Рішення

від 15.10.2024 по справі 564/2206/24

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2206/24

15 жовтня 2024 року м. Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

з участю секретаря Забейди А.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Українець Ю.О.

відповідачки - ОСОБА_2

представника третьої особи - Козлюк О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Костопільської міської ради Рівненської області про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Костопільської міської ради Рівненської області про визначення місця проживання дитини, в якому просить суд визначити місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.

В обґрунтування позову зазначає, 14.11.1998 року зареєстрував шлюб з відповідачкою, та за час перебування у шлюбі в них народився син ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що спільне життя з відповідачкою не склалося і рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 17.02.2023 шлюб між ними було розірвано. Також зазначає, що син зареєстрований та проживає разом з ним, самостійно виховує дитину, постійно відвідує батьківські збори, підтримує зв`язок з класним керівником. Вказує, що має власний будинок, де створив всі необхідні умови для проживання сина, є фізичною особою-підприємцем. Відповідачка навчанням та розвитком дитини не цікавиться, коштів на утримання дитини не надає. Посилаючись на зазначені обставини, позивач вважає, що визначення місця проживання дитини разом з ним буде відповідати якнайкращим інтересам сина.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав викладених в позовні заяві, та просили суд задоволити позов. Також позивач пояснив, що з травня 2022 проживає у двох з сином, а звернувся з вказаним позовом до суду, оскільки хоче мати офіційний документ.

Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги не визнала.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав поданий висновок, щодо розв`язання спору, пояснив, що неповнолітній ОСОБА_4 потребує і батьківського і материнського виховання. Окремо зазначила, що відповідачка не порушувала питання про визначення місця проживання дитини з нею.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 14.11.1998 року між позивачем та відповідачкою був зареєстрований шлюб, що підтверджується матеріалами справи.

Встановлено, що за час перебування у шлюбі в сторін народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.10).

З рішення Костопільського районного суду Рівненської області №564/816/22 від 17.02.2023 встановлено, що шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано (а.с.11-12).

Встановлено, що з відповідачки на користь позивача на утримання спільного неповнолітнього сина стягуються аліменти в розмірі 1/4 частина доходу, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, що підтверджується судовим наказом №564/1641/23 від 26.05.2023 (а.с.13).

Судом встановлено, що спільний неповнолітній син сторін ОСОБА_2 з 14.05.2019 року, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , де і проживає на цей час разом з батьком - позивачем по справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с.14-15).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно положень частини першої статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Частина перша статті 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд надав можливість неповнолітньому сину позивача та відповідачки - ОСОБА_2 в присутності психолога ОСОБА_5 висловити свої думки щодо його місця проживання.

Малолітній ОСОБА_2 висловив бажання проживати у будинку де на цей час проживає, також зазначив, що хоче щоб мама - відповідачка по справі, повернулася.

Згідно висновку органу опіки та піклування про розв`язання спору щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 №1501/02-10 від 29.07.2024 вбачається, що неповнолітній син сторін ОСОБА_2 любить і маму і тата, але хоче проживати і надалі з батьком, тому що боїться, щоб його не забрали на війну. З мамою бачиться не часто, інколи залишається у неї на ніч. (а.с.33-36).

Також з вказаного висновку встановлено, що неповнолітній ОСОБА_2 тривалий час проживає із батьком - позивачем по справі, і він має відповідні соціальні контакти за місцем проживання позивача, виявляє більшу прихильність до нього. Однак малолітній потребує і материнської турботи та любові, що позитивно вплине на його розвиток, а тому орган опіки та піклування вирішив надати суду висновок про визначення почергового проживання дитини з кожним із батьків: два тижні з батьком, два тижні з матір`ю. Використання спільної фізичної опіки буде спрямоване на повернення матері в життя і виховання сина, який потребує як материнського так і батьківського виховання, що разом формують основу становлення дитини, як повноцінного члена суспільства.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як встановлено судом під час розгляду справи, спільний син сторін після припинення шлюбних відносин в травні 2022 року залишився проживати разом із батьком - позивачем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає і на цей час.

Відповідачка ОСОБА_2 проживає окремо.

У судовому засіданні позивач пояснив, що звернувся до суду з даним позовом, оскільки хоче мати офіційний документ.

Жодних даних про те, що відповідачка ініціює питання щодо проживання спільного неповнолітнього сина разом із нею суду не надано.

Окрім того, в судовому засіданні відповідачка заперечуючи проти задоволення позову, не вказує, що хоче щоб неповнолітній син проживав з нею.

Суд вважає, що у даній справі сторони, як це і передбачено положеннями ст.160 СК України, визначили місце проживання дитини з батьком за взаємною згодою, що не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема у суді.

Оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповільним за це.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Спір у цій справі щодо місця проживання дитини ініційований батьком дитини (позивачем), з яким спільний неповнолітній син і так проживає, і від якого мати дитини (відповідачка) не вимагає зміни його місця проживання.

Після звернення батька (позивача) до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання дитини разом з нею не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини з нею, як матір`ю, суду не надала.

В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом положень, зокрема, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 8, 18, 161 СК України, ст.ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти).

Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави.

Окрім того, стороною позивача не наведено будь-яких доводів, про те, що рішення суду про задоволення позову якимось чином впливатиме на права та інтереси дитини, що підлягає доказуванню у даному спорі.

Відтак, правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком позивачем по справі, на час розгляду справи немає, оскільки дитина зареєстрована та фактично проживає з батьком і його право не оспорюється відповідачкою.

Зазначені вище мотиви суду, дають підстави для відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 76-81,89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Костопільської міської ради Рівненської області - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Служба у справах дітей Костопільської міської ради Рівненської області, м.Костопіль, вул.Незалежності 7, Рівненської області.

Повне судове рішення складено 25.10.2024.

СуддяО. С. Цвіркун