Постанова

від 23.10.2024 по справі 904/4690/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/4690/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів:Чус О.В., Дарміна М.О.,

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: Кравченко І.І. - самопредставництво, виписка з ЄДР

від відповідача: Савченко С.А. - адвокат, посвідчення адвоката №2539 від 24.01.2011р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в режимі відеоконференції апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Холод Віроніки Геннадіївни

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023р.

(суддя Васильєв О.Ю.) у справі

за позовом: Павлоградської міської ради, м.Павлоград

до: Фізичної особи-підприємця Холод Віроніки Геннадіївни, м. Павлоград

про зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки та стягнення 348 139,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Павлоградська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до гр. ОСОБА_1 (відповідач) про зобов`язання укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,1214 ґа кадастровий номер 1212400000:02:033:0065 за адресою АДРЕСА_1 в редакції запропонованого проекту договору та зареєструвати право користування землею відповідно до вимог чинного законодавства.

До часу відкриття провадження у справі, Павлоградською міською радою подано заяву про зміну предмета позову в порядку ч.3 ст. 46 ГПК України, за змістом якої Позивач просить суд зобов`язати Фізичну особу - підприємця Холод В.Г. укласти договір оренди вказаної вище земельної ділянки та стягнути з Відповідача на користь місцевого бюджету міста Павлоград, в особі Павлоградської міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 348 139,32 грн. (плата за землю) за період з 2019 року по 2022 рік.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання Відповідачем зобов`язань з орендної плати за землю, а тому з нього підлягає стягненню сума заборгованості у вказаному розмірі.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано укладеним між Павлоградською міською радою та Фізичною особою підприємцем Холод Веронікою Геннадіївною договір оренди земельної ділянки, площею 0,1214га, кадастровий номер 1212400000:02:033:0065 за адресою АДРЕСА_1 на умовах, запропонованих позивачем в оферті та викладених у резолютивній частині цього рішення. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Холод В.Г. на користь Павлоградської міської ради 348 139,32грн. - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1212400000:02:033:0065 за період з 2019 р. по 2022 р. та витрат на сплату судового збору.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Фізична особа-підприємець Холод Віроніка Геннадіївна, в якій просить рішення суду від 09.08.2023р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

У скарзі йдеться про те, що Позивач в уточненій позовній заяві від 07.04.2023 р. просить стягнути з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету кошти за шкоду, що заподіяна на земельних ділянках комунальної власності, які не надані у користування та не передані у власність, дохід отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 348139,32 грн. за період з 2019 року по 2022 рік, при цьому позов до відповідачки не був заявлений, так як у відповідачки інше ім`я, а саме ОСОБА_2 .

На думку скаржника, при розгляді цієї справи господарський суд порушив принцип диспозитивності, оскільки у даному випадку вийшов за межі позовної заяви, а саме:

-позивач зазначив відповідачем особу ОСОБА_1 , а господарський суд встановив укладеним договір на особу ОСОБА_2 ;

- позивач просив встановити укладеним договір оренди строком на 18 років, а суд передав в оренду строком на 25 років.

Крім того, за твердженням Скаржника, на підставі свідоцтва про право власності САВ 398576 від 02.05.2009 року, останньому належить нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 592 квадратних метри за адресою: АДРЕСА_1 , це площа двох поверхів. При цьому Скаржник займає своїм приміщенням земельну ділянку розміром значно меншим ніж той, що заявлений у позові, а саме, 286,2 квадратних метри під будівлею та 109,22 квадратних метрів для відмостки під стінами будівлі. Інша площа ділянки знаходиться у власності та користуванні на власний розсуд Позивача і Відповідачкою не використовується.

За доводами Апелянта, на підставі ст.120 Земельного кодексу України до ОСОБА_2 перейшло право користування земельної ділянки на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Попередньому землекористувачу земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості за вказаною адресою ОСОБА_3 , Павлоградська міська рада надала земельну ділянку в тимчасове користування строком на З роки для ведення господарської діяльності на умовах щорічної плати у вигляді земельного податку розмірами 1% від нормативної грошової оцінки. ОСОБА_3 подарував вищевказану нерухомість ОСОБА_4 на тих самих умовах, що не протирічить приписам Земельного кодексу України, що був чинний станом на 11.07.2000 р..

Також Скаржник зазначає, що з 2005 по 2023 роки знаходиться на єдиному податку 3 групи, в якій входить земельний податок.

За твердження Скаржника, ОСОБА_5 не зверталась до керівника «АО Відділу земельно- ринкових відносин Павлоградської міської ради» з заявою про надання їй в оренду земельну ділянку площею 0,1214 га на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 121400000:02:033:0065, для обслуговування торговельного комплексу, вид цільового призначення земель (КВЦПЗ) - 03.13 - (для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування) строком на 25 років. В заяві від 07.05.2015 року за № 1838, по якій ухвалене оскаржуване рішення не має її підпису і навіть прізвища. Ця заява підписана ОСОБА_6 , яку Скаржник не уповноважувала представляти її інтереси .

Скаржник вказує, що не прохала Позивача надати їх в оренду строком на 18 (25) років земельну ділянку площею 0,1214 га на умовах оренди у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки.

Крім того, відсутні норми, якими встановлено право господарського суду зобов`язати Відповідачку укласти договір та зареєструвати право користування землею відповідно до вимог чинного законодавства особу, якій перейшло право користування земельною ділянкою не на умовах оренди, а на інших умовах (право постійного користування).

До того ж Скаржник вважає, що Позивач пропустив позовну давність, встановлену в 3 роки. Позов про стягнення коштів поданий 07.04.2023 роки за період з 2019 року, тобто за 4 роки. Крім того, так зване однобічне самовільне поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки без згоди орендаря та поза його волею винесене в 2015 році - сплило 7 років.

Також Скаржник стверджує, що ніякої шкоди на будь-якій земельній ділянці комунальної власності вона не заподіювала, доходу від безпідставно набутого майна не отримувала.

Значну частину (3\4) земельної ділянки не займає багато років і за твердженням Відповідача, Позивач на цій частині влаштував ринок та отримує містові з кожного торговця.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що при підготовці позовної заяви Позивачем було помилково зазначено в імені Відповідача літеру «е», а саме Вероніка замість «і» - Віроніка. При цьому технічна помилка у написанні імені в позовній заяві спричинила описку в самому рішенні суду по справі № 904/4690/22, між тим прізвище, по батькові та реєстраційний номер облікової картки платника податків Відповідача зазначені вірно, у додатках до позову, в тому числі в договорі оренди, зазначено ім`я з літерою «і». Відповідач по справі надавав відзиви на позовну заяву та уточнення до позову, але жодного разу не зазначив на описку в імені, а також не повідомив суд, що є неналежним Відповідачем, отже на думку Позивача, позовні вимоги пред`явлені до належного Відповідача, виправлення описки не змінить суті позовних вимог та суті судового рішення по справі.

Позивач вказує на те, що Відповідачем помилково зазначає, що останньому перейшло право землекористування на тих самих умовах, що і для попереднього власника нерухомості, в тому числі - щорічної плати у вигляді земельного податку відповідно до Земельного кодексу 1990 року, оскільки на момент переходу права власності на нерухомість у 2003 році, Земельний кодекс 1990 року втратив чинність з 01.01.2002 року на підставі прийняття Земельного кодексу України N2768-III ( 2768-14 ) від 25.10.2001, а отже посилання Відповідача на ст.30 Земельного кодексу, який втратив чинність, є безпідставним та неправомірним.

При цьому відповідно до ч.1 ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції від 01.01.2002, яка діяла на час укладання договору дарування у 2003 році: при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. Отже, Павлоградської міською радою правомірно, з дотриманням вимог чинного на той час земельного законодавства, з Відповідачем було укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Крім того, на підставі рішення 45 сесії V скликання від 17.02.2009 року №846-45/V Павлоградської міської ради було продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки на 5 (п`ять) років. Відповідач погодився на умови договору оренди спірної земельної ділянки, та здійснював правомірне землекористування до 2014 року.

За твердженням Позивача, Відповідач звернувся з заявою від 21.04.2015 до начальника Павлоградського міськрайонного виробничого відділу ДРФ ДП «Центр ДЗК» Шишенкової Г.О., з проханням виконати роботи по розробці технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, а також підписав відповідний договір з ДРФ ДП «Центр ДЗК» від 21.04.2015, в п.7.4 якого зазначено, що замовник уповноважує виконавця подати землевпорядну документацію до спеціальних органів - відділу Держкомземагенства, відділу містобудування та архітектури, органам місцевого самоврядування на погодження. Отже, технічна документація була розроблена та передана на сесію Павлоградської міської ради для затвердження. Рішенням 54 сесії VІ скликання від 26.05.2015 року № 1656-54/VІ Павлоградської міської ради було поновлено строк дії договору оренди земельної ділянки на 25 років зі зміною цільового призначення земель УКЦВЗ - 03.13 - для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування. Строк 25 років був визначений депутатами під час голосування, оскільки на спірній земельній ділянці розташований об`єкт нерухомості, землекористувач має право використовувати земельну на умовах оренди.

У відзиві йдеться про те, що Відповідач не погоджується саме з використанням земельної ділянки на умовах оренди, оскільки помилково вважає, що повинна сплачувати земельний податок у сумі 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. При цьому ОСОБА_1 не може бути платником податку, оскільки не є ні власником, а ні постійним користувачем спірної земельної ділянки. При цьому єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Твердження Відповідача, що нею використовується земельна ділянка лише у розмірі 286,2 кв.м, а решта земельної ділянки знаходиться у користування Позивача та використовується ним на власний розсуд суперечать дійсності, оскільки поділ земельної ділянки не відбувався, жодним документом не підтверджується фактичне використання відповідачем саме 286, 2 кв.м. Навпаки, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано спірну земельну ділянку кадастровий номер 1212400000:02:033:0065 площею 0,1214 та зареєстровано право власності на будівлю торгівельного комплексу площею 590,4 кв.м. - А. котельня-Б, огорожа -№ 1,2,3,4.

Щодо строків позовної даності, то Позивач послався на те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Оскільки строк позовної давності зі стягнення орендної плати за землю, зокрема, за 2019 рік, мав сплинути у 2022 році, але відповідно до вищевказаного Закону України від 30.03.2020 № 540-IX цей строк продовжений на строк дії карантину до 30 червня 2023 року, отже, немає пропуску строку позовної давності за вимогами про стягнення орендної плати, нарахованої за 2019-2022 роки.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. (доповідач), судді Дармін М.О., Березкіна О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.08.2023р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/4690/22.

01.09.2023р. матеріали справи № 904/4690/22 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.09.2023р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 08.11.2023р.

Розпорядженням керівника апарату суду від 30.10.2023р., у зв`язку з припиненням повноважень судді Березкіної О.В., відповідно до ст. 123 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та відповідно до п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду № 2 від 08.10.2018 р. зі змінами, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якого визначено суддю-доповідача Кощеєва І. М. у складі колегії суддів: Дарміна М.О., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2023р., судовою колегією у визначеному складі, прийнято справу № 904/4690/22 до свого провадження. Судове засідання вирішено провести в режимі відеоконференції 08.11.2023р.

Ухвалою суду від 08.11.2023р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.02.2024р..

21.02.2024р. розгляд справи відкладено на 08.05.2024р.

У судовому засіданні 08.05.2024р. оголошена перерва до 25.06.2024р..

Ухвалою суду від 25.06.2024р. оголошено перерву в судовому засіданні до 23.10.2024р.

У судовому засіданні 23.10.2024 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення будівлі торгівельного комплексу площею 590,4 кв.м. , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

27.01.2006 р., на підставі рішення 31 сесії IV скликання Павлоградської міської ради №652 від 13.09.2005р. між Павлоградською міською радою (орендодавцем) та гр. ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки №040600900011 площею 0,1214га по АДРЕСА_1 (у 2007 році поштову адресу змінено на АДРЕСА_1 ) строком на 3 роки. Вказана земельна ділянка передана для обслуговування торгівельного комплексу, код цільового використання землі згідно УКЦВЗ - 1.11.6 - інша комерційна діяльність з орендною платою у розмірі 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

08.05.2009р. між сторонами укладено додаткову угоду до вищенаведеного договору оренди на підставі рішенням 45 сесії V скликання Павлоградської міської ради № 846-45/V від 17.02.09р., якою строк дії договору оренди земельної ділянки було продовжено на 5 років.

Після закінчення строку дії цього договору оренди, 21.04.2015р. ОСОБА_1 звернулась до Павлоградського міськрайонного виробничого відділу ДРФ ДП «Центр Державного земельного кадастру» із заявою про виконання робіт по розробленню технічної документації із землеустрою для подальшого укладання договору оренди у зв`язку з пропущенням терміну поновлення договору оренди земельної ділянки .

На підставі договору №1504090100252 від 21.04.2015р., укладеного між ОСОБА_1 (замовником) та Дніпропетровською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» (виконавцем) розроблено відповідну технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0.1214 га для обслуговування торгівельного комплексу гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

07.05.2015р. вищезазначена технічна документація була направлена виконавцем для затвердження до відділу земельно-ринкових відносин Павлоградської міськради .

Рішенням Павлоградської міськради від 26.05.2015 р. № 1656-54/VI затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , площею 0,1214 га, кадастровий номер 1212400000:02:033:0065; та надано гр. ОСОБА_1 у зв`язку з пропущенням терміну поновлення договору оренди та зміною поштової адреси, земельну ділянку площею площею 0,1214 га, кадастровий номер 1212400000:02:033:0065; на вул.Шевченко, 138 б, для обслуговування торгівельного комплексу, вид цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.13 ( для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування), із земель, які знаходяться в оренді у гр. ОСОБА_1 згідно договору оренди земельної ділянки, землі житлової та громадської забудови, в довгострокову оренду строком на 25 років. Строк оренди на даний термін встановлений на підставі голосування депутатів на сесії Павлоградської міської ради . Визначено орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 3% від грошової оцінки земельної ділянки згідно до «Порядку встановлення розмірів орендної плати на земельні ділянки, розташовані на території Павлоградської міськради», затвердженого рішенням сесії Павлоградської міськради від 29.12.11 р. № 432-18/VI. Договір оренди земельної ділянки, укладений з гр. ОСОБА_7 27.01.06 р. за № №040600900011, на вул. Шевченко, 138; площею 0,1214 га, кадастровий номер 1212400000:02:033:0065, вважати таким, що втратив чинність. Зобов`язано землекористувача протягом 2 місяців з моменту прийняття даного рішення звернутися до відділу земельно-ринкових відносин Павлоградської міськради для укладання договору оренди земельної ділянки, що надається згідно з п.2 цього рішення; звернутися до відділу Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно РС Павлоградського МРУЮ для забезпечення державної реєстрації права оренди на земельну ділянку, що надається згідно з п.2 цього рішення.

При цьому, відповідно до рішення 35 сесії VII скликання від 20.03.2018 р. № 1141-35/VII Павлоградської міської ради «Про затвердження Порядку встановлення розмірі орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території м. Павлоград» орендна ставка згідно цільового призначення землі до 31.12.21р. становила 3%, а відповідно до рішення 10 сесії VIII скликання від 30.06.21р. №292-10/VIII Павлоградської міської ради «Про затвердження порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території м. Павлоград» з 01.01.2022 р. - 4%.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 12658/301-22 від 16.11.2022р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1214 га на вул. Шевченка, 138 б у 2022 р. становила 2 857 860,05грн.

Землекористувач (ФОП Холод В.Г.) протягом встановленого вищезазначеним рішенням міської ради строку не звернулася до відділу земельно - ринкових відносин Павлоградської міської ради для укладання договору оренди земельної ділянки. На час розгляду справи договір оренди не укладено. У той же час, ФОП Холод В.Г. продовжує використовувати спірну земельну ділянки без внесення плати за її користування.

Матеріали справи свідчать також про те, що на адресу Відповідача Позивачем неодноразово направлялися листи-повідомлення щодо необхідності укласти договір оренди, а саме: № 425 від 21.09.2015р., № 396 від 29.09.2016р., №728 від 18.12.208р., № 290 від 09.06.2021р., № 262 від 25.08.2022р. , а також проект договору оренди земельної ділянки площею 0,1214 га по АДРЕСА_1 , складений з урахуванням вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі», на підставі Типового договору, затвердженого Постановою КМУ від 03.03.2004 № 220.

Однак, Відповідачем листи залишені без відповіді, відповідний договір оренди земельної ділянки не укладено .

Таким чином, за твердженням Позивача, Відповідач, як власник, об`єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 користується земельною ділянкою (кадастровий номер 1212400000:02:033:0065), площею 0,1214га, яка належить на праві комунальної власності Павлоградській міськраді , без правовстановлюючих документів та безоплатно. Внаслідок таких незаконних дій, за рахунок Павлоградської міської ради Відповідач зберіг у себе грошові кошти у розмірі 348 139,32грн., які він мав сплатити за користування земельною ділянкою на рівні орендної плати за період з 2019р. по 2022р., але на сплатив.

Викладені обставини слугували визначальними для звернення Позивача з позовом у даній справі.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд послався на те, що позовні вимоги про зобов`язання Відповідача укласти договір оренди земельної ділянки слід розцінювати як вимоги про визнання укладеним договору оренди спірної земельної ділянки на умовах, запропонованих Позивачем і такі вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і тому підлягають задоволенню у повному обсязі. Одночасно , заперечення Відповідача є помилковими та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 ст. 93 і ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно зі ст.ст. 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Слід враховувати, що згідно з Податковим кодексом України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14).

За приписами п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно зі ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а виходячи з вимог статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.

За приписами статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 цього Закону).

Отже, у силу приписів наведених вище норм користування землями комунальної власності є оплатним та відбувається на підставі відповідних договорів.

Щодо досліджуваної справи, то як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідно до рішення 10 сесії VIII скликання від 30.06.21р. №292-10/VIII Павлоградської міської ради «Про затвердження порядку встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки, розташовані на території м. Павлоград» з 01.01.2022 р. орендна ставка згідно цільового призначення становить 4% від нормативно грошової оцінки.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 12658/301-22 від 16.11.22р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1214 га на вул. Шевченка, 138 б у 2022 р. становила 2 857 860,05грн.

З наведеного слідує, що Павлоградська міська рада, в межах наділених повноважень, відповідно до законодавства України, затвердила плату за користування землями міста Павлограда та встановила відсоток нормативної грошової оцінки землі.

З урахуванням викладеного міська рада розрахувала у відповідності до вищевказаних рішень і Договору оренди землі суму завданих збитків, які міська рада понесла від безпідставно набутого майна ОСОБА_1 .

Разом з тим, Відповідачем розрахунок міської ради не спростований, власних контррозрахунків не надано.

У цьому зв`язку суд враховує загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені положеннями Глави 83 Цивільного кодексу України, за змістом яких, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Щодо досліджуваної справи, то фактичне використання спірної земельної ділянки здійснювалося Відповідачем, але без належного правового оформлення та без оплати за користування нею. Отже, у такому випадку, міська рада як власник землі, була позбавлена права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати, одночасно Відповідач, зберіг у себе кошти у сумі 348139,32грн, які мав заплатити за користування земельною ділянкою, тому на підставі частини першої статі 1212 ЦК зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки, яким є Павлоградська міська рада.

При цьому відновлення порушених прав Позивача за таких обставин і в заявлений ним спосіб - шляхом стягнення з Відповідача на користь місцевого бюджету, в особі Павлоградської міської ради дохід, отриманий від безпідставно набутого майна у розмірі 348139,32грн за період з 2019 року по 2022 рік, не створює для Відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як фактичний добросовісний землекористувач.

Викладене, у тому числі, спростовує доводи Скаржника, щодо неотримання ним доходу від безпідставно набутого майна .

При цьому, неповернення Павлоградській міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Павлограда в особі міської ради, що виражається у позбавленні її можливості ефективного використання права комунальної власності та неотриманні місцевим бюджетом відповідного доходу.

Таким чином, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи, що являючись фактичним користувачем земельної ділянки площею 0,1214 ґа кадастровий номер 1212400000:02:033:0065 за адресою АДРЕСА_1 , Відповідач використвував цю ділянкою без передбаченого чинним законодавством договору оренди, не сплачував плату за користування нею у період з 2019 року по 2022 рік, що є порушенням права власника землі - Павлоградської міської ради щодо отримання такої плати, та ненадання ним доказів, які б спростовували вказане порушення, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про наявність підстав для стягнення з Відповідача кошти у сумі 348139,32грн., збережені останнім за користування земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України .

Стосовно вимоги Позивача про зобов`язання ФОП Холод В.Г. укласти договір оренди спірної земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як встановлено судами за змістом прохальної частини позовної заяви, Позивач просив зобов`язати Відповідача укласти договір оренди земельної ділянки у певній редакції, наведеній ним, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.

Визначення Позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням Позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

При цьому, звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій Позивачем редакції перебуває у межах способу захисту "про встановлення господарських правовідносин" відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.

Відтак, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.

Реалізуючи визначене у ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з прийняттям до уваги його правових обґрунтувань.

Отже, якщо позивач просить суд зобов`язати відповідача укласти договір у поданій ним редакції з посиланням на статтю 187 ГК України, то це означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини - про визнання укладеним за рішенням суду договору в редакції, наданій позивачем, що відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України та не вимагає зміни способу захисту цивільного права позивача відповідно до статті 5 ГПК України.

Аналогічний висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/1423/18.

У даній справі, зобов`язання Відповідача щодо укладення договору оренди земельної ділянки визначено у силу закону (Закону України "Про оренду землі" як нормативного акта, дотримання якого є обов`язковим за цим законом). Зазначене у цілому також узгоджується з частиною сьомою статті 179 ГК України про укладення господарських договорів за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Отже, з урахуванням приписів ст. 187 ГК України, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про можливість надання особі судового захисту за позовною вимогою саме про зобов`язання укласти договір у редакції Позивача.

З огляду на викладене, вимога Позивача про зобов"язання Відповідача укласти договір оренди спірної земельної ділянки є обгрунтованою, підтвердженою належними доказами, тому правильно була задоволені місцевим господарським судом.

З огляду на викладене доводи скарги про відсутність норм, якими встановлено право господарського суду зобов`язати Відповідачку укласти договір та зареєструвати право користування землею не приймаються апеляційним судом до уваги.

Що стосується тверджень Скаржника про неправильне зазначення імені Відповідача, а також щодо зазначення у резолютивній частині рішення про укладення договору на 25 років (замість 18, як зазначав у проекті договору Позивач), що, на його думку, свідчить про вихід суду за межі позовної заяви, то колегія суддів вбачає, що у даному випадку йдеться про допущену судом описку, яка може бути виправлена шляхом постановлення ухвали про виправлення описки за відповідною заявою сторони або за ініціативою суду (стаття 243 ГПК України), при цьому така описка не впливає на правильність висновків суду першої інстанції по суті спору.

Доводи Скаржника про те, що вона не займає та не використовує значну частину ділянки є недоведеними. Згідно з наявними у матеріалах справи доказами (витягом з земельного кадастру тощо) площа земельної ділянки переданої в оренду складає 0,1214га . Поділ земельної ділянки не відбувався, докази на підтвердження площі ділянки, яка фактично використовується Відповідачем скаржником не надані. Рішення міськради про передачу Відповідачу саме такого розміру ділянки не скасовано.

При цьому використання Відповідачем лише частини переданої йому земельної ділянки є правом останнього, але, у будь-якому випадку, це не звільняє його від обов`язку зі сплати орендної плати у повному обсязі.

Доводи про використання частини переданої Відповідачу земельної ділянки Павлоградською міською радою мають характер припущень, оскільки не підтверджені належними доказами. До того ж, відповідні обставини не є предметом дослідження у рамках даної справи.

Твердження Апелянта про неправильно застосовану судом редакцію Земельного кодексу України, а також про те, що право користування земельною ділянкою перейшло до нього на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ґрунтуються на власному неправильному тлумаченні ним норм права.

Також суд зазначає, що Відповідачем укладалися договір оренди спірної земельної ділянки від 27.01.2006, згідно з яким вже була визначена плата за землю у розмірі 3 % грошової оцінки земельної ділянки, а також додаткова угода від 08.05.2009, надалі на підставі рішення 45 сесії V скликання від 17.02.2009 року №846-45/V Павлоградської міської ради було продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки на 5 (п`ять) років. Тобто, Відповідач погодилася на умови вищезазначеного договору оренди спірної земельної ділянки, у тому числі, щодо розміру орендної плати, та здійснювала правомірне землекористування до 2014 року. Викладене, у тому числі, свідчить про відсутність підстав для застосування законодавства, чинного станом на момент отримання у власність ОСОБА_1 по договору дарування нерухомості у березні 2003 року. При цьому чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності". У даному випадку, Скаржник не може бути платником податку на землю, оскільки не є ні власником, а ні постійним користувачем спірної земельної ділянки.

Посилання Скаржника на те, що вона не просила Позивача надати в оренду строком на 18 (25) років земельну ділянку площею 0,1214 га на умовах орендної плати у розмірі 4% від нормативної грошової оцінки відхиляться апеляційним судом, оскільки матеріали справи свідчать про те, що міська рада зверталася до неї з вимогою укласти договір та надсилала проект відповідного договору, але такі звернення залишені відповідачем без відповіді. Разом з тим, ОСОБА_1 , у разі наявності заперечень стосовно умов договору, не була позбавлена права звернутися до Позивача, між тим докази такого звернення у матеріалах справи відсутні.

Стосовно строку позовної давності для звернення з позовом слід зазначити , що згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

У даному випадку, місцевим господарським судом було встановлено порушення права позивача.

Разом з тим, стосовно застосування позовної даності до вимог Позивача про стягнення орендної плати, за період з 2019 р. по 2022 р., колегія суддів звертає увагу на те, що 11.03.2020р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020р. установлено карантин на всій території України з 12.03.2020р..

У подальшому дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211, була продовжена до 30.06.2023р..

При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020р. № 540-ІХ розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Зазначений Закон України набрав чинності 02.04.2020р..

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023р. у справі № 910/21220/21, від 28.03.2023р. у справі № 911/2446/21, від 02.02.2023р. у справі № 916/2767/21, від 27.04.2023р. у справі № 924/544/22.

Таким чином, з урахуванням положень статей 256, 258, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, дати звернення Позивача із цим позовом до суду у грудні 2022 року, позовна давність стосовно вимог міської ради про стягнення 348139,32 грн нею не є пропущеною.

Щодо застосування позовної даності до вимоги про зобов`язання укласти договір слід зазначити, що приписами ст.268 Цивільного кодексу України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, цей перелік вимог не є вичерпним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 268 ЦК України законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Суд враховує, що вимога про зобов`язання укласти договір оренди землі не належить до визначеного частиною першою статті 268 Цивільного кодексу України переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Норми інших законів, зокрема Закону України «Про оренду землі» також не виключають застосування до такої вимоги положень Цивільного кодексу України про позовну давність.

Одночасно, колегія суддів зазначає наступне.

У пункті 36 постанови від 17 жовтня 2018 р. у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вже робила висновок про існування меж застосування позовної давності, які встановлюються прямо (ст. 268 Цивільного кодексу України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги.

При цьому, закон не містить визначення поняття "триваюче правопорушення". Характер такого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально.

Разом з тим, в окремих випадках, специфіка спірних правовідносин та відповідного нормативного регулювання дозволяє дійти висновку про наявність триваючого правопорушення.

(Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у Справі № 904/8884/21).

За матеріалами даної справи, Відповідач після закінчення строку дії договору, тобто після 2014 року, і до моменту звернення Позивача до суду з цим позовом, не припинив порушення вимог Закону України "Про оренду землі" щодо обов`язкового укладення договору оренди землі. Тобто, Скаржник продовжує користуватися належною Позивачу земельною ділянкою без правових підстав, а саме без відповідного договору, укладення якого прямо передбачено чинним законодавством України.

Отже, у даному випадку, протягом строку, на який договір міг бути укладений, орендодавець не може бути обмежений у праві звернутися до суду з позовом, зокрема і шляхом зобов`язання укласти відповідний договір.

З огляду на викладене, такий позов може бути пред`явлений протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути укладений.

Таким чином, Позивач має право вимагати укладення з ним договору оренди землі, а позовна давність не пропущена щодо заявленої ним вимоги про зобов`язання такий договір укласти з огляду на триваючий характер правопорушення Відповідача.

З урахуванням викладеного, доводи скарги про незастосування судом позовної давності є безпідставними.

Інші аргументи Скаржника не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновки місцевого господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Холод Віроніки Геннадіївни залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.08.2023р. у справі №904/4690/22 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.10.2024р.

Головуючий суддяІ.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін