Постанова

від 24.10.2024 по справі 580/5236/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5236/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бабич А.М., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним і скасування податковог повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» (далі по тексту - позивач, ТОВ «АГРОРОСЬ») звернулося до суду з адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі по тексту - відповідач) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1238/Ж10/31-00-23-02-20 від 15.05.2024.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з відомостями ЄДРПОУ ТОВ «АГРОРОСЬ» створено, як юридична особа, з 04.10.2002. Основний вид діяльності « 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами». Перебуває на податковому обліку Центральному міжрегіональному управлінні ДПС по роботі з великими платниками податків.

На підставі наказу від 28.02.2024 №92/Ж1, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АГРОРОСЬ», з питань подання звіту про контрольовані операції за 2014 рік після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, про що склала акт від 09.04.2024 №1085/Ж5/31-00-23-02-15/21374294 (далі - акт перевірки).

У вказаному акті податковим рганом зафіксоване порушення позивачем вимог підп.39.4.2. п.39.4 ст.39 ПК України, у редакції станом на 01.05.2015, в частині неподання звітну про контрольовані операції за 2014 рік, після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу за неподання платником звіту про контрольовані операції за 2014 рік.

Так, в описовій частині акту перевірки вказано про урахування результатів акту від 04.07.2016 №860/28-10-14-03/21374294 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, з питань неподання звіту про контрольовані операції за 2014 рік щодо імпорту кукурудзи від нерезидента Monsanto International Sarl (Швейцарська Конфедерація) та узгодження за наслідком судового оскарження в справі №823/1053/16 прийнятого на його підставі ППР від 19.07.2016 №0000021403 про донарахування штрафу за вказане податкове порушення, який позивачем добровільно сплачено у 2023 році.

Оскільки на дату податкової перевірки (квітень 2024), призначеної згаданим вище наказом від 28.02.2024, позивач не подав вказаного звіту, відповідач оцінив це вчиненням податкового порушення та виніс після розгляду заперечення позивача податкве повідомлення-рішення від 15.05.2024 №1238/Ж10/31-00-23-02-20 про донарахування штрафу в розмірі 365 400,00 грн. (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Вважаючи оскаржуване ППР відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не подав звіту про контрольовані операції за 2014 рік, після сплати штрафу за таке неподання, а тому відповідач обґрунтовано застосував вказану норму абзацу 9 п.120.3 ст.120 ПК України щодо накладення штрафу за цей вид податкового порушення.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що не відповідає нормам чинного законодавства і порушує законні права позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Судом першої інстанцій встановлено, що відповідно до узгодженого ППР від 15.05.2024 №1238/Ж10/31-00-23-02-20 про донарахування штрафу в розмірі 365 400,00 грн. за неподання позивачем звіту про контрольовані операції за 2014 рік щодо імпорту кукурудзи від нерезидента Monsanto International Sarl (Швейцарська Конфедерація) в справі №823/1053/16. Зокрема, постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року залишена в силі постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року, якою підтверджено правомірність цього ППР. Тобто, факт податкового порушення та обов`язок позивача подати за вказані господарські операції звіт за 2014 рік підтверджені рішенням суду, що набрало законної сили.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує про помилковість висновку суду першої інстанцій, що ППР від 15.05.2024 №1238/Ж10/31-00-23-02-20 про донарахування штрафу в розмірі 365 400,00 грн. за неподання позивачем звіту про контрольовані операції за 2014 рік є узгодженим.

Саме в даній справі предметом спору є оскарження позивачем ППР від 15.05.2024 №1238/Ж10/31-00-23-02-20, відповідно, воно не може вважатися узгодженим, станом на момент розгляду справи в суді.

Щодо інших висновків суду про преюдицію спірних правовідносин та застосування ч.4 ст. 78 КАС Украхни, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, у липні 2016 року Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АГРОРОСЬ», з питань неподання звіту про контрольовані операції за 2014 рік.

За результатами вказаної перевірки, податковим органом складено акт № 860/28-10-14-03/21374294 від 04.07.2016, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України щодо обов`язку подання в установлений законом термін до центрального органу влади.

На підставі акту перевірки № 860/28-10-14-03/21374294 від 04.07.2016, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 року № 0000021403 про застосування до позивача штрафної санкції в розмірі 365 400 грн.

У подальшому, податкове повідомлення-рішення від 19.07.2016 року № 0000021403 було оскаржено ТОВ «АГРОРОСЬ» у судовому порядку.

За наслідками оскарження вказаного повідомлення-рішення від 19.07.2016 року №0000021403, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 року у справі №823/1053/16 відмовлено ТОВ «АГРОРОСЬ» в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 року у справі у справі №823/1053/16 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.09.2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 19 липня 2016 року № 0000021403.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд постановою від 19.02.2019 у справі №823/1053/16 касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС задовольнив. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року у справі № 823/1053/16 скасував, залишив в силі постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2016 року.

06.07.2023 року ТОВ «АГРОРОСЬ» сплачено шрафну санкцію у розмірі 365 400,00 грн., згідно податкового повідомлення-рішення від 19.07.2016 року № 0000021403, що підтверджується платіжним дорученням № 2500 від 06.07.2023, та не заперечується відповідачем.

У подальшому, 08.04.2024 контролюючим органом розпочато документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АГРОРОСЬ», з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині неподання звіту про контрольовані операції за 2014 рік після застосування штрафних санкцій, результати якої оформлено актом перевірки від 09.04.2024 №1085/Ж5/31-00-23-02-15/21374294, в якому відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України, в редакції 01.05.2015, з підстав неподання ним звіту про контрольовані операції за 2014 рік, після спливу 30 клендарних днів, наступних за днем граничного строку сплати штрафу за неподання платником податку звіту про контрольовані операції за 2014 рік.

На підставі висновків вказаного акта перевірки контролюючим органом прийнято оскаржуване ППР від 15.05.2024 №1238/Ж10/31-00-23-02-20 про донарахування штрафу в розмірі 365 400,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі по тексту - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України визначено, що для цілей нарахування податку на прибуток підприємств контрольованими є господарські операції, що впливають на об`єкт оподаткування платника податків, однією із сторін яких є нерезидент, зареєстрований у державі (на території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України. Операції з контрагентом, зареєстрованим у державі (на території), включеній до зазначеного переліку, визнаються контрольованими з дати включення держави (території) до такого переліку.

Відповідно до підпункту 39.2.1.7 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 ПК України господарські операції, передбачені підпунктами 39.2.1.1 - 39.2.1.3 і 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 цього пункту, визнаються контрольованими, якщо одночасно виконуються такі умови: річний дохід платника податків від будь-якої діяльності, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 50 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік; обсяг таких господарських операцій платника податків з кожним контрагентом, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 5 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий (звітний) рік.

Згідно з підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України (в редакції, яка діяла до 31.12.2016) платники податків, обсяг контрольованих операцій яких з одним контрагентом перевищує 5 млн. гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов`язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 травня року, що настає за звітним, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Неподання до Державної фіскальної служби платником податків звіту про проведені ним контрольовані операції, відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 Кодексу є порушенням податкового законодавства, відповідальність за яке передбачено пунктом 120.3 статті 120 Кодексу.

При цьому, пунктом 120.3 статті 120 ПК України (в редакції, яка діяла до 31.12.2016) встановлена відповідальність за неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, що тягне за собою накладення штрафу у розмірі: 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції; 1 відсоток суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції; 3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році.

Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов`язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин пункт 120.3 статті 120 ПК України передбачав відповідальність у вигляді штрафу за три види порушень, пов`язаних із недотриманням платниками податків вимог ПК України в частині здійснення контролю за трансфертним ціноутворенням (контрольованими операціями), а саме:

- за неподання (несвоєчасне подання) звіту про контрольовані операції;

- за недекларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції;

- за неподання документації, визначеної підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин щодо порушення Товариством строку подання звіту про контрольовані операції за 2014 рік, пункт 120.3 статті 120 ПК України передбачав відповідальність у вигляді штрафу за три види порушень, пов`язаних із недотриманням платниками податків вимог Податкового кодексу України в частині здійснення контролю за трансфертним ціноутворенням (контрольованими операціями), а саме: за неподання (несвоєчасне подання) звіту про контрольовані операції; за недекларування контрольованих операцій у поданому звіті про контрольовані операції; за неподання документації, визначеної підпункту 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу.

При цьому, згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Наведені норми у контексті спірних правовідносин свідчать, що платник податків мав обов`язок подавати щорічний звіт про контрольовані операції у строк до 1 травня року, а у разі неподання такого звіту у зазначений строк мав сплатити застосовані фіскальним органом штрафні санкції протягом у строк 10 календарних днів, які настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, ПК України не звільняючи платника податку від обов`язку подання звіту про контрольовані операції після сплати зазначених штрафних санкцій, не встановлював строк такої подачі.

Як установлено судом апеляційної інстанції, за неподачу звіту про контрольовані операції за 2014 рік, податковим органом до ТОВ «АГРОРОСЬ» застосовано штраф, згідно податкового повідомлення-рішення від 19.07.2016 року № 0000021403, та який сплачений 06.07.2023 року ТОВ «АГРОРОСЬ», після завершення процедури судового оскарження, у розмірі 365 400,00 грн.

Тобто, позивача було притягнуто до відповідальності за неподачу звіту, відповідно до норм ПК України у редакції, що діяла на момент виявлення такого порушення фіскальним органом в 2016 року.

У свою чергу, починаючи з 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797-VIII, яким внесено низку змін до ПК України.

Так, зокрема згідно з абзацом 1 підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України (в редакції з 01.01.2017) платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подавати звіт про контрольовані операції центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, до 1 жовтня року, що настає за звітним, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Пунктом 120.3 статті 120 ПК України (в редакції з 01.01.2017) визначено, що за неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі: 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання звіту про контрольовані операції; 1 відсотка суми контрольованих операцій, не задекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі не задекларовані контрольовані операції; 3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктами 39.4.6 та 39.4.8 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році.

Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податків від обов`язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Неподання платником податків звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу (штрафів), передбаченого цим пунктом, тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Таким чином, з 01.01.2017 положення пункту 120.3 статті 120 ПК України встановлюють відповідальність платника податків у вигляді штрафу за неподання звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу.

Зазначений вид відповідальності, як і склад порушення, передбачений ПК України лише з 01.01.2017 та був відсутній на момент виникнення спірних правовідносин, відтак колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність підстав для застосування до останнього штрафних санкцій, згідно оскаржуваного ППР.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 року по справі №826/17871/17.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У свю чергу, податковий орган, як суб`єкт владних повноважень, не спростував вказаних доводів, які відповідають нормам чинного податкового законодавства.

З огляду на викладене, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1238/Ж10/31-00-23-02-20 від 15.05.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «АГРОРОСЬ», а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи позивача, з огляду на що, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, під час подання позовної заяви та апеляційної скарги позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 13 704,00 грн., який підлягає стягнення з відповідача на користь позивача, як суб`єкта владних повноважень, відповідно до ст. 139 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» - задовольнити повністю.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним і скасування податковог повідомлення-рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №1238/Ж10/31-00-23-02-20 від 15.05.2024 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРОСЬ» (ЄДРПОУ 21374294) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44082145) витрати на сплату судового збору в розмірі 13 704,00 грн., (тринадцять тисяч сімсот чотири грн. 00 копійок).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 24.10.2024 року