та 5 статті 762 ЦК України).

Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 5.3, 5.4 договору №М-362 узгоджено, що основна орендна плата за місяць із розрахунку за 1,00 кв. м. приміщення вказана в додатку №1 (пункт 7) до цього договору оренди, а експлуатаційна орендна плата із розрахунку за 1,00 кв. м. приміщення вказана в додатку №1 (пункт 8) до цього договору оренди.

Щомісяця, починаючи з початку строку оренди, в строки, передбачені в додатку №1 (пункт 9) до цього договору оренди, якщо інше не передбачено цим договором оренди, орендар зобов`язаний сплачувати орендодавцю орендну плату в розмірах, що розраховуються за цим договором оренди (пункт 6.1 договору).

У додатку № 1 до договору №М-362 сторони узгодили, що ставка основної орендної плати за 1 кв. м (стаття 5, пункт 5.3) - 216,97 грн., без урахування ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 7,97 доларів США згідно з Офіційним курсом на дату виставлення рахунку або дату сплати (якщо платіж здійснюється без виставлення рахунку), крім того ПДВ 20% - 43,39 грн., загальна сума з ПДВ - 260,36 грн; ставка експлуатаційної орендної плати за 1 кв. м (стаття 5, пункт 5.4) - 34,03 гри., без урахування ПДВ, але не менше гривневого еквіваленту 1,25 доларів США згідно з Офіційним курсом на дату виставлення рахунку або дату сплати (якщо платіж здійснюється без виставлення рахунку), крім того ПДВ 20% - 6,81 грн., загальна сума з ПДВ - 40,84 грн; строк сплати орендної плати (стаття 6, пункт 6.1) - до 15 (п`ятнадцятого) числа відповідного місяця, який передує оплачуваному, строк компенсації орендарем орендодавцеві комунальних послуг - визначається окремим договором, укладеним між сторонами.

Так, пунктом 4 договору про компенсацію комунальних послуг від 29.12.2021 визначено, що плата за комунальні послуги вноситься орендарем щомісяця в наступному місяці за оплачуваний, протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виставлення орендодавцем відповідного рахунку; орендодавець виставляє рахунки на сплату комунальних послуг за попередній місяць до 12 числа наступного місяця.

У додатковій угоді від 01.12.2022 до договору №М-362 від 29.12.2021 сторони узгодили, що з метою зменшення фінансового навантаження орендаря, сторони дійшли згоди зменшити розмір основної орендної плати та встановити знижки в наступних розмірах: за період з 13.10.2022 та до закінчення або скасування воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після закінчення чи скасування воєнного стану (але не більше строку дії Договору оренди) основна орендна плата встановлюється в розмірі 50 % від розміру основної орендної плати зазначеної в п.5.3 договору оренди, а розмір ставки експлуатаційної орендної плати встановлюється відповідно умов договору оренди.

З урахуванням додаткової угоди, позивач нарахував місячні орендні платежі за період з жовтня 2022 року по 14 серпня 2023 року у загальному розмірі 1730528,61 грн та за компенсацію комунальних послуг та витрат у липні 2023 року у розмірі 83550,39 грн.

Позаяк, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, сплативши за заявлений період лише 75000 грн за договором № М-362 від 29.12.2021, у зв`язку з чим виник борг по орендним платежам в сумі 1655528,61 грн та комунальним послугам в сумі 83550,39 грн.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині сплати орендних платежів, компенсації комунальних послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення боргу зі сплати орендних платежів, відшкодування комунальних послуг.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що у зв`язку з відсутністю рахунків він був позбавлений об`єктивної можливості сплачувати орендну плату, оскільки не надання рахунку-фактури не звільняє відповідача від виконання зобов`язань, так як це не є за своєю правовою природою відкладальною умовою (стаття 212 ЦК України) та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України. За своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти, при цьому, платіжні реквізити сторін наведені у самому договорі.

Суд критично оцінює і доводи відповідача про те, що він не отримав рахунок на оплату № 2220 від 30.07.2023, який був направлений на електронну адресу відповідача, оскільки рахунки надсилались на адресу електронної пошти відповідача та регулярно оплачувались останнім, зокрема, рахунок на оплату № 1168 від 11.05.2023 за квітень 2023 року був оплачений 18.05.2023 згідно платіжної інструкції № 378, рахунок на оплату № 1442 від 06.06.2023 за травень 2023 року був оплачений 15.06.2023 згідно платіжної інструкції № 457, рахунок на оплату № 1898 від 06.07.2023 за червень 2023 року був оплачений 31.07.2023 згідно платіжної інструкції № 564.

Необґрунтованими є і доводи відповідача про те, що сторони всупереч законодавству визначили розмір основної орендної плати в залежності від офіційного курсу гривні до долара США, що свідчить про нікчемність даного положення відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до цивільного законодавства.

Ціна відповідно до ч. статті 189 Господарського кодексу України визнається як форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб`єкти господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору, зазначається в договорі у гривнях.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено,що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України та дозволяють виражати грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (встановлювати валютне застереження у вигляді грошового еквівалента) та здійснювати перерахунок грошового зобов`язання, що підлягає виконанню у гривнях, у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти по відношенню до іноземної валюти та в інших випадках, передбачених договором, законом або іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислено суму зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є національна валюта України гривня. У разі визначення у зобов`язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті за цим зобов`язанням, визначається у гривні за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим НБУ, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Відтак, позивач правомірно нараховував орендні платежі в гривні, що було еквівалентне розміру ставки оренди вираженої в доларах США, що було узгоджено сторонами та не протирічить вимогам чинного законодавства.

Не доведеними є і доводи відповідача про те, що позивач всупереч умов договору не врахував при розрахунку заборгованості забезпечувальний платіж, оскільки доказів на підтвердження сплати забезпечувального платежу відповідач суду не подав, а відтак такий платіж не може бути зарахований в рахунок зменшення суми заборгованості.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Бронкс стайл до Товариства з обмеженою відповідальністю Ловтус груп про стягнення 1739079,00 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ловтус груп (50076, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Авраменка Івана, будинок, 21, ідентифікаційний код 40948400) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бронкс стайл (01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 22, ідентифікаційний код 41902587) заборгованість по орендним платежам у розмірі 1655528 (один мільйон шістсот п`ятдесят п`ять тисяч п`ятсот двадцять вісім) грн 61 коп., заборгованість по комунальним послугам у розмірі 83550 (вісімдесят три тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн 39 коп. та судовий збір у розмірі 26086 (двадцять шість тисяч вісімдесят шість) грн 19 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного cудового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2024.

СуддяТ.В. Васильченко