Постанова

від 24.10.2024 по справі 540/544/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 540/544/20

адміністративне провадження № К/9901/27008/20, К/9901/26844/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Херсонській області

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 (головуючий суддя - О.Й. Кисильова)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020 (головуючий суддя - А.В. Бойко, судді - А.Г. Федусик, О.А. Шевчук)

у справі № 540/544/20

за позовом ОСОБА_1

до Управління Служби безпеки України в Херсонській області в особі начальника Криворучка Сергія Миколайовича

про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні,

установив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Херсонській області в особі начальника Криворучка С.М. , в якому просив стягнути з Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення (компенсацію) за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби за період з 08.09.2015 по 13.08.2019 в розмірі 2 691 241, 95 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що судовими рішеннями у справі № 814/1171/17 встановлено факт не проведення відповідачем належного розрахунку при звільненні позивача та стягнуто зі Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь позивача не виплачені суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження позивачем служби в органах Служби безпеки України. На виконання рішення суду 13.08.2019 відповідач здійснив виплати. За доводами позивача, за несвоєчасну виплату належних позивачу коштів при звільненні для відповідача настає відповідальність відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.06.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020, адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні у сумі 83 178, 00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку щодо наявності підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Враховуючи ті обставини, що спір з приводу розміру належних до виплати сум між позивачем та відповідачем виник у 2015 році, та тривалість такого періоду невиплати з 08.09.2015 до 13.08.2019 пов`язана не з наявністю вини відповідача у зволіканні виконання рішення суду від 20.08.2018 у справі № 814/1171/17, а з недоліками даного рішення в частині способу захисту прав позивача (не зазначення у рішенні суду суми стягнення невиплаченого грошового забезпечення), що унеможливлювало своєчасне виконання рішення, зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат ОСОБА_1 - 41588, 88 грн та заявлених позивачем до стягнення 2691241, 95 грн, істотність частки відшкодування порівняно із середнім заробітком позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача суми у розмірі 83 178, 00 грн. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 .

5. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення (компенсацію) за весь час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби за період з 08.09.2015 по 13.08.2019 в розмірі 2 691 241, 95 грн.

6. Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. За позицією позивача, суди попередніх інстанцій, визнаючи факт нездійснення кінцевого розрахунку при звільненні позивача, не врахували строк невиплати належних сум, факт кінцевого розрахунку, розмір заборгованості перед позивачем. Позивач вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність вини відповідача щодо тривалого виконання рішення у справі № 814/1171/17.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує про безпідставність доводів касаційної скарги, такими, що не відповідають приписам чинного законодавства та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги Управління Служби безпеки України в Херсонській області

8. Відповідач, не погоджуючись із ухваленими рішеннями у справі, також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд або ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

9. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач вказує пункти 2, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач звертає увагу, що рішенням у справі № 821/3195/15-а наказ про звільнення позивача з військової служби скасований, позивач поновлений на військовій службі з 22.08.2015, а з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень вказаної обставини, та прийняття судами рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що на думку відповідача, вказує на одночасне застосування положень статей 117, 235 Кодексу законів про працю України, що є недопустимим та призведе до подвійного стягнення з відповідача одних і тих самих сум на користь позивача. Також, за позицією відповідача, застосування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2019 у справі № 761/9584/15-ц, є недоречним, оскільки такі не поширюються на спірні правовідносини, позаяк позивач поновлений на військовій службі з 22.08.2015, отримав середній заробіток за вимушений прогул, на час винесення рішення у справі № 814/1171/17 перебував на військовій службі та отримував відповідне грошове забезпечення.

Позиція інших учасників справи

10. У відзиві на касаційну скаргу позивача з доводами касаційної скарги відповідача не погоджується, вважає касаційну скаргу необґрунтованою та невмотивованою, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги відповідача у повному обсязі.

Рух касаційної скарги

11. Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління Служби безпеки України в Херсонській області.

12. Ухвалою Верховного Суду від 05.01.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

13. Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2024 адміністративну справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

14. З 2013 року позивач проходив службу на посаді начальника Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в Управлінні Служби безпеки України в Донецькій області.

15. Наказом голови Служби безпеки України від 15.01.2014 № 28-ос полковника ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області з 15.01.2014.

16. Наказом голови Служби безпеки України від 22.08.2015 № 810-ос ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 61 та підпунктом «г» пункту 63 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України № 1262/2007 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі).

17. Наказом т.в.о. начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 08.09.2015 № 624-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу управління у запас Збройних Сил України за підпунктом «б» пункту 61, підпунктом «г» пункту 63 Положення (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі).

18. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 у справі № 821/3195/15-а визнано протиправними та скасовано наказ голови Служби безпеки України від 22.08.2015 № 810-ос та наказ Управління Служби безпеки України в Херсонській області від 08.09.2015 № 624-ос; поновлено ОСОБА_1 на військовій службі в органах Служби безпеки України з 22.08.2015, в списках особового складу Управління Служби безпеки України в Херсонській області; стягнуто на користь ОСОБА_1 матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, судові витрати, моральну шкоду.

19. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 у справі № 814/1171/17 стягнуто з Служби безпеки України та Управління Служби безпеки України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 не виплачені суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження ним служби в органах Служби безпеки України, а саме:

- суму коштів з 15.01.2014 до 01.05.2014 під час знаходження ОСОБА_1 в розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області згідно наказів голови Служби безпеки України від 22.08.2015 № 810-ос та від 06.11.2014 № 10/75-с;

- не донараховану щомісячну премію за період з 01.05.2014 до 08.09.2015 у розмірі 1873,76 грн;

- підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, яку отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації, а саме: до Управління Служби безпеки України в Херсонській області;

- винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби із застосуванням довідок, які включають розмір посадового окладу ОСОБА_1 , встановленого станом на дату набуття ним права на відповідні виплати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати на його користь компенсації за затримку розрахунку при звільненні відмовлено.

20. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 у справі № 814/1171/17 набрало законної сили 20.02.2019.

21. На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2018 у справі № 814/1171/17 на картковий рахунок ОСОБА_1 у січні 2019 року та серпні 2019 року надійшли кошти на загальну суму 41 588, 88 грн.

22. Днем остаточного розрахунку з позивачем суми невиплаченого грошового забезпечення є 13.08.2019.

23. Не проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем при звільненні, зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

24. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

25. За приписами статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

26. За змістом частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини третя статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

28. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

29. Суди попередніх інстанцій виснували, що у спірних правовідносинах для відповідача настає відповідальність, визначена у статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідач не провів повний розрахунок з позивачем у день звільнення.

30. В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти таких висновків судів попередніх інстанцій, звертає увагу суду на одночасне застосування положень статей 117, 235 Кодексу законів про працю України, оскільки рішенням у справі № 821/3195/15-а наказ про звільнення позивача з військової служби скасований, позивач поновлений на військовій службі з 22.08.2015, а з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. А тому, за позицією відповідача, виплата середнього заробітку на користь позивача на підставі статті 235 Кодексу законів про працю України, виключає застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України.

31. Надаючи оцінку таким доводам відповідача, Верховний Суд зазначає таке.

32. За усталеною практикою Верховного Суду, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

33. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

34. Установлення судом факту не проведення повного розрахунку з працівником у день звільнення з вини роботодавця є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України.

35. У свою чергу, питання правомірності/протиправності звільнення особи не може впливати на вирішення питання щодо права звільненого працівника на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за умови встановлення факту невиплати з вини власника належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

36. Подібний підхід при вирішенні питання одночасного застосування приписів статей 117, 235 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом при розгляді справи № 120/10686/22.

37. Крім того, суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги відповідача, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на спірні правовідносини, що виникли у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

38. Необґрунтованими у цьому аспекті є посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України», де Суд зазначав, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

39. Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 Кодексу законів про працю України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

40. Отже, доводи касаційної скарги відповідача щодо одночасного застосування положень статей 117, 235 Кодексу законів про працю України у спірних правовідносинах та безпідставності застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України не знайшли свого підтвердження.

41. Доводи касаційної скарги позивача фактично зводяться до незгоди із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті на користь позивача.

42. Суди попередніх інстанцій з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо визначення критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, дійшли висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні у сумі 83 178 грн.

43. Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

44. За висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

45. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

46. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній вище постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

47. За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

48. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

49. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

50. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

51. На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

52. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що судовим рішенням у справі № 814/1171/17 встановлено, що ОСОБА_1 не виплачені суми коштів (грошового забезпечення) під час проходження ним служби в органах Служби безпеки України: суму коштів з 15.01.2014 по 01.05.2014 під час знаходження ОСОБА_1 в розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Херсонській області; недонараховану щомісячну премію за період з 01.05.2014 по 08.09.2015 в розмірі 1873, 76 грн; підйомну (шляхову) допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення, яке отримував ОСОБА_1 станом на дату його прибуття до нового пункту постійної дислокації, а саме до Управління Служби безпеки України в Херсонській області; винагороду за 15 та 20 років безперервної військової служби із застосуванням довідок, які включають розмір посадового окладу ОСОБА_1 , встановленого станом на дату набуття ним права на відповідні виплати.

53. Сума середнього заробітку за час затримки виплати вказаного грошового забезпечення дорівнює сумі множення кількості днів затримки на суму середньоденного розміру грошового забезпечення.

54. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

55. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що на дату постановлення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, які є предметом перегляду в цій справі, постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 ще не було.

56. Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

57. Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій об`єктивно не могли виконати вказаної вимоги процесуального закону. Касаційний суд, оскільки він переглядає рішення судів попередніх інстанцій і в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, повинен перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, при ухваленні в межах своїх повноважень судового рішення, також зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду.

58. Як зазначалося вище, за змістом частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

59. Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи доводи касаційної скарги позивача, для забезпечення єдності судової практики та з урахуванням правової позиції, сформованої у судовому рішенні Верховного Суду у справі № 480/3105/19, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що доводи касаційної скарги є прийнятними, а вимоги касаційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

61. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

62. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

63. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

64. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

65. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

66. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Управління Служби безпеки України в Херсонській області залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

3. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2020 у справі № 540/544/20 скасувати.

4. Справу № 540/544/20 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Херсонського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк