Ухвала

від 23.10.2024 по справі 120/14157/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про забезпечення позову

м. Вінниця

23 жовтня 2024 р. Справа № 120/14157/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши письмово заяву про забезпечення позову

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду до подання позовної заяви надійшла заява про забезпечення позову приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622), третя особа на стороні відповідача - Державне підприємство "Національні інформаційні системи" (вул. Бульварно-Кудрявська, 4, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39787008) шляхом:

- зупинення дії пункту 1 наказу Міністерства юстиції України №2891/5 від 09.10.2024 «Про результати камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1" до набрання законної сили рішенням у справі;

- зобов`язання Державного підприємства «Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, заявниця вказала на очевидну протиправність наказу Міністерства юстиції України №2891/5 від 09.10.2024 і невжиття заходів забезпечення може унеможливити, на її думку, ефективний захист та поновлення порушених прав і інтересів позивача, за яким вона має намір звернутися до суду. На переконання заявниці, про очевидну наявність ознак протиправності наказу свідчить грубе порушення відповідачем п. 14 Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, зареєстрованого постановою КМУ від 21.12.2016 №990. Зокрема, відповідачем взагалі не мотивовано своє рішення, хоча умотивованість є обов`язковою вимогою. Крім того, відповідачем не враховані пояснення заявниці від 07.10.2024 в яких повідомлено про самостійне виявлення 19.09.2024 та усунення технічної помилки 20.09.2024.

Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що невжиття заходів забезпечення унеможливить ефективний захист та поновлення порушених її прав та інтересів, за якими вона має намір звернутися до суду.

Визначаючись щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд враховує наступне.

Відповідно до приписів ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Так, відповідно до правових позицій Верховного Суду, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, а також має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам, та обставинам справи.

Суд зазначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 826/7496/18.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких критеріїв як: розумність, обґрунтованість, адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню, у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

З поданих ОСОБА_1 матеріалів встановлено, що п. 1 наказу Міністерства юстиції України №2891/5 від 09.10.2024 «Про результати камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1" вирішено заблокувати приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1. доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 місяці.

При цьому, згідно з пунктом 2 виконання цього наказу покласти на державне підприємство "Національні інформаційні системи".

З наведеного слідує, що наслідком не вжитих судом заходів забезпечення позову є можливі порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, в той час, як метою забезпечення позову є уникнення можливих порушень в майбутньому, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст.6 КАС України, є принцип верховенства права. Відповідно до ст.3 Конституції України, та ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

За своєю правовою природою забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього та тимчасового судового захисту прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів позивача. Із системного аналізу вище окреслених положень ст.150 КАС України, вбачається, що метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів позивача до ухвалення рішення по справі.

Враховуючи вищевикладене, з метою тимчасового зупинення настання негативних наслідків для позивача до перевірки правомірності вчинених відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, відповідних дій, суд вважає за необхідне вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України №2891/5 від 09.10.2024 «Про результати камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1".

При цьому, суд зауважує, що якщо предметом позову є вимога про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, метою вирішення спору по суті є остаточне вирішення питання про те, чи прийнято оскаржуваний акт індивідуальної дії з дотриманням ч. 2 ст. 2 КАС України, чи порушують оскаржуваним актом індивідуальної дії права позивача, та чи підлягає скасуванню акт індивідуальної дії, якщо він є протиправним та порушує права позивача.

Отже, вирішенням спору по суті у разі задоволення позову є констатація судом такого акта протиправним та остаточне «анулювання» з моменту його прийняття та на майбутнє його владно-управлінські функції щодо позивача.

До того ж, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 151 КАС України захід забезпечення позову у вигляді зупинення дії індивідуального акта має схожі, водночас не тотожні з вирішенням спору по суті ознаки, а саме дія владно-управлінської функції оскаржуваного акта індивідуальної дії відносно позивача на певний час (протягом дії заходів забезпечення позову) призупиняється. При цьому, суд, за виключенням випадків очевидної протиправності, утримується від висновків щодо законності оскаржуваного акта. У разі, відмови від позову, дія владно-управлінської функції оскаржуваного рішення відновлюється, та до позивача продовжують застосовуватись наслідки, передбачені таким актом з моменту його ухвалення.

Отже, хоча наслідки ухвалення рішення по суті і наслідки вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного індивідуального акта є схожими і полягають у не розповсюдженні дії та наслідків оскаржуваного рішення на позивача, вони, при цьому, не є тотожними і саме по собі вжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного рішення, у жодному разі не призводять до вирішення спору по суті, оскільки такий спосіб забезпечення позову прямо передбачений положеннями чинного процесуального законодавства, в оскаржуваній ухвалі відсутня констатація та встановлення факту протиправності оскаржуваного рішення, та головне дія заходів забезпечення позову обмежена у часі і жодним чином не є остаточною.

Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є надання тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується за наявності об`єктивних обставин, котрі дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При цьому, відповідний процесуальний документ лише тимчасово зупиняє настання негативних наслідків для заявника, до перевірки правомірності вчинених відповідачем як суб`єктом владних повноважень відповідних дій, - до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Визначальним у тенденції розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі, судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

У Рішенні від 31.07.2003року у справі Дорани проти Ірландії Європейським судом з прав людини зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008року) Європейським Судом з прав людини вказано, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст.13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відтак, зважаючи на вище окреслене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, та наявності законодавчо передбачених підстав для її задоволення, шляхом зупинення дії Наказу Міністерства юстиції України №2891/5 від 09.10.2024 «Про результати камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1".

Що стосується визначеного позивачем порядку та способу виконання ухвали про забезпечення позову, зокрема, шляхом зобов`язання Державного підприємства «Національні інформаційні системи» відновити доступ приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то суд вважає, що ухвала суду є обов`язковою для виконання усіма суб`єктами владних повноважень які приймають участь та задіяні у спірних правовідносинах, а тому не потребує додаткового окреслення щодо зобов`язання вчинення дій, як порядку її виконання.

З урахуванням вищевикладених мотивів та встановлених судом, на підставі поданих позивачем доказів, обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Заяву приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Зупинити дію Наказу Міністерства юстиції України №2891/5 від 09.10.2024 «Про результати камеральної перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_1" - до набрання законної сили рішенням суду у справі №120/14157/24.

В іншій частині заяви відмовити.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя Комар Павло Анатолійович