Рішення

від 15.10.2024 по справі 906/795/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" жовтня 2024 р.Cправа № 906/795/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,

у відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Харківського національного університету внутрішніх справ (просп. Льва Ландау, буд. 27, м. Харків, 61080)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (вул. Привокзальна, буд. 3Б, м. Вінниця, 21001)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 353333,34 грн,

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Харківського національного університету внутрішніх справ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" про визнання недійсним пункту договору та стягнення 353333,34 грн, передана за підсудністю Господарським судом Житомирської області на підставі ухвали від 19.07.2024 у справі № 906/795/24.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що включення до вартості закуповуваного пального за укладеним між сторонами Договором про закупівлю товарів за державні кошти від 01.12.2023 №430 (Договір) податку на додану вартість в розмірі 353333,34 грн з подальшою сплатою відповідачем не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178, тому Харківський національний університет внутрішніх справ просить визнати недійсним п. 2.1. Договору в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" сплачені кошти в розмірі 353333,34 грн як безпідставно набуте майно.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2024 вказану позовну заяву передано на розгляд судді Тварковському А.А.

Ухвалою суду від 12.08.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 906/795/24 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 03.09.2024 о 10:00 год.

Виконавши завдання підготовчого провадження, ухвалою від 03.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 906/795/24 для судового розгляду по суті на 15.10.2024 о 10:00 год.

На визначений час у судове засідання 15.10.2024 повідомлені належним чином учасники справи (шляхом доставки ухвали від 03.09.2024 до Електронних кабінетів ЄСІТС) не з`явилися. Поряд з цим позивачем заявлено про розгляд справи № 906/795/24 за відсутності представника Харківського національного університету внутрішніх справ (вх. №01-34/8278/24 від 20.08.2024).

Відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

01.12.2023 між Харківським національним університетом внутрішніх справ (Замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" (Учасник, відповідач) укладено Договір №430 про закупівлю товарів за державні кошти (Договір), відповідно до п.1.1. якого Учасник зобов`язується у 2023 році поставити Замовникові у передбачені даним Договором строки Бензин А-95, Дизельне паливо (ЄЗС ДК 021:2015 - 09130000-9: Нафта і дистиляти (09132000-3 - Бензин, 09134200-9 - Дизельне паливо), далі "Товар", а Замовник зобов`язується отримати Товар та сплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Ціна Договору складає: 2 120 000,00 (два мільйони сто двадцять тисяч грн. 00 коп.), з урахуванням ПДВ - 353 333 грн. 34 коп. (п. 2.1. Договору).

Факт поставки Харківському національному університету внутрішніх справ погодженого за Договором Товару підтверджується видатковою накладною №0001/0000003 від 01.12.2023 на суму 2 120 000 грн, в т.ч. ПДВ 353 333,34 грн. Поряд з цим визначену вартість Товару позивачем сплачено в повному обсязі відповідно до платіжної інструкції №2598 від 05.12.2023.

Позивач стверджує, що направив відповідачу претензію від 25.04.2024 вих. №1/1460 про повернення на розрахунковий рахунок університету 353 333,34 грн, сплачених у рахунок ПДВ у складі вартості товарів, поставлених за договором від 01.12.2021 № 430.

Вимогу обґрунтовано тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 02.03.2022 № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту в т.ч. Міністерства внутрішніх справ, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" на претензію не відреагувало, Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся з відповідним позовом до суду про визнання недійсним п. 2.1. Договору в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" сплачені кошти в розмірі 353333,34 грн як безпідставно набутого майна.

Поряд з цим позивач посилається на Статут Харківського національного університету внутрішніх справ (ХНУВС), затверджений наказом МВС від 15.05.2012 № 429 (у редакції наказу МВС України від 12.03.2024 № 155), що ХНУВС має статус бюджетної установи та перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 8 розділу І Статуту ХНУВС одними з основних напрямів діяльності Університету є: підготовка фахівців згідно з державним замовленням і договірними зобов`язаннями для потреб Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; виробництво основних засобів на базі його структурних підрозділів для потреб МВС.

У пункті 2 розділу III Статуту ХНУВС до компетенції МВС, у сфері управління якого перебуває Університет, належать: координація діяльності в галузі авіації; забезпечення на базі Університету підготовки кадрів для МВС, Національної поліції України, інших центральних органів виконавчої влади, установ, організацій України.

Відповідно до пункту 4 розділу IV Статуту ХНУВС Університет серед іншого має право здійснювати підготовку працівників із вищою освітою для МВС, Національної поліції України, Національної гвардії України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких координується через Міністра внутрішніх справ України, та органів державної влади України, а також на умовах договорів із фізичними і юридичними особами України та за угодами і контрактами, укладеними із фізичними і юридичними особами зарубіжних країн, за умови отримання відповідних ліцензій на провадження освітньої діяльності; на період дії правового режиму воєнного стану за рішенням МВС здійснювати оборонні закупівлі та укладати державні контракти (договори) відповідно до законодавства України.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина 5 статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Датою виникнення податкових зобов`язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, підтриманий у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23).

Таким чином, ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.

Спір у справі виник з підстав включення до ціни Договору 353333,34 грн суми ПДВ, що на думку позивача є безпідставним, враховуючи укладення Договору в період дії постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

У підпункті 193.1 статті 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).

У статті 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.

Так, відповідно до підпункту 194.1 статті 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, яка є основною.

Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 статті 194 Податкового кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (в редакції на час укладення спірного Договору) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 № 831, яка набрала чинності 01.08.2024, внесено зміни до Постанови № 178, а саме:

- у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації";

- пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".

Отже, визначальним для застосування податку на додану вартість за нульовою ставкою згідно постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, окрім суб`єктного складу, є та обставина, що операції з постачання пально-мастильних матеріалів мають бути для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Поряд з цим у спірному Договорі не визначено цільове призначення товару. Будь-які посилання стосовно того, що постачання дизельного палива та бензину здійснювалось з метою заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, та саме для потреб забезпечення оборони України, тощо, договір не містить.

Матеріали справи також не містять доказів того, що під час укладення Договору про закупівлю товарів за державні кошти від 01.12.2023 №430 позивач звертався до відповідача з інформацією про те, що постачання товару здійснюється для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави або для заправки (дозаправки) транспорту третіх осіб.

Враховуючи викладене, мета придбання дизельного пального та бензину за спірним Договором не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" для можливості оподатковування операцій з постачання товарів за нульовою ставкою.

Також, суд зазначає, що позивач не є суб`єктом - отримувачем товару, який в силу постанови Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 наділений правом оподатковування операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України за нульовою ставкою.

Наявність у Харківського національного університету внутрішніх справ статусу бюджетної установи та перебування у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України згідно визначених Статутом напрямів діяльності безпосередньо не вказує на те, що поставка за спірним Договором здійснювалася саме для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Суд бере до уваги, що укладання Договору і фактична поставка товару за таким Договором з Товариством з обмеженою відповідальністю "Армерія Ойл" відбулася після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Отже, позивач, будучи обізнаним про набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", мав можливість, укладаючи спірний Договір, повідомити відповідача про те, що постачання товару буде здійснюватись для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, або для заправки (дозаправки) транспорту третіх осіб, тощо та укласти такий договір із відповідними відомостями, а також без включення ПДВ до ціни договору.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для висновку про оподаткування за нульовою ставкою господарських операцій з постачання Харківському національному університету внутрішніх справ дизельного пального та бензину за Договором про закупівлю товарів за державні кошти від 01.12.2023 №430.

Тому відсутні підстави для визнання недійсним п. 2.1. Договору в частині включення до ціни 353333,34 грн суми ПДВ, тому позов в цій частині є необґрунтованим.

Також суд акцентує увагу, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 922/4055/23 зроблено висновок про наявність підстав для застосування Постанови № 178 з урахуванням предмету договорів постачання - для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану:

"Отже, враховуючи викладене та встановлені судами обставини справи, зокрема, те, що предметом договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 є постачання "бензину", для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови договорів № 286/1/22/79 від 08.11.2022 та № 286/1/22/82 від 11.11.2022 в частині сплати ПДВ (7%) суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів".

Посилання позивача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, від 23.05.2024 у справі № 9111870/23, від 28.05.2024 у справі 910/12151/23 не можуть братися судом до уваги у даних спірних правовідносинах з огляду на відмінність суб`єктного складу учасників спірних договорів. Так, в перечислених справах постачання пального здійснювалося військовим частинам, діяльність яких незалежно від підпорядкування (Міністерству оборони, Державній прикордонній службі чи Збройним Силам) безпосередньо спрямована на забезпечення національної безпеки та оборони України в умовах воєнного стану.

Оскільки, позивач визначає грошові кошти у розмірі 353333,34 грн, як безпідставно набуті та просить стягнути їх з відповідача в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, суд враховує таке.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Оскільки, суд дійшов висновку, що підстави для оподаткування за нульовою ставкою господарських операцій з постачання Харківському національному університету внутрішніх справ дизельного пального та бензину за Договором відсутні, а відтак і про чинність п. 2.1. Договору в частині включення до ціни суми ПДВ, тому сплачені позивачем відповідачу грошові кошти в розмірі 353333,34 грн не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, так як сплачені на виконання Договору, укладеного сторонами. За таких обставин відповідна позовна вимога є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності та допустимості, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з вищенаведених мотивів.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору в сумі 8328 грн за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 8328 грн залишити за позивачем.

3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 25 жовтня 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.