Рішення

від 24.10.2024 по справі 440/4420/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/4420/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1/7 від 01.01.2024 "Про залишення скарги без розгляду по суті";

- зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу, зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 03.10.2023 за №СК-3957-23.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач як орган, який уповноважений розглядати скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, повинен був не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації скарги, тобто з 04.10.2023 (оскільки скарга була зареєстрована 03.10.2023 за вхідним №СК-3957-23) встановити підстави для відмови в її задоволенні. Враховуючи той факт, що відповідач у зазначений термін не встановив підстави для відмови в задоволенні скарги, зазначені в пункті 5 Постанови №1128, для відмови в її задоволенні чи пересилання її за належністю, відповідач повинен був перейти до розгляду даної скарги по суті та встановленням наявності обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема, шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і винести рішення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/4420/24.

07.05.2024 Міністерством юстиції України подано відзив на адміністративний позов, у якому просило у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, зазначивши, що відповідно до приписів статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав", зважаючи на встановлений факт не доведеності порушення прав скаржника реєстраційними діями й оцінюючи його ступінь та характер, Міністерство юстиції виходило із того, що скаржником відповідно до вимог закону не підтверджено такого факту та законодавчий обов`язок доказування цього ж факту покладено на скаржника.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою від 03.10.2023 №СК-3957-23 /а.с. 75-76/, у якій просив:

1) здійснити перевірку дій державного реєстратора - ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Мачухівської сільської ради Полтавської області;

2) перевірити чи відповідали дії державного реєстратора чинному законодавству під час реєстрації права власності на гараж (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2773988053080), адресу: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_3 ;

3) визнати, що рішення державного реєстратора - ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Мачухівської сільської ради Полтавської області про реєстрацію право власності на гараж (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2773988053080) адресу: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_3 , прийняте в порушення чинного законодавства;

4) анулювати рішення державного реєстратора - ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Мачухівської сільської ради Полтавської області про реєстрацію право власності на гараж (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2773988053080) адресу: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_3 .

До зазначеної скарги позивачем додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію інформаційної довідки з державного реєстру речового права на нерухоме майно від 12.09.2023; копію технічного паспорту на гараж в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва; копію рішення Київської ради народних депутатів м. Полтава від 17.03.1981; карточки члена кооперативу "Струмок -2" на гаражі № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 за адресою: м. Полтава, вул. Коцюбинського, буд. 29-31.

Відповідно до висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.12.2023 рекомендовано залишити без розгляду по суті скаргу ОСОБА_1 , оскільки скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням у сфері державної реєстрації не порушено /а.с. 105-106/.

Наказом Міністра юстиції України "Про залишення скарги без розгляду по суті" №1/7 від 01.01.2024 залишено без розгляду по суті скаргу ОСОБА_1 , оскільки скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням у сфері державної реєстрації не порушено /а.с.107/.

Позивач, не погодившись із наказом Міністра юстиції України про залишення скарги без розгляду по суті №1/7 від 01.01.2024, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (надалі - Закон №393/96-ВР).

Частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 5 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до статті 8 Закону №393/96-ВР письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає. Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Питання розгляду скарг громадян урегульовано статтею 16 Закону №393/96-ВР, відповідно до якої скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Особливості розгляду скарг громадян на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно визначаються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (надалі Закон № 1952-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до суду.

Міністерство юстиції України розглядає: 1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України; 3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.

Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів особою, права якої порушено, протягом двох місяців з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення своїх прав, але не пізніше одного року з дня прийняття відповідного рішення, здійснення дії або бездіяльності.

Строк для подання скарги, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року такого строку.

Строк для подання скарги, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця такого строку. Якщо закінчення строку для подання скарги, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, що не має відповідного числа, такий строк закінчується в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку для подання скарги припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем такого строку є перший після вихідного, святкового чи іншого неробочого дня робочий день.

Строк для подання скарги не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скаргу подано до установи зв`язку чи направлено іншими засобами зв`язку.

Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:

про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);

про залишення скарги без розгляду по суті.

Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо: 1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання; 2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні; 3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав; 4) скаргу подано особою, права якої у зв`язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено; 5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень; 6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду.

Згідно з частиною десятою статті 37 Закону №1952-IV порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідний порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції" від 25.12.2015 №1128 (далі - Порядок №1128).

Пунктом 5 Порядку №1128 визначено, що Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Мін`юсту, а також встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1128, якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін`юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж протягом десяти робочих днів з дня її реєстрації приймає мотивоване рішення про відмову в задоволенні такої скарги на підставі службової записки посадових осіб Мін`юсту чи відповідного територіального органу, погодженої відповідно заступником Міністра чи заступником керівника територіального органу Мін`юсту. Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку.

Згідно з пунктом 9 Порядку №1128 під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації Мін`юст чи відповідний територіальний орган встановлює наявність обставин, якими обґрунтовано скаргу, та інших обставин, які мають значення для її об`єктивного розгляду, зокрема шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), у разі необхідності витребовує документи (інформацію) і вирішує: 1) чи мало місце рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту; 2) чи було оскаржуване рішення, дія або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту прийнято, вчинено на законних підставах; 3) чи належить задовольнити скаргу у сфері державної реєстрації або відмовити в її задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у скарзі у сфері державної реєстрації; 5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності

Суд зазначає, що в обґрунтування висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 19.12.2023 наведено: колегією встановлено, що жодних прав ні скаржника, ні ОК "Автогаражний кооператив "Струмок-2" на гараж в Державному реєстрі прав не зареєстровано. Окрім того, у Державному реєстрі прав відсутня інформація щодо реєстрації права власності скаржника та ОК "Автогаражний кооператив "Струмок-2" на земельну ділянку, на якій розташований гараж. Також зазначено, що з поданих скаржником документів, зокрема, копії рішення не можливо встановити, що ОК "Автогаражний кооператив "Струмок-2" належать права на земельну ділянку, на якій розташований гараж.

Водночас, позивач у скарзі від 03.10.2023 №СК-3957-23 зауважив, що на земельній ділянці кооперативу, яка надавалась для розміщення металевих гаражів, членом кооперативу громадянином ОСОБА_3 на місці металевих гаражів №13-14, без погодження із членами кооперативу, без отримання земельної ділянки для забудови, без дозвільних документів на будівництво збудовано гараж та присвоєно йому адресу: м. Полтава, вул. Коцюбинського 28-31.

Крім того у скарзі зазначено, що документом, який став підставою для винесення рішення про державну реєстрацію прав власності на гараж, стала довідка про членський пайовий внесок до ОК "Автогаражний кооператив "Струмок-2".

До зазначеної скарги позивачем додано виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію інформаційної довідки з державного реєстру речового права на нерухоме майно від 12.09.2023; копію технічного паспорту на гараж в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва; копію рішення Київської ради народних депутатів м. Полтава від 17.03.1981; карточки члена кооперативу "Струмок -2" на гаражі №13, № НОМЕР_2 за адресою: м. Полтава, вул. Коцюбинського, буд. 29-31.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що під час розгляду скарги відповідачем здійснено аналіз доводів позивача та надано оцінку вищезазначеним доводам та документам. У висновку відповідач обмежився поверхневим вивченням матеріалів скарги та посиланням на відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомостей про зареєстровані за позивачем права на спірне майно.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що відповідач повинен діяти відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом". Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

При цьому, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що під час прийняття спірного наказу здійснено аналіз та надано оцінку вищезазначеним доводам позивача щодо підстав для винесення рішення про державну реєстрацію прав власності на гараж, тобто відповідачем прийнято оспорюване рішення не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; без використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1/7 від 01.01.2024 "Про залишення скарги без розгляду по суті".

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу позивача від 03.10.2023 №СК-3957-23, з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, враховуючи задоволення позову, на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати, сплачені позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 132, 139, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1/7 від 01.01.2024 "Про залишення скарги без розгляду по суті".

Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 03.10.2023 №СК-3957-23, з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.С. Канигіна