Рішення

від 13.09.2024 по справі 760/15241/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 249-79-26, факс:249-79-28;

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 456-51-65; факс: 456-93-08

e-mail:inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

Код ЄДРПОУ: 02896762

Провадження 2/760/8884/24

В справі 760/15241/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

І. Вступна частина

13 вересня 2024 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

представника Позивача - адвоката Надточиєвої А.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в міста Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів про визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення на посаді.

ІІ. Описова частина

22 березня 2021 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемоги, 55-А» звернулось до Солом`янського районного суду міста Києва з позовними вимогами до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи свої вимоги Позивач зазначив, що в лютому 2021 року ОСББ «Перемоги, 55-А» було виявлено вчинення ОСОБА_2 , власником квартири АДРЕСА_1 (наразі - АДРЕСА_2 ), самочинних дій зі зміни фасаду будинку - шляхом улаштування двох плит за зовнішніми межами квартири в продовження підлоги квартири.

Позивач зазначає, що Відповідач своїми діями порушив Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 №76, п. 3.2.8. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 р. N 1051/1051 та Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", оскільки дозвіл на перепланування від співвласників будинку у встановленому порядку не надавався, перепланування було здійснено без відповідних дозволів органів місцевого самоврядування та архітектора проекту, а втручання в несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку створило небезпеку для людей, які мешкають в будинку, та їх майна.

З урахуванням вказаного Позивач просив зобов`язати Відповідача привести фасад будинку у відповідність до проекту, знести (демонтувати) самочинно влаштовані плити з правого боку та з лівого боку еркеру квартири АДРЕСА_3 , в ніші фасаду.

23 березня 2021 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим визначено суддю Коробенка С.В.

25 березня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач до суду відзиву на позов не надав.

17.04.2024 розгляд справи було відкладено, у зв`язку з неявкою Відповідача у судове засідання та клопотанням про відкладення, заявленим Відповідачем.

10.09.2024 у судове засідання Відповідач не з`явився, повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи. Від представника Позивача через канцелярію суду 10.09.2024 надійшло клопотання про розгляд справи за наявними письмовими матеріалами без участі представника Позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Враховуючи неодноразову неявку Відповідача у судове засідання, тривалість перебування справи в провадженні, суд визнав за можливе розглянути справу на підставі наявних матеріалів із постановленням заочного рішення.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення представника Позивачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

ОСОБА_1 працювала в Державному науково-контрольному інституті біотехнологій і штамів мікроорганізмів на посаді заступника директора з наукової роботи.

Наказом в.о. директора Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів від 08.06.2022 № 120/к/тр «Про звільнення ОСОБА_3 », у зв`язку з відсутністю на робочому місті заступника директора з наукової роботи ОСОБА_3 у період 01.06.2 022, 02.06.2022, 03.06.2022, 06.06.2022 та її відмовою надати письмове пояснення про причини відсутності, а також перебування її за межами території України, наказано вважати не виконання посадових обов`язків ОСОБА_3 без поважних причин як грубе порушення трудової дисципліни, та звільнено з 08 червня 2022 року за прогул без поважних причин. На копії наказу, наданому Позивачкою, її підпис в рядку про ознайомлення з наказом та в рядку про отримання наказу відсутній. Відповідачем доказів ознайомлення Позивачки з наказом та отримання нею його копії суду не надано.

У підставах наказу про звільнення Позивачки зазначено акти про відсутність на роботі від 01.06.2022 № 112, 02.06.2022 № 184, 03.06.2022 № 187, 06.06.2022 № 190 та доповідна записка інспектора з кадрів ОСОБА_4 від 07.06.2022. Водночас доказів ознайомлення Позивачки з цими документами Відповідачем не надано. Докази витребування Відповідачем пояснень від Позивачки щодо підстав її відсутності на роботі матеріали справи не містять.

У матеріалах справи також міститься надані Відповідачем на адвокатський запит копії наступних документів:

- заява ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про надання відпустки на час воєнного стану в Україні без збереження заробітної плати на 90 календарних днів з 26 травня 2022 року по 23 серпня 2022 року (написана власноручно) без резолюцій керівника;

- заява від імені ОСОБА_1 від 24 травня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати під час дії воєнного стану на 90 календарних днів з 26 травня 2022 року по 22 серпня 2022 року (надрукована) без підпису Позивачки, з резолюцією про надання відпустки до 31 травня;

- заява ОСОБА_1 від 31 травня 2022 року про неможливість приступити до роботи з 1 червня 2022 рок та надання відпустки без збереження заробітної плати з 1 червня 2022 року до кінця офіційного періоду дії воєнного стану в Україні (написана власноручно), без резолюції керівника.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (зокрема відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України). Згідно зі ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. З`ясування поважності відсутності працівника на роботі є визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника з роботи за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

За відсутності переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України в кожному окремому випадку оцінка поважності причин відсутності на роботі має надаватись, зважаючи на конкретні обставини. Відсутність на роботі визнається поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

За ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Виходячи з аналізу норм КЗпП, у справах, у яких оскаржується незаконне притягнення до дисциплінарної відповідальності, саме на роботодавеця покладається тягар доведення, що притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулося без порушення законодавства про працю.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме Відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), у постанові Верховного суду від 21 березня 2024 року у справі № 946/133/20 (провадження № 61-9783св23)).

Згідно зі змістом оспорюваного наказу від 08.06.2022 № 120/к/тр Позивачку було звільнено з посади заступника директора з наукової роботи у зв`язку з відсутністю на робочому місці у період 01.06.2022, 02.06.2022, 03.06.2022 та 06.06.2022, та її відмовою надати письмове пояснення про причини відсутності, а також її перебування за межами України, що було кваліфіковано як грубе порушення трудової дисципліни та прогул без поважних причин.

Судом критично оцінюються доводи Відповідача, що йому не було відомо про перебування ОСОБА_1 за межами України, оскільки це спростовується змістом самого наказу про звільнення.

Крім того, з наданих представником Позивачки доказів, а саме:

-листа від 11.03.2022 професорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

-угоди про надання стипендій на наукові дослідження в рамках Стратегії досконалості в Університеті Еберхарда та Карла в Тюбінгені;

- листа професора ОСОБА_7 до університету Флориди щодо підтримки заяви доктора Зінаїди Клестової як переміщеного вченого,

вбачається, що дійсно, професор ОСОБА_1 , за підтримки іноземних вчених, будучи заступником директора Держаного науково-контрольного інститут біотехнології та штамів мікроорганізмів і відомим у світі вченим-вірусологом, у зв`язку з початком загарбницької війни проти України 24 лютого 2022 рок, була запрошена з метою продовження своїх вірусологічних та імунологічні досліджень до Інституту медичної вірусології та епідеміології вірусних захворювань Тюнингенського університету в Німеччині на підставі відповідної угоди з 1 квітня 2022 року.

На офіційному Веб-сайті Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів на сторінці «Міжнародна діяльність ДНКІБШМ» розміщена інформація про участь директора ДНКІБШМ з наукової роботи професора ОСОБА_1 в різних міжнародних конференціях у Німеччині, США, Ташкенті, Бельгії в період з 2 квітня по 20 травня 2022 року.

У зв`язку з цим суд доходить висновку, що Відповідачу було відомо як про місце перебування Позивачки за межами України, так і про підстави та мету такого перебування.

Так само критично суд ставиться до тверджень Відповідача про відмову Позивачки надати письмове пояснення про причини відсутності на роботі, оскільки доказів витребування від неї пояснень Відповідачем на надано. Натомість, у матеріалах справи міститься завірена Відповідачем копія заяви Позивачки від 31 травня 2022 року про неможливість приступити до роботи 1 червня 2022 року та прохання надати відпустку без збереження заробітної плати на період воєнного стану відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Доказів того, що ця заява не була задоволена, про що було повідомлено Позивачку, Відповідачем не надано, доводів ОСОБА_1 , що така відпустка була погоджена з особою, яка на той час виконувала обов`язки директора Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів, Відповідачем не спростовано.

Згідно з частиною 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

З огляду на те, що в наказах від 02.05.2022 № 19/к/тм та від 25.05.2022 № 94/к/тм про надання відпустки ОСОБА_1 , відсутній підпис Позивачки про ознайомлення з ними, вбачається, що на той час Відповідачем не вживалось заходів щодо письмового повідомлення працівників про результати позитивного розгляду заяв, а їх погодження здійснювалось керівництвом в усному прядку, з урахуванням обставин воєнного стану. Тому, за усного погодження з керівником Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів заяви від 31 травня 2022 року про надання відпустки без збереження заробітної плати на період воєнного стану відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та відсутності будь-яких повідомлень про відмову у задоволенні цієї заяви, Позивачка мала правомірні очікування, що така відпустка була їй надана.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 6 червня 2024 року у справі № 367/569/23 Верховний Суд заначив, що відсутність працівника на роботі в період дії воєнного стану не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та в загальному порядку не підлягає оплаті.

У статтях 43-46 Конституції України передбачено основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

У статті 60 -2 КЗпП України зазначено, що дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому. При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу. За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

З огляду на це суд критично ставиться до позиції Відповідача, про те, що ОСОБА_1 не використала можливість працювати дистанційно, оскільки доказів видання наказу про запровадження дистанційної роботи і ознайомлення з ним Позивачки Відповідачем надано не було.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 15 травня 2024 року у справі № 229/511/23 звернув увагу на те, що якщо виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу, якщо ні, - працівнику можуть бути надані відпустки, в тому числі і без збереження заробітної плати. Якщо простій не оголошувався, місцезнаходження працівника невідоме, трудові обов`язки він не виконує, - доцільно обліковувати його відсутність як відсутність з нез`ясованих причин.

Відтак, за обставин, коли, за твердженням Відповідача, Позивачка не виходила на комунікацію з ДНКІБШМ, про що, зокрема, зазначено у наданих на адвокатський запит представника Позивачки протоколах про ознайомлення ОСОБА_1 , а її місцезнаходження, за твердженням Відповідача, було йому невідоме, підстави для звільнення Позивачки за прогул без поважних причин були відсутні, а її відсутність слід було обліковувати як відсутність з нез`ясованих причин.

У відзиві Відповідач посилався на частину 2 статті 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник може звернутись до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. Відповідач стверджував, що у зв`язку із відсутністю Позивача на робочому місці у день звільнення, ним копію наказу про звільнення було направлено на електронну пошту та листом від 9 червня 202 року № 194 засобами поштового зв`язку за адресою місця реєстрації Позивача.

Водночас, ані доказів направлення наказу, ані доказів його отримання Позивачкою, Відповідачем надано не було. При цьому, у позовній заяві ОСОБА_1 стверджувала, що відповідно до змісту наданого Відповідачем на адвокатський запит її представника повідомлення від 09.06.2022 № 194, яке вона не отримувала, у ньому зазначена адреса, за якою ОСОБА_1 не зареєстрована і не проживає останні 10 років, що Відповідачем спростовано не було.

Згідно зі статтею 233 КЗпП України (станом на час звернення до суду із позовними вимогами) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Зі змісту зазначеної статті вбачається, що перебіг місячного строку за вимогою про поновлення на роботі починається із дня вручення копії наказу про звільнення, а не з дня його направлення або оголошення його змісту (див. постанову Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 463/952/15).

З позовної заяви вбачається, що Позивачка отримала копію наказу про звільнення та трудову книжку 6 червня 2024 року, коли повернулась до міста Києва. Доказів отримання Позивачкою копії наказу про звільнення або трудової книжки раніше цієї дати, Відповідачем суду надано не було.

Судом не встановлено, що роботодавець вживав необхідні заходи та створив належні умови для отримання документів працівником, який діючи на власний розсуд, свідомо відмовився від їх отримання без поважних причин.

Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, вказав, що для правильного обчислення різних видів строків важливе значення має визначення початок їх перебігу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто день, в якому безпосередньо мав місце момент початку перебігу строку, при обчисленні останнього не враховується. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відтак, суд дійшов висновку, що Позивачка звернулась до суду з заявою про вирішення трудового спору у справі про звільнення в межах строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 та у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17, провадження № 61-576сво18, зроблено висновок, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст. 43 Конституції України та ст. 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким необхідно розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Оскільки Позивачкою не ставиться питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд це питання не розглядає.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ щодо принципів належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів повинні бути відповідним чином викладені мотиви, які лежать в основі цих рішень. При цьому ЄСПЛ виділяє декілька цілей мотивування судових рішень.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх.

По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ), в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд доходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки Позивачка була звільнена від сплати судового збору, з Відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

IV. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:

1.Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів від 08.06.2022 № 120/к/тр про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з наукової роботи, за прогул без поважних причин.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з наукової роботи Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів.

2.Стягнути з Державного науково-контрольного інституту біотехнологій і штамів мікроорганізмів на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

3.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: Державний науково-контрольний інститут біотехнологій і штамів мікроорганізмів, адреса: м. Київ, вул. Донецька, 30; ідентифікаційний код: 19024865.

Суддя: