Рішення

від 21.10.2024 по справі 914/1414/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2024 Справа № 914/1414/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Ультраком плюс, м.Львів,

до відповідача: Територіального управління БЕБ у Львівської області, м. Львів,

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , м. Львів,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Спец Транс Склад, смт. Чабани Київської області,

про стягнення 300'000,00 грн збитків.

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: І. Ярошинська,

від відповідача: Н. Чубак,

від третьої особи 1: не з`явився,

від третьої особи 2: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Ультраком плюс до Територіального управління БЕБ у Львівської області про стягнення 300'000,00 грн збитків.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 03.06.2024 року справу № 914/1414/24 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Подальший хід розгляду справи у викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань. Ухвалою від 08.07.2024 суд залучив третіх осіб до участі у справі.

Позивач у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов.

Представник відповідача у судових засіданнях просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву; наголосив на тому, що управління діяло в межах закону і ніяких порушень не вчинило.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, з заявами та клопотаннями на адресу суду не звертались; правом на подання пояснення по суті спору не скористалися.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у рамках кримінального провадження №72022140000000005 від 22.11.2022 було вилучено майно, однак у порушення Порядку №1104 та Інструкції щодо зберігання речових доказів позивачем були понесені витрати (реальні збитки) у розмірі 300?000,00 грн як сплата послуг складського зберігання та охорони товарів, які зберігались у період з 17.07.2023 по 15.12.2023 на складі ТзОВ «Спец Транс Склад». Бездіяльність відповідача унеможливила повернення майна без понесення збитків позивачем. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача 300?000 грн завданих збитків за послуги складського зберігання.

Аргументи відповідача.

Позивач, заперечуючи позовні вимоги зазначив, що витрати на зберігання речових доказів у кримінальному провадженні покриваються за рахунок коштів державного бюджету . Позивач сплатив кошти у розмірі 300?000 грн на підставі акту наданих послуг від 14.12.2023 №27, який підписаний між ТзОВ «Спец Транс Склад» та ОСОБА_1 . Рахунок на оплату послуг складського зберігання та охорони товарів виписано ТзОВ «Спец Транс Склад» на ім`я ОСОБА_1 . Жодних первинних документів між ТзОВ «Спец Транс Склад» та позивачем не підписувалось, тому твердження про понесення збитків позивачем не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки рахунок на оплату послуг сплачено ОСОБА_1 , як фізичною особою, а не ТзОВ «Спец Транс Склад». Доказів, які б підтверджували факт сплати позивачем зазначених коштів з вини відповідача не надано, а отже - і неправомірності дій/бездіяльності останнього позивачем до матеріалів справи не долучено. Відзначив також, що Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено і надано особі право оскаржити дії та рішення органу досудового розслідування до слідчого судді, проте позивач не скористався таким правом і не звертався зі скаргою до слідчого судді. Вимога про оплату була надіслана БЕБ України, а не відповідачу у справі. Позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки третіх осіб було належним чином повідомлено про відкриття провадження та судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає за можливе розглянути справу за матеріалами, що були подані учасниками.

У судовому засіданні 21.10.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно поданої 07.12.2022 попередньої митної декларації від імені ТОВ «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44751680) на митну територію України 12.12.2022 через пункт пропуску «РАВА-РУСЬКА» на вантажному транспортному засобі DAF XF105.450 ввезені товарно-матеріальні цінності без сплати відповідних митних платежів.

У рамках досудового розслідування у провадженні Відділу детективів (на правах самостійного Управління) Територіального управління БЕБ у Львівській області перебуває кримінальне провадження №72022140000000005 від 22.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191, ч. 1 ст. 209 КК України.

15.12.2022 на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 14.12.2022 проведено огляд транспортного засобу DAF XF 460 FT, ДНЗ НОМЕР_1 . За результатом проведеного огляду прийнято рішення про вилучення речей, які мають значення для кримінального провадження, а саме: вилучення транспортного засобу DAF XF 460 FТ, державний номерний знак НОМЕР_1 та напівпричепу SCHMITZ SCB-S3T, державний номерний знак НОМЕР_2 , а також товар, який знаходиться у зазначеному напівпричепі, перерахований у митній декларації 22UА100110130088U6 з уточненням відповідно до акту проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу до митної декларації 22UА100110130088U6, який належить ТОВ «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС».

Постановою старшого детектива Відділу детективів (на правах самостійного відділу) Територіального управління БЕБ у Львівській області від 15.12.2022 вказане у клопотанні майно визнано речовим доказами.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.12.2022 накладено арешт на майно. Крім цього, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 17.07.2023, на дане майно, повторно накладено арешт.

У подальшому, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.11.2023 арешт, який було накладено згідно ухвал слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.12.2022 та від 17.07.2023 у кримінальному провадженні № 72022140000000005 від 22.11.2022, скасовано.

У матеріалах справи міститься копія укладеного між ТОВ «Спец Транс Склад» (зберігач) та Бюро економічної безпеки України (поклажодавець) договору №72/2022 відповідального зберігання майна з додатком (специфікацією). Умовами договору передбачено, що сума договору становить 500,00 грн з ПДВ (з розрахунку 100,00 грн з ПДВ за місяць). Оплата за рахунок бюджетних асигнувань (п.3.1 та п.3.5 договору).

13.05.2022 в рамках кримінального провадження згідно акту приймання-передачі товару ТУ БЕБ у Львівській області передало на відповідальне зберігання ТОВ «Спец Транс Склад» майно (згідно переліку).

13.12.2023 відповідачем на адресу ТОВ «Спец Транс Склад» скеровувався лист про виконання ухвали суду та необхідність повернення переданого на зберігання майна.

14.12.2023 ТОВ «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» та ОСОБА_1 складено акт надання послуг №27 на суму 300?000,00 грн.

14.12.2023 ТОВ «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» на ім?я Ковтуна Б.В. складено рахунок на оплату № 25 на суму 300?000 грн. (послуги складського зберігання та охорони товарів).

15.12.2023 ОСОБА_1 здійснено оплату згідно рахунку №25 від 14.12.2023 (копія квитанції №22 на суму 300?000,00 грн долучена до матеріалів справи).

19.12.2023 Територіальним управлінням БЕБ у Львівської області та ТОВ «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» на виконання ухвали суду про скасування арешту майна складено акт прийому-передачі майна зі зберігання, відповідно до якого ТОВ «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» передало, а старший детектив ТУ БЕБ у Львівській області отримав майно, яке було передане на зберігання згідно акту від 13.05.2022.

19.12.2023 старшим детективом ТУ БЕБ у Львівській області та директором ТОВ «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС» Ковтуном Б.В. за участю ТОВ «СПЕЦ ТРАНС СКЛАД» на виконання ухвали суду про скасування арешту майна підписано акт прийому-передачі транспортного засобу та майна, яке було вилучене в ході проведення оглядів 15.12.2022. В акті зазначено, що ТОВ «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС» отримало відповідне майно та зобов`язується скерувати його до зони митного контролю для завершення процедури розмитнення. Директор позивача в акті зазначив, що претензій не має.

10.04.2024 з метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу БЕБ України esbu@esbu.gov.ua направлено вимогу №1 від 01.04.2024 про сплату рахунку за послуги складського зберігання та охорони товарів, яка залишена без відповіді та задоволення.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

У відповідності до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Пунктом 8 ст.16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Частиною 3 зазначеної статті унормовано, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції (ч.2 ст.217 ГК України).

Застосування цього способу захисту визначається положенням ст.22 ЦК України і проводиться як у договірних зобов`язаннях (ст.611 ЦК України), так і в позадоговірних зобов`язаннях (гл.82 ЦК України), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 статті 202 ЦК України). Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ч.3 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, за змістом якої господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 цього ж Кодексу встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Між відповідачем та третьою особою 2 у справі виникли правовідносини на підставі договору №72/2022 відповідального зберігання майна. У п.3.1 та 3.5 даного договору сторони передбачили розмір оплати наданих послуг та платника послуг.

Як уже відзначалося, позивач стороною даного договору не був, проте зазначає, що акт приймання-передачі наданих послуг від 14.12.2023, підписаний ОСОБА_1 та третьою особою 2, а також оплата, виставленого третьою особою 2 рахунку здійснена ОСОБА_1 в інтересах позивача. Тому понесені витрати у розмірі 300000,00 грн позивач визначає як понесення збитків ТОВ «УЛЬТРАКОМ ПЛЮС».

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частина 2 ст. 22 ЦК України визначає, що, збитками є:

а) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

б) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У ст.623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК України).

Частиною 1 ст.225 Господарського кодексу України унормовано, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру збитків покладається на позивача, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Верховний Суд наголошує, що збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (постанова Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №916/1466/21).

Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №908/2261/17).

Позивач у позовній заяві та інших документах по суті справи покликається на ст.1166 ЦК України, яка передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому позивач стверджує, що неправомірні дії відповідача полягали у невиконанні ухвали суду про зняття арешту з майна, і для такого зняття позивач змушений був оплатити 300000,00 грн. за зберігання арештованого майна.

Під час розгляду справи суд з`ясовував у позивача, чи оскаржувалася ним бездіяльність детектива щодо невиконання ухвали суду про зняття арешту з майна та пропонував надати до суду відповідні докази, або докази, які б свідчили про вчинення неправомірних дій чи прийняття неправомірних рішень відповідачем. Позивач не надав відповідних доказів.

Суд також відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази про невиконання ухвали суду про зняття арешту з майна, як і будь-які докази того, що товариство зверталося із відповідними скаргами, клопотаннями, заявами тощо, у порядку, визначеному КПК України щодо дій чи бездіяльності детектива ТУ БЕБ у Львівській області. Навпаки, у справі міститься акт про повернення арештованого майна, у якому керівник позивача зазначив, що претензій немає.

З огляду на наведене, суд робить висновок, що позивач не довів неправомірність дій відповідача.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що суди, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинні виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 30.06.2022 у справі №916/1466/21).

Оскільки під час розгляду справи встановлено відсутність протиправної поведінки у діях відповідача, немає необхідності досліджувати наявність/відсутність інших елементів господарського правопорушення.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 24.10.2024.

Суддя Б. Яворський.