Рішення

від 02.07.2024 по справі 910/19786/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2024Справа № 910/19786/23Господарський суд міста Києва у складі:

Судді - Бондаренко-Легких Г. П.

за участю секретаря - Ковачова В.В.

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи №910/19786/23.

За позовом Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджи-Ойл» (03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, буд. 6)

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фонд державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд 18/9)

про витребування майна та зобов`язання вчинити дії

За участі представників сторін:

Від позивача: Поліщук Олена Григорівна (поза межами приміщення суду; ВКЗ) - адвокат, ордер серії АО №1108959 від 07.12.2023.

Від відповідача: не прибув.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджи-Ойл", в якому просить суд витребувати та зобов`язати відповідача повернути майно-техніку:

- Бульдозер ДЗ 109-Б на базі трактора Т-130 М4Г1, рік випуску 1988, інв. №2425, заводський НОМЕР_2, держ. НОМЕР_4;

- Навантажувач Каматсу WA 320-3, інв.. №2431, рік випуску 2003 р., заводський №54374, держ. №122-01 ОК.

24.01.2024 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов до висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 24.01.2024 для усунення недоліків позовної заяви.

30.01.2024 на електронну пошту суду від позивача надійшло п`ять заяв про усунення недоліків позовної заяви, якими позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 24.01.2024.

Позивач на виконання вимог ухвали від 24.01.2024 подав заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом, до якої також застосував положення стаття 391 ЦК України та у прохальної частини позову про витребування майна з чужого незаконного володіння доповнив раніше заявлені вимоги новою вимогою, а саме: "усунути перешкоди позивачу, які створені відповідачем у здійснені права користування та розпорядженням своїм майном: (1) бульдозером ДЗ 109-Б на базі трактора Т-130 М4Г1, рік випуску 1988, інв. №2425, заводський НОМЕР_2, держ. НОМЕР_4 та (2) навантажувачем Камацу WA 320-3, інв.. №2431, рік випуску 2003 р., заводський №54374, держ. №122-01 ОК, залишивши також вимогу про зобов`язання відповідача повернуто індивідуально визначене майно.

Таким чином, суд оцінює вказані дії позивача як зміну предмету позову шляхом доповнення його новими вимогами та посиланням на інші норми матеріального права.

21.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати у порядку загального позовного провадження, та підготовче засідання у справі призначив на 23.04.2024, а також прийняв заяву про зміну предмету позову у справі та подальший розгляд справи ухвалив здійснювати з урахуванням зміненого предмета позову.

Суд також задовольнив заяву позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, та залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонд державного майна України, як орган управління позивача.

В підготовче судове засідання, призначене на 23.04.2024 прибули представник позивача та Фонду держмайна України. Представник відповідача в підготовче судове засідання не прибув та про причини неявки суд не повідомив. Суд на місці ухвалив: (1) зобов`язати позивача на наступне судове засідання надати повний витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача; (2) встановити третій особі без самостійних вимог строк для подання пояснень третьої особи - до 23.05.2024 включно; (3) відкласти підготовче судове засідання на 11.06.2024.

10.06.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про долучення документів до справи на виконання вимог протокольної ухвали від 23.04.2024, про проведення судового засідання без участі позивача, про не заперечення щодо закриття підготовчого провадження. В підготовче судове засідання 11.06.2024 прибув представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, а представник відповідача в підготовче судове засідання не прибув та про причини неявки суд не повідомив.

Суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 02.07.2024.

В судове засідання по суті 02.07.2024 в режимі ВКЗ прибув представник позивача. Представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, в судове засідання не прибули та про причини неявки суд не повідомили.

Після завершення розгляду справи, 11.07.2024 року третьою особою були подані пояснення поза продовженим судом строком на надання таких пояснень.

Заслухавши вступне слово позивача, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, та дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, оцінивши наявні в справі докази за правилами, встановленими ГПК України та власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на принципі верховенства права, суд -

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ-ОЙЛ" (відповідач) листом вих. №03/08-1 від 03.08.2020 звернулось до Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (позивач) з проханням надати послуги з землевпорядних робіт за допомогою техніки порту, а саме: бульдозер Т-130; фронтальний навантажувач "Каматсу 320"; А/кран МАЗ КС-150. В зазначеному листі відповідач гарантував позивачу доставку техніки до місця проведення робіт та її повернення на територію порту.

07.08.2020 між Державним підприємством "Білгород-Дністровський морський торговельний порт", як виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖИ-ОЙЛ", як замовником укладено договір про надання послуг №111-ПД/20.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та закінчується 31.12.2020. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункт 7.1., 7.2., 7.3. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020).

Додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками (пункт 9.6. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020).

Додатком №1 до договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 сторони узгодили найменування послуг та їх тарифи, які позивачем надаються відповідачу, а саме послуги з землевпорядних робіт за участю:

- Бульдозера ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4;

- Автонавантажувач КомацуWA 320-3, інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК;

- КС-150 КС-3577 держ №80-83 ОДП, інв. №862.

Згідно пункту 1.1. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, виконавець зобов`язується за письмовими заявками замовника надавати останньому послуги, зазначені в переліку послуг (додаток №1, що є невід`ємною частиною договору), а замовник зобов`язується приймати та оплачувати надані послуги відповідно до умов договору.

Місце надання послуг: в межах Хмельницької області (пункт 1.3. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020).

Згідно підпункту 2.3.1. пункту 2.3. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, замовник зобов`язаний надавати заявки не пізніше, ніж за 1 (одну) добу до надання послуг.

У відповідності до пункту 3.3. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, послуги надаються виконавцем на підставі заявок замовника та сплачуються за тарифами виконавця, чинними на день надання цих послуг.

Відповідно до пункту 3.6. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, що складається виконавцем за відповідний період (місяць) та направляється/надається замовнику.

В пункті 3.8. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 сторони погодили, що датою прийняття послуг вважається дата підписання актів приймання-передавання наданих послуг виконавцем.

10.08.2020 позивач на підставі відповідних актів приймання-передачі технологічного засобу передав відповідачу, а останній прийняв техніку, яка зазначена в Додатку №1 до договору №111-ПД/20 від 07.08.2020.

Відповідач листом вих. №01/09-1 від 01.09.2020 повідомив позивача, що ним виявлено, що техніка знаходиться в несправному та аварійному стані і використовувати її за призначенням неможливо, тому відповідач просив позивача повернути техніку за власний рахунок та компенсувати витрати на її переміщення.

Згідно підпункту 2.3.5. пункту 2.3. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, замовник зобов`язаний у разі виникнення несправностей або поломки вказаної в додатку техніки, ванатажозахоплювальних пристроїв, технологічної оснастки та іншого такелажу, здійснити за власний рахунок ремонт техніки та зазначеного обладнання або замінити його на аналогічний, або компенсувати його вартість.

Згідно пунктів 4.5. - 4.9. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020:

- виконавець не несе відповідальності за будь-які пошкодження, недоліки, нестачу, загибель вантажу (п. 4.5.);

- відповідальність за пошкодження техніки бере на себе замовник з моменту підписання акту прийняття техніці до перевезення (п. 4.6.);

- замовник за свій рахунок зобов`язаний доставити техніку до місця використання та повернути її виконавцю (п. 4.7.);

- початком виконання виконавцем своїх зобов`язань по договору є підписання сторонами акту передачі техніки до перевезення (п. 4.8.);

- по закінченню дії договору замовник зобов`язується повернути техніку виконавцю в належному стані. Зобов`язання вважається виконаним замовником після підписання виконавцем акту повернення техніки перевізником та сплати послуг по договору в повному обсязі (п. 4.9.).

В подальшому позивач неодноразово звертався до відповідача з листами (вих. №97 від 25.01.2021; вих. №273 від 25.02.2021; вих. №623 від 06.07.2021; вих. №491/206/08-36 від 08.11.2022), в яких вимагав повернути техніку.

Відповідач, в свою чергу, в листах вих. №16 від 16.02.2021, вих. №1 від 25.10.2021 повідомляв позивача, що техніка знаходиться в несправному стані, тому відповідач просив позивача повернути техніку за власний рахунок та відшкодувати витрати, які здійснив відповідач по ремонтним роботам техніки позивача.

25.02.2023 відповідач повернув позивачу автокран КС-3577 держ №80-83 ОДП, інв. №862 у неробочому стані, що підтверджується актом технічного огляду від 27.02.2023.

Електронним листом-повідомлення, яке як стверджує позивач він отримав 19.04.2023 року, відповідач повідомив позивача, що інші дві одиниці техніки на момент початку повномасштабної війни в Україні перебували в Чернігівський області, тому її місцезнаходження та доля не відома.

Слід додаткового зазначити, що після закінчення строку дії договору, не отримавши належної йому на праві господарського відання техніки від відповідача, для здійснення захисту свої прав позивач звернувся до Білгород-Дністровської окружної прокуратури з заявою вих. №96/41/08-26 від 02.02.2023 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України. Такі відомості були внесені прокуратурою до ЄРДР, розпочато кримінальне провадження №42023162240000010 та кримінальне провадження передано за підслідністю до слідчого відділу Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області для проведення досудового розслідування.

В рамках досудового розслідування Ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.09.2023 у справі №495/2271/23 накладено арешт (заборонено відчужувати) на Бульдозер ДЗ109 (заводський НОМЕР_2), Автонавантажувач КомацуWA 320-3 (заводський НОМЕР_5) шляхом заборони відчуження транспортних засобів.

На день винесення рішення господарському суду не повідомлялось про результати завершення досудового розслідування в кримінальному провадженні, внесеного за заявою позивача щодо ознак вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 статті 191 КК України.

Вказані обставини додатково свідчать, що техніка належна позивачу на праві повного господарського відання не була повернута позивачу від відповідача ні після закінчення строку договору № 11-ПД/20 від 07.08.2020 року, дія договору закінчилась 31.12.2020 року, так і протягом більше як трьох років після закінчення дії договору.

Як стверджує позивач, і доказів протилежного матеріали справи не містять, гна момент подання позову та розгляду справи судом, відповідач безпідставно не повертає позивачеві рухоме майно, яке належить йому на праві господарського відання, та утримує техніку позивача.

Для відновлення порушеного права позивач просить усунути перешкоди, які створені відповідачем у здійснені права користування та розпорядженням державним майном, витребувати майно з чужого незаконного володіння на користь позивача, якому таке майно передане у повне господарське відання, та зобов`язати відповідача повернути рухоме майно-техніку.

II. Предмет позову.

Предметом позову у справі є правові вимоги позивача не матеріального характеру до відповідача щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкоди у здійснені права користування та розпорядженням своїм майном і зобов`язання відповідача повернуту рухоме майно позивачу, в зв`язку з неналежним виконанням договірних зобов`язань.

III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Так, згідно з доводами позивача, викладеними в позовній заяві, відповідач не повернув позивачу рухоме майно (техніку) після закінчення строку дії договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 і таке майно у фактичному володінні позивача зараз не перебуває.

IV. Доводи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

11.07.2024 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача надійшли пояснення по справі.

З огляду на те, що рішення по суті справи судом було прийняте 02.07.2024 та в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, а пояснення третьої особи без самостійний вимог надійшло до суду 11.07.2024, тобто після прийняття рішення по справі, під час складання повного тексту рішення, суд не приймає пояснення третьої особи без самостійних вимог до уваги та не розглядає їх як такі, що підлягають залишенню без розгляду, оскільки подані як після закінчення встановлених законом процесуальних строків, так і після закінчення розгляду справи та процесуальні строки не можуть бути поновлені, оскільки третьою особою не наведено поважних причин для пропуску процесуального строку подання таких пояснень.

V. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.02.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, буд. 6.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи повернення поштового відправлення, ухвала суду від 21.02.2024 була повернена до Господарського суду міста Києва 15.03.2024 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В подальшому суд направив відповідачу:

- ухвалу-виклик від 24.04.2024, яка повернулася до суду 10.05.2024 у зв`язку з «адресат відсутній за вказаною адресою»;

- ухвалу-виклик від 12.06.2024, яка повернулася до суду 03.07.2024 у зв`язку з «за закінченням терміну зберігання».

Згідно із частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Також у відповідності до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Окрім цього, в ухвалах від 21.02.2024, від 24.04.2024 суд повідомив відповідача, що у відповідності до статті 6 та статті 42 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 3200-ХІ, що введений в дію 18.10.2023 відповідач зобов`язаний зареєструвати "Електронний кабінет" в ЄСІТС.

Однак відповідач не виконав обов`язок, який передбачений частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України щодо реєстрації "Електронного кабінету" в ЄСІТС.

Суд також зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду міста Києва 21.02.2024, від 24.04.2024 та від 12.06.2024 у справі №910/19786/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідач правом на подання відзиву в даній справі не скористався.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи №910/19786/23, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

VІ. Оцінка судом доказів та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає обставини, які входять до предмету доказування. і для встановлення таких обставин суду належить надати відповіді на такі ключові питання:

1) на якому речовому праві майно, яке визначене в договорі №111-ПД/20 від 07.08.2020, закріплене за позивачем (перебуває у позивача) та чи має позивач право на захист свої прав?

2) оцінка правовідносин між сторонами спору та змісту укладеного договору від 07.08.2020 року за № 111-ПД/20 щодо дійсних правовідносин, що склалися між сторонами договору?

3) чи був порушений відповідачем обов`язок по поверненню державного майна, яке закріплене за позивачем на праві повного господарського відання, по договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 останньому саме за договором чи у відповідача виник позадоговірний обов`язок повернення не належного йому на будь-якій законній підставі майна (тобто чи рухоме майно знаходилось/знаходиться у відповідача правомірно) ?

4) чи можливо суду захистити право позивача в ефективний спосіб з огляду на неправильне формулювання позовних вимог позивачем, обравши правильний та ефективний спосіб захисту?

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

Щодо речових прав на майно позивача.

Рухоме майно, а саме 1) Бульдозер ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4; (2) Автонавантажувач КомацуWA 320-3, інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК; (3) КС-150 КС-3577 держ №80-83 ОДП, інв. №862 є державним майно, що закріплене за позивачем на праві повного господарського відання.

Згідно пункту 1.1. Статуту Державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» затвердженого наказом Фонду державного майна України №1775 від 07.10.2021, позивач є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності, та належить до сфери управління Фонду державного майна України

Згідно пункту 7.1. Статуту, майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина 1, 2 стаття 136 Господарського кодексу України).

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (частина 4 стаття 136 Господарського кодексу України).

Отже, вищезазначене спецтехніка перебуває у позивача на речовому праві права власності - праві господарського відання, а безпосереднім власником майна виступає уповноважений орган управління - Фонд державного майна України.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ч.1).

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (ч. 2).

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (ч. 4).

Щодо дійсних правовідносин сторін спору, виходячи зі змісту договору № 11-ПД/2 від 07.08.2020 року., та підстав спірних правовідносин сторін (договірні чи позадоговірні).

Як підтверджено матеріалами справи, 07.08.2020 між сторонами укладено договір про надання послуг №111-ПД/20, за умовами якого позивач зобов`язується за письмовими заявками відповідача надавати останньому послуги, зазначені в переліку послуг, а відповідач зобов`язується приймати та оплачувати надані послуги відповідно до умов договору.

Послугами у відповідності до переліку послуг, який є Додатком №1 до договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 та згідно пункту 9.6. договору є невід`ємною частиною такого договору є послуги з землевпорядних робіт за участю: (1) Бульдозера ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4; (2) Автонавантажувач КомацуWA 320-3, інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК; (3) КС-150 КС-3577 держ №80-83 ОДП, інв. №862.

У відповідності до пункту 1.3. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, послуги надаються в межах Хмельницької області.

Відповідно до пункту 4.8. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, початком виконання виконавцем своїх зобов`язань по договору є підписання сторонами акту передачі техніки до перевезення.

10.08.2020 позивач на підставі відповідних актів приймання-передачі технологічного засобу передав відповідачу, а останній прийняв: (1) Бульдозера ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4; (2) Автонавантажувач Комацуь WA 320-3, інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК; (3) КС-150 КС-3577 держ №80-83 ОДП, інв. №862.

Отже, оцінюючи зміст договору про надання послуг № 111-ПД/20 від 07.08.2020 з урахуванням додатку № 1 (переліку послуг), суд приходить до висновку, що виходячи з його змісту, він є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є договором оренди державного майна з огляду на те, що містить усі ознаки договору оренди (передача майна в користування, строковість, оплатність, мета - здійснення господарської діяльності), а не договором про надання послуг, бо фактично позивачем не надаються самостійно чи з залученням інших осіб послуги, а надається техніка для виконання робіт, з використанням якої відповідачем будуть проводитись землевпорядні роботи.

Оскільки при вчиненні удаваного правочину настання його мети - приховати інший правочин, бажають досягти обидві сторони, то до відносин цих сторін застосовуються правила того правочину, якому відповідала внутрішня воля сторін і який вони насправді вчинили.

Отже, суд виходить з презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України та не оцінює, його дійсність чи недійсність, оскільки такі вимоги не заявлені, однак застосовує до вказаного договору норми закону щодо оренди (найму) рухомого майна та спеціальні норми закону щодо надання в оренду державного майна.

Судом встановлено, що при укладенні даного договору про надання послуг № 11-ПД/20 від 07.08.2020 року сторонами не було дотримано норм положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (Закон України від 03.10.2019 № 157-IX із змінами та доповненнями), зокрема щодо порядку укладення та отримання погодження власника державного майна або/та Фонду державного майна України, а отже суд приходить до висновку, що такий договір не є належною підставою для набуття відповідачем права користування рухомим майном, а отже такий договір не може бути підставою і для повернення такого майна позивачеві.

Щодо оцінки правомірності та підстав отримання у фактичне володіння майна відповідачем.

Як було встановлено судом вище, вказане рухоме майно було передано відповідачеві для виконанння землевпорядних робіт на підставі договору про надання послуг від 07.08.2020 за № 11-ПД/20 від 07.08.2020 року, який суд оцінив як удаваний та застосував до вказаного договору, з огляду на його зміст, норми закону про оренду, зокрема і спеціального закону про оренду державного майна.

Пунктами 7.1. та 7.2. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 сторони узгодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього договору та закінчується 31.12.2020.

Строком дії господарського договору є час впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору (частина 7 статті 180 Господарського кодексу України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 Цивільного кодексу України).

Відтак, оскільки умовами договору не передбачена можливість продовження дії договору, строк дії договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 закінчився 31 грудня 2020 року.

Пунктом 4.9. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 встановлено, що по закінченню дії договору замовник зобов`язується повернути техніку виконавцю в належному стані. Зобов`язання вважається виконаним замовником після підписання виконавцем акту повернення техніки перевізником та сплати послуг по договору в повному обсязі.

В пункті 4.7. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 сторонами узгоджено, що відповідач за свій рахунок зобов`язаний доставити техніку до місця використання та повернути її виконавцю (позивачу).

Отже, умовами договору №111-ПД/20 від 07.08.2020 встановлено, що відповідач зобов`язаний за свій рахунок повернути техніку позивачу після закінчення дії договору.

Разом з тим, судом вище було встановлено, що оскільки дійсним наміром сторін по договору № 111-ПД/20 від 07.08.2020, було саме передачу в оренду відповідачеві рухомого майна державної форми власності, при недотриманні норм закону щодо порядку укладення такого договору та не отриманні згоди уповноваженого власника державного майна на оренду, то відповідач без належної правової підстав утримує дане майно з моменту його отримання 10.08.2020 року за актами приймання-передачі, які сторони уклали по договору від 07.08.2020 року.

Як стверджує сам позивач, та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач лише 25.02.2023 повернув позивачу автокран КС-3577 держ №80-83 ОДП, інв. №862 у неробочому стані, що підтверджується актом технічного огляду від 27.02.2023, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Щодо інших одиниць спеціальної техніки, відповідач повідомив позивача електронним листом, що на момент початку повномасштабної війни в Україні, Бульдозер ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4 та Автонавантажувач Комацуь WA 320-3, інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК перебували в Чернігівський області, з огляду на що її доля та місцезнаходження не відомі та те, що відповідач вживає заходи щодо пошуку техніки та/або оформлення документів щодо її знищення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 стаття 73, частина 1 стаття 74, частина 1 стаття 76, частина 1 стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що відповідач не надав до суду заперечень та(або) пояснень з відповідними належними та допустимими доказами, які в свою чергу могли спростувати доводи позивача та підтвердити доводи відповідача, які викладені в електронному листі (отриманий позивачем 19.04.2023), зокрема щодо знищення майна. За таких обставин, матеріали справи не містять належних та достовірних доказів, що рухоме майно, яке належить позивачеві на праві господарського відання є знищеним.

Разом з тим, за наявними в справі доказами з більшою вірогідністю можна встановити, що майно було передано відповідачеві за удаваним правочином, який фактично мав регулювати відносини оренди рухомого майна, що знаходиться в державній власності, проте після закінчення строку дії договору, майно так і не було повернуто позивачеві, який за удаваним правочином виступав орендодавцем.

Таким чином, оскільки суд вище прийшов до висновку, що договір про надання послуг від 07.08.2020 року, є удаваним правочином, сторони якого мали на меті укладення договору оренди державного майна, що належить позивачеві на праві повного господарського відання, без дотримання норм закону щодо порядку його укладення та погодження з власником державного майна, то суд вважає, що майно було передано позивачем відповідачеві без належної правової підстави з 10.08.2020 (момент підписання актів приймання-передачі рухомого майна від 10.08.2020 року (аркуш 105-106 Т.1 матеріалів справи).

Тому, з моменту передачі майна у серпні 2020 року. відповідач без належної правової підстави утримує майно (техніку), яка належить позивачу на речовому праві власності - праві повного господарського відання.

Щодо обраного позивачем способу захисту свого порушеного права

Виходячи з наведених вище обставин, позивач прагне даним позовом захистити своє речове право власності - право повного господарського відання на володіння на індивідуально визначене рухоме майно - бульдозер ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1, рік випуску 1988, інв. №2425, заводський НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, держ. НОМЕР_4; - навантажувач Комацу WA 320-3, рік випуску 2003 р., заводський НОМЕР_5, держ. № НОМЕР_1 , яке без належної правової підстави вибуло з володіння позивача.

Суд оцінює правильністю формулювання заявлених позивачем вимог, які заявлені позивачем у первісній позовній заяві як віндикаційний позов та договірний спосіб захисту шляхом зобов`язання вчинення дій за договором, що є саме по собі взаємовиключним, бо між сторонами можуть існувати або договірні зобов`язання, які порушені (спосіб захисту порушеного права зобов`язати вчинити дії передбачені договором), або позадоговірні зобов`язання, з яких виникає обов`язок у власника витребувати майно, а у незаконного фактичного володільця повернути майно (у віндикаційному позові) або обов`язок усунути перешкоди власнику у користуванні належним йому майном, яке фактично знаходиться у володінні власника (негаторний позов).

Суд, постановляючи ухвалу від 24.01.2024 року про залишення позову без розгляду, звертав увагу позивача у пункті (2) ухвали, що заявлення двох вимог, які стосуються захисту договірного зобов`язання та позадоговірного є взаємовиключним, оскільки саме позивач має визначитися чи існують між сторонами спору договірні зобов`язання чи позадоговірні.

Натомість, позивач, усуваючи недоліки заявленого ним позову, 30.01.2024 року подав позовну заяву про витребування майна з чужого незаконного володіння в новій редакції, в якій заявив вимогу про усунення перешкод позивачеві у користуванні належним позивачу на праві повного господарського відання рухомим майном (негаторний позов) та позов щодо зобов`язання виконати дії по поверненню орендованого майна за договірними зобов`язаннями, що також є взаємовиключними вимогами, оскільки перша вимога стосується позадоговірного зобов`язання, коли майно фактично знаходиться у власника (у фактичному володінні та розпорядженні), проте правопорушник чинить різні перешкоди в користуванні власнику таким майном, а друга вимога є способом захисту від порушення договірного зобов`язання.

За таких обставин, виходячи з первісної позовної заяви, позовної заяви в новій редакції, що було оцінено судом як зміну предмету позову. позивачем фактично заявлено три способи захисту: віндикаційний позов, негаторний позов та вимогу про зобов`язанян вчинити дії по поверненню майна за договірним зобов`язанням, що з точки зору професійного юриста є взаємовиключними способами захисту, які не можуть заявлятися одночасно.

Суд зазначає, що фактично позивач просить захистити право державної власності, яке передано (перебуває) у позивача на праві повного господарського відання щодо індивідуально визначеного рухомого майна, та яке неправомірно знаходиться у відповідача без належної правової підстави та будь-якого правового титулу, обравши три різні способи захисту, які є взаємовиключними, проте один з яких є юридично вірним та ефективним.

Щодо ефективного способу захисту та обрання судом належного та ефективного способу захисту для повного задоволення заявлених вимог та відновлення порушеного права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 Цивільного кодексу України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі (частина 1, 2 стаття 16 Цивільного кодексу України).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина 1 стаття 316 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 стаття 317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина 1, 2 стаття 319 Цивільного кодексу України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 стаття 321 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 статті 136 ГК України, щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених приписів вбачається, що серед способів захисту прав власності або/та речових прав власності цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування свого майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки, право власності спірним майном ніким не оспорюється та фактично таке майно не перебуває у володінні власника (позивача), вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання віндикаційного позову.

Особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову (пункт 115-116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18).

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння (пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №633/1096/16-ц).

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №522/7636/14-ц).

Для володіння рухомим майном важливо встановити факт фізичного утримання речі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №633/1096/16-ц).

Таким чином, судом встановлено:

- що спеціальна техніка у вигляді Бульдозера ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 (інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4) та Автонавантажувач КомацуWA 320-3 (інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК) є власністю позивача на праві господарського відання;

- всупереч умов пункту 4.9. та 4.7. договору №111-ПД/20 від 07.08.2020, та після закінчення строку дії договору, відповідач після закінчення строку дії договору та в процесі розгляду даної справи не повернув вищезазначені дві одиниці спеціальної техніки позивачу;

- обставини користування відповідачем спірним рухомим майном (спеціальної технікою) на дату ухвалення рішення останнім не заперечуються.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що позивач на праві господарського відання мав право розпоряджатись спірним майном (спеціальна техніка), у зв`язку з чим між позивачем та відповідачем був укладений договір №111-ПД/20 від 07.08.2020 про надання послуг, який за оцінкою суду є удаваним та дійним наміром сторін було укладення договору оренди майна, щодо яких сторонами договору не дотримано норм законодавства щодо порядку укладення та волевиявлення, з огляду на що суд приходить до висновку, що відповідач з моменту передачі йому майна (10.08.2020) володів ним без належної правової підстав.

Разом з тим, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що спірне індивідуально визначене рухоме майно станом на момент розгляду спору не повернуто відповідачем титульному володільцю (позивачу), який володіє таким майном на праві повного господарського відання, що позбавляє позивача права фактичного володіння таким майно та порушує права держави в особі уповноваженого органу на право власності на таке майно.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на відсутність доказів повернення відповідачем спірного майна, а саме Бульдозера ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1 (інв. №2425, заводський НОМЕР_2, рег НОМЕР_4) та Автонавантажувач КомацуWA 320-3 (інв. №2431, 2003 р. вип., заводський НОМЕР_5, рег №122-01ОК) позивачу, суд зазначає, що такі дії відповідача є незаконними та такими, що порушують право позивача на володіння таким майном та його користування, а відтак заявлений позов підлягає задоволенню.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. У зв`язку із цим господарський суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (пункт 9.52), від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (пункт 10.76), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

В пункті 86 постанови від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду (Постанови ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (п. 98) зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).

За таких обставин суд вважає що обраний позивачем спосіб у вигляді заявлення віндикаційного позову шляхом витребування індивідуально визначеного рухомого майна з незаконного володіння ТОВ "Енерджи-Ойл" є належним, ефективним способом захисту, який відновлює порушене право позивача у повному обсязі та підлягає примусовому виконанню шляхом вилучення майна.

Разом з тим, інші обрані позивачем способи захисту у вигляді формулювання позовних вимог як негаторного позову та формулювання застосування до відповідача договірної відповідальності у вигляді зобов`язання вчинити дії, є юридично невірними, проте позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі оскільки захист порушеного права повністю відновлюється у правильно сформулюваний спосіб правового захисту дійсно порушеного права шляхом правильного формулювання вимог віндикаційного позову.

VIІ. Розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджи-Ойл" про витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити.

2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджи-Ойл" (03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, буд. 6; ідентифікаційний код: 41797759) на користь власника речового права (права повного господарського відання) - Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (код ЄДРПОУ 41797759, вул. Шабська, 81, м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701) наступне рухоме майно (техніку):

- бульдозер ДЗ109 на базі тр-ра Т130М4Г1, рік випуску 1988, інв. №2425, заводський НОМЕР_2, двигун НОМЕР_3, держ. НОМЕР_4;

- навантажувач Комацу WA 320-3, рік випуску 2003 р., заводський НОМЕР_5, держ. № НОМЕР_1 .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджи-Ойл" (03061, м. Київ, вул. Шепелєва Миколи, буд. 6; ідентифікаційний код: 41797759) на користь Державного підприємства "Білгород-Дністровський морський торговельний порт" (67701, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81; ідентифікаційний код: 01125689) судовий збір у розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.10.2024.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких