Постанова

від 24.10.2024 по справі 300/4410/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №300/4410/23

адміністративне провадження № К/990/18836/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 300/4410/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ЦИТАДЕЛЬ»

до Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Тисменицької міської ради Вербіцької Мар`яни Михайлівни ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 ,

про визнання протиправними та скасування рішень,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ЦИТАДЕЛЬ» на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Кузьмича С.М., суддів: Довгої О.І., Матковської З.М.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Цитадель» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду із адміністративним позовом до Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Тисменицької міської ради Вербіцької Мар`яни Михайлівни (далі - відповідач, Державний реєстратор), у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 січня 2023 року (індексні номери: 66138878, 66138499, 66138254, 66137969, 66137737, 66135932, 66135640, 66135472, 66135313, 66135086; від 17.01.2023 індексні номери: 66119302, 66112119, 66111861, 66111638, 66110375, 66110127, 66109655, 66109485, 66109336, 66109211, 66109089), а саме щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно Товариства.

2. На обґрунтування своїх вимог й безпідставність здійснення Державним реєстратором реєстрації нерухомого майна за Товариством вказувало, що заявником вчинення вказаних реєстраційних дій значиться ОСОБА_31 , який є керівником та засновником Товариства, однак останній з відповідними заявами про реєстрацію права власності до відповідача не звертався та не міг цього зробити у зв`язку із перебуванням за кордоном; вважає, що відповідачем під час прийняття оскаржуваних рішень не здійснено належної перевірки відомостей щодо особи, яка звернулась із заявою про реєстрацію речових прав, що, на думку позивача, свідчить про протиправність оспорюваних рішень та наявність підстав для їх скасування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

4. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції обґрунтовував свою позицію тим, що оскаржуваними рішеннями Державного реєстратора за позивачем здійснена реєстрація права власності на господарські будівлі та квартири за адресою: АДРЕСА_1 , як це передбачено рішенням загальних зборів учасників Товариства від 07 грудня 2022 року, натомість під час розгляду справи позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими рішеннями відповідача, що виключає підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2024 року скасував рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року й закрив провадження у справі, роз`яснивши, що розгляд цієї справи слід здійснювати в порядку цивільного судочинства.

6. Судом апеляційної інстанції зазначено, що в третіх осіб, які залучені до участі у справі, виникло право власності на об`єкти нерухомості в будинку АДРЕСА_1 , до того ж спір стосується права на предмет іпотеки, відтак рішення суду у цій справі безпосередньо вплине на таке їхнє право й звернення Товариства до суду із цим позовом не пов`язано із захистом прав та охоронюваних законом інтересів у сфері публічно-правових відносин, а зумовлено наявністю приватного інтересу щодо нерухомого майна, тобто спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування

7. Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, Товариство звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

8. Як на підставу для касаційного оскарження вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), необхідність вирішення цієї справи за правилами адміністративного судочинства й те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 та від 20 червня 2018 року у справі №821/592/16, щодо спорів адміністративної юрисдикції. Стверджує, що у цій справі відсутній спір про право, оскільки позивач оскаржує дії Державного реєстратора, які полягали у вчиненні реєстраційних записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без належних на те правових підстав, а тому цей спір належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

9. 15 травня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

10. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.

11. Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2024 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.

12. Державний реєстратор у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, просила відмовити у її задоволенні. По суті зауважує, що згідно наданих у суді апеляційної інстанції пояснень представника позивача ОСОБА_31 між ним як директором та ОСОБА_33 - співвласником цього Товариства виник корпоративний конфлікт, а об`єкти нерухомості, які знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , відчужені третім особам, персональні дані щодо яких позивачем не надано, тому, хоча Товариство й не посилалось в позовній заяві на такі обставини, фактично звернення до суду із таким позовом зумовлено необхідністю захисту корпоративних прав та безпосередньо впливає на приватні права інших осіб, а не права у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги в цій справі є похідними від спору щодо такого нерухомого майна.

13. Представники третіх осіб, залучених до участі у справі, також подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких, стверджуючи про прийняття апеляційним судом оскаржуваної постанови із дотриманням норм процесуального права, просили залишити останню без змін, а скаргу Товариства - без задоволення. Звертають увагу на те, що метою подання цього позову є не захист порушеного права чи законного інтересу Товариства у сфері публічно-правових відносин, а спроба ухилення як від сплати податків позивачем за нерухоме майно, так і від виконання зобов`язань Товариства як майнового поручителя за договорами іпотеки, отримання преюдиційного рішення суду для використання його у можливих спорах із інвесторами - власниками квартир щодо скасування державної реєстрації їх майнових прав на них.

14. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Верховного Суду

15. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування апеляційним судом норм процесуального права, вказує на наступне.

16. Так, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

18. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

19. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

20. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

21. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

22. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

23. Велика українська юридична енциклопедія містить інформацію, відповідно до якої адміністративно-правовий спір тісно пов`язаний із публічним адмініструванням, бо виникає, як правило, у зв`язку з управлінською та сервісною діяльністю суб`єктів владних повноважень, що представляють державу. У більшості випадків обов`язковою стороною адміністративно-правового спору є владарюючий суб`єкт, уповноважений на виконання функцій управління. За законом він має право справляти керівний вплив на поведінку чи свідомість фізичних і юридичних осіб з тим, щоб перебіг відносин за їх участю відбувся відповідно до загальнообов`язкових правил. Владність повноважень такого суб`єкта виявляється в тому, що він вправі приймати рішення, що стосуються прав, свобод та інтересів осіб і мають обов`язково ними виконуватися. [Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. - Харків : Право, 2016- . Т. 5 : Адміністративне право / редкол.: Ю. П. Битяк (голова) та ін. ; Нац. акад. прав. Наук України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - 2020. С. 86, 87].

24. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).

25. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

26. Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.

27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18).

28. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах №712/5476/19 (пункт 19) і №368/561/19 (пункт 22)).

29. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

30. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18).

31. Також згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №815/6832/16, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

32. Судами встановлено, що рішенням загальних зборів учасників Товариства від 07 грудня 2022 року вирішено прийняти на баланс нерухоме майно (квартири), а саме: господарські будівлі та квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Цим же рішенням учасники Товариства вирішили провести державну реєстрацію нерухомого майна відповідно до чинного законодавства та поставити на облік нерухоме майно. Вказане рішення підписано двома учасниками товариства - ОСОБА_33 та ОСОБА_31 (протокол №3 загальних зборів учасників).

33. На виконання вказаного рішення Державному реєстратору подано ряд заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які містять підпис заявника з зазначенням «за дорученням ОСОБА_33 ». До заяв додано протокол №3 загальних зборів учасників Товариства, який підписаний двома його учасниками - ОСОБА_33 та ОСОБА_31 та витяги із переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта будівництва по АДРЕСА_2 , затверджений Товариством та підписаний директором ОСОБА_31 .

34. За наслідками розгляду цих заяв та доданих до них документів Державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності за позивачем об`єктів нерухомості за вказаною вище адресою, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.

35. У цій справі, оспорюючи правомірність прийнятих Державним реєстратором рішень, позивач наполягає на відсутності спору про право, однак судом апеляційної інстанції встановлено на підставі наявних у справі доказів, що фактично спір виник стосовно нерухомого майна, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 , має приватноправовий характер і обумовлений порушенням або загрозою порушення майнового приватного права чи інтересу.

36. Зокрема, у ході апеляційного провадження у справі Восьмим апеляційним адміністративним судом встановлено, що у переважної більшості третіх осіб, які залучені до участі у справі, наявне право власності на об`єкти нерухомості в будинку АДРЕСА_1 . Крім того, 15 грудня 2023 року між ОСОБА_38 (іпотекодержателем) та Товариством в особі директора ОСОБА_39 (іпотекодавця) як майнового поручителя за зобов`язаннями ОСОБА_40 було укладено договір іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань позичальника та вимоги іпотекодержателя, що випливають з договору позики від 15 грудня 2023 року, укладеного між іпотекодержателем і позичальником в простій письмовій формі. Предметом договору іпотеки є квартира АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцю (позивачу у цій справі), державну реєстрацію права власності якої проведено відповідачем.

37. Зваживши ці обставини, а також заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін та третіх осіб, з`ясувавши передумови, які слугували зверненню до суду із цим позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав на об`єкти нерухомості в будинку АДРЕСА_1 фактично спрямовані не на захист порушеного права чи законного інтересу Товариства у сфері публічно-правових (реєстраційних) відносин, а мають іншу, відмінну юридичну природу, покликану задовольнити потреби приватноправового (цивільного) характеру, пов`язані з наявністю спору щодо майна та майнових прав на нього. Тобто спір у цій справі не має ознак публічно-правового, не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

38. За наведеного та в контексті змісту встановлених фактичних обставин у цій справі, а також враховуючи відображені у відзивах на касаційну скаргу доводи представників відповідача та третіх осіб, які не були спростовані позивачем у ході касаційного провадження у справі, підстави вважати помилковим такий висновок суду апеляційної інстанції відсутні.

39. Таким чином, судом апеляційної інстанції цілком слушно зауважено, що метою звернення Товариства до адміністративного суду із цим позовом є захист приватного (цивільного) права, яке позивач вважає порушеним.

39. За змістом перших частин статей 2, 4 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом; далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

40. Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

41. Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

42. Враховуючи зміст позовних вимог та суб`єктний склад учасників справи, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені апеляційним судом, Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір не є публічно-правовим, і відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.

43. При цьому, з аналізу фактичних обставин цієї справи та справ №914/2006/17 та №821/592/16, на рішення Великої Палати Верховного Суду у яких посилається скаржник, характеру правовідносин, що склалися між сторонами, вбачається, що в них, серед іншого, дійсно йдеться про юрисдикцію адміністративних судів, однак в основі правозастосування лежать відмінні між собою фактичні обставини, характер (природа) оспорюваних правовідносин, які зумовили відповідне трактування і застосування норм права, ухвалення судових рішень, які за юридичним значенням не можна визнати неоднаковими.

44. Відтак посилання скаржника на те, що судове рішення у цій справі ухвалено без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, є безпідставними; касаційна скарга не містить необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні застосував одні й ті ж самі норми матеріального права всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню, згаданому у вираженому (відображеному) вище правовому висновку Верховного Суду.

45. Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

46. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

47. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ЦИТАДЕЛЬ» залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій