Рішення

від 24.10.2024 по справі 440/3780/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/3780/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глобинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глобинської міської ради (надалі також відповідач ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправними дії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глобинської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у направленні до лікарсько-консультативної комісії для отримання довідки форма №80-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», який видається згідно наказу МОЗ України від 09.03.2021 року № 704 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я»;

- зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико- санітарної допомоги» Глобинської міської ради направити ОСОБА_1 до лікарсько-консультативної комісії для отримання довідки форма №80-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», який видається згідно наказу МОЗ України від 09.03.2021 року № 704 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкції щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я»

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що вона звернулася до відповідача з приводу отримання довідки ЛКК про наявність порушення функцій організму через, які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі , однак відповідачем відмовлено у наданні висновку ЛКК про наявність у позивача порушення функцій організму через, які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників у порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глобинської міської ради у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що 12.02.2024 позивача направлено до голови ЛКК, однак позивач до нього не зверталася на прийом не з`являлася.

У відповіді на відзив позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач 12.02.2024 звернулася до сімейного лікаря ОСОБА_2 з приводу питання отримання висновку про наявність порушення функцій організму через, які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Сімейним лікарем ОСОБА_2 в усній формі та в присутності медичних сестер позивача направлено до голови ЛКК з карткою диспансерного нагляду та індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 115. Згідно рекомендації МСЕК позивач не потребує соціально-побутового патронажу, що підтверджується копією пояснюючої сімейного лікаря ОСОБА_2 та не заперечується позивачем.

15.03.2024 на адвокатський запит вх. № 259/1 від 05.03.2024 відповідачем листом № 01-20/95 повідомлено про те, що згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда № 115 позивач не потребує соціально-побутового патронажу.

Не погодившись з вказаними діями, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 1 Закону України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - текстом Закон № 2961-IV) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Частиною першою статті 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі за текстом - Положення № 1317).

Згідно з пунктом 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

У пункті 17 Положення № 1317 зазначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Абзацами другим та четвертим підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 передбачено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.

Згідно з пунктом 2 - 4 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 р за № 510/36132 (далі- Інструкція № 407) висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги.

Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974.

Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.

Судом встановлено, що 12.02.2024 лікарем загальної практики сімейним лікарем ОСОБА_2 проведено консультацію та огляд позивача, на якій ОСОБА_1 наполягала про надання їй висновку про потребу соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. У зв`язку із наполяганням на такому направленні, вона була направлена до голови лікарсько-консультативної комісії для вирішення даного питання, що сторонами не заперечується.

Водночас, ОСОБА_1 12.02.2024 до голови лікарсько-консультативної комісії не зверталася, що підтверджується листом від 15.03.2024 № 01-20/94 та не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд зазначає, що позивачку направлено до лікарсько-консультативної комісії для вирішення наявності/ відсутності підстав для надання висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, однак вона не з`явилася до лікарсько-консультативної комісії.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про наявність у спірних правовідносинах бездіяльності саме позивачки, а не протиправності дій відповідача.

Щодо твердження позивача з приводу відмови у наданні довідки про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, суд зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі № 800/541/16 підкреслено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

- пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

порушений суб`єктом владних повноважень.

Такі критерії визначені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 9901/216/19.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб`єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №295/14795/16-а, від 23.11.2018 у справі №296/10121/17, від 29.01.2019 у справі №826/10853/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17, від 15.04.2020 у справі №818/294/18 .

Отже, повідомлення позивача про те, що згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда № 115 позивач не потребує соціально-побутового патронажу, викладеного у листі Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глобинської міської ради від 15.03.2024 № 01-20/95 не порушує прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, оскільки не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин для позивача, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року справа №1340/4630/18, від 27.04.2020 у справі №826/17354/17

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд встановив відсутність доказів у справі, що розглядається в підтвердження наведених позивачем підстав для визнання протиправними дії відповідача та відповідно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, позов ОСОБА_1 належить залишити без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Глобинської міської ради (тупик Лікарняний, 1-в, Глобине, Полтавська область, 39000 код ЄДРПОУ 44927447) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.

Суддя К.І. Клочко