Постанова

від 24.10.2024 по справі 420/33697/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/33697/23

Головуючий в 1 інстанції: Бульба Н.О.

Дата і місце ухвалення 02.07.2024 р., м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Бітова А.І.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Одеського окружного адміністративного суду на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними, стягнення 139640,00 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України третя особа Державна казначейська служба України, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та оплачуваної відпустки з 01.09.2023 по 29.12.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. 00 коп.;

- стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.09.2023 по 29.12.2023 в сумі 139640,00 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 січня 2024 року справу було передано на розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду за встановленою підсудністю.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та оплачуваної відпустки за період з 01.09.2023 по 29.12.2023, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. 00 коп.

Стягнуто з Держави України за рахунок Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів» на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01.09.2023 по 29.12.2023 в сумі 139 640,00 (сто тридцять дев`ять тисяч шістсот сорок) грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Одеський окружний адміністративний подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовані всі обставини справи, які мають значення для справи, а рішення ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог до Одеського окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог, заявлених до Одеського окружного адміністративного суду, відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що дії Одеського окружного адміністративного суду відповідають положенням законодавчого регулювання та здійснювались правомірно, оскільки станом на час розгляду даної справи, норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем відсутні в межах та спосіб встановлений Законом, як розпорядника державних коштів.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 20.07.2007 № 654/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

Наказом голови Одеського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 № 3-К/ТР/С позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу.

За період з вересня 2023 року по листопад 2023 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відпустка, обчислені виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та оплачуваної відпустки з 01.09.2023 по 29.12.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн., позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У даному випадку спірним є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до Одеського окружного адміністративного суду.

Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн., на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), у спірний період, на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірною.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладене.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ст. 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для наступних основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років, дітей віком від 6 до 18 років: працездатних осіб (2684,00 грн.), осіб, які втратили працездатність.

Водночас, статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено також розміри прожиткового мінімуму для: працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.

Таким чином, законодавцем фактично було розширено перелік основних соціальних і демографічних груп населення та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. При цьому, розмір прожиткового мінімуму для вказаних категорій осіб встановлено у розмірі меншому, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Колегія суддів наголошує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі - суб`єкти владних повноважень повинні керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України.

При цьому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:

- ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);

- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).

- ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).

Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.

Відтак, неможливо розглядати положення статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач помилково посилається на незмінюваність посадових окладів суддів протягом 2023 року.

Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема у постановах від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року (справа № 380/25627/21) та інших, та відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» було неправомірним.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та оплачуваної відпустки за період з 01 вересня 2023 року по 29 грудня 2023 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2102 грн. є протиправними, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеського окружного адміністративного суду залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 24.10.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.О. Турецька