Рішення

від 24.10.2024 по справі 910/10440/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2024Справа № 910/10440/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» (04073, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 121-А; ідентифікаційний код: 40217888)

доАкціонерного товариства «Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28; ідентифікаційний код: 30019775)

про скасування оперативно-господарської санкції та стягнення 1026283,46 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.08.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» з вимогами до Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про скасування оперативно-господарської санкції та стягнення 1026283,46 грн (911463,98 грн основного боргу, 40079,44 грн 3% річних та 74740,04 грн інфляційних втрат).

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним (на думку позивача) застосуванням відповідачем оперативно-господарської санкції за Договором поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 (строк дії договору закінчився 10.02.2023, а оперативно-господарська санкція застосована 03.03.2028), у зв`язку з чим позивач просить суд 1) скасувати вказану оперативно-господарську санкцію та 2) стягнути з відповідача 1026283,46 грн (911463,98 грн основного боргу (застосована оперативно-господарська санкція), 40079,44 грн 3% річних та 74740,04 грн інфляційних втрат).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 відкрито провадження у справі №910/10440/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання) в закритому судовому засіданні, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

17.09.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який суд долучив до матеріалів справи.

24.09.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» (постачальник) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (покупець) укладено Договір поставки №УТВ271/30-21, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві мережеве обладнання в асортименті (далі - товар), зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до Договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами), а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації/-ях. (далі - специфікація/-ії), яка є додатком №1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається Графіком поставки товару, який є Додатком №3 до договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 3.1 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 ціна цього договору вказується в специфікації/ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України).

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника, на умовах зазначених у специфікації/-ях цього договору.

Згідно з п. 5.1 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та Графіку поставки до цього договору.

Відповідно до п. 5.2 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в Додатку №4 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Згідно з п. 5.9 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту /актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти прийманні-передачі товару або видаткову /видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов`язаний усунути недоліки та оплатити документально-підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками.

Згідно з п. 10.1 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до 30.06.2022 року.

Відповідно до п. 11.1 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 зміни та доповнення в цей договір можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору.

У Специфікації №1 до Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість.

У Додатку №3 до Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 (Графік поставки товару) сторони визначили строки поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» товару.

Зокрема, строк поставки товару визначено сторонами відповідно до Графіку поставки товару протягом 90 календарних днів з дата укладання Договору, але не пізніше 31.12.2021.

На забезпечення виконання зобов`язань по Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 позивач надав відповідачу Банківську гарантію відповідно до вимог, вказаних у типовій формі банківської гарантії, що є Додатком № 6 до укладеного Договору у розмірі 5% від загальної вартості товару, що склала суму 1038568,10 грн.

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди про продовження строків поставки у зв`язку з істотною зміною обставин, зокрема Додатковою угодою №1 від 17.01.2022, якою було внесено зміни в графік поставки товару та продовжено строк поставки до 31.03.2022 та Додатковою угодою №2 від 27.06.2022, якою було внесено зміни в графік поставки товару та продовжено строк поставки до 30.09.2022, а строк дії Договору до 10.02.2023.

Укладеними Додатковими угодами про продовження строків поставки також продовжувались терміни дії попередньо наданої Банківської гарантії.

Як вказує позивач, 16.09.2022 офіційний виробник обладнання компанія Cisco Systems Ukraine та офіційний дистриб`ютор цього обладнання на територію України Іноземне підприємство «Логін» повідомили позивача про чергову вимушену затримку у поставці товару по Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021. Орієнтовна дата надходження обладнання в Україну - 31.03.2023.

20.09.2022 позивач направив на адресу відповідача лист-пропозицію (вих. № 91) щодо укладення додаткової угоди про продовження строку поставки товару, в якому зазначив, що з огляду на отриманий від виробника обладнання лист, в якому зазначено, що з незалежних від компанії обставин, виробник обладнання не може виконати своєчасно зобов`язання перед позивачем, що призводить до затримки виконання ним взятих на себе зобов`язань за укладеним сторонами договором поставки.

З огляду на вказане, позивач звернувся до відповідача з пропозицією переглянути строк поставки товару за Договором поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 та підписати Додаткову угоду №3 щодо продовження строку поставки товару до 31.03.2023 та продовження строку дії договору до 11.07.2023. Однак, відповідач своїм листом вих. № 30.6-022-3946 від 31.10.2022 відмовив позивачу у внесенні змін до Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 щодо продовження строку його дії та строку поставки товару.

07.11.2022 позивач повторно звернувся до відповідача з пропозицією підписати додаткову угоду №3 щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та наголосив, що зобов`язується внести зміни в існуючу Банківську гарантію та продовжити строк її дії. Позивач вказує, що зазначену пропозицію відповідач залишив без відповіді.

21.12.2022 позивач в доповнення до попередньо надісланого листа направив на адресу відповідача пропозицію щодо укладення Додаткової угоди № 3 щодо продовження строку поставки товару до 17.02.2023 та запропонував в якості покращення умов поставки безкоштовно продовжити термін дії/сервісної підтримки вказаної продукції на додаткових 36 міс.

Однак, Додаткова угода №3 до Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021, якою б змінювались строки поставки та строк дії договору, між сторонами укладено не було (рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 у справі №910/15853/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» про визнання укладеною Додаткової угоди №3 до Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021).

Як вказує позивач, зобов`язання постачальника щодо поставки товару були виконані в повному обсязі 25.01.2023, проте таке зобов`язання виконано із затримкою строків поставки через зміну істотних обставин, які не залежали від волі сторін та незважаючи на всі зусилля, що докладались з боку постачальника, виробника та дистриб`ютора, затримку строків не вдалося уникнути.

Однак, відповідач 21.02.2023 звернувся до Банку-гаранта про стягнення суми банківської гарантії у розмірі 1038568,10 грн за порушення позивачем строку поставки товару, яка 01.03.2023 перерахована на рахунок відповідача.

Крім того, 28.02.2023 позивачу відповідачем направлено претензію з вимогою сплатити передбачену Договором поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 пеню та штраф за порушення строків поставки товару у розмірі 911463,98 грн.

В подальшому, відповідач 03.03.2023 в межах оперативно-господарських санкції здійснив утримання з належної суми оплати за поставлений товар суму пені та штрафу у загальному розмірі 911463,98 грн.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що договором не передбачена можливість застосування оперативно-господарських санкцій після закінчення строку дії договору. Оскільки відповідач застосував до позивача оперативно-господарську санкцію поза межами дії Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 (строк дії договору закінчився 10.02.2023, а оперативно-господарська санкція застосована 03.03.2023), застосування такої оперативно-господарської санкції є безпідставним, у зв`язку з чим позивач просить суд 1) скасувати вказану оперативно-господарську санкцію та 2) стягнути з відповідача 1026283,46 грн (911463,98 грн основного боргу (застосована оперативно-господарська санкція), 40079,44 грн 3% річних та 74740,04 грн інфляційних втрат).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 594 Цивільного кодексу України притримання - це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків, він має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання.

Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 594 Цивільного кодексу України).

Загальні засади права притримання закріплені, передусім у § 7 «Притримання» Глави 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» Цивільного кодексу України, де законодавець визначив загальні положення застосування права на притримання.

Так, для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов`язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

Слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає, що підставою виникнення права притримання є невиконання боржником у строк зобов`язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо відшкодування кредиторові пов`язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора.

Притримання може використовуватися в договірному зобов`язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов`язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України).

Згідно з ст. 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання.

Відповідно до ст. 237 Господарського кодексу України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Положеннями ст. 236 Господарського кодексу України визначено види оперативно-господарських санкцій, та встановлено що у господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 236 Господарського кодексу України перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

З огляду на наведені положення Господарського кодексу України оперативно-господарська санкція за своєю правовою природою є самостійним видом відповідальності за порушення зобов`язань, відмінним від штрафних санкцій.

Особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором.

У п. 7.12 Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 сторони погодили, що до оплати постачальником штрафу та/або пені, передбачених даним розділом VII «Відповідальність сторін» покупець на суму таких штрафних санкцій має право притримати оплату за товар.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Главою 50 Цивільного кодексу України визначено підстави припинення зобов`язання, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У ч. 4 статті 631 Цивільного кодексу України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що строк дії договору та строк виконання зобов`язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов`язань за договором, зокрема, в частині поставки товару.

Оскільки прострочення з поставки товару виникло в межах строку дії Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021, то відповідач правомірно застосував до позивача оперативно-господарську санкцію у вигляді притримання, яка була передбачена договором.

При цьому, закінчення строку дії Договору поставки №УТВ271/30-21 від 09.07.2021 станом на дату застосування покупцем оперативно-господарської санкції не вказує на неправомірність такого застосування та не є підставою для скасування оспорюваної оперативно-господарської санкції, оскільки закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» про скасування оперативно-господарської санкції, нарахованої Акціонерним товариством «Укргазвидобування».

Що стосується позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні технології та інформаційна безпека» про стягнення з Акціонерного товариства «Укргазвидобування» 1026283,46 грн (911463,98 грн основного боргу (оперативно-господарської санкції), 40079,44 грн 3% річних та 74740,04 грн інфляційних втрат), суд також не вбачає підстав для їх задоволення, так як вказані позовні вимоги є похідними від основної (скасування оперативно-господарської санкції) та поділяють її долю.

Оскільки суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову в частині скасування оперативно-господарської санкції, підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1026283,46 грн (911463,98 грн основного боргу, 40079,44 грн 3% річних та 74740,04 грн інфляційних втрат) відсутні.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у задоволенні позову (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак