Рішення

від 24.10.2024 по справі 480/4938/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 року Справа № 480/4938/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4938/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із відповідними доплатами судді Ямпільського районного суду Сумської області ОСОБА_1 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.03.2024 по 31.05.2024;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , судді Ямпільського районного суду Сумської області суму недоплаченої у період з 01.03.2024 по 31.05.2024 суддівської винагороди із відповідними доплатами із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що працює на посаді судді Ямпільського районного суду Сумської області. Вказує, що у період з 01.03.2024 по 31.05.2024 відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди виходячи не із розміру встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у розмірі 2102,00 грн. На переконання позивача, нарахування та виплата суддівської винагороди у зазначений період виходячи із спеціального розміру прожиткового мінімуму, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є протиправною, оскільки положеннями частини другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено інший порядок для визначення розміру прожиткового мінімуму, що застосовується під час розрахунку суддівської винагороди. Наголошує, що ці норми мають пріоритет і не можуть бути обмежені іншими законодавчими актами. Посилаючись на те, що під час прийняття нових законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та Законом №1402-VIII гарантій незалежності судді, а законами про державний бюджет визначено іншу розрахункову величину, через що розмір її суддівської винагороди безпідставно зменшено, позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 13.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Від Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування вимог статтті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня у розмірі 2102 гривні.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній виклав доводи, аналогічні доводам позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, указом Президента України "Про призначення суддів" від18.10.2013 року № 570/2013 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Ямпільського районного суду Сумської області строком на п`ять років (а.с. 7-9).

Указом Президента України "Про призначення суддів" від 14.01.2020 року №7/2020 відповідно до частини п`ятої статті 126, частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Ямпільського районного суду Сумської області (а.с. 11-12).

Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області від 05.06.2024 № 04-2532/24 суддівська винагорода ОСОБА_1 у період з березня 2024 року по травень 2024 року була нарахована і виплачена виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн. (а.с. 13), що також визнається відповідачем у відзиві.

Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Приписами частини 3 статті 135 вказаного Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 суддівську винагороду у спірному періоді (01.03.2024-31.05.2024) обчислено на підставі приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також вказати, що у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон№966-XIV).

За приписами статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Разом з тим, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, закон про Державний бюджет на 2024 рік фактично містить змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Втім, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за наведеного правового підходу, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення закону про Державний бюджет на 2024 рік вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2024 року складає 3028,00 грн.

За таких обставин, з метою ефективного та повного захисту прав позивача, з урахуванням правових висновків Верховного Суду та наведених норм чинного законодавства України, керуючись ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди із відповідними доплатами із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн. у період з 01.03.2024 по 31.05.2024 та зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.03.2024 по 31.05.2024 суддівської винагороди із відповідними доплатами із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди із відповідними доплатами із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. у період з 01.03.2024 по 31.05.2024.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (вул. Українських Перемог, буд. 4, м. Суми, Сумська область, 40002, код ЄДРПОУ 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоплаченої у період з 01.03.2024 по 31.05.2024 суддівської винагороди із відповідними доплатами із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко