Рішення

від 23.10.2024 по справі 200/5612/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2024 року Справа№200/5612/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення від 07.03.2024 та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення від 07.03.2024 та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 07.12.1962 року народження, претендує на призначення пенсії за віком на підставі частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV. Позивач зазначив, що 29.02.2024 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії та його заяву було направлено на розгляд за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач). 07.03.2024 року відповідачем було прийняте рішення про відмову в призначені пенсії №104050003111, яким було відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з не зарахуванням до його страхового стажу: періоди роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 року, згідно з трудовою книжкою від 13.06.1983, оскільки періоди не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу, період проходження строкової військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994 року, оскільки в довідці від 01.08.2023 № 80/2/1357 відсутнє посилання на первинні документи, період навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990 року, оскільки в довідці від 06.09.2023 №120/23-123 не вказано період закінчення навчання. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та необґрунтованим.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив наступне, що 29.02.2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (Баришівське ОУ ПФУ) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Відповідач зазначив, що відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 01.01.2022 по 31.12.2022 не менше 29 років. Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж позивача на дату звернення становить 22 роки 11 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 в Приватному підприємстві «Дента-ПСП» (ЄДРПОУ 36136054) згідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 15.03.1983, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані за цей період; період навчання в Київському медичному інституті з 01.09.1985 по 21.06.1990, оскільки в довідці від 06.09.2023 № 120/23-243, що видана Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця, не вказано період закінчення навчання. В наданому для розгляду дипломі серії НОМЕР_2 від 23.06.1990 прізвище « ОСОБА_1 » не відповідає паспортним даним; період проходження військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994, оскільки в довідці від 01.08.2023 № 80/2/1357, що видана ІНФОРМАЦІЯ_1 (другий відділ), відсутнє посилання на первинні документи. В трудовій книжці НОМЕР_1 в запису 9 про період проходження військової служби в підставі видачі вказано посвідчення особи офіцера, дата видачі посвідчення відсутня, що не відповідає вимогам пункту 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням було прийнято рішення від 07.03.2024 № 104050003111 про відмову в призначенні пенсії відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також відповідач зауважив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області. Орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи, і у випадку зобов`язання його судом вчинити певні дії, як то зарахувати певні періоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.10.2024 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо залучення до справи другим відповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відмовлено.

Про відкриття провадження у справі відповідач був повідомлений належним чином, відповідно до наявності у нього реєстрації кабінету електронного суду, про що свідчить відповідна відмітка, де в графі «доставлено» зазначена дата 19.08.2024.

Позивач був належним чином повідомлений про відкриття провадження по справі, шляхом надсилання на його електронну скриньку, зазначену ним у позовній заяві - ІНФОРМАЦІЯ_2 , копії процесуального документу, що підтверджується наявною карткою обліку вихідних документів Донецького окружного адміністративного суду від 28.08.2024 №200/5612/24.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 . Відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_4 орган, що видав 8029, від 16.11.2022 року є громадянином України.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ: 13486010, в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, позивач звернувся до Баришівського об`єднаного управління ПФУ Київської області з заявою про призначення йому пенсії за віком від 29.02.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи позовною заявою, відзивом відповідача на позовну заяву, спірним рішенням та безпосередньо самою копією заяви про призначення пенсії.

Позивачем відповідно до розписки-повідомлення до вищезазначеної заяви про призначення пенсії були додані наступні документи: довідка РНОКПП; заява про призначення пенсії; ID-картку; військовий квиток серії НОМЕР_5 ; довідка про проходження військової служби; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання серії НОМЕР_2 ; архівна довідка про прийняття на роботу (навчання) - №120/23-243; документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи про стаж; документи про стаж №454; заява про спосіб виплати пенсії; трудову книжку серії НОМЕР_1 .

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було розглянуто заяву позивача від 29.02.2024 за принципом екстериторіальності та 07.03.2024 було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №104050003111.

В вищенаведеному рішенні відповідача було зазначено наступне, 29.02.2024 року до територіального органу Пенсійного фонду України звернувся ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування зі змінами». Надав наступні копії сканованих документів: паспорта, ідентифікаційного коду, трудової книжки, диплома, військового квитка, довідки про навчання. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи - з 01 січня 2022, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025року - від 22 до 33 років; після досягнення віку 65 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31.12.2027 року - від 15 до 24 років. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж заявника становить 22 роки 11 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою від 13.06.1983 НОМЕР_1 , оскільки періоди не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу, період проходження строкової військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994, оскільки в довідці від 01.08.2023 № 80/2/1357 відсутнє посилання на первинні документи, період навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990, оскільки в довідці від 06.09.2023 № 120/23-123 не вказано період закінчення навчання. За наведених обставин Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявнику в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування зі змінами», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Отже спірним питанням в даній справі є не зарахування відповідачем позивачу періоду роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою від 13.06.1983 НОМЕР_1 , оскільки періоди не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу, період проходження строкової військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994, оскільки в довідці від 01.08.2023 № 80/2/1357 відсутнє посилання на первинні документи, період навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990, оскільки в довідці від 06.09.2023 № 120/23-123 не вказано період закінчення навчання та як наслідок відсутність необхідного страхового стажу для призначення позивачу пенсії з дати його звернення з відповідною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Згідно із преамбулою Закону №1058-IV цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 визначено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частина перша статті 92 Конституції України).

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, починаючи з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд зауважує, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.

Відповідно до наявної копії довідки форми РС-право сформованої відповідачем по позивачу під час розгляду його заяви про призначення пенсії 07.03.2024, позивачу зараховано до його загального страхового стажу - 22 роки 11 місяців 10 днів.

В той же час проаналізувавши спірне рішення від 07.03.2024 та вищезазначену довідку форми РС-право, судом було встановлено, що позивачу не було зараховано: період роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 року; період навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990 (періоди з 11.02.1986 по 07.04.1987, з 16.09.1987 по 18.12.1987, з 22.12.1987 по 01.08.1988 були зараховані позивачу до його страхового стажу); період проходження військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994 року.

Щодо встановлених судом та зазначених вище періодів: навчання, проходження строкової військової служби та роботи, які не були зараховані відповідачем позивачу до його страхового стажу, суд дослідив наявну в матеріалах справи копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення 15.03.1983 року, з якої щодо спірних періодів встановлено наступне.

11.02.1986 по 07.04.1987 року - прийнятий на посаду виїзного фельдшера, номера записів 3,4 в трудовій книжці позивача;

16.09.1987 по 18.12.1987 року - зачислений на посаду медсестри неврологічного відділення, номера записів 5,6 в трудовій книжці позивача;

22.12.1987 року - прийнятий на посаду медсестри спецзалу боротьби СК «Темп», номер запису 7 в трудовій книжці позивача;

01.08.1988 - звільнений з займаної посади за власним бажанням у зв`язку зі вступом до Вищої військово медичної академії, номер запису 8 в трудовій книжці позивача;

01.08.1988 по 29.09.1994 року - служба в Збройних силах, в графі «на підставі чого внесений запис» зазначено посвідчення особистості офіцера НОМЕР_5 ;

18.01.2000 по 15.12.2008 (спірний період з 18.01.2000 по 31.12.2003 року) - приватне підприємство «Дента-ПСП»: зарахований на посаду лікаря-стоматолога, 0,25 ст. лікаря хірурга-стоматолога, номера записів 16,17 в трудовій книжці позивача.

Стосовно інших періодів, суд зауважує, що відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, таким чином з урахуванням наведеного розгляд спірних періодів проводився відповідно до заявлених позовних вимог позивачем та наявного, оскаржуваного ним рішення прийнятого від 07.03.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Щодо періоду навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990 року, не зарахованого відповідачем до загального страхового стажу позивача, оскільки в довідці від 06.09.2023 № 120/23-123 не вказано період закінчення навчання (зазначене вказано у спірному рішенні) та в наданому для розгляду дипломі серії НОМЕР_2 від 23.06.1990 прізвище « ОСОБА_1 » не відповідає паспортним даним (зазначене вказано у відзиві на позовну заяву).

Судом було встановлено, що відповідно до запису в трудовій книжці №8 позивач був звільнений з попередньої займаної ним посади за власним бажанням у зв`язку зі вступом до Вищої військово медичної академії.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії архівної довідки виданої закладом фахової передвищої освіти «Київський фаховий медичний коледж ім. П.І.Гаврося» №454 від 09.10.2023 року, до речі, копія цієї довідки надавалась позивачем разом із заявою про призначення йому пенсії від 29.02.2024 року відповідно до розписки-повідомлення.

В даній довідці було зазначено, що ОСОБА_1 дійсно навчався в Київському медичному училищі №2 на фельдшерському відділенні з 01.09.1980 по 01.03.1983 року за спеціальністю «Фельдшерська». Денна форма навчання. Отримав Диплом НОМЕР_6 . Наказ про зарахування №121 від 23.08.1980 року. Наказ про закінчення училища №33 від 01.03.1983 року.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії архівної довідки виданої Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця за вих.№120/23-243 від 06.09.2023, до речі, копія цієї довідки надавалась також позивачем разом із заявою про призначення йому пенсії від 29.02.2024 року відповідно до розписки-повідомлення.

В даній довідці було зазначено, що в документальних матеріалах архівного фонду Національного медичного університету імені О.О. Богомольця значиться, що ОСОБА_1 1962 року народження, дійсно був зарахований на 1-й курс денної форми навчання стоматологічного факультету Київського ордена Трудового Червоного Прапора медичного інституту імені академіка О.О. Богомольця поза конкурсом, як військовослужбовець звільнений в запас та направлений по рекомендації військової частини з 23 серпня 1985 року (№360/л-1, п.2 від 23.08.1985). ОСОБА_1 студент 4-го курсу стоматологічного факультету КМІ відрахований з інституту в зв`язку із переводом на військово-медичний факультет при Куйбишевському медичному інституті імені Л.І. Ульянова, зарахованого на дійсну військову службу на підставі наказу начальника військово-медичного факультету при Куйбишевському медичному інституті №135 від 20.05.1988 року, з 01 вересня 1988 року (наказ №413/л-1 від 24.06.1988).

В наявній в матеріалах справи копії диплому серії НОМЕР_2 зазначено, що дійсний диплом виданий « ОСОБА_1 » в тому, що він у 1985 році вступив до Київського медичного інституту та в 1990 році закінчив повний курс Військово медичного факультету при Куйбишевському медичному інституті за спеціальністю стоматологія та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 21.06.1990 йому присвоєна кваліфікація лікаря стоматолога.

Суд зауважує, що згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до вимог пункту "е" статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Відповідно до п. 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію регулювався Постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590 «Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі - Порядок № 590).

Підпунктом "і" пункту 109 Порядку № 590 визначено, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також "навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Судом встановлено, що відповідач приймаючи спірне рішення від 07.03.2024 щодо не зарахованого періоду навчання позивача з 01.09.1985 по 21.06.1990 року зазначив - «оскільки в довідці від 06.09.2023 №120/23-123 не вказано період закінчення навчання», суд не може погодитися із зазначеним тому, що позивачем надавалася як довідка №120/23-243 від 06.09.2023 року так і копія Диплому серії НОМЕР_2 відповідно до розписки-повідомлення до заяви про призначення пенсії, якщо спів зіставити ці документи можливо встановити як початок його навчання - 01.09.1985 року так і закінчення навчання - 21.06.1990 року.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Щодо зазначеного відповідачем у його відзиві стосовно підстав не зарахування ним до страхового стажу позивача вищенаведеного періоду навчання, а саме - «В наданому для розгляду дипломі серії НОМЕР_2 від 23.06.1990 прізвище « ОСОБА_1 » не відповідає паспортним даним», суд ставиться критично, оскільки диплом був заповнений на російській мові, паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_4 орган, що видав 8029, від 16.11.2022 року позивача складений на українській мові, якщо взяти до уваги трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 , а саме титульну сторінку, яка теж заповнена на російській мові, в якій прізвище, ім`я, по батькові позивача зазначено - « ОСОБА_1 ».

З урахуванням наведеного, у суду не виникає сумніву щодо приналежності диплому серії НОМЕР_2 саме ОСОБА_1 , оскільки доказів неналежності цього диплому позивачеві відповідачем на адресу суду не надано, та позивач не несе відповідальність за заповнення первинних документів.

Також слід зазначити, що відповідно до Постанови КМУ «Про оптимізацію надання адміністративних послуг у сфері пенсійного забезпечення» від 17 липня 2019 р. № 681, якою передбачено, що з метою зниження адміністративного навантаження на громадян, а також оптимізації та підвищення ефективності роботи органів Пенсійного фонду України шляхом впровадження електронної міжвідомчої взаємодії Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що:

1) для призначення, перерахунку, поновлення, припинення, продовження виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведення з одного виду пенсії на інший (далі - призначення пенсії) на запит органів, які призначають пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня його отримання подаються такі відомості:

- з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті). Відомості подаються Державною фіскальною службою відповідно до закону;

- з Державного реєстру актів цивільного стану громадян - дата та місце народження і походження особи, про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть, інші акти цивільного стану особи. Відомості подаються в порядку, встановленому Міністерством юстиції та Пенсійним фондом України; з централізованого банку даних з проблем інвалідності - про осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю. Відомості подаються у порядку, встановленому Міністерством соціальної політики та Пенсійним фондом України;

- з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, - про осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою. Відомості подаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад у порядку, встановленому Міністерством соціальної політики та Пенсійним фондом України;

- з реєстрів даних про дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, які проживають чи перебувають в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, - про здобуття такими дітьми та учнями дошкільної та загальної середньої освіти. Відомості подаються структурними підрозділами, відповідальними за створення та постійне оновлення зазначених реєстрів, відповідно до Порядку ведення обліку дітей дошкільного, шкільного віку та учнів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 р. № 684 (Офіційний вісник України, 2017 р., № 76, ст. 2325; 2018 р., № 80, ст. 2663). Відомості подаються в порядку, встановленому Міністерством освіти і науки та Пенсійним фондом України;

- з реєстрів територіальних громад - про місце проживання/перебування особи із зазначенням адреси житла/місця перебування. Відомості подаються органами реєстрації;

2) забороняється вимагати від особи, яка подає заяву для призначення пенсії, документи, що підтверджують відомості, зазначені у підпункті 1 цього пункту (крім випадку, коли такі відомості відсутні або містять розбіжності у відповідній інформаційній системі або особа не надала згоди на отримання та обробку її персональних даних з певної інформаційної системи), а також відомості, які містяться в інформаційних системах Пенсійного фонду України та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Положення щодо обміну відомостями, зазначеними у підпункті 1 цього пункту, діють до організації електронної інформаційної взаємодії відповідних інформаційних ресурсів згідно з Порядком організації електронної інформаційної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. № 357 «Деякі питання організації електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 41, ст. 1450).

Доступ до зазначених у підпункті 1 цього пункту реєстрів здійснюється авторизовано із збереженням інформації про службову або посадову особу, яка зробила запит, з використанням засобів реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування на центральному рівні за умови надання особою, яка подає заяву для призначення пенсії, а у випадках, передбачених законом, - також членами її сім`ї згоди на отримання та обробку їх персональних даних.

Відповідно до Порядку подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян» від 11.09.2020 № 17-1 далі (Порядок №17-1), якою передбачено, наступне:

1. Цей Порядок визначає процедуру подання Пенсійному фонду України відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про дату та місце народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені (далі - інформаційна взаємодія).

2. Інформаційна взаємодія здійснюється з використанням даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - Реєстр), який містить конфіденційну інформацію про фізичну особу, на центральному рівні в електронному вигляді інформаційно-комунікаційними засобами із застосуванням засобів технічного та криптографічного захисту інформації відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».

3. Інформаційну взаємодію забезпечують державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України та визначене адміністратором Реєстру, та Пенсійний фонд України.

4. Інформаційна взаємодія здійснюється з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації, рівень захисту якої повинен відповідати ступеню обмеження доступу до неї.

5. Інформаційна взаємодія здійснюється безоплатно та передбачає передачу на запит Пенсійного фонду України відомостей про дату та місце народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів відповідно до Положення про систему електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 606 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 січня 2023 року № 38).

6. Перелік та обсяг відомостей, які надаються на запит, структура інформаційних повідомлень, що передаються та приймаються, строки впровадження програмного забезпечення для інформаційної взаємодії, процедура взаємодії інформаційних систем та зміни до них, визначаються в договорі про інформаційну взаємодію відповідно до Порядку електронної (технічної та інформаційної) взаємодії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 606.

7. Електронні дані повинні містити інформацію з Реєстру, актуальну на дату передання відповіді на запит.

8. Інформація, що передається з Реєстру у порядку інформаційної взаємодії, використовується виключно для призначення, перерахунку, поновлення, припинення, продовження виплати пенсій, надбавок, допомог, доплат та компенсацій або переведення з одного виду пенсії на інший і не може бути передана третій стороні, якщо інше не передбачено законом.

Отже враховуючи все вищенаведене, відповідач мав можливість отримати додаткові документи для всебічного, повного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії за віком, але всупереч вищенаведеному відповідачем цього зроблено не було, доказів протилежного до суду надано не було.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що період навчання позивача з 01.09.1985 по 21.06.1990 року підлягає зарахуванню відповідачем до його загального страхового стажу.

Отже в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Щодо періоду проходження позивачем військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994 року, суд зазначає наступне.

На підставі постанови Верховної Ради України від 6 грудня 1991 року № 1931-ХІІ «Про введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 1 січня 1992 року Закон №1788 введений в дію в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення в дію цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.

Згідно п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба незалежно від місця проходження служби.

За ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011), час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

В період проходження позивачем військової служби діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590 (далі Положення № 590 у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

За пп. «к» п. 109 Положення № 590, крім роботи в якості робочого або службовця, в загальний стаж роботи зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР.

Суд зазначає, що відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 у період з 01.08.1988 по 29.09.1994 позивач служив у Збройних силах (запис №9).

Вищенаведене також підтверджується довідкою наданою ІНФОРМАЦІЯ_1 (другий відділ) від 01.08.2023 року №80/2/1357, в якій зазначено, що ОСОБА_1 1962 року народження дійсно проходив військову службу в Збройних Силах з 01 серпня 1988 по 29 вересня 1994 року, підстава зазначена трудова книжка, архівна довідка.

Вищенаведене також підтверджується наявною копією особистого посвідчення серії НОМЕР_5 .

Відповідач не зараховуючи період служби позивача в Збройних Силах, у спірному рішенні зазначив, що - «…період проходження строкової військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994, оскільки в довідці від 01.08.2023 № 80/2/1357 відсутнє посилання на первинні документи…», у своєму відзиві на позовну заяву: - «…період проходження військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994, оскільки в довідці від 01.08.2023 № 80/2/1357, що видана ІНФОРМАЦІЯ_1 (другий відділ), відсутнє посилання на первинні документи. В трудовій книжці НОМЕР_1 в запису 9 про період проходження військової служби в підставі видачі вказано посвідчення особи офіцера, дата видачі посвідчення відсутня, що не відповідає вимогам пункту 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993.».

Відповідно до приписів п.2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 передбачено, що до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи, зокрема п. «а» - про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби.

Судом встановлено, що трудова книжка містить зазначення дату зарахування позивача до несення ним служби - 01.08.1988, так і дату звільнення зі служби - 29.09.1994 року, при чому в графі «на підставі чого внесена запис» зазначено особисте посвідчення серії НОМЕР_5 .

Посилання відповідача на відсутність дати видачі посвідчення та відсутність у довідці від 01.08.2023 посилання не первинні документи є не сприйнятим за змістом, оскільки суд вже зауважував, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на соціальний захист.

Також суд вважає можливим врахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах у період з 01.08.1988 по 29.09.1994 року, що підтверджується належними в матеріалах справи доказами та відсутністю протилежних доказів зі сторони відповідача, з урахуванням цього, зазначений період проходження військової служби підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача.

Щодо не зарахованого відповідачем позивачу до його загального страхового стажу періоду роботи на ПП «Дента-ПСП» з 18.01.2000 по 31.12.2003 року, суд зазначає наступне.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у своєму рішенні від 07.03.2024 з цього приводу зазначило наступне: - «До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 згідно з трудовою книжкою від 13.06.1983 НОМЕР_1 , оскільки періоди не підтверджені індивідуальними відомостями про застраховану особу», у своєму відзиві на позовну заяву відповідач зазначив: - «До страхового стажу не зараховано: - період роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 в Приватному підприємстві «Дента-ПСП» (ЄДРПОУ 36136054) згідно записам трудової книжки НОМЕР_1 від 15.03.1983, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані за цей період.»

Судом було встановлено, що також підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , а саме записом №16, відповідно до якого 18.01.2000 року позивач був зарахований на посаду лікаря-стоматолога 0,25 ст. лікаря хірурга-стоматолога на Приватному підприємстві «Дента ПСП» та відповідно до запису №17 внесеного до трудової книжки 15.12.2008 був звільнений з займаної посади за власним бажанням.

Тобто трудовою книжкою підтверджено, що позивач у спірний період з 18.01.2000 по 31.12.2003 року працював лікарем стоматологом на ПП «Дента-ПСП».

В свою чергу, відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача вищезазначений період роботи, оскільки цей період не підтверджений індивідуальними відомостями про застраховану особу.

З цього приводу суд зазначає наступне, згідно статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Система персоніфікованого обліку введена в дію 01 січня 2004 року на виконання Указу Президента України від 4 травня 1998 року №401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування» згідно з постановами Кабінету Міністрів України №1854 від 12 грудня 2002 року та №303 від 12 березня 2003 року.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року. До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином, до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Верховний Суд у постанові від 27.05.2021 у справі №343/659/17 зробив висновок, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Щодо доводів відповідача про неможливість зарахування до страхового стажу період роботи позивача з 18.01.2000 по 31.12.2003 року у зв`язку з відсутністю даних в системі персоніфікованого обліку про сплату страхових внесків суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Так, під час розгляду справи встановлено, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 наявні записи, зокрема: запис №16 від 18.01.2000 про прийняття на роботу до Приватного підприємства «Дента ПСП» на посаду лікаря стоматолога, лікаря хірурга; запис №17 від 15.12.2008 року про звільнення з займаної посади за власним бажанням.

Вказані записи скріплені підписами відповідальних осіб та печатками підприємства.

Отже, з наведеного слідує, що у період з 18.01.2000 року по 31.12.2003 року позивач перебував у трудових відносинах з ПП «Дента-ПСП».

Виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески не зараховувалися тих чи інших підстав (зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення), а тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача період роботи з 18.01.2000 по 31.12.2003 року, згідно записів трудової книжки.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ч.ч.2, 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.03.2024 №104050003111 та як наслідок скасувати це рішення, враховуючи, що воно прийнято не на підставі Конституції та законодавства України.

З огляду на визнання протиправним та скасування спірного рішення, належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 на отримання обґрунтованого та мотивованого рішення за його заяви є зобов`язання відповідача повторно розглянути дану заяву та вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.

Такий висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 по справі №461/4544/18 та Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 по справі №509/1350/17.

Щодо зазначеного відповідачем у його відзиві стосовно - «Орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи, і у випадку зобов`язання його судом вчинити певні дії, як то зарахувати певні періоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи.», це питання належним чином було відображено в ухвалі про розгляд клопотання та відмову у залученні співвідповідача у справу, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області.

Щодо наданої відповідачем копії ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/2680/24 від 26.02.2024 року, суд зауважує, що по цій справі відповідно до ухвали цього же суду від 19.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу, тобто на час звернення з позовною заявою, яка стала підставою для відкриття та розгляду справи №200/5612/24 в провадженні інших судів не перебувало інших позовів до цього ж самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправним та як наслідок скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.03.2024 №104050003111 про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 29.02.2024 року відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до його загального страхового стажу: період роботи на Приватному підприємстві «Дента-ПСП» з 18.01.2000 по 31.12.2003 року; період навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990 року на Військово медичному факультеті при Куйбишевському медичному інституті; період проходження військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 05.08.2024, позивач за подання адміністративного позову сплатив 1211,20 грн. судового збору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд вважає стягнути судовий збір у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 9, 32, 139, 243 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправним рішення від 07.03.2024 та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) від 07.03.2024 №104050003111 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 29.02.2024 року відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до його загального страхового стажу: період роботи на Приватному підприємстві «Дента-ПСП» з 18.01.2000 по 31.12.2003 року; період навчання з 01.09.1985 по 21.06.1990 року на Військово медичному факультеті при Куйбишевському медичному інституті; період проходження військової служби з 01.08.1988 по 29.09.1994 року, з урахуванням висновків суду по цій справі.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, буд.3, ЄДРПОУ: 13486010) судові витрати у розмірі 1 211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23 жовтня 2024 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець