Рішення

від 22.10.2024 по справі 922/2624/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2024м. ХарківСправа № 922/2624/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Горішній Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом 1) Приватного акціонерного товариства "Інвестор" (вул. Сумська, буд. 88, м. Харків, 61002; код ЄДРПОУ: 14060483), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-Нафтогаз" (провул. Театральний, буд. 4, м. Харків, 61057; код ЄДРПОУ: 31061346) до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, буд. 14, буд. 1, м. Москва, Російська Федерація, 9119991) про стягнення 546432 доларів США (що станом на дату подання позову еквівалентно 22589498,88 грн) за участю представників:

позивачів - Цурки Н.О., в режимі відеоконференції,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Інвестор" (код ЄДРПОУ: 14060483) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестор-Нафтогаз" (код ЄДРПОУ: 31061346) 26.07.2024 звернулись до Господарського суду Харківської області з позовом до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення з відповідача на користь відповідача-1 суми збитків, завданих нежитловим приміщенням восьмого поверху, а саме: №№ 2?10, 13?20, 26, 32?37 загальною площею 578,0 кв.м, що дорівнює 62% загальної площі пошкоджень нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, станом на дату складання висновку експерта в розмірі 338787,84 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 12916749,06 грн, в тому числі ПДВ (20%) 2583295,81 грн; на користь відповідача-2 - суми збитків, завданих нежитловим приміщенням сьомого поверху, а саме: №№ 5, 6, 7, 10, 11, 13?18, 30?37 загальною площею 340,5 кв.м, що дорівнює 38% загальної площі пошкоджень нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, станом на дату складання висновку експерта в розмірі 207644,16 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 7916717,16 грн, в тому числі ПДВ (20%) 1583343,43 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2024 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Інвестор" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-Нафтогаз" прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі № 922/2624/24 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.

Вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Проте, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався, відзив на позовну заяву не надав.

Протокольною ухвалою господарського суду від 01.10.2024 підготовче провадження у справі № 922/2624/24 закрито; розгляд справи по суті призначено на 22.10.2024 о 15:10.

У судовому засіданні, яке відбулося 22.10.2024, представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився; про причину неявки суд не повідомив.

Копії ухвал господарського суду від 30.07.2024, 29.08.2024 та 01.10.2024, адресовані Державі Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (м.Москва, РФ), відправлені не були у зв`язку з припиненням Акціонерним товариством "Укрпошта" пересилання міжнародних поштових відправлень, адресованих до Російської Федерації, про що канцелярією Господарського суду Харківської області складено відповідні акти.

Водночас, відомості про судовий розгляд справи було своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень у мережі Інтернет та на офіційному сайті Судової влади України.

Враховуючи, що неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Приватне акціонерне товариство "Інвестор" (позивач-1) є власником нежитлових приміщень, а саме: №№ 2?10, 13?20, 26, 32?37 загальною площею 578,0 кв.м, які розташовані на восьмому поверсі нежитлової будівлі (літ. "А-9") за адресою: м. Харків, пров. Театральний 4.

Дана обставина підтверджується інформаційною довідкою від 01.07.2024 № 384974911 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестор-Нафтогаз" (позивач-2) є власником нежитлових приміщень сьомого поверху, а саме: нежитлові приміщення № 5, 6, 7, 7а, 10, 10а, 11, 13-:-18, 30, 31, 32, 32а, 33, 35, 36, 37 загальною площею 340,5 кв.м, що розташовані в нежитловій будівлі (літ. "А-9") за адресою: м. Харків, пров. Театральний, 4.

Дана обставина підтверджується інформаційною довідкою від 01.07.2024 № 384975896 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово було продовжено та який діє на даний час.

06.10.2023 о 06:45, порушуючи закони та звичаї ведення війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил та інших відомств РФ, було здійснено обстріл із використанням невстановленого виду озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру по території Київського району м. Харкова, внаслідок чого було пошкоджено нежитлову будівлю, належна на праві власності ПАТ "Інвестор", яка знаходиться за адресою: м.Харків, по провулок Театральний, 4, в яких зруйновані вікна, стіни, стелю, двері, офісні меблі, техніку, та інше майно, чим спричинили матеріальну шкоду.

Даний факт зафіксовано правоохоронними органами та відображено в Єдиному реєстрі досудових розслідувань від 07.10.2023 (номер кримінального провадження: 12023221130002244, дата реєстрації 07.10.2023).

Позивачі у відповідності до вимог п. 2 ст. 55 КПК України, залучені як потерпіла сторона у кримінальному провадженні 12023221130002244 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.10.2023. Отже, документально підтверджується, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації (обстрілів, влучення боєприпасів) зазнала пошкоджень нежитлова будівля по провулку Театральний, будинок 4.

Позивачем, з метою доведення розміру завданих збитків замовлено та отримано висновок експертів за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 697/02-2024 від 22.02.2024.

За результатами досліджень експертами, встановлено, що розмір матеріальних збитків понесених позивачами внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що мала наслідком пошкодження нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, у цінах на дату проведення дослідження відповідно кошторисного розрахунку в загальному становить: 546 432 (п`ятсот сорок шість тисяч чотириста тридцять дві) тисячі дол.США, що за курсом НБУ станом на дату складання висновку експерта становило 20 833 466 (двадцять мільйонів вісімсот тридцять три тисячі чотириста шістдесят шість) гривень 22 копійки, в тому числі ПДВ (20%): 3 472 244,37 (три мільйона чотириста сімдесят дві тисячі двісті сорок чотири) гривні 37 копійок, з яких:

1) сума збитків, завданих нежитловим приміщенням сьомого поверху, а саме: №№ 5, 6, 7, 10, 11, 13?18, 30?37 загальною площею 340,5 кв.м, що дорівнює 38% загальної площі пошкоджень нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, станом на дату складання висновку експерта становила 207 644, 16 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 7 916 717, 16 грн, в тому числі ПДВ (20%) 1 583 343, 43 грн;

2) сума збитків, завданих нежитловим приміщенням восьмого поверху, а саме: №№ 2?10, 13?20, 26, 32?37 загальною площею 578,0 кв.м, що дорівнює 62% загальної площі пошкоджень нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, станом на дату складання висновку експерта становила 338 787, 84 долари США, що за курсом НБУ еквівалентно 12 916 749, 06 грн, в тому числі ПДВ (20%) 2 583 295,81 грн.

Отже, внаслідок військової агресії Російської Федерації, позивачам завдано збитків у вигляді пошкодженого майна, на загальну суму 546 432 (п`ятсот сорок шість тисяч чотириста тридцять дві) тисячі дол. США, що за курсом НБУ станом на дату подачі даної позовної заяви еквівалентно 22 589 498, 88 грн. (двадцять два мільйони п`ятсот вісімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто вісім грн. 88 копійок) (відповідно до курсу НБУ станом на 23.07.2024 у розмірі 41,34 гривні за 1 долар США).

Враховуючи наведене, позивачі, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території України втратили можливість володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, внаслідок чого вимушені захищати своє право шляхом звернення до суду з вимогою до відповідача про стягнення матеріальної шкоди, а саме збитків внаслідок пошкодження майна.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами та доповненнями) із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Даний указ винесено у зв`язку з початком воєнних дій та військової агресії, яку Російська Федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.

Предметом позову у цій справі є відшкодування майнової шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України. Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, місто-герой Харків.

Шкода, завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України, вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, (зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22)

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-11/1 від 02.03.2022, військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ЕБ-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні", визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v, the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

При цьому, Верховний Суд, визначаючи у прийнятих постановах, правові висновки щодо відсутності у РФ судового імунітету, виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до пп. "ж" ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992, права і обов`язки сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.

Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Таким чином, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1, ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювана шкоди.

Як вже було зазначено, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/943 7/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України, є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Як підтверджується долученими матеріалами справи, саме внаслідок бойових дій та ракетного обстрілу з боку російських військ міста Харкова, зазнали пошкоджень та руйнувань нежитлові приміщення та майно, що належать позивачам.

Отже, розмір збитків, які понесли позивачі, у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, та який підтверджується матеріалами справи, становить - 546 432 дол. США, що за курсом НБУ станом на дату подачі даної позовної заяви еквівалентно 22 589 498, 88 грн.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Таким чином, позивачами у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків.

Даний спосіб судового захисту є ефективним з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п.145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Ст. 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону.

Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема, і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу позивачів про стягнення з відповідача суми завданих збитків ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відтак, позов Приватного акціонерного товариства "Інвестор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-Нафтогаз" підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати суд покладає на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор-Нафтогаз" (Ідентифікаційний код юридичної особи 31061346, місцезнаходження: 61057, Україна, Харківська обл., місто Харків, провулок Театральний, будинок, 4) - суму збитків, завданих нежитловим приміщенням сьомого поверху, а саме: №№ 5, 6, 7, 10, 11, 13?18, 30?37, загальною площею 340,5 кв.м, що дорівнює 38% загальної площі пошкоджень нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, яка станом на дату складання висновку експерта становила 207 644,16 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 7 916 717,16 грн, в тому числі ПДВ (20%) 1 583 343, 43 грн.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) на користь Приватного акціонерного товариства "Інвестор" (ідентифікаційний код юридичної особи 14060483, місцезнаходження. Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Сумська, будинок 88) - суму збитків, завданих нежитловим приміщенням восьмого поверху, а саме: №№ 2?10, 13?20, 26, 32?37, загальною площею 578,0 кв.м, що дорівнює 62% загальної площі пошкоджень нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Театральний, будинок 4, яка станом на дату складання висновку експерта становила 338 787,84 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 12 916 749,06 грн, в тому числі ПДВ (20%) 2 583 295,81 грн.

Стягнути з Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ: 37993783, рахунок: UА908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) - судовий збір у розмірі 271073,99 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "24" жовтня 2024 р.

СуддяН.М. Кухар