Постанова

від 15.10.2024 по справі 922/941/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2024 року м. Харків Справа № 922/941/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.,

а участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.,

представників:

прокурор Горгуль Н.В.;

від відповідача-2 Скриннік І.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків (вх. № 1934 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2021, повне рішення складено 04.06.2021 (суддя Новікова Н.А.)

у справі № 922/941/21

за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова, м. Харків в інтересах держави

до 1) Харківської міської ради, м. Харків

2)Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор, м. м. Харків

про визнання незаконними та скасування пунктів рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИЛА:

Керівник Немишлянської окружної прокуратури звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави з позовом до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор про:

- визнання незаконним та скасування п.п. 19.5, 19.6 пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів;

- визнання незаконним та скасування п.п. 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 за № 2144/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.08.2020, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 по просп. Петра Григоренка, 2-И (на теперішній час просп. Маршала Жукова) у м. Харкові, площею 0,6815 га, укладеного між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Аклор;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: просп. Петра Григоренка, 2-И (на теперішній час просп. Маршала Жукова) у м. Харкові, площею 0,6815 га, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 Харківській міській раді.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.05.2021 (з урахуванням ухвали господарського суду Харківської області від 10.06.2021) у справі №922/941/21 у позові відмовлено повністю.

Суд першої інстанції зазначив: чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки на якій воно розташоване без проведення земельних торгів, на спірній земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі, право власності на які зареєстровано за ТОВ Аклор; встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній не регламентується. Ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області у справі № 922/941/21 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора, судові витрати відшкодувати на користь Харківської обласної прокуратури.

В обґрунтування скарги прокурор наводить такі доводи:

- особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку (її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості в силу ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України в редакціях, які діяли на час придбання нерухомого майна, саме з метою, пов`язаною з розташуванням відповідної нерухомості; ч.2 ст.134 ЗК України прямо пов`язує надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій ділянці певної будівлі чи споруди (постанова ВС від 01.07.2020 у справі №910/9028/19); ТОВ «Аклор», придбавши нежитлові будівлі, набуло право на отримання в користування земельної ділянки, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), на позаконкурентних засадах ТОВ «Аклор» мало право отримати таку ділянку в користування саме з метою, пов`язаною з розташуванням відповідних належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна, однак площа нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, становить лише 1,3% від загальної площі цієї ділянки;

- на момент придбання ТОВ «Аклор» нежитлових будівель спірна земельна ділянка номер 6310138500:07:001:0129 площею 0,6815 га не була сформована, її формування здійснювалося вже на підставі оспорюваних рішень Харківської міськради, за яким її відведення передбачено не для мети, що пов`язана з розміщенням об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта нерухомого майна житлового комплексу, торговельного центру, за умови знесення зазначених об`єктів, зазначене передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів (постанова ВС від 20.04.2021 у справі №909/1345/14);

- висновок суду першої інстанції про те, що встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній, не регламентується, є хибним (апелянт посилається на норми ДБН, на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 27.01.2021 у справі 922/997/20);

- порушення Харківською міською радою умов та порядку передачі земельної ділянки у позаконкурентний спосіб призвели не тільки до можливих економічних збитків (недоотримання територіальною громадою коштів від відкритої передачі земельної ділянки в оренду конкурентним способом) а й позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості отримати земельну ділянку в оренду на відкритому конкурсі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2021 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Дучал Н.М. - головуючий суддя, судді Гетьман Р.А., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків на рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі № 922/941/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на "10" серпня 2021 р. об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132.

20.07.2021 (вх. № 8257) від представника 2-го відповідача ТОВ «Аклор», надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначений учасник справи просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві ТОВ «Аклор» наводить наступні доводи:

- прокурор у позові не зазначив, яким вимогам чинного законодавства України не відповідає спірне рішення Харківської міськради, натомість це рішення узгоджується з ч.2 ст.134 ЗК України, яка не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (аналогічних висновків дійшли суди у справі №922/573/20, в якій ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 було закрито касаційне провадження);

- встановлення цільового призначення спірної земельної ділянки із категорією землі житлової та громадської забудови, відбулося саме при прийнятті Харківською міськрадою оскаржуваного прокурором рішення, при цьому в діях міськради не вбачається порушення вимог чинного законодавства в частині визначення цільового призначення землі; у ч.2 ст.134 ЗК України також не вказується вид використання земельної ділянки, а вказується про розміщення на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, власником якого є фізична або юридична особа (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20); Державні будівельні норми, на які посилається прокурор, також не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, у них йдеться лише про відстань між житловими будинками та господарськими спорудами, а також відстань до сусідньої земельної ділянки, також ДБН не є нормативно-правовим актом;

- твердження прокурора про те, що у разі проведення земельних торгів до міського бюджету надійшло б більше коштів, ґрунтуються на припущеннях;

- у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань покладаються на юридичну особу, що суперечить висновкам Європейського суду з прав людини, який вказував, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; задоволення позову в цій справі було б втручанням у право особи мирно володіти майном.

28.07.2021 (вх. № 8657) від Харківської міської ради надійшов відзив, у якому зазначений учасник справи просить апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

У відзиві Харківська міська рада наводить наступні доводи:

- чинним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів, розмір такої земельної ділянки не регламентується ні законом, ні ДБН; склад проекту землеустрою визначається ст.50 Закону України «Про землеустрій», у матеріалах справи наявні погодження, передбачені вказаною нормою; сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та для задоволення відповідного позову;

- прокурор стверджує, що земельні ділянки комунальної власності або права на них під звичайне будівництво житлових будинків підлягають виключно продажу на земельних торгах, однак відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно;

- слід врахувати практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у справі «Рисовський проти України» підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування», потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (постанова Верховного Суду від 29.10.2019 у справі №905/2236/18).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2021 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Тарасова І.В. - головуючий суддя, судді Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.) від 10.08.2021 зупинено провадження у справі №922/941/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Зобов`язано сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Через підсистему «Електронний суд» 02.08.2024 від Харківської обласної прокуратури отримано заяву про поновлення провадження (вх.10163), за змістом якої заявник зазначив, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №922/941/21, усунені.

У зв`язку із відпусткою головуючого судді Тарасової І.В., на підставі розпорядження керівника апарату суду від 02.08.2024, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Стойка О.В.

Ухвалою колегії суддів у вказаному складі від 07.08.2024, зокрема, прийнято справу №922/941/21 до провадження у новому складі суду. Задоволено клопотання Харківської обласної прокуратури про поновлення провадження у справі №922/941/21 та поновлено апеляційне провадження у справі №922/941/21. Призначено розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі №922/941/21 на 24.09.2024. Запропоновано учасникам справи у строк по 28.08.2024 (включно) надати письмові пояснення у справі з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

Через підсистему Електронний суд 28.08.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор надійшли пояснення (вх.11202; у межах визначеного судом строку).

У вказаних поясненнях ТОВ «Аклор» зазначає наступне: частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відсутність кадастрового номеру земельної ділянки у договорах купівлі-продажу нежитлових будівель ні в якому разі не може свідчити про те, що спірні будівлі знаходяться на іншій земельній ділянці. Крім того, договори купівлі-продажу будівель жодним чином не впливають на зміну прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Виникненню права оренди у ТОВ «Аклор», виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, і Харківської міської ради, а тому відповідальність за вказані процедури не може покладатися на відповідача, який розраховував на їх належність та легітимність, а тому визнання договору недійсним є за своєю суттю втручанням у право особи мирно володіти майном.

Від Харківської обласної прокуратури 28.08.2024 надійшли додаткові пояснення у справі (вх.11208; у межах визначеного судом строку).

У поясненнях наведено такі доводи: прокурор у справі № 922/941/21 правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18. Щодо суті спору, прокурор наполягає на тому, що в силу положень ч. 2 ст.124, ч. 1 ст.134 ЗК України ТОВ «Аклор» у спірних правовідносинах мало право отримати спірну земельну ділянку для здійснення нового будівництва багатоквартирного житлового будинку за рахунок знесення належних йому на праві власності будівель, лише за результатами проведених земельних торгів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.10.2024 до 12:30 год.

Ухвалою суду від 30.09.2024 задоволено клопотання ТОВ «Аклор» про участь представника у судовому засіданні у справі №922/941/21, призначеному на 15.10.2024 о 12:30 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника.

15.10.2024 Харківська міська рада через систему «Електронний суд» подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що представник міської ради 15.10.2024 братиме участь у судовому засіданні у Господарському суді Харківської області у справі № 922/2822/24, розгляд якої призначено на 11:00 годину.

15.10.2024 Харківська міська рада через систему «Електронний суд» також надала письмові пояснення, в яких зазначає, що вимога про визнання незаконним та скасування п.п. 19.5, 19.6 пункту 19 додатку до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів», п.п. 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 за № 2144/20 «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова» незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180). Таким чином, прокурор, визначаючи штучно відповідачем орган місцевого самоврядування, а саме Харківську міську раду, за вимогою, яка є неефективним способом захисту (тобто скасування рішень Харківської міської ради, які вичерпали свою дію виконанням), вочевидь намагається штучно уникнути необхідності повідомлення цього органу щодо стверджуваного порушення, не надаючи йому можливості відреагувати та/ або виправити порушення самостійно або шляхом звернення до суду. Харківська міська рада вважає, що в цьому випадку Харківська міська рада повинна виступати позивачем і що оскільки позовна заява подана Немишлянською окружною прокуратурою м. Харкова в інтересах Харківської міської ради і одночасно до Харківської міської ради, як відповідача, то позовна вимога щодо зобов`язання відповідача 2, а саме ТОВ «Аклор» повернути Харківській міській раді земельну ділянку є неналежним способом захисту (зокрема враховуючи правові наслідки застосування статей 215, 216 Цивільного кодексу України).

У судовому засіданні 15.10.2024 взяли участь прокурор та представник ТОВ «Аклор» (у режимі відеоконференції).

Розглянувши клопотання Харківської міської ради про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.11 ст.270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Згідно з усталеною правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 24.04.2024 у справі № 910/435/23, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22, відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У даній справі всі учасники були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи належним чином та завчасно, тобто в ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку. При цьому явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалася.

У клопотанні про відкладення розгляду справи зазначено, що Харківська міська рада працює в умовах кадрового дефіциту та надмірного навантаження. Разом з тим, заявником не наведено мотивування щодо підстав, з яких ним надано перевагу судовому засіданню у Господарському суді Харківської області у справі № 922/2822/24 перед судовим засіданням у даній справі №922/941/21 в суді апеляційної інстанції, а також не доведено неможливості для представника взяти участь в обох судових засіданнях (враховуючи, що справу №922/2822/24 призначено до розгляду на 11:00 год., а справу №922/941/21 на 12:30 год.) та не доведено неможливості направлення в судове засідання Східного апеляційного господарського суду іншого представника.

Харківська міська рада також не довела неможливості вирішення спору у справі №922/941/21 у судовому засіданні 15.10.2024, враховуючи, що її правову позицію викладено у відзиві на апеляційну скаргу та у письмових поясненнях, а також з огляду на ту обставину, що явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою.

Оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, колегія суддів дійшла висновку про відмову Харківській міській раді у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у даному судовому засіданні.

Розглянувши питання щодо процесуального статусу прокурора, з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої Східний апеляційний господарський суд зупиняв провадження в даній справі №922/941/21, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала на те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У пунктах 116, 117 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 викладено такі висновки: "Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор".

У справі №922/941/21, що розглядається, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Харківської міської ради та ТОВ «Аклор» як самостійний позивач, визначивши відповідачем орган місцевого самоврядування - Харківську міську раду, яка розпорядилася спірною земельною ділянкою в порушення, як вказує прокурор, вимог земельного законодавства. Отже, таке звернення є правомірним відповідний висновок узгоджується з вищенаведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

За таких обставин, твердження Харківської міської ради про те, що в даному випадку Харківська міська рада повинна виступати позивачем, а також посилання на недотримання прокурором процедури повідомлення уповноваженого органу та недоведеність підстав представництва прокурором інтересів держави колегія суддів вважає необґрунтованими.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги прокурора підлягають розгляду по суті з урахуванням приписів ч.1 ст.269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.03.2021 за № 248394950 встановлено, що на праві власності ТОВ Аклор належать нежитлові будівлі: літ. Ж-1, загальною площею 24,8 кв.м., літ. Е-1 загальною площею 22,4 кв.м., літ. Д-1 загальною площею 21,8 кв.м., літ. Г-1 загальною площею 20,0 кв.м., розташовані по просп. Петра Григоренка, буд. 2-И, м. Харків.

Вказане нерухоме майно було придбане відповідачем у громадянки ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 22.01.2020 і 23.01.2020 (т.1 а.с.26, 29,36,39.46,49,56) по частки за кожним об`єктом.

В пункті « 2» цих договорів зазначено: «Сторони стверджують, що земельна ділянка, на якій розташоване майно - приватизована. Документи на приватизацію не подавались, інших прав щодо земельної ділянки у т третіх осіб немає». Інших відомостей щодо речового права на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно не зазначено. В тому числі в договорах відсутня інформація про кадастровий номер земельної ділянки.

Відповідно до п. 19.5. пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів від 26.02.2020 за № 2009/20 ТОВ Аклор надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,6802 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по просп. Петра Григоренка, 2-И.

В підпункті 19.6. пункту 19 вищезазначеного рішення передбачено, що будівництво об`єкту слід виконати після знесення нежитлових будівель літ. Е-1, літ. Д-1, літ. Г-1, літ. Ж-1, які належать ТОВ Аклор на праві приватної власності.

Відповідно до п.п. 4.1-4.3 п. 4 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення прав користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова від 24.06.2020 № 2144/20 ТОВ АКЛОР:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по просп. Петра Григоренка, 2-И;

- надано ТОВ Аклор в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310138500:07:001:0129) площею 0,6815 га із земель територіальної громади м. Харкова по просп. Петра Григоренка, 2-И за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури до 01.07.2022. Також зазначено, що будівництво об`єкту слід виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. Е-1, літ. Д-1, літ. Г-1, літ. Ж-1, які належать ТОВ Аклор на праві власності.

На виконання вказаних рішень, 10.08.2020 між міською радою та ТОВ Аклор укладено договір оренди землі, відповідно до п.п. 1,2 якого Харківська міська рада (орендодавець) надає, а ТОВ Аклор (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, загальною площею 0,6815 га, з кадастровим номером 6310138500:07:001:0129, що розташована за адресою: м. Харків, просп. Петра Григоренка, 2-И.

Відповідно до п.п. 3, 7 договору на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі, а саме літ. Е-1, літ. Д-1, літ. Е-1, літ. Ж-1 з урахуванням знесення, інші об`єкти інфраструктури відсутні.

Договір укладено строком до 01.07.2022 року.

Звертаючись з позовом до суду, прокурор стверджував, що зазначені рішення Харківської міської ради про надання ТОВ Аклор у користування спірної земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства, прийняті відповідачем 1 всупереч вимогам ст.,ст. 124;134;135 ЗК України, а саме без проведення земельних торгів. Крім цього, прокурор вказував, що відповідачем 2 отримано земельну ділянку площею, яка в 76,6 разів перевищує площу будівель , які займають лише 1,3% від загальної площі земельної ділянки. Вказані обставини, на переконання прокурора, свідчать про те, що Харківська міська рада не мала законних підстав для надання оспорюваної земельної ділянки в оренду ТОВ Аклор для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а не для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель літ. Е-1, літ. Д-1, літ. Г-1, літ. Ж-1, а отже таке право може набуватись не інакше як за результатами проведених земельних торгів.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до ст. 93 ЗК України (тут і далі норми ЗК України - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин у 2020 році) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч. 2 ст. 93 ЗК України).

Статтею 124 ЗК України встановлено порядок передачі земельних ділянок в оренду.

За ч. 2 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч.2 ст.135 ЗК Укрїни - продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Згідно з доводами відповідачів, з якими погодився суд першої інстанції, при позаконкурентному переданні в оренду спірної земельної ділянки не було порушено вищевказані приписи ст.134, оскільки на цій ділянці розташовано нерухоме майно, що належить ТОВ «Аклор», при цьому встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній, не регламентується.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується наявність на земельній ділянці відповідного нерухомого майна, і що чинним законодавством дійсно не встановлено чисельних показників щодо гранично дозволеного співвідношення площ будівель (споруд) та земельної ділянки, яка може бути надана в оренду в порядку вищенаведених приписів абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України.

Водночас розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання. Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що незастосування конкурентної процедури у вигляді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Винятку для земельних ділянок під нове будівництво зазначені норми не передбачають.

У постанові від 10.10.2023 у справі № 922/563/22, правовідносини в якій є подібними до тих, що мають місце у справі № 922/941/21, що розглядається, Верховний Суд із посиланням на відповідну усталену судову практику, зокрема, на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №910/1356/13, від 14.03.2019 у справі №915/182/17, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, зазначив, що у разі, якщо земельні ділянки надаються суб`єктам господарювання на позаконкурентних засадах не для обслуговування розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, а саме для будівництва нового об`єкта, зокрема, для будівництва закладу громадського харчування, офісно-торгівельної будівлі, комплексу багатофункціонального призначення (готелів, офісних будівель та торгівельних приміщень з підземним паркінгом), торговельно-сервісного комплексу (з реконструкцією існуючих будівель), житлового комплексу тощо це свідчить про порушення конкурентної процедури (земельних торгів), передбаченої ст. 124, 134, 135 ЗК України.

Також суд касаційної інстанції в наведеній постанові вказав, що порушення встановленого наведеними вище нормами земельного законодавства порядку формування земельної ділянки з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури очевидно свідчить про незаконність оспорюваних рішень ради (аналогічний висновок міститься у п. 85 постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20) і що при розгляді такого спору суди мають перевірити, чи в оскаржуваному рішенні ради та договорі оренди землі відповідачами не було об`єднано в одне ціле земельну ділянку для обслуговування та експлуатації наявних на ній об`єктів нерухомості, що не вимагало конкурсної процедури, та земельну ділянку для інших цілей - будівництва житлового комплексу, що вже вимагало виключно проведення земельних торгів, оскільки отримання права оренди на такі земельні ділянки відбувається в абсолютно різному порядку.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного колегія суддів не вважає обґрунтованими посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні та відповідачів в апеляційному провадженні на абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України, оскільки необхідною умовою для застосування цієї норми є наявність відчужуваного нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб на певній земельній ділянці, яка обслуговує це нерухоме майно.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та для задоволення відповідного позову про що обґрунтовано було зазначено відповідачами під час апеляційного провадження.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачами, у цьому випадку підставою для звернення прокурора з позовом був не лише факт перевищення площі земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування (як зазначає прокурор, площа нерухомого майна, розміщеного на спірній земельній ділянці, становить лише 1,3% від загальної площі ділянки), але насамперед ті обставини, що земельна ділянка надавалася ТОВ «Аклор» не для обслуговування наявних на ній нежитлових будівель. Навпаки, ці нежитлові будівлі планувалося знести. Земельна ділянка надавалася для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Як зазначено прокурором та підтверджується матеріалами справи, на момент придбання ТОВ «Аклор» нежитлових будівель спірна земельна ділянка номер 6310138500:07:001:0129 площею 0,6815 га не була сформована, її формування здійснювалося вже на підставі оспорюваних рішень Харківської міськради, за яким її відведення передбачено не для мети, що пов`язана з розміщенням об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта нерухомого майна житлового комплексу, торговельного центру, за умови знесення придбаних ТОВ «Аклор» будівель.

Аналізуючи зміст договорів купівлі-продажу нерухомого майна, судова колегія встановила, що в пункті « 2» договорів зазначено: «Сторони стверджують, що земельна ділянка, на якій розташоване майно - приватизована. Документи на приватизацію не подавались, інших прав щодо земельної ділянки у т третіх осіб немає». Інших відомостей щодо речового права на земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно не зазначено. В тому числі в договорах відсутня інформація про кадастровий номер земельної ділянки.

Відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції на час укладення спірних договорів):

«До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації)».

Отже, кадастровий номер земельної ділянки є істотною умовою договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Такої умови в договорах купівлі-продажу не зазначено, інформація про наявну земельну ділянку, її розмір, конфігурацію відсутня.

За таких обставин доводи прокурора про не сформованість земельної ділянки на момент укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна є обґрунтованими.

На думку колегії суддів, у цьому випадку не може бути застосовано вищевказаний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

У постанові від 03.10.2023 у справі № 918/1131/22 Верховний Суд зазначив про обґрунтованість доводів прокурора стосовно того, що отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу належної орендареві будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями ст. 134, 135 ЗК України.

Посилання ТОВ «Аклор» на ухвалу Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 922/573/20 колегія суддів не визнає переконливим аргументом, оскільки, як вбачається із вказаної ухвали, Верховний Суд не надавав оцінку питанням щодо правомірності отримання орендарем спірної земельної ділянки на позаконкурсних засадах, а лише зазначив про неподібність правовідносин у справі № 922/573/20 та у тих справах, на які посилався прокурор у касаційній скарзі.

Окрім того, вказану ухвалу постановлено у 2021 році, тоді як, відповідно до висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду, в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Твердження представника ТОВ «Аклор» про те, що прокурор посилався на ДБН, які вже втратили чинність, так само як і висновки господарського суду в оскаржуваному рішенні про те, що встановлення площі земельної ділянки та нерухомого майна, яке розташоване на ній, не регламентується ані Державними будівельними нормами, ані Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів колегія суддів вважає такими, що не стосуються предмету доказування в цій справі, оскільки обставини щодо співвідношення площі нерухомого майна та земельної ділянки, необхідної для його обслуговування, мають значення у випадку, якщо метою отримання такої ділянки в оренду є саме обслуговування такого майна, а не знесення та будівництво нової нерухомості та будівництво на ній житлового комплексу.

Харківська міська рада в ході апеляційного провадження посилалася на ч. 5 ст.20 ЗК України, якою встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно.

Колегія суддів погоджується з тим, що відповідне право дійсно надано власникові (користувачеві) вказаною нормою Земельного кодексу, однак це не може бути визнано достатньою підставою для безумовного застосування іншої норми, а саме, абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України (як уже зазначалося вище, необхідною умовою для застосування цієї норми є наявність на земельній ділянці нерухомого майна, яке перебуває у власності фізичних або юридичних осіб, що забезпечує реалізацію принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований).

Однак, за наявності документально зафіксованого наміру щодо знесення відповідного нерухомого майна і отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування іншої нерухомості (яку на момент отримання ділянки ще не було зведено), ТОВ «Аклор» не міг мати правомірних очікувань щодо отримання земельної ділянки в оренду в порядку абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України на позаконкурентних засадах.

Отже, посилання відповідачів на неприпустимість втручання у право особи мирно володіти майном колегія суддів вважає безпідставним, оскільки як національне, так і міжнародне законодавство покликане захищати виключно законні права та інтереси особи, а не набуті в обхід/у порушення встановленого законодавством порядку.

З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанції про відсутність порушення відповідачами норм чинного земельного законодавства при переданні земельної ділянки в оренду колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам, встановленим господарським судом у справі, що розглядається а саме, тим обставинам, що метою передання земельної ділянки в оренду ТОВ «Аклор» було не обслуговування належного вказаному товариству нерухомого майна (яке планувалося знести), а будівництво та обслуговування нової нерухомості.

Таким чином, враховуючи сказане вище у сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що відповідно до змісту норм зазначеного вище чинного законодавства та практики Верховного Суду щодо його застосування, у вказаному випадку, відповідно до ч.1 ст.134 ЗК України, право оренди підлягало продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Однак відповідачі не дотрималися вказаних вимог, установлених законом.

У відповідності до норм ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Враховуючи те, що договір оренди земельної ділянки від 10.08.2020 укладено сторонами в порушення приписів ч. 1, 2 ст.134 Земельного кодексу України, колегія суддів зазначає про те, що вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 08.10.2024 у справі № 910/212/21, в якій суд касаційної інстанції за обставин, подібних до тих, що встановлені у справі №922/941/21, дійшов висновку про недійсність договору оренди земельної ділянки, наданої в оренду з порушенням вимог ч.1, 2 ст.134 Земельного кодексу України, та про обґрунтованість відповідної позовної вимоги прокурора.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц) зазначила: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окрема позовна вимога про визнання виконаного (частково виконаного) договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».

У постановах від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 19.06.2024 у справі №917/1520/23, Верховний Суд вказав, що при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину. У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у вказаних постановах, при задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, правомірною є також і позовна вимога про зобов`язання орендаря повернути таку земельну ділянку власникові.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позовна вимога прокурора про зобов`язання ТОВ «Аклор» повернути спірну земельну ділянку Харківській міській раді в порядку вищенаведених приписів ст.216 ЦК України також підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконним та скасування п.п. 19.5, 19.6 пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів та визнання незаконним та скасування п.п. 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 за № 2144/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6) від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29)).

При цьому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia суд знає закони (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільного кодексу України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Як встановлено в ході розгляду справи № 922/941/21, метою позову прокурора є визнання недійсним правочину, а саме, договору оренди, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, та застосування наслідків недійсності такого правочину шляхом повернення орендованої земельної ділянки власникові. Рішення ж міської ради, які прокурор просить визнати недійсними та скасувати, не мають самостійного характеру, вони передували укладенню вказаного договору, були спрямовані на створення умов для його укладення та, відповідно, після укладення договору вичерпали свою дію.

Отже, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування цих рішень, на думку колегії суддів, не є належним способом захисту, оскільки у цьому випадку до відновлення порушеного права призведе лише визнання недійсним безпосередньо самого правочину, за яким спірну ділянку було передано в оренду.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148).

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування п.п. 19.5, 19.6 пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20 та п.п. 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 за № 2144/20 задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення господарського суду у справі № 922/941/21 слід скасувати як таке, що ухвалене при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи (п.3 ч.1 ст.277 ГПК України), та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме, визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.08.2020, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 по просп. Петра Григоренка, 2-И у м. Харкові, площею 0,6815 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Аклор, та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: просп. Петра Григоренка, 2-И у м. Харкові, площею 0,6815 га, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 Харківській міській раді.

У задоволенні решти позовних вимог (про визнання незаконним та скасування п.п. 19.5, 19.6 пункту 19 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів та про визнання незаконним та скасування п.п. 4.1-4.3 пункту 4 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 за № 2144/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова) слід відмовити.

Відповідно, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а саме, щодо двох немайнових позовних вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання ТОВ «Аклор» повернути земельну ділянку.

За змістом пп. б) і в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України такий результат апеляційного перегляду має наслідком перерозподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції, та розподіл судових витрат за апеляційним переглядом.

Відповідно до приписів ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в частині вищезазначених двох немайнових позовних вимог покладається на відповідачів.

Керуючись ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.05.2021 у справі № 922/941/21 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10.08.2020, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 по просп. Петра Григоренка, 2-И у м. Харкові, площею 0,6815 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аклор».

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Аклор» повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: просп. Петра Григоренка, 2-И у м. Харкові, площею 0,6815 га, кадастровий номер 6310138500:07:001:0129 Харківській міській раді.

В решті позовних вимог прокурора відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор» (вул. Космічна, 12, м.Харків, 61145; код ЄДРПОУ: 41705703) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн за подання позовної заяви та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3405,00 грн за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, м.Харків, 61003; код ЄДРПОУ: 04059243) на користь Харківської обласної прокуратури (61050, м.Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн за подання позовної заяви та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3405,00 грн за подання апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 25.10.2024.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.А. Істоміна

Суддя О.В. Стойка