Рішення

від 14.10.2024 по справі 910/6928/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.10.2024Справа № 910/6928/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (КП "КИЇВЖИТЛОСПЕЦЕКСПЛУАТАЦІЯ") (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А)

до Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Соціальна ініціатива" (БО "МБФ "СОЦІАЛЬНА ІНІЦІАТИВА") (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ АРТЕМА/ОБСЕРВАТОРНА, будинок 21/27, ЛІТ.А)

про стягнення 33 699,35 грн.

Представники учасники справи:

Від позивача:Осандчук Т.А.

Від відповідача:не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Соціальна ініціатива" про стягнення заборгованості в розмірі 33 699,35 грн, з якої 21 108,32 грн основний борг, 10 323,96 грн інфляційні витрати, 2267,07 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2024 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, зобов`язано позивача надати до суду актуальну інформацію щодо права власності у відповідача на приміщення площею 64,4 м.к.в, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Артема/Обсерваторна, 21/27, літера А, судове засідання призначено на 23.09.2024.

16.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду від 06.09.2024, в якій надано інформацію щодо права власності у відповідача на приміщення площею 64,4 м.к.в, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Артема/Обсерваторна, 21/27, літера А та долучені відповідні документи.

Представник відповідача у судове засідання 23.09.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, поштовий конверт із ухвалою суду від 06.09.2024 повернуто до Господарського суду міста Києва із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи до 14.10.2024.

Представник відповідача у судове засідання 14.10.2024 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відповідно до витягу із сайту АТ «Укрпошта» за штрих-кодом 0600290554044, 08.10.2024 відбулась «невдала спроба вручення» ухвали суду від 23.09.2024.

Представник позивача у судовому засіданні 14.10.2024 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.06.2024, про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін від 06.09.2024, про повідомлення про дату, час і місце судового засідання від 23.09.2024 були направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак були повернуті відділом поштового зв`язку до суду з поміткою "за закінченням терміну зберігання".

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвали суду про відкриття провадження у справі від 10.06.2024, про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін від 06.09.2024, про повідомлення про дату, час і місце судового засідання від 23.09.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.10.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі позивач, підприємство) та Міжнародним благодійним фондом Діти після Чорнобиля споживачем (далі відповідач, споживач) було укладено договір № 308 від 01.05.2002 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні в будинку №° 21 літ.А по вул. Артема в м. Києві (з подальшою пролонгацією) (далі - Договір).

Згідно відомостей з ЄДРПОУ Міжнародний благодійний фонд Діти після Чорнобиля змінив назву організації на Міжнародний благодійний фонд Соціальна ініціатива.

Предметом цього договору є надання послуг на теплопостачання та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді та експлуатаційних витрат; обслуговування та утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів в нежилому приміщенні (будинку) за адресою: вулиця Артема, будинок 21, літ.А (п. 1.1. розділу 1 договору).

Відповідно до п.п. 6.1., 6.3., 6.4. розділу 6 договору цей договір набуває чинності з 01.05.2002 та діє до 31.12.2002. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов`язку повної сплати фактично спожитих послуг за отриману теплову енергію та технічне обслуговування систем ЦО до моменту звільнення приміщення та передачі його за актом іншому споживачу (орендарю, власнику або балансоутримувачу приміщення). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

За умовами п.п. 2.2.1., 2.2.2. п. 2.2. розділу 2 договору підприємство зобов`язано розподіляти надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення (під час опалювального сезону), в кількості та в обсягах, що відповідають технічній документації та площі, займаній споживачем (звернення-доручення); надавати послуги по розрахунковому обслуговуванню абонентів з енергопостачальною організацією за спожиту теплову енергію (додаток № 1), проводити засобами дирекції як структурного підрозділу підприємства технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення, абонентських уводів згідно з доданою калькуляцією.

Згідно із зверненням-дорученням величина теплового навантаження за адресою: вулиця Артема, будинок 21, літ.А в м. Києві складає 7,03584 Гкал.

Сторонами договору у Додатку № 1 до укладеного договору (Тарифи на теплову енергію та технічне обслуговування тепломережі) погоджено орієнтовну вартість теплової енергії, мережної води (в т.ч. її хімічної обробки) у розмірі 512,51 грн./міс. та вартість технічного обслуговування 216.38 грн./міс.

Порядок розрахунків за теплову енергію сторонами погоджено у Додатку № 2 до договору № 308 від 01.05.2002.

Споживач щомісяця з 14 по 18 число самостійно отримує у підприємства акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки споживач повертає підприємству), розрахунок фактичного споживання теплової енергії за попередній період (за вимогою споживача), платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії за попередній та поточний місяці та технічного обслуговування, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду та акт виконаних робіт. Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, споживач виконує не пізніше 23 числа поточного місяця (п.п. 2, 3 Додатку № 2 до договору № 308 від 01.05.2002).

При виконані умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому законом порядку, Положенням про Держенергоспоживнагляд, діючими правилами користування тепловою енергію, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1. розділу 2 договору).

Згідно із п.п. 3.1.7. п. 3.1. розділу 3 договору підприємство має право змінювати тарифи на теплову енергію згідно з розпорядженнями органу, який уповноважений встановлювати тарифи на теплову енергію, повідомивши про це споживача письмово.

Згідно з умовами Договору Відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) КП "Київжитлоспецексплуатація" вартість спожитої теплової енергії та технічного обслуговування теплосистеми.

Відповідно до п. 6.3. Договору припинення дії Договору не звільняє Споживача від обов`язку повної сплати спожитих за договором послуг до моменту звільнення приміщення та передачі його за актом іншому споживачу. Відповідно до ст. 34 ГПК України допустимим доказом для звільнення Споживача від сплати за спожиту теплову енергію та технічне обслуговування є акт звільнення приміщення.

Відповідно до п. 7.3. У випадку звільнення або передачі Споживачем свого об`єкту або його частини іншій організації Підприємство має бути повідомлено в З-денний термін відповідним двостороннім актом. Або листом здаючого та приймаючого об`єкт. У цьому разі Договір буде припинений тільки при повній сплаті Споживачем заборгованості за спожиту теплову енергію. Зміни у договір та у розрахунки можуть бути внесені лише після вказаного повідомлення.

Як вбачається з матеріалів справи, то приміщення площею 64,4 м.к.в, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Артема/Обсерваторна, 21/27, літера А, належить відповідачу, що підтверджується договором №991 купівлі-продажу нежилих приміщень комунальної власності, актом №1056 приймання-передавання нежилого приміщення комунальної власності від 20.09.2004.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Суд звертає увагу, що система державної реєстрації прав відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) запроваджено в Україні з 01 січня 2013 року.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності та інших речових прав на об?єкти нерухомого майна, що розташовані на земельних ділянках, проводилась, зокрема відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (втратило чинність), реєстраторами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ.

Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Артема/Обсерваторна, 21/27, літера А, належить Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Соціальна ініціатива" (до зміни найменування Міжнародним благодійним фондом Діти після Чорнобиля).

25.07.2017 позивач звертався до Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Соціальна ініціатива" із листом про укладення додаткової угоди про внесення змін та доповнень до Договору №38. Однак відповідач примірник додаткової угоди не підписав, не скріп печаткою та позивачу не повернув.

25.07.2018 року позивач уклав з Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго (далі - Енергопостачальна організація) на постачання теплової енергії у гарячій воді в нежилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Артема (ніні вул. Січових Стрільців), буд. 21 літ.А, за умовами якого предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному зі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до пп. 2.2.1 п. 2 Договору, енергопостачальна організація зобов?язується поставити теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору, підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією (Додаток №2), крім випадків, зазначених у п. 3.1.7. Договору., при зміні тарифів (Додаток № 3 до Договору) забезпечувати розміщення інформації про їх змінення на сайті Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» http://www.kte.kiev.ua/tarufu/.

Абонент зобов`язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені Додатком №4 (пп. 2.3.2 п. 2.3 Договору).

13.06.2019 Енергопостачальна організація повідомила листом № 30/1/1/287/338071 позивача про змін дати формування результатів розрахункового періоду.

03.09.2019 позивач скерував на адресу відповідача лист №062/15/1/23-3648 про зміну формату банківських розрахункових рахунків.

04.09.2019 Енергопостачальна організація листом № 30/1/1/3438-338071 повідомила позивача про зміну розрахункових рахунків.

30.10.2010 між позивачем та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго укладено додаткову угоду до Договору №308 про те, що Додаток №4 буде викладено у новій редакції.

02.06.2023 комунальне підприємство скерувало відповідачу лист №062/15/1/23-1671, до якого долучено акт звірки взаємних розрахунків за 2020-2023, відповідно до якого сальдо станом на 19.04.2023 становить 25 830,70 грн. На підтвердження відправлення позивач долучив опис №22 та фіскальний чек.

20.07.2023 позивач звернувся до благодійної організації із претензією № 062/15/1/23-2070 про погашення заборгованості за Договором № 308 від 01.05.2002 у розмірі 38 728,75 грн, з яких основна сума 25 830,70 грн, 3 % річних 1883,79 грн, інфляційні витрати 11 014,26 грн. Відповідач відповідь на претензію не надав та наявну суму заборгованості у розмірі 38 728,75 грн не погасив.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що Благодійною організацією"Міжнародний благодійний фонд "Соціальна ініціатива" порушено свої зобов`язання за Договором №308 від 01.05.2022 із оплати наданих протягом липня 2019 року квітня 2021 року послуг теплопостачання та технічного обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача 33 699,35 грн, з якої 21 108,32 грн основний борг, 10 323,96 грн інфляційні витрати, 2267,07 грн 3 % річних.

Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст.ст. 173, 174, 175, 306, 307 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509, 901, 908, 909 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ).

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями ч. 7 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ч. 3 ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об`єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами відносин у сфері теплопостачання.

Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За Правилами користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (надалі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Умовами п.п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов`язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивач вказує, що ним було 2019-2021 років, а КП "Київтеплоенерго" було проведено перевірку готовності об`єкта теплоспоживання та видано акти готовності до опалювального сезону, наряди на включення/відключення теплопостачання №183 від 15.11.2019, №23 від 18.11.2020, №211 від 02.04.2021 у адміністративний будинок по місту Київ, вул. Січових Стрільців, 21 А, копії яких містяться в матеріалах справи.

До будинку по місту Київ, вул. Січових Стрільців, 21 А, протягом опалювальних сезонів 2019-2021 років подавалась теплова енергія у обсягах, що зафіксовані у відомостях обліку за період з 2019-2021 років.

Також, благодійній організації нарахована вартість теплопостачання згідно з розрахунками нарахувань до оплати за послуги технічного обслуговування та утримання внутрішньобудинкових систем опалення і спожитої теплової енергії. Загальна вартість спожитої теплової енергії та отриманих послуг відповідачем зазначена в наявних в матеріалах справи актах прийому виконаного опалення та технічного обслуговування.

Водночас, вказані акти прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за період з липня 2019 року по квітень 2021 року не підписані представником відповідача.

Проте, акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, позивач не повинне вчиняти жодних дій щодо спонукання благодійної організації до підписання акта прийому виконаного опалення та технічного обслуговування, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів прийому виконаного опалення та технічного обслуговування не є визначальним для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань за Договором.

Як вбачається із акту звірки взаємних розрахунків 2019-2024, то за період липень 2019-квітень 2021 за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 21 108,32 грн.

Крім того, як вказує позивач, а у суду відсутні обґрунтовані підстави для сумнівів у таких твердженнях, що відповідачем у спірний період частково та з простроченням оплачено спожиту теплову енергію на суму 21 108,32 грн.

За приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з аналізу наведених процесуальних норм слідує, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах принципу змагальності, який забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (див. постанови Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі N 924/233/18, від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). При цьому, важливим стає те, не скільки доказів буде надано за кількістю, а їх змістовна вага, тобто домінування не у кількісному, а у якісному вимірі.

З огляду на наведені обставини та керуючись своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що надані Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" докази на підтвердження надання відповідачу послуг на теплопостачання та технічного обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів у період з за липня 2019 року - квітень 2021 року загальною вартістю 21 108,32 грн доводять обставини належного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 323,96 грн інфляційних витрат та 2267,07 грн 3 % річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням відсутності жодних заперечень відповідача з приводу його вірності, прийшов до висновку про правомірність стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2267,07 грн та інфляційних втрат у розмірі 10 323,96 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів, які б спростовували обґрунтованість позовних вимог Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити повністю.

2.Стягнути з Благодійної організації "Міжнародний благодійний фонд "Соціальна ініціатива" (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ АРТЕМА/ОБСЕРВАТОРНА, будинок 21/27, ЛІТ.А; код ЄДРПОУ 20066490) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРСЬКА, будинок 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) суму боргу 21 108 грн. (двадцять одну тисячу сто вісім) 32 коп., інфляційні витрати 10 323 грн. (десять тисяч триста двадцять три) 96 коп., 3 % річних 2267 грн. (дві тисячі двісті шістдесят сім) 07 коп. та витрати по сплаті судового збору 3028 грн. (три тисячі двадцять вісім) 00 коп.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано: 23.10.2024.

СуддяМ.Є. Літвінова