Рішення

від 08.10.2024 по справі 607/11119/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.2024 Справа №607/11119/23 Провадження №2/607/239/2024

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Чайнюк О.В., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Костової Н.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Костецького Юрія Георгійовича, Тернопільського міського управління юстиції про визнання договору дарування недійсним,

У С Т А Н О В И В:

21.06.2023 ОСОБА_1 звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Костецького Юрія Георгійовича, Тернопільського міського управління юстиції про визнання договору дарування від 25.04.2012 посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Юрієм Георгійовичем, щодо квартири, яка знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 щодо квартири, яка знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції від 17.06.2014.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що вона із відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.08.2021 було розірвано. Так, у даному шлюбі у сторін народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Загалом, за період стосунків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позивач була тричі вагітною, дві вагітності були завдяки допоміжним репродуктивним технологіям і лише остання вагітність завершилася пологами. Також, за час шлюбу ОСОБА_1 перенесла три важкі операції, зокрема по видаленню кишечника (60см), видаленню міоми матки великих розмірів та ТУР. Як результат, - ОСОБА_1 отримала статус інвалідності в 2019 році у віці 37 років.

Після розірвання шлюбу між сторонами не було спорів щодо спільного майна подружжя. Вона ніколи не планувала розлучатися, тому завжди довіряла власному чоловікові.

На останніх місяцях вагітності їй було сказано підписати нотаріальну згоду відчуження спірної квартири. В силу всіх обставин, гормонального лікування, податкової перевірки в чоловіка та великих штрафних санкцій про якій він знав, погрожував, що вона з дитиною залишиться на вулиці, якщо не дасть згоди, тим самим змусив її підписати згоду на відчуження квартири. Ніяких планів чоловік тоді не озвучував. Про наслідки підписання такої згоди на той момент позивачка під психологічним впливом та при складних життєвих обставинах під час лікування та на останніх місяцях вагітності не усвідомлювала в повній мірі і не знала, що чоловік планує віддати батькові не просто 1/2 квартири, а як зараз виявилося всю спільну квартиру, яка набута в шлюбі. Саме таким чином, ОСОБА_2 ухилявся від штрафних санкцій податкового органу.

У вересні 2021 року відносини настільки загострилися, шо ОСОБА_2 виганяв позивачку із донькою із дому. Подружжя було в процесі розлучення. З вересня 2021 року вона разом із донькою проживає у своєї матері.

Даного Договору позивачка ніколи не бачила. А в момент коли ознайомилася із позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович про визнання договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та договору дарування земельної ділянки договорами купівлі-продажу, визнання права власності провадження по якій здійснюється в Тернопільському міськрайонному суді №607/5646/23 побачила, що начебто у них є спір про майно, тому вирішила перевірити все своє майно. За допомогою реєстру нерухомого майна в березні 2023 року виявила інформацію, згідно з якою відповідач подарував спільне сумісне майно своєму батькові.

З урахуванням зазначених обставин позивачка була змушена звернутися за юридичною консультацією, в результаті якої дізналася, що з урахуванням Договору Дарування 25.04.2012 майно перестало бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і її 1/2 частка, в тому числі, перейшла у приватну власність ОСОБА_3 , який беззмінно залишився зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 .

Відтак, вона стала «заручником» намагань колишнього чоловіка уникнути фінансової відповідальності податкового органу та як вияснилось втратила свою власність. Адже, в результаті, ОСОБА_2 відчужив спільне майно, а всі майбутні оформлення цінного майна здійснював на свого батька з метою уникнення сплати боргу. Так, він імітував відсутність майна та доходів. В той час, вона при всіх складних життєвих обставинах з урахуванням вагітності потерпала від психологічного насильства з боку чоловіка, що вона мусить підписати нотаріальну згоду в нотаріуса, інакше вони з майбутньою дитиною як молода сім`я залишаться без житла та засобів до існування, оскіль податкова служба все забере за штрафи. Новий набувач квартири ніколи там не проживав. Причини віддавати житло у неї не було, її змусив чоловік шляхом психологічного тиску, залякуванням, а врезультаті як виявилося він все ж таки здійснив дарування, адже на підписанні самого договору вона не була присутня. Після нотаріальної згоди подружжя, згадки про дату такого відчуження квартири не піднімалися. Вона займалася новонародженою донечкою. Вони продовжували проживати у спільній квартирі до моменту розлучення. Тому і не виникало навіть думки про те, що квартира уже не їхня спільна власність.

Вказує, що договір є фіктивним і таким, що порушує її права, оскільки дії сторін договору під час його укладення направлені не на реальне настання правових наслідків, а на фіктивний перехід права власності на майно з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення.

З цих підстав, просить суд позов задоволити.

07.08.2023 судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий відповідачем ОСОБА_3 , який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

У позовній заяві позивач стверджує, що договір дарування, який було укладено 25.04.2012 між ним та ОСОБА_2 (дарувальником) за згодою позивачки внаслідок якого він набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , є фіктивним і таким, що порушує її права, оскільки дії сторін договору під час його укладення були направлені не на реальне настання правових наслідків, а на фіктивний перехід права власності на майно з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення.

Однак, таке твердження позивачки не відповідає дійсності.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір не виконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Жодних доказів того, що договір дарування квартири від 25.04.2012 було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, в тому числі з його сторони, позивач суду не надає.

Водночас, звертає увагу, що він, як обдарований за цим договором, прийняв подарунок отримавши до підписання договору дарування ключі та технічну документацію на квартиру (п. 8 договору). При цьому позивачка надала згоду на дарування квартири, про що нотаріусом засвідчено відповідну заяву від 25.04.2012. Після підписання договору він, реалізуючи свої права власника квартири, 03.05.2012 зареєстрував своє право власності в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно (Витяг про державну реєстрацію прав від 03.05.2012), 07.05.2012 отримав в ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» технічний паспорт на своє ім`я (Технічний паспорт на квартиру від 07.05.2012). Квартиру він використовує для проживання, коли приїжджає у м.Тернопіль. В червні 2014 він придбав стоянку в будинку, де знаходиться квартира, про що державним реєстратором йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Тому твердження позивачки про фіктивний характер договору дарування, є необґрунтованими.

Також, не заслуговують на увагу доводи позивачки щодо фраудаторності оспорюваного правочину.

В момент укладення оспорюваного договору дарування, будь-обмежень, обтяжень чи заборон щодо розпорядження квартирою не було, як і не існувало жодних боргових зобов`язань ОСОБА_2 , в тому числі із сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів (судових чи інших рішень, вимог кредиторів тощо), які б слугували підставою для звернення стягнення на цю квартиру.

За таких обставин, вимоги позивачки про визнання договору дарування квартири 25.04.2012 у зв`язку із його фраудаторністю є необгрунтованими та безпідставними.

Крім цього, безпідставними є і посилання позивачки на вчинення правочину під впливом насильства або погрози, а зокрема психологічного тиску на неї, оскільки такі обставини не мали місця, а позивачка не надає суду належних, допустимих та достатніх доказів таких обставин.

З цих підстав, в задоволенні позову просит суд відмовити.

09.08.2023 судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий відповідачем ОСОБА_2 , який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Предметом даного спору є договір дарування квартири від 25.04.2012 посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Юрієм Георгійовичем, зареєстрованим в реєстрі за №2016.

Відповідно до п. 14 цього договору дарування, його було укладено за згодою позивачки, що підтверджувалось заявою, посвідченою 25.04.2012 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Юрієм Георгійовичем зареєстрованою в реєстрі за №2015. У цій заяві позивачка надала безумовну та беззастережну згоду на дарування квартири АДРЕСА_3 саме ОСОБА_3 . При цьому, позивачка, всупереч вказаному у позовній заяві, була присутня в нотаріуса при підписанні договору дарування, адже договір дарування підписувався одразу після посвідчення нотаріусом заяви про надання згоди, на що вказує послідовність номерів за якими нотаріусом зареєстровано в реєстрі дані документи (№2015, №2016).

Будь-якого психологічного тиску, погроз чи залякування ОСОБА_2 по відношенню до позивачки не чинив, викладені в позовній заяві обставини щодо начебто психологічного насилля з боку чоловіка не відповідають дійсності, а спільне з позивачкою рішення про дарування квартири ОСОБА_3 жодним чином не було пов`язано з намаганням, як стверджує позивачка, уникнути відповідальності перед податковим органом. Будь-яких доказів на підтвердження таких обставин позивачка суду не надала.

При цьому, акцентує увагу суду, що з моменту укладення, зі згоди позивачки договору дарування 25.04.2012 року, остання жодного разу не поверталась до даного питання, оскільки чітко усвідомлювала, що квартира належить ОСОБА_3 , а звернення до суду із даним позовом лише зараз (через 11 років), на його переконання, зумовлено виключно тим, що з 16.09.2022 року він проходив службу в лавах Збройних сил України і у зв`язку із цим був обмежений в можливості отримувати кореспонденцію, брати участь в судових засіданнях, забезпечити ефективний захист своїх прав в суді, на що і розраховувала позивачка.

Позивачка, стверджуючи, що оспорюваним договором її в протизаконний спосіб було позбавлено права власності на квартиру, посилається на те, що договір дарування є фіктивним правочином, оскільки укладався виключно з метою приховання цього майна від наступного звернення на нього стягнення.

При цьому, виходячи із змісту позовної заяви, на момент надання згоди на укладення цього договору, позивачка розуміла і усвідомлювала справжні наміри сторін (як вказано у позові - «...бо податкова все забере за штрафи»). Тобто, аналізуючи доводи позивачки, остання, будучи учасником цього правочину, сама діяла в порушення вимог законодавства, усвідомлювала і бажала настання відповідних наслідків, і в цей же час, своїми ж діями, нібито, порушила свої ж права.

Однак, звертає увагу суду, що з таких підстав позовні вимоги в будь-якому випадку не можуть бути задоволені.

Вважає, що не має підстав для задоволення позову та визнання договору дарування квартири недійсним у зв`язку з тим, що його було укладено на шкоду кредитору та з метою уникнення сплати боргу, адже на момент укладення такого договору не були порушені права позивачки, як кредитора.

22.08.2023 судом зареєстрована відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 , подана представником позивача, в якій останні не погоджується із твердженнями зазначеними у відзиві з наступних підстав.

ОСОБА_1 до вересня 2021 року разом із донькою проживала за адресою оспорюваної квартири. Тобто, з 25.04.2012 по вересень 2021 року подружжя ОСОБА_6 проживало на зазначеній квартирі незмінно, ключі від квартири ОСОБА_7 не передавалися, комунальні платежі оплачувалися молодим подружжям, ніяких змін в побутових умовах не було. Спірне майно взагалі не перейшло у володіння та користування Відповідача 2. Відповідач ОСОБА_3 ніколи не проживав за зазначеною адресою. Окрім того, ОСОБА_8 беззмінно залишився зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_2 . Причин дарувати батькові квартиру у сина також не було, адже очевидно, що батько і живе і володіє нерухомістю, тобто забезпечити гідну старість не було потреби, оскільки батьки забезпечені житлом.

За своїм матеріальним станом батьки ОСОБА_2 не потребували такої допомоги, а також молоде подружжя з новонародженою дитиною за своїм матеріальним станом не могли надати таку безоплатну разову допомогу у виді дарування цінного нерухомого майна. На момент такого дарування іншого житла в молодої сім`ї з новонародженою дитиною не було. Тому, логічних інших обгрунтувань такого дарування не існує.

ІЦо ж до купівлі автостоянки 12.06.2014 за тією ж адресою, то це лише підтверджує фраудаторність основного договору дарування квартири. Адже при наявності заборгованості перед державою не логічно набувати майно у власність, яке стане об`єктом арештів та в подальшому стягнення з метою погашення заборгованості. Тому, і купівля автостоянки на ім`я ОСОБА_9 не є доказом такого. Окрім того, чинне законодавство України не обмежує власників у купівлі нерухомого майна за територіальним принципом.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Тому вважає, що позові підлягає до задоволення.

22.08.2023 судом зареєстрована відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , подана представником позивача, в якій останні не погоджується із твердженнями зазначеними у відзиві з наступних підстав.

Як зазначалося у позовній заяві, оспорюваного Договору ОСОБА_1 ніколи не бачила. А в момент коли ознайомилася із позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович про визнання договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку та договору дарування земельної ділянки договорами купівлі-продажу, визнання права власності, провадження по якій здійснюється в Тернопільському міськрайонному суді №607/5646/23 побачила, що начебто у них є спір про майно. Тому, вирішила перевірити все своє майно. За допомогою реєстру нерухомого майна в березні 2023 року виявила прикру інформацію, згідно з якою відповідач подарував спільне сумісне майно своєму батькові. Саме це і стало підставою звернення до суду. А надумана підстава звернення до суду, що полягає у періоді перебування на службі в збройних силах є наклепом на добре ім`я позивачки. Враховуючи, що в провадженні суду є справа, за яким є позивачем ОСОБА_2 , то зрозумілим є той факт, що пошта позивача перебуває під контролем довірених осіб, про що свідчить хід судової справи №607/5646/23. Окрім того, за допомогою сучасних гаджетів через портал ДІЯ, електронні пошти, смс-повідомлення усі учасники процесу повідомлені вчасно про відповідні справи.

Очевидно, що слід окремо звернути увагу, що підставою для звернення до суду є порушення прав, свобод та інтересів, а не служба в Збройних Силах України. Водночас на момент подання заперечення ОСОБА_2 уже був звільнений з військової служби та виключений з особового складу військової частини від 11.07.2023. Вважає звернення відповідача щодо військової служби базується на бажанні вести в оману суд. Адже, свого часу ОСОБА_2 у військовому квитку у 2022 ропі вказав дружиною ОСОБА_10 , яка уже на той момент мала інвалідність 3 групи, хоча подружжя уже було розлучене.

Окрім того, ОСОБА_1 вважає, що її позбавили власності у протизаконний спосіб, оскільки вона не укладала оскаржуваного Договору і не знала, про його зміст, допоки не почалися майнові конфлікти з колишнім із подружжя, то ОСОБА_1 вважає вказане поважними причинами пропуску строку звернення, що є підставою для поновлення строку звернення з даним позовом і відновлення порушених прав. Підписання згоди під психологічним тиском та в невигідних обставинах не є доказом і підставою того, що, в подальшому, однозначно така згода буде використана та буде реалізовано відчуження. Після нотаріальної згоди подружжя, згадки про дату такого відчуження квартири не піднімалися. ОСОБА_11 займалася новонародженою донечкою. Продовжували проживати у спільній квартирі до моменту розлучення. Тому і не виникало думки про те, що квартира уже не їхня спільна власність. А виявилося, ОСОБА_12 ще в 2012 році була у вкрай невигідному становище.

Оспорюваний Договір укладався після податкової перевірки господарської діяльності колишнього чоловіка позивачки. Перевірка тривала з 09.04.2012 по 23.04.2012 року. Відповідно до ст. 86.1. Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Згідно цієї статті акт перевірки складається в 2 примірниках, один з яких вручається або надсилається платнику - суб`єкту перевірки. Саме в акті перевірки зазначаються порушення, які встановленні під час перевірки. Таким чином, станом на 23.04.2012 ФОП ОСОБА_2 уже володів інформацією щодо власних порушень та розумів втрату всього майна. Саме тому 25.04.2012 року він передав в дар спільне майно подружжя своєму батькові, примусивши при цьому підписати згоду власну дружину.

Ухвалою судді від 11.07.2023 відкрито провадження у цивільній справі №607/11119/23. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою судді без видалення суду до нарадчої кімнати у судовому засіданні, яке відбулося 06.03.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Чайнюк О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позові та відповідях на відзиви, просили суд їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Костова Н.З. в судовому засіданні, щодо задоволення позову заперечили з підстав наведених у відзиві на позов.

Відповідач ОСОБА_3 будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, не повідомивши суд про причини своєї неявки.

Треті особи приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович та представник Тернопільського міського управління юстиції будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки.

Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши докази їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що у період з 21.09.2008 до 26.08.2021 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопілського міськрайонного суду Тернопільської області від 26.08.2021

25.04.2012 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. було посвідчено договір дарування квартири, реєстровий номер №2016, згідно якого ОСОБА_2 подарував (передав у власність), а ОСОБА_3 , прийняв в дар (прийняв у власність) квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно змісту вказаного договору, квартира, що дарується, належть ОСОБА_13 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 23 березня 2010 року на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №317 від 04 березня 2010 року, право власності на яку зареєстровано товариством з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» (м.Тернопіль) 23 березня 2010 року за реєстраційним номером №30000113, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим товариством з обмеженою відповідальністю «Міське бюро технічної інвентаризації» (м.Тернопіль) 23 березня 2010 року за №25653294.

Також, 25.04.2012 приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г. було посвідчено заяву ОСОБА_1 , реєстровий номер №2015. Зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 , дає згоду на дарування її чоловіком ОСОБА_2 , квартири АДРЕСА_3 (одинадцять), на ім`я ОСОБА_3 .

Водночас, у вказаній заяві міститься інформація про те, що вищевказана квартира належить їй з чоловіком на праві спільної сумісної власності, як така, що набута ними в період перебування в зареєстрованому шлюбі. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що такий правочин відповідає інтересам їхньої сім`ї та погоджується з тим, щоб умови договору дарування вищевказаної квартири, визначались її чоловіком самостійно. Зміст ст.ст.60, 65, 74 Сімейного кодексу України нотаріусом їй роз`яснено.

Свідок ОСОБА_14 , яка є мамою позивачки пояснила, що її донька вийшла заміж за ОСОБА_2 у 2008 році, який був іногороднім та в м. Тернополі своєї квартири не мав. На той момент він навчався. Донька разом із чоловіком після одруження стали проживати у неї в 3-кімнатній квартирі. Вирішили накопичувати кошти та придбати власне житло. За той час, що вони проживали разом, донька неодноразово жалілася їй на свого чоловіка та говорила, що він дозволяє собі піднімати на неї руку. Вона як мати старалася їх примирити. Донька її часто хворіла, мала дві штучні вагітності, які закінчувалися викиднями. Перенесла дві операції, які оплатила вона. Свідок пояснила, що старалася помагати молодим, щоб вони могли накопичити гроші на своє житло. За той період часу, який діти проживали в неї з 2008 до 2013 року вона повністю забезпечувала свою доньку а саме: оплачувала її лікування, оплачувала комунальні послуги, купляла одяг, продукти, оплатила дві штучні вагітності по 10000 грн. Коштів на придбання нерухомості вона не давала. Давала кошти на облаштування житла: купляла меблі, посуд, техніку, штори. Все купляла сама і приносила їм до хати. Між донькою і відповідачем неодноразово були сварки, ще як вони жили разом із нею. Відповідач міг підняти на доньку руку, шарпати її. Це також відбувалося і на квартирі по АДРЕСА_4 . В її присутності позивач на доньку руку не піднімав, відносився зневажливо, словесно її ображав. Разом вони прожили 15 років. Після 5 років спільного життя в зятя з`явилась агресія до доньки. До правоохоронних органів донька не зверталася. Свідок пояснила, що про договір дарування вона не знала. Батько зятя у спірній квартирі ніколи не проживав. Причин дарування квартири вона не знала. Зять говорив, що в нього якісь проблеми. Чинником підписання донькою спірного договору дарування на її думку може бути стан її здоров`я. На той момент донька перебувала після операції, в неї був перший викидень. Далі, вона знову завагітніла за допомогою ЕКО, мала лягати на чергову операцію, потім відбувалося збереження та вона знаходилась на 4-5 місяці вагітності, а тому вона могла не розуміти, що повністю відмовляється від права власності на квартиру. На той момент донька знаходилась під гормональною терапією і у неї був дуже поганий емоційний стан. Донька плакала, переживала, були істерики, оскільки це була 4 вагітність. Перші вагітності були не результативні. Свідок пояснила, що зять міг скористатися психологічним станом доньки і дати їй на підпис документи. Він завжди в сім`ї усім керував, все вирішував сам, ні з ким не радився. Донька могла підписати договір не читаючи його. Зять не сказав донці, що вона повністю позбавляється права на квартиру. Батько відповідача ніколи кошти в цю квартиру не вкладав, ніколи там не жив, ключів від квартири не мав. Коли приїзжав в м. Тернопіль, він проживав у меншого сина. В доньки і зятя він міг переночувати тільки одну ніч. Іншої нерухомості в дітей не було. Дочка позбавилась єдиної нерухомості, яка в неї була, будучи вагітною і очікуючи народження дитини. Сідок пояснила, що про договір дарування вона дізналася після розлучення дочки із зятем, коли останній подав документа на поділ майна. Їй відомо, що договір підписувався дочкою, коли остання була вагітна. Квартиру діти придбали за спільні кошти, оскільки вони працювали на роботі, а також за кошти з весілля, які подарувала баба доньки в якості подарунка, яка проживає в Ізраїлі.

Свідок ОСОБА_15 , яка є колишньою дружиною рідного брата відповідача пояснила, що знайома з родиною ОСОБА_16 та ОСОБА_17 з 2010 року. Познайомились на дні ОСОБА_18 її чоловіка. До того вона не знала, що чоловік має рідного брата. Брати між собою конкурували. В них була конкуренція хто з батьків кому із них дає більше грошей, хто з батьків до кого прив`язаний, кому дістанеться бізнес, квартира. Більше почали спілкуватися коли народилася дитина в сім`ї ОСОБА_19 , а потім у них з чоловіком. На той час, у 2013 році, приїхала мати відповідача, яка знаходилась в Італії. Зустрічалися родиною в основному в них з чоловіком, хоча проживали у квартирі яку винаймають. На той час ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які тимчасово проживали в матері ОСОБА_17 разом сплачували за квартиру. Це було відомо на сімейних зустрічах. Після того мати позивачки давала кошти на ремонт в цій квартирі. Позивачка разом із відповідачем переїхали у квартиру після народження дитини. Свідок пояснила, що через деякий час вона дізналась, що ОСОБА_22 розлучається і відповідач її з дитиною вигнав з квартири. Це вона дізналася від самої ОСОБА_17 , яка їй зателефонувала і повідомила, що її чоловік ОСОБА_20 зібрав речі дитини, її речі, посадив в автомобіль і відвіз до гаражу, який належав тещі і висадив їх з машини, залишивши там. Свідок вказала, що на її думку ОСОБА_19 маніпулював ОСОБА_17 , він пригнічував її особистість, йому було зручно, щоб вона не мала власної думки. Неодноразово бачила на ногах позивачки синяки, яка пояснювала, що ОСОБА_19 її копнув та штовхнув, а вона терпіла, так як хотіла зберегти сім`ю. Квартиру ОСОБА_17 та ОСОБА_19 виплачували разом. Батьки ОСОБА_19 приїжджали жити до молодшого брата ОСОБА_23 . Свідок пояснила, що їй невідомо коли укладався спірний правочин. Також, невідомо яким чином завагітніла ОСОБА_22 .

Свідок ОСОБА_1 , яка є позивачкою у справі пояснила, що подала позов до суду про визнання недійсним договору дарування спільного майна, яке є спільним, так як було придбане в шлюбі разом із колишнім чоловіком ОСОБА_24 квітні 2012 року вона була вагітна, вагітність була важка, був ризик викидня. На той час вона себе дуже погано почувала. Відповідач надав їй документ (розписку) на дарування квартири щодо відмови від квартири пояснюючи їй, що потрібно змінити його прізвище на прізвище тата. Пояснив, що ніяких юридичних наслідків для неї не буде і щоб вона за це не переживала. Також, пояснив, що йому потрібно змінити власника, оскільки це пов`язано з проблемами на роботі, зокрема з податковою перевіркою. Лякав, що квартиру можуть забрати за борги. Свідок пояснила, що відповідач займався бізнесом, порушував бухгалтерський облік та законодавство. В його справи втручатися він їй не дозволяв. Батькам про це вона нічого не розповідала. Підписуючи спірний договір, вона не розуміла та не усвідомлювала, що підписує документ, який позбавляє її права власності. На укладенні договору в нотаріуса вона не була присутня. Її права не роз`яснювали. На момент підписання спірного договору в неї був важкий стан здоров`я, зокрема був сильний набряк, тонус живота. Відповідач вибрав момент, коли їй було байдуже до будь чого, забрав її з роботи і відвіз до нотаріуса. Свідок пояснила, що примусу зі сторони відповідача не було. Він це робив по доброму, по хитрому. З його сторони був вплив поясненням про те, що квартиру можуть відібрати. Вона знаходилась під впливом лікарських препаратів, а тому довіряла чоловіку. Дарувати квартиру татові чоловіка вони ніколи не планували та ніколи не обговорювали це питання. З моменту підписання договору у 2012 році, згідно якого тато відповідача став власником квартири до 2021 року, тобто до моменту розлучення, батьки чоловіка не проживали в спірній квартирі. Ключів від квартири вони не мали, були декілька раз в якості гостей. Питань про те, що квартира не є власністю її та її чоловіка в неї не виникало, оскільки всі комунальні платежі надходили на ім`я ОСОБА_25 .

Після підписання дозволу на відчуження квартири вона наступного дня потрапила до лікарні на збереження, де пролежала три місяці. Їй на той час було важко і вона повністю довіряла чоловікові. Додала, що на момент, коли вона познайомилася із своїм колишнім чоловіком, він не був забезпечений. В м. Тернополі він вчився, квартири своєї не мав, так був із іншої області. Її батьки мали дві квартири, дід та баба були за кордоном. Після одруження мама запропонувала жити у її квартирі, так як планували накопичити кошти на власне житло. У матері в квартирі було все для проживання, яка сама сплачувала комунальні послуги, несла всі витрати на проживання. Усі необхідні побутові речі, які були необхідні, оплачувала її мама. Батьки повністю її забезпечували. Лікування та операції теж повністю оплачували її батьки. Вони з чоловіком ходили на роботу, всі зароблені та заощаджені кошти після весілля вкладали у новобудову. Кошти вносились частинами. Всі документи на квартиру були у відповідача, оскільки він цим займався. Її гроші (зарплата) накопичувались на її картковому рахунку. Далі, вона зняла велику суму, яку віддала чоловікові та в подальшому вони купили нову машину. Усі свої потреби вона оплачувала сама. На її утримання відповідач грошей не давав. На екстракорпоральне запліднення її мати витратила близько 15000 доларів. Чоловік заробляв гроші і вносив їх за квартиру. Всі гроші, які їм подарували на весілля, зокрема 1000 доларів, які подарувала її баба, відповідач вніс на дольову участь. Відносини між нею та відповідачем погіршилися тоді, коли добудовувалась квартира. Він почав її морально та психологічно пригнічувати, зверхньо до неї відносився. Насилля з його сторони було, але вона ніколи не зверталася до правоохоронних органів. Він вибачався, агресія проходила і вона його пробачала. Пояснила, що вона є інвалідом 1 групи. У 2018 році вона вимушена була піти на роботу, тка як коштів на життя не було. Відповідач на той час був безробітний, переховувався від податкової за борги. Перед самим розлученням продав один із автомобілей. Це так само відбулось без її відома. Про те, що її чоловік подав позов на розлучення їй стало відомо із телефонного дзвінка від суду. Далі відповідач почав виганяти її із квартири, виключав світло, гарячу воду, інтернет. Це все бачила дитина. 10 вересня вона зібрала речі і переїхала жити до матері.

Відповідно до ч.1, п.п.1, 4 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

В даному випадку застосуванню підлягають норми сімейного права та цивільного законодавства, які регламентують виникнення цивільних прав і обов`язків на підставі саме договорів та інших правочинів.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

З матеріалів справи вбачається, що станом на день укладення договору дарування, а саме 25.04.2012 ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 .

Згідно з статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Судом встановлено, ОСОБА_1 надала письмову згоду на дарування її чоловіком квартири АДРЕСА_3 , що стверджується її заявою, посвідченою приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю.Г.

Таким чином, в судовому порядку встановлено, що позивач особисто надала згоду на укладення спірного договору дарування квартири. Приватний нотаріус засвідчив справжність підпису ОСОБА_1 , який зроблено у його присутності. Особу ОСОБА_1 , яка підписала документ, встановлено, її дієздатність та факт реєстрації шлюбу перевірено.

Твердження позивачки, про те, що нотаріальну згоду вона підписала під психологічним тиском та залякуванням її чоловіка, суд до уваги не приймає, оскільки в силу вимг ст.81 ЦПК України, позивачкою не надано до суду жодних доказів її тверджень.

Також, посилання позивачки на те, що нотаріальну згоду на відчуження вона підписала на останніх місяцях вагітності та при гормональному лікуванні, не заслуговують на увагу, оскільки вагітність жодним чином не впливає на дієздатність особи.

Крім того, посилання позивачки на те, що вона не була присутня в нотаріуса при підписанні договору дарування, спростовуються інформацією наданою приватним нотаріусом Костецьким Ю.Г., згідно якої вбачається, що договір дарування підписувався одразу після посвідчення нотаріусом заяви про надання згоди, на що вказує послідовність номерів за якими нотаріусом зареєстровано в реєстрі дані документи (№2015, №2016).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Цивільним законодавством закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування суди повинні виходити із відповідних норм Цивільного кодексу України, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів.

Договір дарування є особливою формою договорів, який опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї сторони (дарувальника) до іншої сторони (обдарованого).

Статтею 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частиною 2 статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 182 ЦК України передбачена необхідність державної реєстрації як прав на нерухомість, так і правочинів щодо нерухомості.

Відповідно до приписів 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відсутність згоди одного із співвласників - подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Таким чином, за встановлених у сукупності обставин, в судовому порядку встановлено, що позивач особисто надана письмову згоду, яка є нотаріально посвідченою, на дарування ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 .

Щодо фраудаторності договору дарування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що оспорюваний договір є фіктивними, оскільки майно за такими не було передано, так як позивач з моменту укладення договору до розірвання шлюбу із відповідачем, проживала у спірній квартирі. Крім того, такий договір укладений із близьким родичем, а саме батьком її колишнього чоловіка, та метою його укладення є уникнення сплати штрафних санкцій за податковими зобов`язаннями.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:

«позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

Відповідно до правової позиції викладеній у Постанові КГС ВС від 18.04.2024 року у справі № 907/935/21 щодо критеріїв (ознак) за якими правочин може бути кваліфікований як фраудаторний Верховний суд зазначено таке.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Верховний Суд у своїй постанові від 05 січня 2024 року справі № 761/40240/21 зауважив, що:

недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину;

в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов);

кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав;

натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна;

очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі № 569/6427/16.

Відповідно усталеної практики Верховного Суду, відображеної зокрема в постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, 27 квітня 2023 року у справі №461/4033/20, правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).

Обов`язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Верховний Суд також погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що факт наявності грошового зобов`язання автоматично не приводить до виникнення у кредитора права щодо будь-якого майна боржника. Лише наявність у боржника непогашених грошових зобов`язань не свідчить про недійсність правочинів, укладених ним.

Крім того, для встановлення фраудаторності правочину основною обставиною, що підлягає доведенню позивачем та встановленню судом, є те, що внаслідок вчинення оспорюваного правочину боржник перестає бути платоспроможним.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі №370/2489/20 (провадження № 61-9618св21) зроблено висновок про те, що за умови встановлення факту наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого кредитор не позбавлений можливості задовольнити свої вимоги, не можна стверджувати, що його права порушені укладенням угод про відчуження майна, що не матимуть наслідком неплатоспроможність боржника.

Водночас, щодо тверджень позивачки про те, що оспорюваний договір був укладений, з метою уникнення відповідальності за податковими зобов`язаннями, Суд зазначає наступне.

Відповідно до інформації, отриманої судом від Головного управління ДПС у Львівській області та Головного управління ДПС у Тернопільській області (листи від 11.09.2023, від 30.10.2023, від 29.12.2023) ФОП ОСОБА_2 перебував на обліку в Самбірському ДПІ з 19.03.2009. З 22.06.2012 перейшов на облік в ГУ ДПС у Тернопільській області. За результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки (акт від 27.04.2021 №73/17-20/2993407156) винесено податкові повідомлення - рішення від 03.05.2012 на суму 2040,00 грн. (штрафна санкція по ПДФО) та 94436,62 грн. (заборгованість по ПДВ).

Згідно наданої позивачем копії постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 по справі №819/382/13-а вирішено стягнути з ОСОБА_2 заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами в сумі 96 476,65 грн.

Водночас, Суд зауважує, що рішення суду про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 , яке було прийнято майже через рік після укладення спорюваного договору.

Крім цього, умисел ОСОБА_2 на укладення фраудаторного договору дарування спростовується рухом коштів на його банківському рахунку (виписка із якого міститься в матеріалах справи), з якого вбачається, що відповідач у 2012-2013 роках мав в наявності необхідні грошові кошти для сплати заборгованості перед бюджетом, не закривав цього рахунку. Зважаючи, що відповідно до норм чинного законодавства, борг стягується в першу чергу за рахунок грошових коштів боржника, і лише у випадку недостатності таких стягнення може бути звернуто на нерухоме майно (ст. 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зважаючи на вищевикладене у своїй сукупності, суд приходить до однозначного висновку, що позивач не довела обставин, необхідних для визнання оспорюваного договору недійсним з підстав фраудаторності, як і не довела порушення своїх прав та законних інтересів укладенням оспорюваного договору дарування.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом не встановлені обставини та в свою чергу позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_2 діяв очевидно не добросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив оспорюваний договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Позивачем не доведено також вчинення неправомірних дій відповідача, а саме того, що на день укладення договору дарування квартири було судове рішення або розпочато судове провадження про стягнення заборгованості перед бюджетами та державними цільовими фондами, що ОСОБА_2 не є платоспроможним, чи не був таким на час податкової перевірки його діяльності, та його майновий стан унеможливлював чи унеможливлює виконання зобов`язань.

З підстав вищенаведеного, Суд доходить висновку, що позивач належними доказами не підтвердила порушення її прав та не довела обставин, що свідчили б про недійсність спірного договору. Такі обставини також нет доводяться показаннями свідків, які допитані в судовому засіданні.

Оскільки судом не встановлено підстав для визнання недійсним договору, тому відсутні підстави для застосування наслідків його недійсності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову узадоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, Суд зазначає наступне.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд покладає на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 223, 263-268, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з участю третіх особі, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Костецького Юрія Георгійовича, Тернопільського міського управління юстиції про визнання договору дарування від 25.04.2012 року, посвідченого Приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Юрієм Георгійовичем, щодо квартири, яка знаходиться за адресом АДРЕСА_1 недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 щодо квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованого в реєстрі державним реєстратором Тернопільського міського управління юстиції від 17 червня 2014 року - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресом: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресом: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Костецький Юрій Георгійович, адреса: вул. Крушельницької, 35/67, м. Тернопіль.

Третя особа: Тернопільське міське управління юстиції, адреса: бульвар Т. Шевченка, 3, каб. 8, код ЄДРПОУ 25353113.

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич