Постанова
від 22.10.2024 по справі 148/1739/24
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/1739/24

Провадження № 22-ц/801/2203/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І. С.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 рокуСправа № 148/1739/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М., секретар Луцишин О.П., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 17 вересня 2024 року про відмову у відкритті провадження, постановлену суддею Капуш І.С., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Тульчинської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною,

встановив:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме що він, ОСОБА_1 , самостійно виховує та здійснює догляд за дитиною сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тульчинський районний суд Вінницької області на підставі ухвали від 15 серпня 2024 року справу передав за підсудністю на розгляд до Гайсинського районного суду Вінницької області.

Ухвалою Гайсинського районногосуду Вінницькоїобласті від17вересня 2024року відмовлено у відкритті провадження у даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У скарзі зазначає, що посилання суду першої інстанції на постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №539/4118/19 є помилковим, оскільки він не оскаржує дії (рішення) суб`єкта владних повноважень, а просить лише встановити юридичний факт. Нормами цивільного процесуального законодавства передбачено чіткий порядок розгляду даної категорії справ, що відсутнє в адміністративному судочинстві. Будь-якого публічно-правового спору за результатами розгляду даної справи не виникає.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

У судове засідання, призначене на 22 жовтня 2024 року о 14 год. 50 хв., учасники справи не з`явилися.

22 жовтня 2024 року (о 13 год. 23 хв.) від адвоката Дунаєва І.Б. в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому він просить забезпечити проведення розгляду даної справи в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

На підтвердження повноважень до вказаного клопотання додано ордер серії АВ №1160143 від 17 жовтня 2024 року.

Частиною першоюстатті 58 ЦПК Українипередбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини першоїстатті 60 ЦПК України,представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Частиною 4статті 62 ЦПК Українипередбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним зтаких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно доЗакону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність»; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно доЗакону України«Про безоплатну правничу допомогу».

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (ч. 2ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення), з подальшими змінами, ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Пунктом 9 Положення передбачено, що ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).

Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта (пункт 11 Положення).

Пунктом 12 Положення передбачено перелік реквізитів, які має містити ордер на надання правничої (правової) допомоги.

Згідно зі змістом підпункту 12.10 Положення, ордер має містити підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»).

Отже, обов`язковим реквізитом ордеру, який досліджується у цій справі, є підпис адвоката.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України, письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст. 183 ЦПК України).

Наданий адвокатом Дунаєвим І.Б. ордер не сформований в системі «Електронний суд», а завантажений як додаток до клопотання у вигляді файлу «pdf». У ньому відсутні всі необхідні відомості, визначені у пункті 12 Положення, а саме в графі ордеру«Адвокат» відсутній особистий підписадвоката.

Перевіривши наданий ордер на представництво інтересів ОСОБА_1 у Вінницькому апеляційному суді щодо його відповідності вимогам частини другої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і пункту 12 Положення, апеляційний суд вважає, що відсутність у цьому ордері одного із обов`язкових реквізитів, а саме підписуадвоката виключає можливість посилання на ордер,як на документ, що належно посвідчує повноваження адвоката на представництво інтересів заявника в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи наведені процесуальні приписи та відсутність документів на підтвердження повноважень адвоката Дунаєва І.Б. в суді апеляційної інстанції, що нівелює факт підписання поданого клопотання про проведення засідання в режимі відеоконференції, таке клопотання підлягає поверненню заявнику без розгляду.

Про вказані обставини було зазначено апеляційним судом також в ухвалі від 21 жовтня 2024 року, за результатами розгляду попередньо заявленого клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

У статті 372 ЦПК України зазначено, що суд апеляційноїінстанціївідкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вказані положення та наведені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутність належним чином повідомлених учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягаєзадоволенню, виходячи з наступного.

Дослідивши зміст заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за дитиною суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з метою встановлення юридичного факту для надання права на отримання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки на підтвердження такого факту необхідно подати ІНФОРМАЦІЯ_3 рішення суду, отже суд вважав, що за обставин даної справи виник публічно-правовий спір. Враховувавши висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 (провадження № 61-10777сво20) суд дійшов висновку, що заявник має право звернутися до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства, а тому відмовив у відкритті провадження у даній справі.

Разом з тим, такі висновки суду не відповідають вимогам закону.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та здійснення догляду за сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За приписами частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Апеляційний суд бере також до уваги наступні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року в цивільній справі №201/5972/22, відповідно до яких існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другоюстатті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У даній справі ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання дитини та здійснення за нею догляду.Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, з метою отримання у подальшому відстрочки від призову на військову службу. Рішення суб`єкта владних повноважень ОСОБА_1 не оскаржується.

Отже судом,який розглядаєсправи провстановлення факту,що маєюридичне значення,зокрема фактусамостійного вихованнята здійсненнядогляду задитиною,є судцивільної юрисдикціїна підставістатей 19та 315ЦПК України.

Враховуючи вищезгадані висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає помилковими наведені вище висновки суду першої інстанції, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначенимистаттею 2 КАС України.

Відтак, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції єпорушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. 367,374,379,381, 382, 384,389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Гайсинськогорайонного судуВінницької областівід 17вересня 2024року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 жовтня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.С. Панасюк

Т.М. Шемета

СудВінницький апеляційний суд
Дата ухвалення рішення22.10.2024
Оприлюднено28.10.2024
Номер документу122548156
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи окремого провадження Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них: інших фактів, з них:.

Судовий реєстр по справі —148/1739/24

Ухвала від 06.11.2024

Цивільне

Гайсинський районний суд Вінницької області

Бондар О. В.

Ухвала від 06.11.2024

Цивільне

Гайсинський районний суд Вінницької області

Капуш І. С.

Постанова від 22.10.2024

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Сало Т. Б.

Ухвала від 21.10.2024

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Сало Т. Б.

Ухвала від 08.10.2024

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Сало Т. Б.

Ухвала від 01.10.2024

Цивільне

Вінницький апеляційний суд

Сало Т. Б.

Ухвала від 17.09.2024

Цивільне

Гайсинський районний суд Вінницької області

Капуш І. С.

Ухвала від 12.09.2024

Цивільне

Гайсинський районний суд Вінницької області

Швидкий О. В.

Ухвала від 15.08.2024

Цивільне

Тульчинський районний суд Вінницької області

Саламаха О. В.

Ухвала від 09.08.2024

Цивільне

Тульчинський районний суд Вінницької області

Саламаха О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні