Постанова

від 24.10.2024 по справі 400/2755/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2755/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Осіпова Ю.В.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року, прийняту у складі суду судді Мельника О.М. в місті Миколаїв, у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Енергобудівник» про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

27 березня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Енергобудівник» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 80384,01 грн.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року адміністративний позов залишений без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

11 квітня 2024 року до суду надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в обґрунтування якої вказав, що у позивача було 59 позовних заяв, які були йому повернуті у зв`язку із несплатою судового збору. Платіжні інструкції для оплати судового збору у 59 справах були створені та направлені до ДКСУ у Миколаївській області 27.12.2023. За доводами позивача, підготувати 59 позовних заяв із обґрунтованими клопотаннями про поновлення строку для повторного подання позовної заяви (після отримання оплачених платіжних інструкцій) та встановлену звітність протягом 28.12.2023 - 29.12.2023 року Відділення не мало можливості внаслідок обмеженого часу.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у задоволенні клопотання Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду відмовлено, позовну заяву повернуто.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у 2023 році з 333 роботодавців, які не виконали норматив в 2022 році, 242 роботодавця відмовилися сплачувати нараховані їм адміністративно-господарські санкції. Розуміючи, що затвердженого кошторисом судового збору з урахуванням встановленого його розміру на 2023 рік, орієнтовано може бути достатнім для подання приблизно 135 позовних заяв, Позивач неодноразово звертався до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з пропозиціями щодо змін до кошторисних призначень на 2023 рік за напрямами фінансування спеціального фонду по коду надходжень 5007000 за напрямом «Судові витрати» в частині їх збільшення, додаткові кошти на сплату судового збору надійшли на рахунок позивача з державного бюджету України частково 14.12.2023 року, а залишок - 27.12.2023 року. 20 березня 2024 року на рахунок Позивача надійшли кошти для сплати судового збору для подання позовних заяв до роботодавців, які не виконали норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році. Із зазначених коштів Позивач доплатив по 344,00 грн. для повторного подання 52 позовних заяв із загальною сплатою судового збору по 3 028,00 грн по кожній справі. Враховуючи викладене, та посилаючись на висновки Верховного Суду по справі № 500/1912/22, позивач вважає підстави пропуску строку звернення до суду поважними.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навів ні у позовній заяві, ні у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду належних обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість подання ним позову у строки, встановлені процесуальним законодавством.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку відповідач зобов`язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у строк до 15 квітня 2023 року, а тому з 16 квітня 2023 року у позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно відповідачем сум санкцій у судовому порядку.

При цьому суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2020 року (справа № 160/8707/19), від 08 серпня 2019 року (справа №809/1931/16), від 21 лютого 2018 року (справа №813/1897/17).

Враховуючи викладене, позов про стягнення несплачених сум адміністративно-господарських санкцій могло бути подано позивачем у строк до 16.07.2023 року. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява була подана до суду першої інстанції 27.03.2024 року, тобто із пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів враховує посилання апелянта, що первинний адміністративний позов було повернуто ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 по справі № 400/9494/23 у зв`язку із несплатою судового збору, та з цього приводу зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку апеляційного оскарження до дати звернення з апеляційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої апеляційної скарги/відмови у відкритті апеляційного провадження за вперше поданою апеляційною скаргою до дати повторного звернення з апеляційною скаргою і так далі.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно висновків Верховного Суду у межах справ № 826/9136/17, №806/2321/16 у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж. Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Таким чином, довготривала процедура погодження та сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про поновлення чи продовження строку, встановленого законом або судом.

Аналогічні висновки викладені зокрема у судових рішеннях Верховного Суду від 23 грудня 2019 року (справа №2040/6272/18), від 23 грудня 2019 року (справа №160/815/19) від 12 грудня 2019 року (справа №160/8755/18), від 14 листопада 2019 року (справа №826/13980/18).

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2020 року у справі № 826/1402/17, та обставина, що державний орган звертається з позовною заявою у строк (яку було залишено без руху та повернуто з підстав несплати судового збору) не є підставою вважати пропуск строку поважним, оскільки невиконання вимог ухвали про залишення позову без руху не є поважною причиною пропуску строку, адже не є такою, що не залежить від волі особи, яка її подає, і не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку звернення до суду час реалізовувати таке право.

Водночас, сама по собі значна кількість позовних заяв, на наявність якої посилається апелянт не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду, оскільки обставини внутрішньої роботи в межах установи є суб`єктивними, стосуються належної організації роботи всередині установи та залежать від волі керівника та працівників, а тому не виправдовують зволікання у вчиненні процесуальних дій.

Щодо посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, колегія суддів враховує те, що у названій постанові сформовано висновок про те, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.

При цьому у справі № 500/1912/22 Суд врахував, що позивач, який звернувся до суду у квітні 2022 року через свого представника, є учасником бойових дій та відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію" мобілізований у першу хвилю (оперативні резервісти, колишні військовослужбовці та ветерани АТО та ООС).

Водночас, у цій справі позивачем, який пропустив строк на звернення до суду апеляційної інстанції, є орган державної влади, що свідчить про нерелевантність наведених висновків Верховного Суду у межах спірних правовідносин.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду, колегія суддів приходить до висновку, що адміністративний позов подано з пропуском встановленого процесуальним законом строку, а підстави для його поновлення відсутні, наслідком чого є повернення адміністративного позову на підставі вимог ч.2 ст. 123 КАС України.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Енергобудівник» про зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: Ю.В. Осіпов

Суддя: В.О. Скрипченко